Звернення судових рішень до виконання

„МЕЛІТОПОЛьСЬкий  інститут державного

та  муніципального управління”

КЛАСИЧНОГО  ПРИВАТНОГО УНІВЕРСИТЕТУ 
 
 

Кафедра права 
 
 
 
 
 
 
 
 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Цивільне процесуальне право»

на тему «Звернення судових рішень до виконання» 
 
 
 
 
 
 

    Виконав  ст.групи    

    Спеціальність_______________правознавство_______________________ 
 

    Керівник) 
 
 
 
 
 
 
 
 

Мелітополь, 2008 

РЕФЕРАТ 

      Курсовий  проект: 59 стор., 38 джерел.

      Об’єкт дослідження – звернення судових рішень до виконання.

     Мета  роботи – аналіз виконавчого провадження судових рішень.

     Судові  рішення є обов’язковими до виконання на всій території України (ст. 124 Конституції України) [1]. Обов’язковість таких рішень забезпечується можливістю їх примусового виконання на підставах і у спосіб, передбачених чинним законодавством.

     Виконавче провадження, як завершальна стадія судочинства, відіграє важливу роль у зміцненні законності, що полягає  в правильному і своєчасному виконанні рішень судів, а отже, і захисті майнових і особистих немайнових прав громадян. Виконання судових рішень – важливий етап, без якого сам факт прийняття рішення втрачає сенс, і тому залишення проблем їх виконання поза увагою ставить під загрозу мету здійснення судочинства.

      Органами, що здійснюють примусове виконання судових постанов і актів інших правоохоронних органів, є судові виконавці. У випадках, передбачених законом, рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів виконуються податковими органами, установами банків, кредитно-фінансовими установами.

     Рішення суду, що набрали законної сили, є обов’язковими для всіх органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України (ст. 14 ЦПК) [6]. Крім цього, у деяких випадках навіть за межами держави, якщо це передбачено міжнародними договорами і Верховна Рада України дала на це згоду.

      виконавче ПРОВАДЖЕННЯ, Звернення до виконання, виконавчий лист, судовий наказ, розстрочка виконання, поворот виконання, судовий виконавець

 

      

ЗМІСТ 

      Вступ ………………………………………………………………….….... 4

      Розділ 1. Поняття та значення виконавчого провадження ……….….... 10

      1.1. Поняття виконавчого провадження ………..………………...…….. 10

      1.2. Права та обовязки сторін у процесі виконання судових рішень ..... 13

      1.3. Обов’язки та права державних виконавців ………………………... 21

      1.4. Контроль за законністю виконання  провадження …………….…... 24

      Розділ 2. Відкриття виконавчого провадження, порядок та умови його здійснення .……………………………………………………………………..... 27

      2.1. Відкриття виконавчого провадження ……………………………… 27

      2.2. Порядок та умови здійснення виконавчого провадження ……….. 32

      2.3. Звернення судових рішень до виконання у примусовому порядку 38

      Розділ 3. Правове закріплення звернення судових рішень до виконання у законодавстві України ………………………………………………………… 40

      3.1. Правова регламентація виконання судових рішень ……………… 40

      3.2. Повноваження суду з виконавчого  провадження ………............… 43

      3.3. Виконавчі документи ……………………………………………….. 47

      Висновки  ………………………………………………………………….. 53

      Список використаних джерел …………………………………………… 57 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

      В Україні продовжується поступова  переоцінка політико-правових ідей та цінностей, відбувається процес оновлення  системи права, її галузей та інститутів, трансформація практики правозастосування. Розвиток ринкових відносин, формування нового правового простору, зміна державних і суспільних пріоритетів вимагає нових, більш ґрунтовних досліджень, усталених правових інститутів, які створюють фундамент правової системи та забезпечують належний рівень функціонування правових відносин в країні.

      Конституція України надала широкі права і  свободи громадянам, а також встановила гарантії реалізації та захисту їх у судовому порядку. Не випадково головним конституційним обов’язком України, як правової держави, є утвердження й забезпечення прав і свобод людини та їх гарантії, що визначають зміст і спрямованість діяльності держави та захищаються судом [1].

      Відповідно  до ст. 16 Цивільного кодексу України  кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх особистих немайнових або майнових прав та інтересів. Судові рішення є обов’язковими до виконання на всій території України (ст. 124 Конституції України) [1]. Обов’язковість таких рішень забезпечується можливістю їх примусового виконання на підставах і у спосіб, передбачених чинним законодавством. Примусове виконання рішень покладено на державну виконавчу службу, яка входить до системи Міністерства юстиції України.

      Саме  в межах інституту виконавчого  провадження визначено організаційно-правові засади діяльності суб’єктів виконавчого провадження.

     Виконавче провадження, як завершальна стадія судочинства, відіграє важливу роль у зміцненні законності, що полягає  в правильному і своєчасному виконанні рішень судів, а отже, і захисті майнових і особистих немайнових прав громадян. Виконання судових рішень – важливий етап, без якого сам факт прийняття рішення втрачає сенс, і тому залишення проблем їх виконання поза увагою ставить під загрозу мету здійснення судочинства.

