Статистичне вивчення виробництва зернових культур

 

1.2 Система  показників статистики рослинництва

 

Предметом статистики є особливі ознаки стану і розвитку масових суспільних явищ. Такі ознаки дістали назву  об'єктивних статистичних показників.

Статистичний показник - це загальна істотна ознака якого-небудь масового явища у її якісній і кількісній визначеності для конкретних умов місця  і часу. Кожний статистичний показник має кількісний вираз. Разом з  ним кількість в статистиці завжди має відповідну якість. Як єдність  кількості і якості статистичні  показники характеризують міру явища.

Будь-яка система показників дає  інформацію, яка якісно відрізняється  від тієї, що несуть окремі показники.

Для характеристики стану і розвитку рослинництва статистика використовує систему пов’язаних показників.

Перша група показників характеризує наявність і якість факторів виробництва. Оскільки основним засобом виробництва  в сільському господарстві є земля, то основні показники в статистиці рослинництва – це наявність земельних  ресурсів, посівні площі і площі  багаторічних насаджень. Наявність  трудових ресурсів, основних і оборотних  виробничих фондів розглядаються як фактори використання землі і  виробництва продукції. При цьому  відношення обсягу засобів виробництва  до земельної площі характеризує рівень інтенсифікації рослинництва; відношення кількості трудових ресурсів до земельної площі – забезпеченість трудовими ресурсами; а відношення обсягу засобів виробництва до чисельності  трудових ресурсів – фондоозброєність робочої сили.

Друга група показників відображає використання факторів виробництва: землі, трудових ресурсів, основних і оборотних  фондів. Поряд з вивченням використання факторів виробництва статистика досліджує  їх співвідношення. Наприклад, обсягу робіт до затрат праці, обсягу агротехнічних  заходів до посівної площі, використаної енергії до робочого часу, тощо.

Третя група показників характеризує результати виробництва, а також  співвідношення між продукцією і  виробничими ресурсами. До цієї групи  належать показники урожайності  сільськогосподарських культур, показники  продуктивності праці, фондовіддачі, собівартості продукції, тощо.

Статистичні показники у рослинництві характеризуються абсолютними моментами ( площа зрошених і осушених земель на певну дату) та інтервальними ( виробництво продукції, постачання мінеральних добрив за певний період) рівнями, а також відносними (структура посівних площ, показники інтенсифікації рослинництва) і середніми величинами (середня урожайність, середні втрати продукції під час збирання, тощо) величинами. [1; c. 379-380]

Статистика рослинництва не лише аналізує дані обліку посівів, проводить їх групування, визначає певні закономірності і  співвідношення, вона також досліджує  процес виробництва продукції, його динаміку, рентабельність.

Статистичний аналіз, розкриваючи  зміст і значення показників, поглиблюючи  уяву про предмет дослідження  і властиві цьому закономірності, здійснюють за двома напрямами:

• замість ізольованих характеристик окремих сторін предмета розглядають зв’язки і відношення, виявляють фактори, які впливають на рівень і варіацію показників, оцінюють ефекти їх впливу;
• вивчають динаміку показників, напрям і швидкість змін, визначають характер і рушійні сили розвитку.

Все це поглиблює аналіз і дає  можливість для багатоцільового  використання результатів.

Основними вартісними показниками  продукції рослинництва, які характеризують ефективність її виробництва є: валова, кінцева, товарна та чиста продукція. Валова продукція – це сума продукції  окремих галузей у вартісному вираженні за певний період. Кінцева  продукція – це частина валової  продукції, яка надходить у товарний оборот, на особисте споживання і збільшення запасів. Вона становить різницю  між вартістю валової продукції  та вартістю продукції, використаної на внутрішньогосподарські потреби і  відходів. Товарна продукція –  це частина валової продукції, реалізована  або призначена для реалізації. Чиста  продукція – це знову створена частина вартості валової продукції. Її розраховують як різницю між вартістю валової продукції і витратами  на виробництво.

