Соя

застосовують, як правило, поверхневий обробіток  ґрунту.

     Сою сіють після озимої пшениці, озимого ячменю, ярових зернових, овочевих

культур, а також  після кукурудзи. Не рекомендується сіяти сою після бобових культур, у яких з нею одні і ті ж хвороби  і шкідники, а також після соняшника  на зерно, який дуже висушує ґрунт.

     Головна умова при виборі поля – розміщення сої на чистих від бур’янів полях.

На врожай сої  впливає також те, який гербіцид і якою нормою вносився під

попередню культуру. Такими гербіцидами є триазинові препарати, які можуть

застосовуватися для кукурудзи. При внесенні високих  доз таких гербіцидів під цю культуру, сою не можна включати в сівозміну  до повного розпаду їх в ґрунті.

     Соя потребує високоякісної обробки ґрунту, що пов’язано з особливістю проростання

насіння, а також  те, що для створення оптимальних  водно – повітряних та теплових умов, накопичення та збереження вологи необхідно підтримувати ґрунт в  чистому від бур’янів стані.

     В умовах Півдня України система обробки ґрунтів включає основну обробку восени,

допосівний  обробіток весною і післяпосівну обробку під час вегетації  рослин.

     Основна обробка ґрунту під сою складається з післяжнивного лущення дисковими

знаряддями  і оранки плугом з передплужником на глибину орного шару, або глибокого

плоско різного  рихлення ґрунту, що сприяє кращому  нагромадженню осінньо – зимових  опадів і повнішому засвоєнню  талих вод та дощів весною й  літом. В посушливих регіонах, а також  на легких за механічним складом ґрунтах, ефективність глибокої обробки зменшується.

     Більшість прийомів основної обробки збільшує загальну користь ґрунту, що дуже

важливо для  підвищення ефективності біологічної  фіксації азоту соєю. Соя добре  росте на оструктурених ґрунтах, не схильних до ущільнення.

     При збільшенні щільності ґрунту з 1,1г/см3 до 1,27 г/см3 значно знижуються темпи

росту рослин, зменшується кількість бульбочок  на коріннях, а коренева система

розміщується  в верхньому шарі.

     При значній забур’яненності коренепаростковими бур’янами застосовують пошарову

обробку ґрунту дисковими або багатолемішними  ґрунтообробними знаряддями на глибину 12-14см з подальшою глибокою оранкою  на 30-32см. В тих господарствах, де з осені не застосовували проти  корнепаросткових бур’янів відповідних  агротехнічних заходів, як виключення, ці роботи проводять весною.

     Оптимальні строки основної обробки ґрунту в окремих регіонах півдня України

визначають  на підставі багаторічних наукових досліджень і виробничого досвіду з

врахуванням кліматичних  умов і ґрунтових особливостей. Важливе  значення при цьому має вологість  ґрунту. Надто вологий ґрунт маститься  під час обробки, прилипає до робочих  органів агрегату, що збільшує його тягові зусилля та знижує продуктивність і якість роботи.

     При пересиханні грунт сильно ущільнюється, а під час обробки утворюються брили і

зростають тягові зусилля трактора. Як в першому, так  і в другому випадку така обробка  ґрунту призводить до значних економічних  втрат, пов’язаних з перевитратами  дизельного палива, мастильних матеріалів, зниження продуктивності і якості роботи та зниження врожаю сої в майбутньому.

     Найвища якість обробки грунту забезпечується при оптимальній вологості ґрунту,

коли настає його фізична спілість. Вона залежить від механічного складу та інших

особливостей  ґрунту. На легких за механічним складом  ґрунтах (піщаних, супіщаних)

фізична спілість настає при вологості 40-70% від НВ, на важких (суглинкових, глинистих) – 50-65%.

     Правильна і своєчасна проведена обробка ґрунту дає змогу активно впливати на

мікробіологічні процеси в ньому. На розпушеному  й ущільненому ґрунті неоднаково

проходять процеси  амоніфікації та нітрифікації. Посилення  аерації сприяє життєдіяльності  аеробних мікроорганізмів і зменшенню  кількості анаеробів. Підвищення щільності  ґрунту

зменшує кількість  кисню в ґрунтовому повітрі та збільшує вміст вуглекислого газу.

