Англицызмы в немецком языке

     2) те саме слово може в даному  словниковому складі існувати і як термін, і як звичайне слово.

     У кожній мові є свої джерела термінології (міжнародна лексика, запозичена національна, із професійної й жаргонної мови й т.п.), що пов'язано з історичним розвитком промисловості, науки й т.п. у даного народу й диференціюється по видах термінології.

     3. Ідіоматична й неідіоматична  лексика. Цей розподіл стосується головним чином звичайного мовлення, а також мови художньої літератури й публіцистики, хоча й в області термінології зустрічаються іноді елементи.

     В різних мовах джерела ідіом можуть бути різні: так, в англійській мові основне джерело ідіоматики - кокні (тобто міське просторіччя), сленг (професійна мова), почасти біблійна й інша літературна ідіоматика, тоді як в американському варіанті англійської мови більше етнографічних і професійних ідіом [14, с. 11 – 17].

     І тут варто пам'ятати, що те саме слово й сполучення слів може бути в одному значенні ідіоматичним, а в іншому неідіоматичним

     4. Експресивна й неекспресивна  лексика. До експресивної лексики  належать як окремі експресивні слова й сполучення слів, так і випадки особливого вживання неекспресивних слів і сполучень.

     5. Нейтральна й стилістично пофарбована  лексика. У кожній виробленій  літературній мові словниковий  склад розподіляється стилістично. Є слова нейтральні, тобто такі, які можна вживати в будь-якому жанрі й стилі мовлення (в усному й письмовому мовленні, в ораторському виступі й у телефонній розмові, у газетній статті й у віршах, у художньому й у науковому тексті й т.п.). Це насамперед слова основного словникового фонду в прямих значеннях [7, c. 51]. 

1.2. Запозичення – шлях збагачення словникового складу   

  німецької мови 

     Існує три основних способи поповнення словникового складу будь-якої мови: а) словотвір; б) зміна значення слова; в) запозичення.

     Запозичення в різних мовах по-різному впливають  на збагачення словникового складу. У деяких мовах вони не зробили такого впливу, що могло істотно відбитися на словниковому складі мови. В інших мовах запозичення в різні історичні епохи мали настільки істотний вплив на словниковий склад мови, що навіть службові слова, як, наприклад, займенники, прийменники, запозичені з інших мов, витісняли споконвічні службові слова [8, c. 57].

     Тенденція до інтеграції в сучасному світі  приводить до того, що в культурах різних країн з'являється все більше загальних рис, і поступово стираються розходження. Дана тенденція властива й для мови, що чуйно сприймає всі зміни в житті суспільства й відповідно до цього збагачується лексичними запозиченнями. Процес запозичення на сучасному етапі розвитку мови є найбільш репрезентативним способом збагачення мови.

     В зв'язку із цим предметом інтересу багатьох лінгвістів стає й функціонування лексики іншомовного походження, і встановлення її відносин з автохтонною лексикою. Об'єктом дослідження дотепер ставали запозичені слова, документально зареєстровані в словниках. Одночасно із цим існує досить велика кількість запозичень, незафіксованих лексикографічними джерелами, які, таким чином, знаходяться в активному процесі освоєння їх системою мови.

     Процес  запозичення характеризується складністю й мінливістю. Запозичення, будучи одною з можливих відповідей на потреби номінації, що виникають у результаті мовних контактів і розширення під впливом інших мовних соціумів досвіду даного мовного колективу, являють собою певну економію мовних зусиль при породженні мовлення, тому що для заповнення номінативних лакун, що виникли в даній мові, використовуються готові одиниці чужої мови. В той же час втрата колишніх асоціативних зв'язків, що існували в мові, з якої вони запозичені, спричиняє й втрату можливо властивим запозиченим словам у мові, що відповідно викликає істотні труднощі, при розпізнаванні їх змісту в процесі сприйняття мовлення.

