Звернення судових рішень до виконання

      Відповідно  особи, які беруть участь у виконавчому  провадженні, можуть оскаржити дії державного виконавця у встановленому законом порядку в разі його відмови від вчинення певної виконавчої дії або зволікання з вчиненням виконавчих дій, а також в разі відмови у задоволенні заяви про відвід державного виконавця.

      Проаналізувавши норми Закону України „Про виконавче провадження„ можна зробити висновок, що права та обов’язки сторін виконавчого провадження підрозділяються на загальні, тобто однакові як для стягувача так і боржника, та індивідуальні – для кожної сторони.

      Статтею 11-1 даного Закону закріплений основний перелік прав сторін виконавчого провадження.

      Так, сторони та інші учасники процесу виконання судових рішень мають наступні права:

      – знайомитися з матеріалами справи, робити з них виписки, знімати копії;

      – подавати додаткові матеріали;

      – заявляти клопотання;

      – брати участь у провадженні виконавчих дій;

      – давати усні і письмові пояснення в процесі виконавчих дій;

      – висловлювати свої доводи та міркування з питань, що виникають у ході провадження;

      – заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження;

      – заявляти відводи, оскаржувати дії або бездіяльність державного виконавця з питань виконавчого провадження та інше [4].

      Сторони також мають право укласти мирову угоду, яка визнається судом, оспорювати належність майна і його оцінку, подавати письмові заперечення щодо правильності розподілу державним виконавцем коштів між стягувачами.

      Разом з цим, перелік прав та обов’язків сторін виконавчого провадження, закріплений у даній статті, не є вичерпним. Діючий Закон України „Про виконавче провадження“ наділяє сторін і іншими правами та обов’язками.

      Так, зокрема, даний Закон наділяє сторони правом у разі необхідності під час провадження виконавчих дій запросити перекладача; пропонувати зручний для них час проведення виконавчих дій; подавати заяву про відстрочку або розстрочку виконання, зміну способу і порядку виконання рішення тощо [11].

      До  прав, якими наділений лише стягувач, можна віднести наступні:

      Він вправі подати заяву про відкриття  виконавчого провадження до відповідного органу державної виконавчої служби. При цьому, право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії по виконанню рішення на території, на яку поширюються їх функції, також належить саме стягувачу (ст. 20 ЗУ „Про виконавче провадження“).

      Разом з цим, згідно зі статтею 24 Закону України „Про виконавче провадження“, при виконанні рішень майнового характеру, стягувач поряд із заявою про відкриття виконавчого провадження має право надати заяву про накладення арешту на майно боржника. В цьому випадку державний виконавець постановою про відкриття виконавчого провадження накладає арешт на майно боржника та оголошує заборону на його відчуження [4].

      Реалізація  стягувачем зазначеного права, на наш  погляд, забезпечує повне виконання рішення суду та позбавляє боржника можливості ухилитись від виконання рішення.

      Крім  цього стягував також має такі права:

      – подати заяву про видачу дубліката виконавчого документа;

      – про поновлення строку пред’явлення виконавчого документа до виконання;

      – про відмову від стягнення і повернення виконавчого документа.

      З метою повного та своєчасного  виконання рішень законодавець надає  стягувачеві право проавансувати  витрати, пов’язані з проведенням виконавчих дій (наприклад на: проведення експертизи, розшук боржника, надіслання документів виконавчого провадження рекомендованими листами та на інші витрати, встановлені Законом) [34].

      Крім цього, у відповідності до статтей 28, 40, 61 Закону України „Про виконавче провадження“, стягувач має право подати заяву до суду про роз’яснення рішення та повторно пред’являти виконавчий документ на виконання або залишити за собою непродане майно [4].

      Боржник також має особисті права у  виконавчому провадженні. Зокрема, згідно з положеннями статті 30 ЗУ „Про виконавче провадження“ державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен перевірити факт отримання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження і пересвідчитись, чи здійсненні ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення. У разі якщо боржник доведе, що постанова була ним одержана несвоєчасно, внаслідок чого він був позбавлений можливості виконати рішення у встановлений державним виконавцем строк, примусове виконання в цьому випадку може бути відкладено на десять днів [25].

      Крім того, боржник наділений правом зазначити ті види майна або предмети, на які слід звернути стягнення в першу чергу та визначити, в якій послідовності необхідно продавати майно (статті 56, 61 ЗУ „Про виконавче провадження“) [4].

      Також, за виконавчим документом про стягнення коштів за погодженням із стягувачем боржник може передати стягувачу в рахунок повного або часткового погашення боргу власне майно.

      На  наш погляд, законодавством при визначені прав сторін враховані всі основні принципи, закріплені Конституцією України. Невипадково, як основний обов’язок сторін, закон зазначає сумлінне користування усіма наданими сторонам правами.

