Способи вираження модальності прохання в іспанській мові

 

 

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ  НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙУНІВЕРСИТЕТ»

МІНІСТЕРСТВА  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КАФЕДРА РОМАНСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ І ПЕРЕКЛАДУ

 

“До захисту допущено”

зав. кафедрою

 

____________________

(підпис)

“ __ ” _________ 2011 р.

(дата)

 

 

УДІЛОВА Катерина Петрівна

(група 8.3520- 1ісп)

 

 

МАГІСТЕРСЬКА  РОБОТА

 

 

СПОСОБИ ВИРАЖЕННЯ  МОДАЛЬНОСТІ ПРОХАННЯ В ІСПАНСЬКІЙ МОВІ

 

 

Спеціальність 8.3520 – мова та література (іспанська)

 

 

 

 

Науковий керівник – 

к.філол. н., доц. І.В. Тарасюк

 

 

Нормоконтролер

 

___________________________________________________________

(посада)                 (підпис і дата)                                 (П.І.П.)

 

 

 

Запоріжжя – 2011 
ЗМІСТ

 

ВСТУП ............................................................................................................. РОЗДІЛ 1 РОЗУМІННЯ КАТЕГОРІЇ МОДАЛЬНОСТІ ....................... 1.1 Розуміння категорії  модальності в філософії, логіці, лінгвістиці ........ 1.1.1 Типи модальних значень ....................................................................... 1.2 Спонукальна модальність –  специфічна форма об’єктивно-суб’єктивної модальності ............................................................................... 1.2.1 Різновиди спонукальних значень .......................................................... 1.2.2 Модальність прохання як  специфічний вид спонукальної  модальності ...................................................................................................... ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1.......................................................................... РОЗДІЛ 2 СПОСОБИ ВИРАЖЕННЯ МОДАЛЬНОСТІ ПРОХАННЯ В ІСПАНСЬКІЙ МОВІ ........................................................ 2.1 Вживання прохань в різних дискурсах ................................................... 2.1.1 Особливості вживання прохань у повсякденному дискурсі .............. 2.1.2 Особливості вживання прохань у діловому дискурсі ......................... 2.1.3 Особливості вживання прохань у релігійному дискурсі .................... 2.2 Модальні нюанси прохання в сучасній іспанській мові ....................... ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2 ......................................................................... ВИСНОВКИ ................................................................................................... СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .................................................. RESUMEN........................................................................................................

3 6 6 11 17   19   22 27 29   30 43 43 52 68 71 75 82

 

 

ВСТУП

 

Категорія модальності, в тому числі категорія спонукальної модальності, а також її різновидів відносяться до категорій, які не мають однозначного тлумачення в  науковій літературі, тому являють  собою постійний об’єкт інтересу для дослідників.

Цим, насамперед, і зумовлена актуальність даного дослідження, а також тим, що на матеріалі іспанської мови, способи вираження модальних значень, в тому числі модальності прохання досліджені недостатньо.

Об’єктом дослідження є модальність як функціонально-семантична категорія, що виражає різні види відношення висловлення до дійсності, а також суб'єктивне відношення до того, що повідомляється.

Предмет аналізу становить модальність прохання як особлива форма об’єктивно-суб’єктивної модальності переважно спонукального типу.

За основну мету роботи обрано аналіз способів вираження модальності прохання в сучасній іспанській мові.

З поставленої  мети витікають наступні завдання:

• дослідити розуміння терміну «модальність» в лінгвістиці;
• проаналізувати існуючі класифікації типологій модальності;
• зазначити місце спонукальної модальності в ряду інших типів модальності;
• проаналізувати класифікації різновидів спонукальної модальності;
• зазначити місце модальності прохання в ряду інших типів спонукальної модальності;
• проаналізувати нюанси модального значення прохання;
• дослідити способи вираження модальності прохання в сучасній іспанській мові.

Гіпотеза дослідження формулюється наступним чином: прохання в іспанській мові відноситься до типів спонукальної модальності, але його можна певним чином віднести і до волюнтативної модальності. В залежності від їх співвіднесеності, способи вираження прохання відображають різні нюанси модальності: деякі з них ближче до менш категоричних форм спонукальної модальності, а інші ближче до типів волюнтативної модальності. Різним дискурсам характерні певні нюанси модальності прохання.

В роботі використано наступні методи дослідження: метод лінгвістичного опису, елементи структурного, функціонально-семантичного та дискурсивного і соціолінгвістичного аналізу.

Матеріалом  дослідження слугували приклади з різноманітних інтернет-ресурсів (форумів, тощо).

Новизна даної роботи полягає в тому, що прохання розглядається як модальне значення, яке не є однорідним, а його нюанси мають свій арсенал способів вираження, що не аналізується при дослідженні відповідного мовленнєвого акту. 