      За  роки незалежності в Україні сформувалась власна система суб’єктів виконавчого провадження. Однак, практика свідчить, що її функціонування малоефективне і неповноцінне. В першу чергу, це зумовлено недостатнім досвідом правового регулювання системи суб’єктів виконавчого провадження як складової інституту цивільного процесуального права. Цей чинник сприяв неналежному та несвоєчасному виконанню рішень судів та інших органів, що стало однією з головних причин падіння авторитету судової влади. Відсутність чіткого визначення правового статусу суб’єктів виконавчого провадження, розмаїття юридичних взаємозв’язків, що існували між ними, нормативно-правового забезпечення виконання рішень судів та інших органів призводило до ситуації, коли боржник знаходився в кращому становищі порівняно з кредитором. Це створювало перешкоди для розвитку рівноправних ринкових відносин, підривало авторитет правової системи України. Виникла ситуація, коли особа не могла бути впевнена у відшкодуванні заподіяних їй збитків.

      Практика  свідчить, що виграти суд – це лише половина справи, оскільки не всі рішення, що їх ухвалюють суди, доводяться до логічного завершення, тобто до виконання. Цьому перешкоджає низка об’єктивних і суб’єктивних чинників, одним з яких, на наш погляд, є недостатня поінформованість громадян про порядок виконання рішень суду, зокрема в цивільних справах.

      Відсутність досконалої та справедливої судової  системи в Україні унеможливлює досягнення правової визначеності у соціальних та економічних взаємовідносинах. Тому для більш швидкого оздоровлення системи судочинства в Україні необхідно:

      – удосконалити систему виконання судових рішень;

      – запровадити реєстр судових рішень із створенням відповідної бази даних і забезпечення у встановленому законом порядку доступу до неї;

      – забезпечити прозорість судових рішень шляхом запровадження механізму оприлюднення судових рішень через Інтернет та іншими засобами з дотриманням при цьому вимог статті 32 Конституції України [1].

      Тобто теоретико-прикладні проблеми виконання  судових рішень набули особливої актуальності й визнані на найвищому рівні, адже право на судовий захист особи можна вважати реалізованим тільки тоді, коли рішення суду виконано в повному обсязі.

      Теоретичні  питання функціонування судової системи України за принципом спеціалізації та виконання судових рішень уже неодноразово розглядалося в спеціальній науковій літературі.

      Однак вдосконалення існуючого законодавства  не менш важке завдання, ніж створення нового. Особливість процесу вдосконалення полягає у тому, що для того, щоб постали питання, які вимагають врегулювання чи доопрацювання, необхідна поява прецедентів практики, які вкажуть на наявні недоліки. Хронологія появи законодавства про виконавче провадження своєю розтягнутістю стримувала процес його вдосконалення.

      Інститут  судових виконавців формувався роками, а відповідно і сам механізм виконання рішень. Проте, як свідчить практика, ця сфера далека від досконалості. Нормативно-правовою базою для виконання судових рішень, у тому числі ухвал і постанов суду, є закони України „Про державну виконавчу службу“ від 24 березня 1998 року, „Про виконавче провадження“ від 21 квітня 1999 року та Інструкцією про проведення виконавчих дій від 15 грудня 1999 року. Обов’язковість виконання судових рішень закріплено у ст. 11 Закону України „Про судоустрій України“, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об’єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України [2]. Незважаючи на таку нормативну врегульованість, все ж виникають проблеми.

      На  нашу думку, теоретико-прикладні проблеми виконання судових рішень здебільшого пов’язані з неузгодженістю нормативно-правової бази та відсутністю системного підходу при її розробці та прийнятті. Відповідним чином систематизоване, упорядковане законодавство, що регулює суспільні відносини у сфері виконання судових рішень не тільки полегшує користування ним, але й є показником того, що зовнішня форма даної національно-правової системи адекватна одній з існуючих ознак права – системності. Це означає, що від систематизації залежить все те, що відноситься до цінності права, його ефективності та законності.

      Також важливою проблемою є деякі положення  Закону України „Про відновлення  платоспроможності боржника або визнання його банкрутом“. Намагання привести законодавство у відповідність з кращими світовими зразками призвело до досить несподіваних наслідків. Помилковою є сама побудова законодавства про банкрутство. Тобто, положення Закону перешкоджають отриманню стягувачем належного йому майна на законних підставах. Схема, за якою працює даний закон, є неправильною, оскільки порушує права громадян.

      Відсутність чітко сформованої законодавчої бази та інші проблеми інституту виконання судових рішень породжують зловживання, а іноді й звичайну безграмотність і непослідовність дій державних виконавців, які зумовлені таким становищем. Деякі проблеми пов’язані й з діяльністю держвиконавців. В результаті цього багато рішень залишається без виконання.

      Слід  зазначити, що проблеми виконання судових рішень притаманні не тільки українському судочинству. За твердженням фахівців, такі проблеми існують також і в країнах, які прийнято вважати розвиненими, таких як: США, державах Європейського Союзу [8].

      Основними причинами невиконання виконавчих документів про стягнення заборгованості на користь держави (мито, штрафи, фінансові санкції та інше) є неповна інформація по установчих даних у виконавчих документах на боржника, що не дозволяє встановити його місце проживання, прізвище, ім’я та по батькові.

      Основною  причиною невиконання рішень про  конфіскацію майна є те, що органи, які згідно з законодавством повинні надавати відомості про належне боржнику майно, затримують подачу даних відповідей та майно, що підлягає конфіскації, в більшості випадків є неліквідним.

      Причинами невиконання виконавчих документів про відшкодування шкоди, заподіяної злочинами, є: