Звернення судових рішень до виконання

      Отже, чинним законодавством до компетенції  суду віднесені численні питання, пов’язані з виконавчим провадженням, зі зверненням рішення до виконання, і які розглядаються у порядку цивільного судочинства, що забезпечує захист прав й інтересів сторін та учасників виконавчого провадження, його законність і обґрунтованість. 

      3.3. Виконавчі документи 

      Згідно  зі ст. 3 Закону України „Про виконавче провадження“ примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі таких виконавчих документів:

      – виконавчі листи судів та накази господарських судів, у тому числі  на підставі рішень третейського суду;

      – ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справах у випадках, передбачених законодавством;

      – судові накази;

      – виконавчі написи нотаріусів;

      – посвідчення комісій, що розглядають трудові спори;

      – постанови органів або посадових осіб, що мають повноваження розглядати справи про адміністративні правопорушення;

      – рішення органів державної влади  з питань володіння і користування культовими будівлями та майном;

      – постанови державного виконавця  про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу;

      – рішення інших органів державної  влади у випадках, якщо за законом  їх виконання покладено на державну виконавчу службу;

      – рішення Європейського суду з  прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини“ [6].

      Згідно  з п. 1.4 „Інструкції про проведення виконавчих дій“ і у відповідності до ст. 369 ЦПК України та ст. 19 Закону України „Про виконавче провадження“ у виконавчому документі має бути зазначено:

      – назва документа, дата його видачі та найменування суду, що видав виконавчий документ, або посадової особи;

      – дата і номер рішення, згідно з яким видано виконавчий документ;

      – повне найменування або ім’я стягувача та боржника, адреси їх місцезнаходження або проживання, дата і місце народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, ідентифікаційний код суб’єкта господарської діяльності стягувача та боржника за його наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб), а також інші відомості, що ідентифікують стягувача та боржника, якщо вони відомі суду;

      – резолютивна частина рішення суду;

      – дата набрання законної сили рішенням;

      – строк пред’явлення виконавчого документа до виконання [22].

      Виконавчий  документ має бути підписаний суддею і скріплений печаткою. Крім того законом можуть бути встановлені також інші вимоги до виконавчого документа.

      Виконавчий лист видається за заявою стягувача або його представника та на вимогу прокурора, який здійснює представництво інтересів громадян або держави у суді. Крім цього видача виконавчого листа можлива лише в передбачених законом випадках.

      „Інструкція про проведення виконавчих дій“ та ст. 21 Закону України „Про виконавче провадження“ передбачає такі строки пред’явлення виконавчих документів до виконання:

      – протягом трьох років пред’являються виконавчі листи та інші судові документи;

      – протягом трьох місяців – посвідчення комісій з трудових спорів;

      – протягом трьох місяців – постанови органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення;

      – протягом року пред’являються інші виконавчі документи, якщо інше не встановлено законом [29].

      Тобто строк в три роки надається для пред’явлення виконавчих документів до виконання для судових рішень та вироків з майнових стягнень з наступного дня після набуття рішенням чинності або з моменту закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Стосовно рішень, що підлягають негайному виконанню, – з наступного дня після його постановлення.

      Окрім цього з наступного дня після  набрання рішенням законної сили пред’являються виконавчі документи для виконання рішень господарських судів. Для виконання ж постанов органів, що уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, цей строк розпочинається з дня винесення відповідної постанови, а для виконання рішень комісій по трудових спорах – з дня видачі посвідчення на примусове виконання рішення.

      Для всіх інших виконавчих документів строк пред’явлення їх до виконання встановлено з наступного дня після їх видачі, якщо інше не передбачено законом.

      За  кожним ухваленим рішенням суду, що є чинним, за заявою осіб, на чию користь винесене рішення суду, видається один виконавчий лист. Кілька виконавчих листів видається за заявою стягувача, якщо на підставі ухваленого рішення необхідно передати майно, що знаходиться в кількох місцях, або якщо рішення ухвалене на користь декількох позивачів або проти кількох відповідачів (ст. 368 ЦПК України).

      У кожному виконавчому листі точно  зазначається, яку частину рішення  за цим листом треба виконати.

      На  виконання рішення про відшкодування  заподіяної шкоди, якщо майно боржника виявилося недостатнім, з метою повного стягнення має бути виписаний другий виконавчий лист для покладання звернення стягнення на заробітну плату чи інший заробіток боржника за місцем роботи. За заявою стягувача може бути видано кілька виконавчих листів за кількістю боржників для виконання рішення, яке передбачає їх солідарну матеріальну відповідальність.

      У кожному виконавчому листі обов’язково зазначається загальна сума стягнення і перелічуються всі боржники із зазначенням їх солідарної відповідальності.

      Однак виконавчий лист видається не на кожне рішення, ухвалу, постанову суду на їх виконання. Рішення про визнання права і перетворення правовідносин, зокрема: про встановлення юридичних фактів, зміни правового статусу громадян (розірвання шлюбу тощо), не потребують примусового виконання і не виконуються органами державної виконавчої служби, а реалізуються органами реєстрації актів цивільного стану на підставі належно оформленої копії такого рішення.