Практичне значення: результати дослідження можна використовувати на практичних заняттях з іспанської мови та в курсах теоретичної граматики, соціолінгвістики, теорії комунікації, теорії мовленнєвих актів.

Положення на захист:

1. Категорія модальності розуміється неоднаково, відповідно до цього пропонуються численні класифікації типів модальних значень, які можна поділити на дві основні групи: ті, що належать до категорії об’єктивної модальності, і ті, які належать до категорії суб’єктивної модальності.

2. Спонукальна модальність має значення потенційності, ірреальності, які відносяться до об’єктивних модальних значень , а також значення бажаності, яке кваліфікується як суб’єктивне, і тому може бути класифікована як особлива форма об’єктивно-суб’єктивної модальності.

3. Прохання є одним з різновидів спонукальної модальності, характерним для відповідного мовленнєвого акту прохання.

4. Прохання також співвідноситься із волюнтативною модальністю, тому, модальність прохання не є однорідною. В залежності від інтенсивності волюнтативного значення, прохання має свої різновиди: прохання-благання, прохання-клопотання, прохання-бажання, власне прохання, наполегливе прохання.

5. Кожен з модальних нюансів прохання має як спільні для прохання, так і свої специфічні форми вираження.

6. Способи вираження модального значення прохання залежать від виду дискурсу.

Структура: робота складається зі вступу, 2 розділів, висновків, списку використаної літератури,  загальним обсягом 81 сторінка. Бібліографія містить 73 найменуванння, з них 14 іноземною мовою.

 

 

 

РОЗДІЛ 1 РОЗУМІННЯ КАТЕГОРІЇ МОДАЛЬНОСТІ

 

1.1 Розуміння категорії модальності в філософії, логіці, лінгвістиці

 

Історично термін “модальність”  не є суто лінгвістичним утворенням. Перші згадки про поняття знаходяться ще в Аристотеля при спростеженні взаємозв'язку мови і логіки, окреслюються семантичні сфери, що охоплюються логічними модальностями: алетичною, деонтичною, темпоральною й епістемічною. Стверджується, що лінгвістика і логіка розглядають модальність як відношення до дійсності [Ткачук В.М., с. 4].

Сучасне розуміння цього  терміну в філософії та логіці витікає з історичних попередників. Наведемо приклади визначень.

Модальність в філософії (від лат. modus – заходи, спосіб) – характеристика особливостей існування деякого об'єкту або явища, протікання процесу (фізичні модальності), а також спосіб побудови і розуміння суджень і логічних міркувань про об'єкти, явища, події і процеси (логічна модальність). Поняття модальність введено Аристотелем. Модальність судження можна трактувати двояко – як модальності, виражені в мові, тобто це характеристика судження за ступенем фіксованої в ньому достовірності описуваних положень справ, подій (модальність de dicto) або як модальності самих речей і явищ, за ступенем вираженої в судженні необхідності, з якою предикат належить суб'єкту (модальність de re). Поняття модальності дозволяє здійснювати більш глибокий і тонкий аналіз особливостей і законів пізнавальної діяльності людини [Блинов А.К., с. 5].

Модальність в логіці (лат. modus – міра, спосіб) – характеристика судження по “силі” висловленого в ньому твердження: судження може бути необхідним, можливим, випадковим, неможливим і т. д. У традиційній логіці розрізняють судження, що виражають необхідність (аподиктичні), можливість (проблематичні) і дійсність (ассерторитичні). Сучасна логіка дає можливість аналізувати властивість модальності, розглядаючи її як відому “металогічну” оцінку судження, висловлювання. При цьому розрізняються логічна і описова модальність. Логічна модальність висловлювань визначається виходячи з чисто логічних міркувань. До числа описових модальностей відносяться перш за все фізичні (причинні) модальності. Останні залежать від того, чи виражає висловлювання щось необхідне, можливе або випадкове в силу певних фізичних законів [Философский энциклопедический словарь]. У логіці виокремлюються кілька таких позицій модальності: логічна (логічно необхідно, можливо, випадково, неможливо), онтологічна (фізично необхідно, можливо, випадково, неможливо), епістемічна (доведено, не доведено, істинно, неістинно), деонтична (обов'язково, заборонено, дозволено), аксіологічна (добре, погано, нейтрально) і часова модальність (було, є, буде) [Селіванова О.О. 2006. – 716с., с. 383].