     На  думку Л. П. Ефремова, запозичення - процес використання елементів однієї мови в іншу, таким чином, обумовлене лінгвістично діалектично суперечливою природою мовного знака: його довільністю як роздільне запозичення силою й мимовільністю як перешкоджаючому запозиченню фактором. Цим, очевидно, і пояснюється та обставина, що процес запозичення в сучасній німецькій мові за наявним даними, досить не продуктивний і в кількісному відношенні значно уступає таким процесам номінації, як словотвір і семантична деривація [7, c. 157].

     Сказане не означає, однак, що доля запозичень у сучасній німецькій мові не представницька. Запозичені приблизно з 50 мов світу лексичні одиниці складають майже 70% словникового складу німецької мови й включають шари лексики, запозичені в різні історичні епохи й під впливом різних - історичних, географічних, соціальних, економічних, культурних умов розвитку й існування мови.

     Будучи  результатом тривалої історичної взаємодії мов, запозичення як процес і запозичення як результат цього процесу являють собою значний інтерес для історії мови, у рамках якої одержують детальне висвітлення причини і мови джерела запозичень, шляхи, форми й типи запозичень, а так само ті перетворення, які перетерплює запозичене слово в німецькій мові.

     В результаті групового характеру запозичень і численності, взаємозалежних тим або іншим типам відносин запозичених слів у німецькій мові має місце не тільки поповнення підсистеми простих і похідних слів.

     Виникає значне число одиниць, що членують морфологічно, чия комплексність добре відчувається носіями англійської мови, і в  підсумку відбувається формування нових словотворчих моделей. Таким чином, істотно розширюються як сам склад морфем німецької мови, так і її дериваційні можливості.

     Цікаве  життя запозичених слів у мові, що запозичила їх. Багато із запозичень під впливом системи, у яку вони ввійшли, перетерплюють значні фонетичні, граматичні й навіть семантичні зміни, пристосовуючись, таким чином, до фонетичних, граматичних і семантичних законів даної системи.

     Процес  асиміляції може бути настільки глибоким, що іншомовне походження таких слів не відчувається носіями німецької мови й виявляється лише за допомогою етимологічного аналізу.

     Словниковий склад мови знаходиться в стані постійної зміни. Постійне збагачення лексико-семантичної системи мови є одним із законів історичного розвитку мови як суспільного явища. Найбільш помітним у розвитку мови є процес збагачення лексики [7, c. 49].

     Як  визначила Е. В. Гордишевська, лексичне запозичення - це складний мовний процес, завершенням якого є створення нового для мови слова, а сутністю, що обумовлює весь процес і веде його до завершення, фонетична зміна іншомовного запозиченого матеріалу і додання йому граматичної оформленості [6, с. 62].

     Розглядаючи проблему освоєння запозичень, вчені, як правило, дотримуються однієї з наступних позицій:

     1. Зведення, освоєння, запозичення лише до формального уподібнення слова іншомовного походження системі язика-реципієнта. Цей підхід був домінуючим приблизно до середини минулого століття. Саме на ньому ґрунтується традиційний розподіл іншомовностей на запозичені й іноземні слова (Lehnworter і Fremdworter).

     2. Другий підхід базується на  прерогативі функціонального освоєння запозичень. Насамперед, під цим розуміється освоєння слів іншомовного походження з погляду пристосування їх до лексико-семантичної системи мови.

     3. На сучасному етапі інтенсивно  простежується тенденція комплексного аналізу іншомовних слів, крім формальних ознак розглядається також лексико-семантичний план. Прийнято розрізняти три типи формальної асиміляції: фонетична, орфографічна й граматична (морфологічна) [3, c. 136].

     Між першим і другим типами існує тісний зв'язок, тому можна говорити про фонографемні особливості освоєння. Всі три типи постійно взаємодіють один з одним, що обумовлено системним характером словникового складу. Граматична й фонетична оформленість лексики іншомовного походження за законами мови-реципієнта обов'язкова для включення її в мовлення. При цьому іншомовності наділяються якостями, необхідними й достатніми для їхнього функціонування в мовленні.

