Вплив мотивації на продуктивність пам’яті підлітків

 Зовнішні, закладені другими людьми способи  організації діяльності, поступово  засвоюються самою людиною і  ставши в результаті інтеріоризації внутрішнім засобом її регуляції, наділяють  новими якостями психічне відображення, яке у ній утворюється. Особливо у цьому відношенні важливі наслідки того розриву між мотивацією та дією, яка утворюється при виконанні діяльності під керівництвом дорослого у наслідок того, що дії направляються не виникаючими із ситуації спонуканнями, а дорослим, якому мотивація як би передає усю функцію, засвоєння навичок, які дозволяють діяти незалежно від безпосередніх спонукань, стає основою для здібності підлітка довільно регулювати внутрішню та зовнішню діяльність. Про  це свідчать спеціальні дослідження, які показали, що здібність до довільної регуляції активності в онтогенезі формується поступово: спочатку як уміння дититни діяти, підкоряючися мовним командам дорослого, потім - виконуючи власні розгорнуті команди, і нарешті - відповідно згорнутим розпорядженням самому собі на рівні внутрішньої мови. Відмітимо, що формування цієї особливості психіки підлітка також опосередковано мовою - саме мова служить універсальним засобом, за допомогою якого підліток оволодіває власними психічними процесами і поведінкою. Озброєння людської психіки “образом світу” і особливо здібністю до довільної актуалізації відображеного у ньому змісту сприяли видозмінюванню та розвитку особливого внутрішнього структурного утворення - суб’єкта. Це утворення являє собою онтологічно невловний, але функціонально проявляємою регулюючую інстанцію, якій у образі відкриваються, з одного боку мотивація у вигляді спонукання до цілей, з другого - умови досягненняцих цілей, у тому разі власні можливості дії, і саме спільне признання якого полягає в організації іх досягнення.

 Розвиток  суб’єкту в умовах людської психіки  визначається перед усім тим, що розширені  можливості відображення надто ускладнюють  склад і характер одночасно діючих і часто взаємновиключаючих спонукань. В результаті суб’єкт виявляється  в ситуації хронічного, так би мовити, вибору не тільки способу досягнення цілей, але й самих цілей, а це значить, що він стає “хазяїном” не тільки інструментальних психічних функцій і апарату рішень задач, але частково і мотивації, яка розпадається на прийняту ним і не прийняту, бажано чи ні. Поле активності суб’єкта при наявності “образу світу” - не окрема ситуація, а усе майбутнє життя, і подібно тому як домодський суб’єкт робить спробу обчислити усі можливості конкретної ситуації для того, щоб максимально ощадливим способом забезпечити задоволення потреби, так і людський суб’єкт робить спробу вибрати такий же спосіб, який задовольнив би, також оптимально, усю сукупність потреб. У данному аспекті особистість людини є продуктом розвитку суб’єкта. На закінчення цих ввідних зауважень про специфіку соціально розвиненої психіки треба підкреслити, що в них мова йшла тільки про пізнавальне відображення, до того ж тільки про найбільш  спільні його здібності. Серед них можна виділити у контексті “образу світу”, у своєму вищому проявленні, який виявляється у якості феноменів усвідомлення, і можливість відображення будь- якого змісту незалежно від конкретно сприймаємої ситуації, причому довільною ситуацією цього процесу суб’єктом. У подальшому обміркуванні мотивації підлітка при засланнях на специфіку відображення ним дійсності будуть мати на увазі перш за все ці особливості. Спочатку цього обміркування ознайомимося з основними феноменологічними виявленнями мотивації у житті підлітків. Це повинно сприяти конкретизації обміркованих питань та попередньому визначенню термінів.

2.2.Різноманітність  мотиваційних відношень  підлітків.  

 Існуючі концепції мотивації розрізняються не тільки телритичними і термінологічними установками, але й тим, що в них служить об’єктом дослідження, тому у думках про те, що складає мотиваційну сферу підлітка і що повинна прояснити психологія мотивації, бажаного єднання нема. Правда, ці думки виявляють також деяку зону згоди і розбігаються в основному більш або менш розширюваному розумінні цієї сфери крім центрального феномену. Звичайно і перш за все до мотиву її відносять все те, що спонукає реально здійснену активність. Узагальнені і більш конкретні життєві цілі задля яких він посвячує своє життя. Гадається, що все здійснене людиною - як різні види систематичної діяльності, так і велика кількість заздалегідь не запланованих і щоденних дій, які не залежать від обставин - мають свої мотиваційні основи. Коли він, наприклад, по дорозі зупиняється, щоб на щось подивитися, відповість на запитання перехожого або привести до ладу одяг, ці ситкативні дії виявляються цікавістю, вічливістю, бажанням виглядати охайним та іншими подібними мотивами.

