Показник "Сем" - соціальна емоційність. Питання, відповідні соціальної емоційності, стосуються емоційної чутливості в  комунікативній сфері: чутливості до невдач у спілкуванні, до оцінок оточуючих людей.

     Показник  контролю соціальної бажаності "К" - це показник щирості відповідей. Співпадаючі  відповіді характеризують ступінь  спотворення відповідає за інформацією  про себе. Чим більше показник "К", тим менше щирості, і, навпаки, чим  він менший, тим більш достовірними вважаються інші показники темпераменту. Вважається, що відповідає був щирим  і чесним сам з собою, якщо "К" не перевищує 5.

     Рівень  кожного з досліджуваних властивостей темпераменту оцінюється окремо. При  цьому якщо той чи інший показник має величину в межах 0-3, то це свідчить про низький рівень, якщо 4-8 - середній, і якщо 9-12 - високий.

     Результати  дослідження дітей старшого шкільного віку за домінуючим типом темпераменту виявили, типи темпераменту у чистому вигляді зустрічаються серед школярів нашої вибірки рідко. Загальна більшість виявлених типів темпераментів були змішаними – в них зустрічалися якості і холеричного, і меланхолійного, і флегматичного та сангвінічного типів. Але, так, як результати визначалися у процентному відношенні то згідно цих даних ми розподіли отримані типи темпераментів наступним чином (згідно того типу темпераменту, який переважав серед інших у процентному відношенні):

• Переважання якостей холеричного типу темпераменту – 1 дитина (5,5%);
• Переважання якостей меланхолічного типу темпераменту – 1 дитина (5,5%);
• Переважання якостей флегматичного типу темпераменту – 2 дитини (11%);
• Переважання якостей сангвінічного типу темпераменту – 8 дітей (45%).
• Чистий холеричний тип темпераменту – 2 дитини (11%).
• Чистий меланхолійний тип темпераменту – 1 дитина (5,5%).
• Чистий сангвінічний тип темпераменту – 1 дитина (5,5%).
• Чистий флегматичний тип темпераменту – 2 дитини (11%).

     Таким чином, виявилось, що найчисельнішою групою у досліджуваній вибірці є  учні з переважанням сангвінічного типу темпераменту, стосовно інших трьох типів темпераменту, то вони знаходяться майже на одному рівні.

     Таблиця 2.4

Розподіл  старших школярів відповідно до домінуючого типу темпераменту та рівня навчальної діяльності

     Порівнюючи  результати нашого експерименту можна зробити висновок про те, що переважна більшість старших школярів з нашої вибірки, які виявили обдарований або високий інтегрований тип розвитку пізнавальної активності мають переважання якостей сангвінічного типу характеру. Представники флегматичного, меланхолічного та холеричного типу характеру виявили помірний або помірно-знижений тип пізнавальної активності. Це може свідчити про те, що індивідуальні психологічні особливості істотно впливають на ефективну навчальну діяльність старших школярів і потребує психолого-педагогічної корекції.

РОЗДІЛ 3. ПСИХОКОРЕКЦІЙНА  РОБОТА ПСИХОЛОГА  З УЧНЯМИ СТАРШИХ КЛАСІВ

3.1. Корекція типів невстигання у навчанні учнів старших класів

     Корекція  труднощів дітей у навчанні —  складний і багатогранний процес. Він торкається не лише усунення чи пом'якшення недоліків їхньої навчально-пізнавальної діяльності, а й потребує вирішення  особистісних проблем кожної дитини, гармонізації її ставлень до самої  себе, ровесників і дорослих. Тому важливо, аби до корекційної роботи з дитиною  залучалася не лише школа, а й сім'я.

     Важлива роль в організації корекції труднощів  у навчанні школярів належить шкільному психологові. А він проводить, насамперед, діагностику інтелектуального й особистісного розвитку дітей і, виходячи з її результатів, стає консультантом педагога щодо побудови програми індивідуально спрямованої корекційно-розвивальної роботи з кожною дитиною, працює з сім'єю, де виховується дитина, яка має труднощі у навчанні, нарешті, — він здійснює окремі форми корекційної роботи з дітьми. Крім різнобічного діагностичного вивчення дитини, психолог .у разі потреби порушує питання про обстеження її в психолого-медико-педагогічній консультації та встановлює контакт з цією установою.

     Успішність  корекції труднощів у навчанні дітей  залежить від того, наскільки тісно  вона пов'язана з діагностикою і  є її безпосереднім продовженням. Тому й говорять продіагностико-корекційну систему як єдине ціле. Завдання діагностики — виявлення загальних, типових та індивідуальних особливостей дітей, що мають труднощі у навчанні, з метою врахування їх у педагогічному  процесі. Без такої діагностичної  основи корекція навчання дітей неприпустима і не може бути успішною. Здійснювана наосліп, без урахування причин порушення навчальної діяльності кожної дитини та можливостей їх усунення відповідними методами педагогічного впливу, вона дискре­дитує саму ідею допомоги дітям із труднощами в навчанні.

     Ті  чи інші труднощі дитини в навчанні негативно позначаються на її здатності  працювати разом з класом. Через  те вона більшою чи меншою мірою  потребує індивідуалізації навчального  процесу. Тим часом в умовах великої  наповнюваності класу в масовій  школі та напруженого темпу вивчення програмового матеріалу можливості індивідуальної роботи з дітьми дуже обмежені. Вони бувають достатніми для тих учнів, які мають легкі  порушення навчальної діяльності, пов'язані  з недоліками переважно мотиваційної та емоційно-вольової сфер чи з вадами окремих функцій, наприклад, уваги, сенсомоторної координації, за належно  сформованої пізна­вальної діяльності в цілому.

3.2. Типологія дітей з труднощами в навчанні

     Діти  з розладами регуляції навчальної діяльності - мають розлади тих  функцій, які забезпечують цілеспрямованість  і послідовність, необхідні для  успішного виконання будь-якого  завдання (причини, що дезорганізовують діяльність дитини й перешкоджають  формуванню позитивної навчальної мотивації, є досить поширене порушення поведінки, зване гіперактивністю з дефіцитом  уваги), 10% хлопчиків і 1% дівчаток.

     Гіпоактивні (недостатня концентрація уваги через  ослабленість нервової системи, проте  характерним недоліком її функціонування є переважання прогресіє гальмування).

     Діти  з відставанням в інтелектуальному розвиткові та достатніми передумовами научуваності (стійкі труднощі в навчанні) – педагогічно занедбані діти. Недостатній розвиток мислення і  мовлення, звуженість знань і уявлень  про світ, емоційно-мотиваційна незрілість зумовлюють неінформованість в них здатності довільно регулювати свою поведінку: усвідомлювати мету, послідовність дій, оцінюючи їх правильність.

     Діти  зі зниженою научуваністю (причина  відставання - недоліки функціонування ЦНС, зумовлені травмами, ускладненнями  внутрішньоутробного розвитку, перенесеними неврологічними захворюваннями чи просто спадковими вадами) - діти із затримкою  психічного розвитку (ЗПР). Несприятливі передумови научуваності, інертність пізнавальних процесів. Це виявляється  і в актуалізації необхідних знань  для розв'язання того чи іншого завдання і в пошукові оптимальних шляхів досягнення мети. Тому вони не завжди успішно  користуються навіть тими знаннями і  вміннями, які у них є. Низька научуваність - дитині важко скористатися новою  інформацією, пов'язавши її з уже  наявним досвідом.

     Фактори, які спричиняють ЗПР є різні  інтоксикації, неблагополучна вагітність, ускладнені пологи, хвороби батьків, спадкові аномалії, нездорове економічне середовище, незадовільні соціальні  умови тощо.

     Якщо  визначити загальну характеристику ЗПР дітей, то це стан, зумовлений недостатністю  окремих функцій: пам’яті, уваги, мовлення, емоційно –вольової сфери при  відносному збереженні розумових операцій.

     ЗПР соматичного і психогенного походження піддаються корекції легше, а церебрально  – органічного важче.

     Щоб дитині із ЗПР реально допомогти, необхідно попередньо всебічно вивчити  стан її психіки, фізичного здоров’я, визначити потенційні можливості розвитку, а згодом організувати для неї  психологічно цілеспрямованому діяльність.

     Робота  психолога з учнями із ЗПР має  включати ігри, вправи, що спрямовані на формування вольової регуляції, здатності  планувати діяльність, регуляції  емоцій.

     Інша  категорія дітей, що потребує психокорекції  – педагогічно занедбані.

     В основі педагогічної занедбаності лежить соціальна незрілість особистості. Інтелектуальна недостатність в цих дітей проявляється в недоліку об’єму знань, уявлень, якими володіє дитина даного віку при наявності достатньої здібності до узагальнення, вміння використовувати допомогу у виконанні завдань, хороші орієнтації у повсякденній життєйській ситуації.

     Педагогічно занедбані характеризується бідністю інтелектуальних інтересів, недостатністю  вищих потреб особистості.

     Ці  випадки поглиблюються як правило  ще й недоліками сімейного виховання, несприятливим психологічним мікрокліматом  в сім’ї (постійні конфлікти, алкоголізм батьків, бездоглядність дитини), тому сім’я, як правило, не може надати допомогу у подоланні педагогічної занедбаності.

     В психокорекційну програму рекомендується включати групові заняття із загального розвитку дітей, розширення кругозору.

     Труднощі  в навчанні можуть бути пов’язані  з типом ВНС: гіперактивні, гіпоактивні (через мірна повільність).

     Корекція  невстигання у навчанні полягає:

     1. Встановлення причин, що зумовили  труднощі у навчанні.