     Фонетична асиміляція складається у відтворенні фонетичними засобами мови-реципієнта іншомовних звукових комплексів. М. Пауль відзначав, що «при запозиченні з іноземної мови підміну її звуків звуками рідної мови часто роблять навіть ті, хто вперше вживає це слово» [14, c. 114].

     Однак у зв'язку з розходженнями фонетичних систем відтворення звукової форми іншомовні прототипи в сприймаючій мові можуть мати лише наближений характер. Разом з тим у лінгвістиці відзначається, що останнім часом спостерігається тенденція до фонетично більш точного відтворення іншомовних слів, це обумовлено підвищенням загальноосвітнього рівня народів і небувалим розвитком засобів масової комунікації.

     Морфологічне  освоєння лексики іншомовного походження починається з її наділення активними граматичними категоріями. Зокрема, іменники здобувають категорії числа й роду (die Stadt, Die Rückführung), дієслова - певний тип дієвідміни (як правило, слабкий - foulen-foulte-gefoult), прикметники також оформляються за аналогією з німецькими (ein faires Spiel). Якщо вищеописаних ознак формальної асиміляції досить для засвоєння лексики іншомовного походження і її функціонування в мовленні, то для включення її в систему мови необхідна лексико-семантична асиміляція зазначеної мовної одиниці.

     Процес  запозичення іншомовної лексики  характеризується, насамперед, тим, що кожний носій мови може безперервно черпати будь-які слова з іноземних мов, видозмінювати запозичені слова за зразком близьких їм по звучанню й написанню слів рідної мови, а також надавати запозиченням нові значення. Запозичення здійснюється або в процесі когерентного (погодженого в часі), або некогерентного (непогодженого в часі) впливу різних мов одна на одну й завершується свідомим або помилковим переходом властивим мовам-джерелам явищ у мову-приймач.

     Незважаючи  на те, що в області взаємодії й взаємовпливу мов в германістиці накопичений значний теоретичний і практичний матеріал, багато проблем запозичення, зокрема питання про шляхи розвитку й зміни іноземного слова в тій або іншій мові, вимагають ще свого розв'язання.

     Розкриття й уточнення змісту традиційного терміна «запозичення» могло б також істотно полегшити як розкриття закономірностей освоєння іноземних слів іншою мовою, так і розуміння багатьох семантичних процесів, що відбуваються в запозичених словах. 
 
 
 
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ  2

АНГЛІЦИЗМИ  ТА ОСОБЛИВОСТІ  ЇХНЬОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ В СУЧАСНІЙ НІМЕЦЬКІЙ МОВІ 

     2.1. Причини та шляхи запозичення англіцизмів в німецькій мові  

     В останні роки в німецьку мову стало проникати все більше англійських слів. Англійська мова збагатила німецьку мову численними синонімами й новими поняттями. Вживання деяких доцільно, а деяких - ні.

     Іншомовні запозичення приходять у німецьку мову внаслідок інтерференції (тобто взаємодії) різних мовних систем. Серед різномовних запозичень у німецькій мові найбільший інтерес представляє функціонування «англіцизмів», або «бритацизмів», і «американізмів», як однозначних, так і багатозначних.

     Є кілька причин проникнення англійських  слів і виразів в німецьку мову і їх благополучної адаптації:

     1. Всі країни світу знаходяться у тісному зв'язку одна з одною. Події (війни, революції, нові політичні режими), які переживають одні країни, впливають на політичне життя в інших країнах і приносять із собою нову лексику, поняття й вирази в інші мови. Німецька мова збагатила свій словниковий запас грецькими й латинськими словами в епоху Гуманізму в XV-XVI століттях. Завдяки цьому виникло багато інтернаціоналізмів. В XVII-XVIII. століттях великий вплив на німецьку мову зробила французька мова. В період Другої світової війни в німецьку мову прийшло багато нових слів з англо-американського мовного простору.