В лінгвістиці розуміння модальності  витікає з філософського і  логічного. Вивчення модального змісту речення має давню велику традицію, але довгий час основна увага  приділялася тільки граматичній  категорії модальності, яка базується  на морфологічних категоріях способу дієслова. І лише після широко відомої роботи Ш. Баллі [Балли Ш.] в поле зору лінгвістики потрапили спеціальні модальні конструкції типу Я стверджую ... Я питаю і под. Подальший розвиток вчення про модальність отримало у роботах англійських логіків. У модальності були виокремлені три її складові: локуція (говоріння), іллокуція (навіщо щось говориться) і перлокуція (вплив мовленням). Крім того, справжнім відкриттям, честь якого належить Дж.Л. Остіну, було виділення особливого класу перформативних дієслів, вживання яких в першій особі теперешнього часу дійсного способу означає не просто говоріння, а обумовлену дію [Остин Дж.Л.]. Однією з перших, хто познайомив вітчизняну лінгвістику з цими ідеями, була Н.Д. Арутюнова. Вона не тільки привернула увагу до них, а й показала на основі власних досліджень їх велику цінність для лінгвістики [Арутюнова Н.Д.].

З питання про природу і зміст  категорії модальності в сучасній лінгвістиці однозначної думки  немає. Різні лінгвісти мають  на увазі під модальністю широке коло явищ, далеко не однозначних як у смисловому відношенні, так і по засобах вираження. Традиційне визначення модальності як категорії, що виражає відношення змісту висловлення до дійсності з точки зору реальності-нереальності, не вдовольняє багатьох лінгвістів. З цієї причини питання про межі і зміст модальності різні дослідники вирішують по-різному. Наведемо приклади визначення терміну модальність в лінгвістиці.

У лінгвістиці семантична категорія  модальності передає ставлення  мовця до змісту його висловлювання, цільову установку мови, відношення змісту висловлення до дійсності. Модальність може мати значення твердження, наказа, побажання, допущення, достовірності, (не) реальності та інш. Модальність також може виражатися різними граматичними та лексичними засобами: спеціальними формами способу; модальними словами: вступними і прислівниками; модальними дієсловам; інтонаційними засобами. Іноді термін модальність виступає як синонім терміна спосіб, але частіше ці поняття розмежовують, вважаючи модальність семантичною категорією (яка відноситься не тільки до дієслова і яка може не мати в мові обов'язкового вираження), а спосіб – граматичною категорією дієслова (яка може і втратити зв'язок з модальністю, як, наприклад, кон'юнктів в латинській та французькій мовах, який диктуються в ряді випадків тільки синтаксичними правилами) [Словник net].

У західноєвропейській лінгвістиці  найбільшого поширення набула концепція  модальності Ш. Баллі, який є основоположником сучасного вчення про модальність в мові. Ш. Баллі належить знаменний вислів: “Мислити – означає реагувати на подання, констатуючи його наявність, оцінюючи його або бажаючи. … думку не можна звести до простого подання, яке виключає всяку активну участь з боку мислячого суб'єкта”. Розумова операція мовця-суб'єкта, тобто модальність, є, на думку Ш. Баллі, «душою речення». Модальність трактується Ш. Баллі як синтаксична категорія. На його думку, в будь-якому висловлюванні можна виділити основний зміст (диктум) і його модальну частину (модус), в якій виражається інтелектуальне, емоційне або вольове судження мовця щодо диктуму [Балли Ш, с. 69-82].

Ш. Баллі зазначає, що модальність  може бути передана не тільки експліцитно, але й імпліцітно, тобто у складі диктуму, і відображатися в «напівдопоміжному» (= модальному) дієслові, у вигляді прислівника, прикметника, висловлюючого оцінку або судження, у формі способу, у специфіці інтонації. Ш. Баллі стверджує, що спосіб диктуму виконує те ж призначення, що і модус [Французский язык в свете теории речевого сообщения, с. 6-7].

Модальність, категорія, що виражає  ставлення мовця до змісту висловлювання, ставлення останнього до дійсності. Модальність може мати значення твердження, наказа, побажання та ін. Виражається  спеціальними формами способу, інтонацією, модальними словами; в логіці такі слова називаються модальними операторами, з їх допомогою вказується спосіб розуміння суджень (висловлювань) [Энциклопедия Кольера].

Модальність (від ср-лат. modalìs – модальний; лат. modus – міра, спосіб) – функціонально-семантична категорія, що виражає різні види відношення висловлення до дійсності, а також різні види суб'єктивної кваліфкаціі того, що повідомляється, модальність є мовновою універсалією, вона належить до числа основних категорій природної мови, у різних формах виявляється в мовах різних систем, в мовах європейської системи вона охоплює всю тканину мовлення. Термін “модальність” використовується для позначення широкого кола явищ, неоднорідних за смисловим об'ємом, граматичними властивостями і за ступенем оформленої на різних рівнях мовної структури. До сфери модальності відносять: протиставлення висловлювань за характером їх комунікативної цілеустановки (твердження – питання – спонукання); протиставлення за ознакою “твердження – заперечення”; градації значень в діапазоні “реальність – ірреальність” (реальність – гіпотетічність – ірреальність), різний ступінь впевненості мовця у достовірності думки, що у нього формується про дійсність; різні видозміни зв'язку між підметом і присудком, виражені лексичними засобами та інш [Лингвистический энциклопедический словарь, с. 303].