Найбільш узагальнюючим показником виробництва є рентабельність. Вона характеризує доходність господарства і означає, що вартість виробленої продукції  і надходження коштів від її реалізації перевищує витрати на виробництво  і реалізацію продукції, тобто забезпечує прибуток.

Отже, відповідно поставлених перед  нею завдань, статистика рослинництва сформувала систему показників, які  якнайкраще описують стан галузі та дають  змогу визначити перспективи  її розвитку.

Розділ  ІІ. Статистична оцінка показників ефективності виробництва зернових культур

 

2.1. Ряди  розподілу вибіркової сукупності, їх характеристика, графічне зображення

 

Побудова рядів розподілу випливає з принципів статистичного групування.

Рядом розподілу у статистиці називають  упорядкований розподіл одиниць  сукупності на групи за будь-якою ознакою. Тобто ряд розподілу – це упорядкована послідовність пар елементів: варіанта – частота.

Ряди розподілу можна утворити за якісною (атрибутивною) або кількісною ознакою. Відповідно до цього, розрізняють  два види рядів – атрибутивні  та варіаційні.

Різновидом атрибутивних рядів  є альтернативні ряди. Альтернативними  називають ряди якісних ознак, які  мають два значення, що виключають одне одного: так або ні. Прикладом  таких рядів може бути розподіл аграрних формувань на прибуткові та збиткові, або на такі, що виконали і не виконали планове завдання.

Варіаційний ряд розподілу складається  з варіантів і частот. Варіантами називають окремі значення групувальної ознаки, а частотою – кількість  одиниць спостереження, що мають  однакове значення ознаки. Іноді замість  частот використовують частості. Частість – це відносна величина структури, тобто частка частоти варіанта в  загальній сумі частот. Нагромаджені частоти (частості) – це сума частот (частостей) варіантів від мінімального значення ознаки до даного.

Розрізняють дискретні та інтервальні варіаційні ряди. Дискретними називають ряди, в яких варіанти виражені цілими числами. Інтервальними називають ряди, в яких варіанти виражені у вигляді інтервалів. Інтервали в рядах розподілу можуть бути рівні і нерівні.

Для того, щоб наочно мати уявлення про характер розподілу, застосовують графічне зображення рядів розподілу. Основними способами графічного зображення рядів розподілу є  огіва, гістограма, полігон, кумулята і крива Лоренца. Їх будують у системі прямокутних координат, де на горизонтальній осі абсцис відкладають значення варіантів, а на вертикальній осі ординат – частоти (частості).

Огіва – графічне зображення ранжованого ряду розподілу. На осі абсцис відкладають номер господарства у ранжованому ряді, а на осі ординат – значення досліджуваної ознаки.

Найчастіше варіаційні ряди зображують у вигляді гістограми (стовпчикової діаграми розподілу) і полігона (многокутника розподілу).

Гістограму застосовують для зображення інтервальних варіаційних рядів. Під час її побудови на осі абсцис відкладають відрізки, які зображують інтервал. Площа кожного стовпчика повинна бути пропорційною частотам (частостям). Для рівних інтервалів ширину стовпчиків беруть однаковою, а висота має бути пропорційна частотам. У разі нерівних інтервалів ширина стовпчиків має бути пропорційна величині інтервалу у кожній групі, а висоту стовпчиків зменшують у стільки разів, у скільки збільшується величина інтервалу. Гістограма наочно характеризує особливості розподілу одиниць окремої сукупності за досліджуваною ознакою. Недоліком гістограм є те, що вони не дають можливості порівнювати кілька розподілів.

Полігон розподілу застосовують для  зображення дискретних та інтервальних варіаційних рядів. Координатами точок до того ж є варіанти (в інтервальних рядах середини інтервалів) і частоти, що відповідають цим варіантам. Точки з’єднують прямими лінями. Щоб замкнути полігон, крайні точки з’єднують із серединами інтервалів, у яких частоти дорівнюють нулю.