     Допосівна обробка під сою розпочинається, як тільки наступить фізична спілість

ґрунту, з боронування  поля впоперек або під кутом до напрямку ріллі. Запізнення з

боронуванням  призводить до значних втрат вологи і зниження якості агротехнічних  робіт, які будуть застосовуватись  в майбутньому.

     На чистих від бур’янів полях треба проводити одну передпосівну культивацію на

глибину 5-6см, а  там, де є бур’яни проводять дві  культивації: першу на глибину 6-8см, другу на глибину 5-6см, безпосередньо  перед висівом сої в ґрунт, тобто тоді, коли температура ґрунту на глибині 10см буде 10-13С. Як правило, це буває в кінці квітня або на початку травня.     

     Насіння сої висівають на глибину 5-6см, а на легких ґрунтах – на 6-7см. Глибина заробки насіння сої залежить від строків висіву зерна. Так, Інститут землеробства південного регіону УААН (Заверюхін В.І., 1977), рекомендує для Херсонської області глибину заробки насіння при ранніх посівах – 3-4, оптимальних 4-5 і пізніх 5-6см. Цей же Інститут рекомендує (Заверюхін В.І., 1981) в умовах Південного Степу висівати сою з міжряддями 60, 45 та 45х15см. Густота рослин під час збирання врожаю повинна бути 500-600 тис/га.

     В умовах зрошення велику увагу треба приділяти підтримці поля в чистому від

бур’янів стані. Бур’яни, які проросли до появи сходів сої, знищують шляхом боронування впоперек посіву.

     Спочатку міжряддя культивують на глибину 5-6см при появі сходів, потім – на

глибину 10-12см і при необхідності на глибину 8-10см.

     Для знищення бур’янів застосовують гербіциди рекомендовані для півдня України.

     Високий врожай сої забезпечують 4-5 вегетаційний полив нормою 600-700м3/га.

     На зерно сою збирають після того, як побуріють стручки і повністю затвердіє насіння.

     Важливу роль відіграє збір та збереження культури передпродажна якість. 

Висновки. Південь України – один з найкращих регіонів для вирощування сої.

     Урожайність сої залежить від комплексу агротехнічних та меліоративних заходів,

спрямованих на підвищення продуктивності цієї сільськогосподарської  культури. Вважаю, що     

     Південь України – один з найкращих регіонів для вирощування сої і її економічної рентабельності. Від комплексу агротехнічних та меліоративних заходів, а також ринкової кон’юктури залежить підвищення продуктивності урожаю цієї сільськогосподарської

Культури.

Агротехніка вирощування та зберігання сої

із  урахуванням захисту  рослин

      Вирощування сої за інтенсивною  технологією передбачає застосування  профілактичних і агротехнічних  заходів та пестицидів проти  шкідників, хвороб і бур'янів.

      Агротехнічні та профілактичні  заходи. Розміщуючи сою у сівозміні,  слід враховувати її слабку  конкурентоздатність до бур'янів. Кращими попередниками сої, при  поверненні її на попереднє  поле через 3—4 роки, є озимі  (пшениця, ячмінь), ярі колосові, кукурудза,  картопля, цукрові буряки. Не можна  сіяти її після соняшнику, зернобобових, суданської й багаторічних бобових  трав, які мають спільних шкідників  та збудників хвороб. Уникати  розміщення сої ближче 500—700 м  від лісосмуг з білою акацією,  що забезпечує зниження пошкодженості  бобів акацієвою вогнівкою у  6—7 разів. В умовах півдня  України доцільно вирощувати  стійкі проти акацієвої вогнівки  сорти.

      Після стерньових попередників  поле 2—3 рази обробляють дисковим  знаряддям з подальшою оранкою  плугами з передплужниками на  глибину 22—25 см, а після цукрових  буряків та кукурудзи — на  глибину 27—30 см, що обмежує чисельність  шкідників і пригнічує збудників  хвороб.

      Мінеральні добрива (К60Р60) вносять  восени під оранку. Сівба відкаліброваного, непігментованого насіння сприяє  зниженню ураженості рослин вірусними  хворобами, підвищує їх конкурентоспроможність  проти бур'янів.