 Потенційна  мотивація. Значно рідше затверджується, що мотиваційне значення має також просторе коло явищ, які, актуально діяльності не спонукають, але можуть її спонукати, тобто уявляють собою потенційні мотиви. Відмітимо основні різновидності таких явищ, а також аргументи на користь віднесення їх до мотиваційних, оскільки наділення цією якістю явищ не спонукаючих до діяльності, може показатися суперечливим. 

 Якщо  людина не заготовлює собі на зиму паливо, це не означає, що йому важливо, в яких температурних умовах має жити.Одна з характерних особливостей соціального життя полягає у тому, що багато необхідних для людини умов та благ,наприклад, зігрів квартири, навчання дітей, правовий захист, створюються організацією суспільства та іншими людьми при частковій його участі або без нього. Очевидно, що було б невірно відмовити таким благам у мотиваційному значенні на тій підставі, що через суспільний розподіл праці, саме людина їх не створює, особливо якщо обчислити, що у їх відношенні він не зовсім бездіяльний. Не приймаючи прямої участі у їх створенні, він звичайно слідкує за цим процесом і виявляє готовність при появі необхідності активно у нього  включатися при хворобі дитини він сідає з ним за шкільні підручники, почувши про порученні законності - приєднується до вимог її відновлення. Не вимагати активності людини може не тільки те, що створюється іншими але також і те, що вже створено ним самим. Такі продукти його діяльності у минулому, як професійні досягнення, властиві якості, дорослі діти складають другий клас мотиваційно значних, але не приводять до вираженої зовнішньої активності явищ. Життєві цілі, які колись активно преслідувались людиною не можуть втрачати мотиваційне значення по тій причині, що вони стали досягненими і отримали результативне вираження. У всякому разі такі екс-мотиви часто служать предметом інтенсивних спогадів і внутрішніх відношень, а при певних умовах, як і інші потенційні мотиви, можуть стати актуальними: будь-яка зроблена колись справа, наприклад, вирощений гай, можна знов вимагати повної віддачі людини при загрозі її знищення. Крім позначених вище мотиваційних значних явищ, які єднають те, що в їх досягненні нема необхідності, окремо можна виділити різновидність потенційних мотивів для досягнення яких людина не має можливисті. Причини такої неможливості достатньо різноманітні. По-перше, в умовах суспільства життя людей регламентується цілою системою законів, традицій, писаних та неписаних правил, і те, чому людина була б готова віддати свою енергію і час, з точки зору цих правил може бути просто недопустимим. По-друге сама людина може відмовитися від самих принадних планів. через відсутність впевненості у тому, що для їх досягнення у ньго знайдеться достатньо здібностей, енергії, охайності, здоров’я. По-третє однією з головних суперечностей людського життя полягає у тому, що володіючи, як правило, великою кількістю різноманітних захоплень і інтересів, людина як суб’єкт діяльності залишається у однині, тому присвячує себе деякій справі, частіше автоматично виключає можливість зайняття іншими. У силу цього людина частіше постає перед необхідністю вибору серед декількох принципів не відкинутих мотивів одного для активного досягнення і перевода інших у ранг потенційних.