      З метою повного та своєчасного  вчинення державним виконавцем виконавчих дій сторони також зобов’язані письмово повідомляти державного виконавця про виникнення обставин, що зумовлюють обов’язкове зупинення виконавчого провадження. При цьому обставини обов’язкового зупинення виконавчого провадження визначені статтею 34 Закону „Про виконавче провадження“ та п. 4.9 Інструкції про проведення виконавчих дій як такі:

      – смерть стягувача або боржника, оголошення померлим чи визнання безвісно відсутнім  стягувача або боржника, або припинення існування сторони, якщо це юридична особа;

      – визнання недієздатним стягувача або  боржника;

      – проходження боржником військової служби у лавах Збройних Силах України, якщо за умовами служби провадження виконавчих дій неможливе, або на прохання стягувача, який проходить строкову військову службу в Збройних Силах України або інших військових формуваннях;

      – зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа;

      – прийняття судом до розгляду скарги на дії органів або посадових осіб, що розглядають справи про адміністративні правопорушення;

      – зупинення виконавчого провадження посадовою особою, яка має на це законне право;

      – подання позову про виключення майна з акта опису й арешту;

      – порушення судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо згідно з законом на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, введеного господарським судом;

      – внесення касаційного подання прокурора на рішення суду;

      – заява про заміну вибулої сторони правонаступником;

      – надання судом, що видав виконавчий документ, відстрочки виконання рішення;

      – наявність коштів боржника на депозитних, вкладних та інших рахунках, з яких боржник не може вимагати видачі коштів до спливу певного строку, в разі відсутності іншого майна, на яке може бути звернено стягнення та інші [4; 5].

      Також сторони зобов’язані повідомляти державного виконавця про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи місцезнаходження, а боржник – фізична особа – про зміну місця роботи.

      На  наш погляд, коло обов’язків боржника значно ширше, ніж стягувача, і це пов’язано з його статусом у виконавчому провадженні.

      Так, зокрема, боржник зобов’язаний у строк, встановлений державним виконавцем, надати достовірні відомості про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, рахунки в банківських та фінансових установах, своєчасно з’явитися за викликом державного виконавця, письмово повідомити державного виконавця про майно, що перебуває в заставі або у інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.

      Стягувач, в свою чергу, згідно зі статтею 61 Закону „Про виконавче провадження“, зобов’язаний у разі, якщо він виявив бажання залишити за собою непродане майно, у п’ятнадцятиденний строк повідомити державного виконавця про залишення за собою непроданого майна, та внести різницю між вартістю непроданого майна та сумою коштів, які підлягають стягненню на його користь, на рахунок органу державної виконавчої служби якщо вартість цього майна перевищує суму боргу, яка має бути стягнена за виконавчим документом [4].

      Якщо  ж документів, що характеризують об’єкт нерухомості, немає, тобто неможливо підготувати об’єкт до реалізації, то стягувач своїм коштом має у 20-денний строк авансувати виготовлення цих документів. У противному випадку арешт з даного об’єкту нерухомості знімається відповідно до ст. 62 Закону „Про виконавче провадження“,

      Належне використання сторонами наданих  їм прав та обов’язків сприятиме повному і своєчасному вчиненню державним виконавцем виконавчих дій.

      Між цим, закон не встановлює, яким чином та на якій стадії виконавчого провадження зазначеним особам мають бути роз’яснені їх права та обов’язки, тому такі роз’яснення, на наш погляд, можливі в усній і письмовій формі перед вчиненням певних виконавчих дій.

      Слід  також зазначити, що Закон України  „Про виконавче провадження“ визначає й порядок захисту прав сторін виконавчого провадження.

      Зокрема, відповідно до положень статті 85 Закону України „Про виконавче провадження“, стягувач або боржник має право подати скаргу на дії чи бездіяльність у виконавчому провадженні державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби по виконанню рішення або відмову у здійсненні передбачених законодавством дій. Скарга направляється начальнику відповідного органу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до суду [4].

      Скарга у виконавчому провадженні по виконанню судових рішень на дії державного виконавця або начальника органу державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ. Скарги по виконанню інших рішень подаються до суду за місцем знаходження відповідного органу державної виконавчої служби.

      Оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби до начальника відповідного органу державної виконавчої служби або керівника вищого в порядку підлеглості органу цієї служби в передбачених законом випадках не може бути підставою для відмови у прийнятті скарги судом, оскільки на ці правовідносини поширюється юрисдикція суду.

      Статтею 86 Закону України „Про виконавче провадження“ визначено гарантії захисту прав стягувача у виконавчому провадженні. Так, стягувач має право звернутися з позовом до юридичної особи, яка зобов’язана провадити стягнення коштів з боржника, у разі невиконання рішення з вини цієї юридичної особи. При цьому стягувач звільняється від сплати державного мита.

      Збитки, що їх заподіяв громадянам або юридичним особам державний виконавець під час здійснення ним виконавчого провадження, відшкодовуються в порядку, передбаченому законом.

      Таким чином на основі вищенаведеного можна  зазначити, що сторони виконавчого провадження зобов’язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення повного і своєчасного вчинення виконавчих дій. 
 
 
 

      1.3. Обов’язки та права державних виконавців 

      Державний виконавець як учасник виконавчого провадження є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів або посадових осіб, виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом [34].