Звернення судових рішень до виконання

      Судове рішення вважається таким, що набрало законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений статтею 294 ЦПК, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом [8].

      Суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, відкласти на певний строк або надати розстрочку виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання.

      Виконання рішення суду може здійснюватися за загальними правилами або негайно, тобто якщо не встановлено підстав для застосування негайного виконання, то виконання застосовується за загальними правилами. Негайне виконання це виконання рішення ще до набрання ним законної сили.

      У разі, якщо рішення  суду не виконується добровільно, необхідно:

      – звернутися до суду, що ухвалив відповідне рішення, для того, щоб останній видав виконавчий документ;

      – звернутися до державної виконавчої служби із заявою про примусове виконання рішення та подати виданий судом виконавчий документ, який відповідає вимогам, визначеним статтею 19 Закону України „Про виконавче провадження“ [6].

      Згідно  зі ст. 3 Закону України „Про виконавче провадження“ примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі таких виконавчих документів:

      – виконавчі листи судів та накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду;

      – ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справах у випадках, передбачених законодавством;

      – судові накази;

      – виконавчі написи нотаріусів;

      – посвідчення комісій, що розглядають трудові спори;

      – постанови органів або посадових  осіб, що мають повноваження розглядати справи про адміністративні правопорушення;

      – рішення органів державної влади  з питань володіння і користування культовими будівлями та майном;

      – постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу;

      – рішення інших органів державної  влади у випадках, якщо за законом  їх виконання покладено на державну виконавчу службу;

      – рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини“ [4].

      Умови і порядок виконання рішень судів  та інших органів або посадових осіб, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України „Про виконавче провадження“.

      Стаття 7 Закону України „Про виконавче провадження“ визначає гарантії прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні, які, перш за все, виражаються у тому, що державний виконавець зобов’язаний використовувати надані йому права точно відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

      Статтею 11-1 даного Закону закріплений основний перелік прав сторін виконавчого провадження.

      Так, сторони та інші учасники процесу  виконання судових рішень мають наступні права:

      – знайомитися з матеріалами справи, робити з них виписки, знімати  копії;

      – подавати додаткові матеріали;

      – заявляти клопотання;

      – брати участь у провадженні виконавчих дій;

      – давати усні і письмові пояснення  в процесі виконавчих дій;

      – висловлювати свої доводи та міркування з питань, що виникають у ході провадження;

      – заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження;

      – заявляти відводи, оскаржувати дії  або бездіяльність державного виконавця з питань виконавчого провадження та ін.  

      3.2. Повноваження суду з виконавчого провадження  

      Роль  суду у виконавчому провадженні  є досить важливою і багатоаспектною. Вона полягає у тому, що суд здійснює функції адміністративної юстиції у виконавчому провадженні і звертає судові рішення до виконання через видачу виконавчого листа, а також вирішує й інші суттєві питання виконавчого провадження, як то:

      – видача виконавчого документа;

      – видача дубліката виконавчого документа;

      – поновлення строку пред’явлення виконавчого документу до виконання;

      – роз’яснення рішення;

      – розстрочка та відстрочка виконання;

      – зміна способу, порядку та напрямку виконання;

      – оголошення розшуку боржника і дитини;

      – розгляд скарг на дії, бездіяльність  державного виконавця;

      – поворот виконання;

      – інші питання, передбачені законом [8].

      Базовим елементом адміністративної юстиції у сфері виконавчого провадження, яка обґрунтовує необхідність та цільову спрямованість, необхідно визнати адміністративний спір, що ініціюється особою, яка оскаржує рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби чи державного виконавця. Звернення особи до органу державної виконавчої служби є тим юридичним фактом, що породжує правові відносини, змістом яких є суб’єктивні права та обов’язки сторін. При цьому згода вказаного органу на вступ у такі відносини не потрібна.

      Судовий контроль за виконанням судових рішень є засобом зміцнення законності, умовою, яка забезпечує виконання  завдань судочинства, ефективною гарантією досягнення завдань судового виконання.

      Перш  за все при розгляді питання судового контролю за виконанням судових рішень, останній ми розглядаємо як вид державного контролю, який здійснюється в сфері функціонування однієї із гілок влади – судової влади по віднесеним до її компетенції питанням і в особливій процесуальній формі, виходячи з загальноприйнятого в теорії управління розуміння контролю як форми діяльності державної влади в цілому.

      Особливістю судового контролю за виконанням судових  рішень є особлива, встановлена законодавством процедура його здійснення. Судовий контроль за виконанням судових рішень здійснюється в порядку, встановленому ЦПК України та Законом України „Про виконавче провадження“.