 Які причини - об’єктивні чи суб’єктивні - не робили б неможливим досягнення потенційних мотивів, з течією часу вони можуть зникнути або змінитися, відкриваючи перед людиною нові перспективи і заставляючи вирішувати питання: не слід чи направити діяльність на досягнення мотивів, які стали можливими у зв’язку з попередніми змінами. Таким чином,потенційною мотивацією визначаються якби резервні  варіанти життя - те, буде і як буде вона змінюватися у разі появлення перед людиною нових можливостей. У умовах життя така мотивація відіграє важливу роль у розвитку марень і мрій, може впливати на художні смаки чи творчість. Мотивація людини не вичерпується пристрасним відношенням до кола явищ, безпосередково, які торкаються його життя, про які в основному до цих пір йшла мова. На основі співчуття іншим людям, розуміння складного комплексу причин, від яких залежить їх життя, мотиваційне значення набувають узагальнені соціальні цінності, система переконань та моральних норм, завдяки яким людину можуть хвилювати події, які розгортаються, припустімо, наіншій стороні планети і прямого відношення до її життя не мають. Область спорта представляє тільки найбільш яскраві приклади співчуття людини діяльності інших людей як характерного виду її активності. Також пристрасно він може “хворіти”; цікавлячись політичними подіями, розвитком техніки, охороною природи - усім тим, про що щоденно повідомляють газети. Усе сказане вище дозволяє визначити, що активно досягнутілюдиною мотиви з’єднані з професійною то суспільною діяльністю, сім’єю, захопленнями дозвілля, складає хоча і самуважливу, однак невелику частину мотиваційно значущих  для неї предметів.Коло таких предметів, і майже усе, що оточує їх як щось, що треба берегти, міняти, підтримувати, розвивати. Важливо відмітити, що такого роду відношення не обов’язково виразно усвідомлюються, і людина, звісно, не думає, що кожна огорожа, мимо якої вона проходить, теж для неї важлива. Однак така важливість існує, і коли, скажемо, вона зупиняється і намагається пояснити дитині, чому огорожу, навіть якщо дуже хочеться, ломати не треба, нею здійснюється діяльність.

 Загальна  мотиваційна значущість відображуваних явищ. Широка трактовка мотивації не є традиційною, потребує мабуть, пояснень та уточнень. Розглянемо цю проблему спочатку з термінологічної сторони.

 Як  згадувалося, мотивами у психологічній  літературі звичайно називаються внутрішні  фактори, спонукаючи реальну діяльність.Утворення, які були роз’яснені вище у якості мотиваційних, частіше обговорювалися не під цією назвою, а як цінності, інтереси, відношення, сенси, ідеали, установки, норми. Не може бути сумнівів, що ці терміни означають специфічні явища і їх аспекти. Вони частково переходять один в одного, то доречно ставити питання: Що спільного між ними?

 Майже не потребує доказів питання, яке ствнрджує, що всі вони означають різновидності активного, пристрасно-оціночного відношення людини до різноманітних аспектів оточуючої дійсності, джерелом пристрасності у відображенні, як широко визнається, є потреби людини. Саме це оціночне відношення потребового походження, спільне для різноманітних у літературі пристрасних утворень, ми обговорювали вище під назвою мотиваційного.

 Аргументи на користь такого об’єднання всеяких значущих, у тому  разі і  оціночних відношень, вище вже згадувалося: це - принципова і постійна готовність оціночних відношень стати спонукаючими, а також той факт, що , не спонукаючи зовнішній діяльності, вони звичайно служать впливовою детермінантою таких форм внутрішньої діяльності, як спогади, мрії. Доречі, коли людина між самі мрії викладає у щоденникі або ділиться ними з близькими людьми, що ці проявлення внутрішнього життя мають усі ознаки зовнішньої діяльності.

 Таким чином, потенційні мотиви не тільки виявляють принципову готовність стати актуальними, але суцільно і поруч стають такими, спонукаючи людину чимось у спілкуванні поділитись, одним - погодитися, похвалитися; друге - опротестувати. висказати обурення. У цьому відношенні показним є специфічний вид символічної діяльності людини, яка служить саме екстеріоризації її цінностей і ідеалів. Мова йде, наприклад, про різноманітні форми ушановування ювілейних дат, організованих і спонтанних демонстраціях, ритуалах шанування символів, які мають загальноприродне або індивідуальне значення. Такого роду діяльність спонукається як правило, не прогматичною мотивацією, що, очевидно, свідчить про необхідність їх обліку при аналізі підліткової мотивації.

 Тезис про виключну різноманітність кола мотиваційно значущих явищ потребує в уточнені ще з одного боку у світі факту взаємоз’язаності цих явищ і відповідно їх значень для підлітка.

