Соя

В боротьбі з грибковими та бактеріальними захворюваннями сої  високу ефективність мають глибока  зяблева оранка і повна заробка  рослинних решток, які є джерелом інфекції. Це значно зменшує ймовірність  зараження аскохітозом, периноспорозом та іншими хворобами. На полях де з'явився фузаріоз не можна висівати сою раніше ніж через 2-3роки. Добрі результати дає протруєння насіння протруйниками.

Найбільш розповсюдженими  шкідниками сої є: люцернова совка, акацієва вогнівка, бульбочкові довгоносики, соєва чорно смугаста блішка, соєва  плодожерка і павутинний кліщ. При  досягненні чисельності смугастої  блішки 10-15 жуків/м 2 , люцернової совки 8-10 гусениць /м 2 або 2-3 яйця соєвої плодожерки на 1 рослину, доцільно провести хімічну обробку посівів.

Збирання

Сою збирають прямим комбайнуванням при повній стиглості: листя вже опало і боби сухі, насіння тверде. Оптимальна вологість  насіння складає 12-14 %. При запізненні з збиранням боби розтріскуються, а вологість насіння знову  зростає. Як правило посіви сої дозрівають без використання десикантів. При  потребі, наприклад для підсушування рослин і прискорення строків  початку збирання сої пізньостиглих  сортів або при пізньому забур'янені, проводять десикацію. Для низьких  втрат важливо, щоб висота зрізу  не перевищувала 7-8 см. При більш  високому зрізі не збираються боби, які розміщені знизу і які  як правило є найбільш врожайними. Тривале зберігання зерна сої  можливе при вологості нижче 11%.

Особливості технології вирощування  сої 

Місце в сівозміні. Кращі попередники: озима пшениця, ярий ячмінь, кукурудза на силос  і зелений корм. Недоцільно висівати після зернобобових і багаторічних бобових трав. В польовій сівозміні  на попереднє місце сою повертають через 3-4 роки, в коротких сівозмінах 2-3 роки.

Удобрення. На сірих  лісових ґрунтах необхідно вносити  під зяблеву оранку по 60-90 кг/га д.р. фосфорних і калійних добрив і 45 кг/га азотних добрив весною, на чорноземах опідзолених 30-45 кг/га азотних, 60 кг/га фосфорних і 40-60 кг/га калійних.

На зрошуваних землях зазначені норми добрив збільшуються на 20-25 %.

Система обробітку  ґрунту. При засміченості полів однорічними  бур'янами застосовують напівпаровий обробіток ґрунту, при наявності  коренепаросткових бур'янів-поліпшений зяблевий обробіток ґрунту, або плоскорізне  розпушування з послідуючим ґрунтозахисним обробітком.

Строки сівби. Основним критерієм настання оптимальних  строків сівби сої є прогрівання  ґрунту до 12 °С на глибині 10 см.

Способи сівби. Сою, як правило, висівають широкорядним способом з міжряддями 45 см. Норма  висіву насіння для ранньостиглих  сортів 600-700 тис.

схожих насінин  на 1 гектар. Для сівби з міжряддями 45 см використовують сівалки, Мульті-Корн, Містраль 6000 та інші.

Для товарних посівів  з міжряддями 15 см доцільно використовувати  лише середньорослі сорти (не більше 90 см) з обмеженим або напівобмеженим типом росту.

Гербіциди. Із ґрунтових  гербіцидів використовують:

до сівби або  появи сходів сої 96 % к.е. Дуал 1,8-2,0 л/га; Фронтьєр 900 к.е.-1,1-1,4 л/га; Трофі 90 2,0-2,5 л/га; 81,5% к.е. Харнес 2,0-3,0 л/га;

після появи сходів у фазу 2-3 трійчатих листочків  у сої Галаксі топ 1,5-2,5 л/га; 10% к.е. Півот 0,5-0,8 л/га, Базагран, в.р. 1,5-3,0 л/га, Зелек-супер, к.е.0,5-1,0 л/га, Селект 120 к.е.-0,4-1,8 л/га, Тарга супер, к.е. 1,0-2,0 л/га, Зенкор 0,5 кг/га.