      Вплив судової влади у виконавчому провадженні забезпечується можливістю здійснення наступного та попереднього судового контролю за діяльністю органів примусового виконання.

      Під попереднім судовим контролем слід розуміти обов’язкове судове санкціонування діяльності органів примусового виконання шляхом винесення на прохання заінтересованих осіб судових ухвал, на підставі яких органи примусового виконання здійснюють, змінюють чи припиняють дії по провадженню примусового виконання.

      Наступний же судовий контроль полягає у  перегляді дій або бездіяльності, які орган примусового виконання уже здійснив або повинен був здійснити шляхом розгляду скарг на дії (бездіяльність) цих органів. Тобто, наступний судовий контроль полягає у розгляді скарг на дії державного виконавця, а попередній контроль судових органів полягає у вирішенні ряду суттєвих питань виконавчого провадження (наприклад, зупинення виконавчого провадження), коли виконавчі дії можуть здійснюватися лише після отримання на них попередньої санкції компетентного суду. Таким чином, якщо рішення органу примусового виконання перешкоджає подальшому руху виконавчого провадження, контроль повинен бути попереднім, якщо не перешкоджає, то судовий контроль буде наступним [8].

      Рішення суду, що підлягає виконанню, має бути конкретним та давати чітку, зрозумілу відповідь на всі позовні вимоги, що розглядалися судом у цивільній справі. В противному випадку суд, що надав виконавчий документ, має дати роз’яснення свого рішення за заявою сторін або державного виконавця відповідно до статті 28 Закону України „Про виконавче провадження“.

      Суд, що ухвалив рішення та видав виконавчий документ, може надати відстрочку або розстрочку його виконання, а також змінити спосіб і порядок виконання відповідно до ст. 373 ЦПК України.

      Відстрочка  виконання – встановлення перерви на вчинення виконавчих дій на точно вказаний строк, а розстрочка – проведення виконання не одразу в повному обсязі, а у відповідних частинах протягом точно визначеного судом строку.

      Оскільки  відстрочка і розстрочка виконання може бути застосована при врахуванні як інтересів боржника, так і інтересів стягувача, суд для вирішення питання про відстрочку або розстрочку враховує такі умови:

      – відсутність вини боржника у створенні обставин, що можуть бути підставою для таких наслідків;

      – тимчасове перебування боржника у такому стані;

      – виконання може мати особливо несприятливі наслідки для боржника;

      – щоб відстрочка або розстрочка не завдали шкоди стягувачу.

      Суд, що видав виконавчий лист на виконання  ухваленого ним рішення, може змінити  спосіб або порядок його виконання, спрямовуючи їх на здійснення нових заходів для реалізації прав осіб, на користь яких було ухвалене дане рішення. Коли за ухваленим рішенням порядок проведення стягнення, визначений судом, неможливий внаслідок відсутності, знецінення об’єкта стягнення чи з інших причин, то настає зміна способу і порядку виконання.

      Стягувач має право відмовитися від примусового виконання. Сторони мають право укласти мирову угоду, яка затверджується судом. Статтею 372 ЦПК України передбачений процесуальний порядок розгляду судом відмови стягувача від примусового виконання і визнання мирової угоди сторін. Суд має право не прийняти відмови стягувача від примусового виконання та не визнати мирову угоду сторін, якщо такі дії суперечать закону або порушують чиї-небудь права.

      Згідно  зі статтею 42 Закону України „Про виконавче провадження“ та ст. 375 ЦПК України після звернення державного виконавця до суду з поданням про винесення ухвали про розшук боржника, майна боржника або дитини, якщо немає відомостей про місцезнаходження боржника за виконавчими документами про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, або у зв’язку з втратою годувальника, або майна боржника, а також дитини за виконавчими документами про відібрання дитини, суд постановляє ухвалу про оголошення розшуку боржника або дитини, виконання якої покладається на органи внутрішніх справ [4; 6].

      Суд також розглядає питання про примусове проникнення до житла або іншого володіння особи (ст. 376 ЦПК України), про звернення стягнення на грошові кошти, що знаходяться на рахунках (ст. 377 ЦПК України), про заміну сторони виконавчого провадження (ст. 378 ЦПК України) та інше [6].

      Поворот виконання є гарантією захисту майнових прав відповідача і полягає у поверненні відповідачу всього одержаного за скасованим рішенням. Правове регулювання повороту виконання проведено у статтях 380 – 382 ЦПК України. Питання про поворот виконання вирішується судом вищої інстанції, який скасовує або змінює рішення, чи судом, рішення якого було скасоване при новому розгляді ним справи. При неможливості повернення майна в натурі відшкодовується вартість останнього в розмірі грошових коштів, одержаних від його реалізації (ч. 3 ст. 380 ЦПК України) [6].