      Проти кореневих гнилей, пероноспорозу,  плісеневих грибів, білої та сірої  гнилей насіння протруюють.

      На легких грунтах насіння  сої перед висівом обробляють  молібдатом амонію, натрію, із вмістом  30—35% молібдену (40—50 г препарату  на гектарну норму зерна), що  підвищує стійкість рослин проти  грибних і бактеріальних хвороб  у 1,5—4 рази. У день сівби  насіння обробляють ризоторфіном (200—300 г на гектарну норму зерна), що знижує розвиток пероноспорозу  на 7—15%.

      Важливим є сівба в оптимальні  строки та загортання насіння  на глибину 3—4 см, що прискорює  його проростання і знижує  ураження сходів бактеріальними  хворобами та пошкодження ґрунтовими  шкідниками.

      Пізні посіви сильніше уражуються  хворобами. Широкорядні посіви  менше пошкоджуються дротяниками,  ніж суцільні.

      У зоні зрошення не слід  проводити поливи відразу після  сівби до з'явлення сходів, щоб  уникнути утворення кірки, яка  призводить до зрідженості посівів,  підвищення ураження сходів грибними  і бактеріальними хворобами.

      У системі захисту сої від  шкідників, хвороб та бур'янів  важливим є післясходове боронування,  міжрядні обробітки і підтримування  оптимального режиму зрошення.

      При вологозарядкових поливах  і досягненні вологості грунту  у межах 75—80% НВ у шарі фунту  0—70 см загибель гусені і лялечок  акацієвої вогнівки становить  60—100%.

ПРОДУКТИВНІСТЬ  СОЇ ТА ЯКІСТЬ ЇЇ ЗЕРНА 

ЗАЛЕЖНО ВІД СИСТЕМ ЖИВЛЕННЯ В УМОВАХ ЗРОШЕННЯ ПІВДНЯ УКРАЇНИ

ЗАГАЛЬНА  ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

     Актуальність теми. Соя – цінна білково-олійна культура. Вона з давніх часів використовувалась людиною для харчування. Ця культура відрізняється від інших зернобобових найбільш повним амінокислотним складом білків. Соя – є і високопоживним кормом для тварин. До того ж її широко використовують у харчовій і медичній промисловостях як сировину. Важливе агротехнічне значення соя має в зв’язку з тим, що вона, як бобова культура, збагачує ґрунт азотом і тому є хорошим попередником. Збільшення виробництва сої – це реальний шлях підвищення культури землеробства і формування ресурсів рослинного білка та олії в Україні.

     З кожним роком попит на зерно сої підвищується. В зв’язку з цим пропонується в найближчі роки розширити площі її посіву в Україні до 500 тисяч гектарів (Бабич А., Михайлов К., 2000). На жаль, врожаї сої одержують ще невисокі. Ось чому ведуться пошуки в напрямку підвищення її продуктивності. Значна увага при цьому приділяється сорту та добривам. Відомо, що різні сорти сої неоднаково реагують на бактеріальні та мінеральні добрива. До того ж про чутливість її на добрива є різні, часто навіть протилежні точки зору. Ось чому виникла потреба в розробці системи удобрення для сорту сої Вітязь - 50. Дослідження з цим сортом ще не проводили.

     Питання про застосування добрив під сою набуває особливого значення у теперішній час, коли в сільське господарство впроваджуються ринкові відносини. Це обумовлює пошук шляхів найбільш раціонального використання добрив. Одним із таких напрямків є встановлення норм добрив розрахунковим методом, який вже підтвердив свою високу ефективність при вирощуванні сільськогосподарських культур. Можливість і доцільність використання цього методу при вирішенні питання визначення оптимальної норми добрива при вирощуванні сої в умовах зрошення, ще не вивчалась. Отже дослідження цього питання є актуальним.

     Зв’язок роботи  з науковими програмами, проектами, темами. Наукові розробки, узагальнені в дисертації, були складовою частиною тематичного плану Інституту землеробства південного регіону УААН і виконувались за державною науково-технічною програмою “Родючість ґрунту”, № ДР.0197V015756.