Передпосівний обробіток  насіння. В день посіву насіння сої  обробляють нітрагіном або ризоторфіном в поєднанні з 0,25-1,0% розчином молібденово-кислого  амонію, що на фоні вапнування кислих грунтів  забезпечує потреби сої в азоті  на 65-75 % і збільшує врожайність насіння  на 1,8-4,5 ц/га. Якщо соя висівається  на відведеній площі вперше, то обробка  бактеріальними препаратами є обов'язковим  елементом технології.

При безгербіцидному  вирощуванні сої застосовують до-та після сходове боронування в  період масової появи сходів бур'янів на поверхні грунту. Щоб зменшити пошкодження  сої зуби борін потрібно встановлювати  скошеною стороною вперед. Боронувати слід поперек або по діагоналі  посіву. При боронуванні до сходів швидкість руху агрегату не повинна  перевищувати 6-7, а по сходах 4-5 км/год. Перший міжрядний обробіток проводять  через 12-15 днів після появи сходів на глибину 5-6 см.

Підживлення. При  недостатньому розвитку бульбочок  на коренях рослин (менше 5 шт.) проводять  підживлення фосфорними і азотними добривами у нормі 20-30 кг/га в фазі бутонізації. У фазу утворення зелених  бобів- позакореневе підживлення, яке  включає азот, фосфор, калій, сірку  і молібден. В випадках підвищеної сонячної інсоляції та гострого дефіциту вологи доцільно проводити десикацію  посівів 20% в.р. реглоном (2-3 л/га) або 60% р.п. хлоратом магнію (15-20 кг/га) або поєднувати ці препарати в половинній нормі.

Збирання. Сою збирають прямим комбайнуванням у фазі повної стиглості при вологості зерна 14-16%. Висота зрізу рослин не повинна  перевищувати 6-8 см. Втрати насіння  сої збільшуються, якщо посіви зріджені або забур'янені. Оптимальна швидкість  комбайна при збиранні сої 3-4 км/год.

Соя

Найпоширеніші у виробництві  сорти сої для  степової зони

Правильний вибір  сорту — одна з вирішальних  умов одержання максимального врожаю. У кожному господарстві потрібно вирощувати два-три сорти, що різняться  тривалістю вегетаційного періоду, стійкістю проти хвороб, шкідників  і несприятливих факторів середовища (знижені температури, посухи тощо).

Одним із найдоступніших сільгоспвиробникам прийомів зниження негативного впливу чинників зовнішнього  середовища, що лімітують рівень врожайності  сої, є підбір сортів, пластичність яких найбільшою мірою відповідає конкретній зоні вирощування.

Для стабільного  виробництва насіння сої у  зрошуваних умовах Півдня України, що характеризуються великою мінливістю погоди, розмаїттям грунтово-кліматичних  зон, доцільно обрати три-чотири різні  за скоростиглістю сорти, зокрема як високоінтенсивні з вузькою нормою реакції для вирощування на кращих агрофонах, так і сорти із широкою  нормою реакції, високою адаптивністю до посушливих умов і досить високим  нижнім рівнем урожайності на гірших агрофонах.

Нижче наводимо характеристику найпоширеніших у виробництві степової зони країни сортів сої селекції Селекційно-генетичного  інституту.

АРКАДІЯ ОДЕСЬКА. Сорт одержали способом впливу мутагена диметилсульфату в газовій фазі на насіння сорту ВНИИМК 9186. Один із найбільш високобілкових районованих у нашій країні сортів. Характеризується оптимальною для Півдня України тривалістю вегетаційного періоду, що в Одеській області, наприклад, становить 105–115 днів.

У КСП “Україна”  Кілійского району врожай насіння Аркадії  одеської досяг 22,7, у КСП “Прикордонник” цього ж району збирали і по 30 ц/га.

Аналіз структури  врожаю впродовж кількох років показав, що цей сорт перевершує інші за надземною  масою, кількістю вузлів, бобів і  насінин на рослині, за масою насіння  з рослини і масою 1000 насінин. Він також має вищий збиральний індекс і підвищену висоту прикріплення нижніх бобів.

Значну перевагу показав сорт і в Миколаївській, Херсонській та Запорізькій областях. Дані сортодільниць і виробнича  практика свідчать: Аркадія одеська  за сприятливої погоди здатна давати врожай 25–26 ц/га в суходільних умовах і 35–36 ц/га — на зрошенні. Це найпоширеніший в Україні сорт.

Основні апробаційні  й ботанічні особливості такі. Листки — трійчасті, середнього розміру, темно-зелені, із загостреним кінчиком. Боби — бурі, злегка зігнуті, по 2–3 насінини. Насіння — овальне, жовте, без пігментації, рубчик великий, темно-коричневий, з білим вічком. Маса 1000 насінин  — 160–190 г. Висота прикріплення нижніх бобів — 10–12 см. Стійкість проти  ураження фузаріозом, пероноспорозом та іншими грибними хворобами вища за середню.Сівбу треба проводити  із шириною міжрядь 45 см, нормою висіву 600–700 тис. схожих насінин на гектар. Перед сівбою насіння обов’язково  обробити Нітрагіном, на бідних грунтах  вносити по 60 кг/га азоту і 30 кг/га калію.

ОДЕСЬКА 124. Сорт одержали внаслідок впливу гамма-променями в дозі 5 крад на насіння сорту Перемога. Головна його перевага полягає в сполученні властивостей високої посухостійкості й доброї чутливості до інтенсивних факторів землеробства.

Характеризується  недетермінантним типом росту, інтенсивним  рудим опушенням стебел і стулок бобів, фіолетовим забарвленням квіток, середнім розміром листків із загостреними кінчиками, високорослістю, гладенькою і блискучою насіннєвою шкіркою.

Про підвищену чутливість сорту до інтенсивних чинників рільництва свідчать результати державного сортовипробування  в Краснодарському краї. У 1987 р. на Кавказькій сортодільниці його врожай на суходолі досяг 40,7 ц/га за тривалості вегетаційного періоду 107 днів.

У середньому за три  роки в Криму (Кримський інститут агропромислового виробництва УААН) урожайність Одеської 124 була вищою  на 4,1 ц/га проти районованого стандарту  Херсонська 908. У КСП “Україна” Кілійского району Одеської області його середній показник за три роки на зрошенні становив 23,6 ц/га. У 1988 р. в КСП ім. Кірова Вознесенського району Миколаївської області врожайність на зрошенні досягла 34,1 ц/га.

АЛЬТАЇР. Виведено зі складної гібридної популяції, яку одержали від схрещування північноамериканських і канадських сортів Портейдж, Альтона, Свіфт, Фламбо і Маккол. У конкурсному сортовипробуванні на зрошенні в СГІ за 1987–1989 рр. збір протеїну з гектара становив 10,4 ц/га. У 1992 р. середній врожай на сортодільницях степової зони України досяг 18,7 ц/га за тривалості вегетаційного періоду 118 днів. У Лісостепу ці показники, відповідно, становили 18,2 ц/га і 123 дні. Максимальний врожай (33,6 ц/га) зібрали на Слов’яносербській сортодільниці Луганської області в 1991 році. У Кримському інституті агропромислового виробництва УААН врожайність цього сорту досягла 29,2 ц/га (на зрошенні). В Одеській області на Ізмаїльській сортодільниці за 1992–1993 рр. врожай сорту Альтаїр становив 27,8 ц/га (порівняймо з 18,2–18,4 ц/га скоростиглих національних стандартів Київська 27 і Соєр 2–95). Високу продуктивність цього сорту виявлено на багатьох сортодільницях степової і лісостепової зон країни. Зокрема, на Новосільській сортодільниці Чернівецької області в 1991 р. одержали по 23,5 ц/га насіння за 17,9 ц/га в стандарті. На Машівській сортодільниці Полтавської області в 1991 р. зібрали по 17,3 ц/га насіння Альтаїру, тоді як Білосніжка дала 15,2, Жемчужная — 14,6, а Київська 27 -11,0 ц/га. У зазначеному році на Черкаській сортодільниці врожай Альтаїру досяг 23,5 ц/га при 21,0 у Білосніжки і 22,6 в Іскри. У 1992 р. на Тлумачській сортодільниці Івано-Франківської області Альтаїр дав 16,6, Київська 27 — 12,0, Прикарпатська 81 — 10,0 ц/га.

На Борщевській  сортодільниці Тернопільської області  виростили по 21,2 ц/га насіння Альтаїру; 13,6 ц/га — Київської 27; 14,9 ц/га — Прикарпатської 81. У 1992 р. на Каховській сортодільниці  Херсонської області врожай цього  сорту досяг 30,0 ц/га при 23,1 ц/га в  сорту Південь 30. У 1997 р. у КСП “Одеська птахофабрика” Одеської області  зібрали по 25,5 ц/га насіння Альтаїру.

Цінною його особливістю  є скоростиглість, що дає змогу  вирощувати сорт практично на всій території України. Сорт дозріває на 8–9 днів раніше за сорти Аркадія  одеська і Південь 40. Тривалість вегетації приблизно така сама, як у сортів Київська 27, Південь 30, Прикарпатська 81. Завдяки подовженому репродуктивному  періодові, сорт має підвищену стабільність урожаю. В польових умовах стійкий  до грибних, бактеріальних і вірусних захворювань.

ЧОРНОБУРА. Сорт одержали внаслідок реалізації колективної селекційної програми, вякій беруть участь Селекційно-генетичний інститут УААН, Інститут землеробства УААН і Інститут фізіології рослин і генетики НАН. Виведено методом багаторазового індивідуального добору з гібридної популяції Л 89-10 і Манчжурська. Лінію Л 89-10 було створено на Кіровоградській дослідній сільськогосподарській станції; колекційну форму Манчжурська одержали із Всеросійського інституту рослинництва ім. Н. Вавилова (Санкт-Петербург).

У зоні Північного Лісостепу  сорт Чорнобура, крім оптимальної тривалості вегетації і високої продуктивності, показав високий рівень холодостійкості  під час проростання і на ранніх фазах росту, посухостійкості —  у період генеративного періоду.

У конкурсному випробуванні в Київській області середній врожай насіння становив 19,7 ц/га із вмістом білка 38,6% і олії 19,0%. Вегетаційний період тривав 119 днів.

За роки державного випробування добре себе показав  на багатьох сортодільницях і сортовипробувальних  станціях майже всіх зон України. Високий урожай Чорнобура дала в  Степу як на суходолі, так і на зрошенні. У незрошуваних умовах у  середньому за три роки вона перевищила скоростиглі стандарти: Київську 27 на 1,8, Соєр 2-95 — на 1,6 ц/га. На поливанні  цей приріст сягав, відповідно, 2,8 і 2,1 ц/га. У степових умовах, зазвичай, дозріває в середині або кінці  серпня, що дає можливість гарантовано  після збирання сіяти озиму пшеницю.

У зоні Полісся сорт теж виявився одним із кращих за середньої врожайності 26,5 ц/га. У  виробничих умовах КСП ім. Щорса  Білоцерківського району Київської  області в 1991 р. зібрали по 22 ц/га його насіння, у посушливому 1992 — 14,7, а в холодному 1993 р. — 16,3 ц/га.