 Навіть  поверхове ознайомлення феноменологією визначає, що мотиваційне значеня  багатьох предметів взаємообумовлено або підпорядковано: матеріали, інструменти, допомога інших людей треба людині не сама по собі, а для того, наприклад, щоб збудувати дім, який у свою чергу потрібен для того, щоб у ньому зручно жити. З такого роду фактів, які демонструють ієрархічну  супідрядність мотиватичних значень, йде природний висновок про необхідність розрізнення, з одного боку, абсолютно, незалежно, “само по собі” значуших явищ, які виступають у якості кінцевих цілей діяльності, з другого  - таких, які мають лише тимчасове, ситуативне, інструментальне значення та виступають в якості засобів, умов, проміжних цілей діяльності.

 Таке  розрізнення проходить в концепції  А.П.Леонтьєва, у якій мотивами називаються  тільки кінцеві цілі діяльності, тобто  тільки такі результати та предмети, які мають незалежне мотиваційне значення. Те значеня, яке тимчасово набувають самі різноманітні обставини, які визначають можливість досягнення мотивів і виступають, зокрема, у якості проміжних цілей, у данній концепції отримало назву сенса, а процес, у результаті якого мотиви як би позичають своє значення цим обставинам, - процеса сенсоутворення. Таким чином, теорія А.Н.Леонтьєва містить тезіс загальної мотиваційної значимості - явищ, більш того, у нього цей тезіс отримує подальший розвиток, яке складається у проханні розрізняти абсолютне значення і багаточисельні похідні від нього сенсу. Однак існує ряд причин, внаслідок яких при спробі застосувати дане теоритично важливе розрізнювання по відношенню до реальних фактів життя, виникають значні труднощі, відмітимо головні з них. Людина може берегти колись вірні їй речі, що були нею використовуванні і не маючи визначних планів їх прагматичного використання, його подяка виявившим подяку людям теж звичайно не зникає, коли вони перестають бути їм потрібними. Одне з відмінностей людини від тварин полягає у тому, що вона здатна передбачати не тільки інструментальну користність всеможливих предметів, виступаючих у якості засобів та проміжних цілей реально здійсненої дійсності, але також і їх потенційну корисність, яка визначиться якщо не сьогодня, то завтра, якщо не для неї особисто, то для людей. Цією обставиною обумовлений той факт, що велике коло самих різноманітних предметів, генетично і функціонально, що являються засобами для задоволення людських потреб, має хоча і інструментальне похідне, але разом з тим стійке постійне мотиваційне значення і часто спонукає діяльність, не маючи за собою “кінцевих” мотивів. Коли людина докладає значні зусилля, щоб збільшити собі день - другий, вона не обов’язково повинна знати для чого цей час, як наслідок, нею буде використано, як універсальна умова задоволення більшості потреб, час володіє автономною цінністю - також як знання, соціальний статус, гроші, знаряддя праці і багато іншого, потреба у чому, генетично обумовлена іншими потребами і як наслідок стає “функціонально автономною”.

 У концепції  А.Н.Леонтьєва феномен придбання  властивостей і функцій мотива окремими проміжними засобами - цілями отримав  назву “здига мотива на ціль”. У  теоритичному плані данний феномен розшифрувати досить просто: він означає, що в онтогенезі коло абсолютно мотиваційно значуших предметів пощирюється, зокрема за рахунок того, що таке значення як наслідок “здвигів” набувають також найбільш важливі предмети - засоби. Але практично визначити визначити межі такого кола дуже важливо. Феноменологічні дані, які чітко демонструються, наприклад, зацікавленність та активність людини в деякі області частіше не відкривають того,ця зацікавленність інструментально - діловою, яка основана на розрахунку, або істинного, зв’язанного з абсолютними цінностями можливо і характерно для людини єдність одного і другого: серйозне захоплення творчістю або колекціюванням вимагає послідовності цієї діяльності прагматичних цілей. Непосередкове спостерігання частіше не дає основ судити про те, пройшов деякий можливий “здвиг”, чи ще ні, не говорячи вже про більш суттєві питання: як частіше ці “здвиги” трапляються взагалі, можливий багаторівневий “здвиг”, чи ні, якщо так, то які існують у цьому відношені відокремлення. Такого роду факти і нечіткі питання свідчать про те, що розрізнення окремих видів мотиваційного значення являє собою достатньо заплутаному проблему, а не легко констатуючий феноменологічний факт.