Кумулята – графічне зображення варіаційного ряду з нагромадженими частотами (частостями). Для її побудови на осі абсцис відкладають варіанти, а на осі ординат – нагромаджені частоти (частості), які показують, скільки одиниць сукупності мають значення ознаки, що не перебільшує цього значення. Кумуляту застосовують під час порівняння різних варіаційних рядів, а також в економічних дослідженнях, зокрема для аналізу концентрації виробництва.

Крива Лоренца – це спосіб графічного зображення рівня концентрації явища.

Аналіз варіаційного ряду розподілу  полягає у виявленні закономірностей  зміни частот залежно від зміни  кількісної ознаки, яку покладено  в основу групування.

Найуживанішими при аналізі  закономірностей розподілу  є  такі групи показників:

• характеристики центру розподілу;
• характеристики розміру варіації;
• характеристики форми розподілу (асиметрії, концентрації).

Центром розподілу називається  значення змінної ознаки, навколо  якого групуються інші варіанти.  До характеристик центру розподілу  відносять середню, моду, медіану.

Серед узагальнюючих показників, якими  статистика характеризує суспільні  явища та властиві їм закономірності, важлива роль належить середнім величинам. Досліджувані статистикою явища  носять, як правило, масовий характер, а розміри тієї чи іншої ознаки окремих одиниць статистичної сукупності – різне кількісне значення, тобто  їм притаманна мінливість. Мінливість ознак статистичної сукупності залежить від конкретних умов і чинників, які впливають на ту чи іншу ознаку. Варіація ознак і є тим чинником, який зумовлює необхідність вдаватися  до розрахунку середніх величин.

Отже, метод середніх величин є  формою статистичного узагальнення. Його застосування важливе лише за наявності варіації ознак в якісно однорідній сукупності.

Середні величини – це узагальнююча кількісна характеристика рівня  варіюючої ознаки однорідних суспільних явищ, яка відображає його типові риси в розрахунку на одиницю сукупності в конкретних умовах місця й часу.

Середньою величиною у статистиці називають узагальнюючий показник, що характеризує типовий розмір ознаки в якісно однорідній сукупності. Обчислені  середні показники можуть бути абсолютними  або відносними величинами. Спосіб розрахунку залежить від характеру  вихідної інформації. У кожному конкретному  випадку для реалізації логічної формули використовується певний вид  середньої.

В аналітичних розрахунках застосовують, виходячи з необхідності, різноманітні види середніх – середня арифметична, середня гармонічна, середня геометрична, середня квадратична тощо, які  належать до класу степеневих середніх.

Загальна формула середньої  величини:

 

де  - степенева середня; - рівень ознаки – варіанти (індивідуальні значення варіюючої ознаки); – кількість варіант; - показник степеня середньої.

Зміна значення степеня  середньої визначає її вид:

=1 – середня арифметична;

=0 – середня геометрична;

= –1 – середня гармонічна;

=2 – середня квадратична;

=3 – середня кубічна. 

Таблиця 2.1.1

Формули степеневих середніх

Степінь	Назва середньої	Формула розрахунку
		проста	зважена
1	Середня арифметична
-1	Середня гармонічна
0	Середня геометрична
2	Середня квадратична
3	Середня кубічна

 

Кожна з наведених формул набуває  форми простої та зваженої.

Якщо середня розраховується за первинними (незгрупованими) даними або коли всі варіанти зустрічаються в сукупності один раз чи мають однакові частоти в досліджуваній сукупності, береться проста форма. Середню зважену застосовують для згрупованих даних (на основі варіаційних рядів розподілу), коли значення варіант повторюється різну кількість разів.

Середні арифметичні величини мають  деякі математичні властивості, знання й використання яких спрощує  техніку обчислення. Розглянемо найважливіші із цих властивостей.