      Стягувач, який пропустив строк для пред’явлення виконавчого листа до виконання, може подати заяву до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання про поновлення пропущеного строку. Така заява має бути розглянутою судом у десятиденний строк (ст. 23 Закону України „Про виконавче провадження“) і за наслідками розгляду постановляється відповідна ухвала. Якщо строк пред’явлення виконавчого листа до виконання було пропущено на думку суду з поважних причин, він може бути поновлений. До поважних причин відносять обставини суб’єктивного і об’єктивного характеру, що стали на заваді стягувачу вчинити у встановлений строк дії по пред’явленню виконавчого документа до виконання. Якщо суд ухвалив рішення про відмову поновлення строку, то це рішення може бути оскаржене.

      Згідно  зі статтею 370 ЦПК України у разі втрати виконавчого листа виконавче провадження можливе на підставі його дубліката. Право на видачу дубліката виконавчого листа замість втраченого оригіналу належить суду, який ухвалив відповідне рішення. Для отримання дубліката виконавчого листа необхідна заява стягувача або подання державного виконавця чи іншої особи, що має на це законне право, до суду про видачу дубліката виконавчого листа. Заява і подання державного виконавця розглядається в судовому засіданні з обов’язковим викликом сторін і заінтересованих осіб, проте їх неявка не є перешкодою для вирішення питання про видачу дубліката такого листа. Розглядаючи дану заяву суд за матеріалами справи перевіряє підстави, згідно яких має бути видано дублікат виконавчого листа, зокрема перевіряє обставини, що підтверджують факти втрати виконавчого листа, встановлює стан виконання, непогашений розмір стягнення за загубленим виконавчим листом, з’ясовує чи не порушений строк для його примусового виконання [6].

      Для вирішення заяви про видачу дубліката  виконавчого листа суд має  точно встановити, що строк давності для пред’явлення виконавчого листа не було пропущено. У разі, якщо цей строк пройшов, дублікат виконавчого листа не може бути виданий, а розглядається питання про поновлення пропущеного строку. Задовольняючи заяву про видачу дубліката виконавчого листа суд поновлює його зміст згідно з резолютивною частиною судового рішення, при цьому не допускає будь-яких змін, враховуючи погашений розмір стягнення, щодо якого робляться відмітки у дублікаті. За результатами розгляду заяви суд постановляє ухвалу в порядку, за формою і змістом, передбаченими статтями 209, 210 ЦПК України, якою задовольняє заяву про видачу дубліката виконавчого листа або відмовляє в її задоволенні. Відповідно до п. 18 ст. 293 ЦПК України на ухвалу суду з питань видачі дубліката може бути подано апеляційну скаргу. Дублікат виконавчого листа видається після набрання ухвалою суду законної сили про його видачу.

      Згідно  зі статтею 370 ЦПК України процесуальний строк видачі дубліката виконавчого листа розповсюджується також на видачу дубліката судового наказу, а право звернення до суду має як стягувач із заявою так і державний виконавець може внести подання [6]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВИСНОВКИ 

      Правова держава фактично утворюється в  суспільстві тоді, коли право постає центром життя суспільства, коли відношення між громадянами та державою є відношеннями права, а не сили, а непорушність правового положення громадянина гарантована правосуддям, в якому інституалізується правовий зв’язок між державою і особою. Суд повинен забезпечити захист соціально-економічних, політичних прав, особистих прав та свобод громадян. Судовий захист — найвища гарантія забезпечення прав та свобод громадян, оскільки суд займає певне становище у системі влади.

      Сьогоденні  українські реалії все частіше змушують громадян вдаватись до судових процедур захисту своїх порушених прав або й поза власним бажанням долучатись до процесу судочинства. Хоча навряд чи широкий загал часто замислюється над тим, що завершальною стадією будь-якого судового процесу є не стільки прийняття відповідним судом рішення у справі, як власне, стовідсоткове втілення його в життя. Без практичного виконання судові рішення не мають ніякого сенсу. Проте не завжди ці рішення судів бувають виконані стовідсотково.

      На  жаль, наша держава й досі не може похизуватися достатньо високою правовою свідомістю своїх громадян чи навіть правовою дисципліною своїх органів та установ. Відтак, розраховувати на добросовісне виконання судових рішень зобов’язаною стороною особливо не доводиться. Тому не втрачає свою актуальність уже протягом багатьох останніх років питання застосування державного примусу для виконання судових рішень та й рішень інших правозастосовчих органів держави, оскільки кінцевим і головним результатом любого судового розгляду є відновлення порушених прав і свобод чи відшкодування спричиненої шкоди. Саме такого роду завдання повинна вирішувати державна виконавча служба, на яку законом покладено функції щодо своєчасного, повного і неупередженого примусового виконання судових рішень.

      Безпосередньо примусове виконання рішень судів, відповідно до ст. 2 Закону України „Про виконавче провадження“, покладено, зокрема, на державних виконавців Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських, районних у містах відділів державної виконавчої служби [4].

      Для звернення судового рішення до виконання  стягувачу, в першу чергу, необхідно отримати в суді виконавчий документ. Так, відповідно до ч. 2 ст. 368 Цивільного процесуального кодексу України за кожним рішенням суду, яке набрало законної сили або за заявою особи, на користь якої було постановлено рішення, тобто стягувача, видається один виконавчий лист [6].

      Не  зважаючи на активне реформування органів  ДВС в останній період та постійне удосконалення процедур виконавчого провадження, неврегульованим залишився ряд аспектів, що в свою чергу не додає впевненості у досягненні належного рівня виконання рішень в Україні найближчим часом. Причини такого становища з виконанням рішень, що склалося до тепер, переважно об’єктивні, хоча й суб’єктивні моменти слід брати до уваги.