Еволюція монархічної форми правління в Англії : історико-правовий аналіз

Парламент стає носієм верховної влади, всі постанови парламенту мають вищу юридичну силу без згоди короля.

19 травня 1649 актом парламенту Англія оголошується республікою.

Успішні військові кампанії Кромвеля в Ірландії, Шотландії, війни з Голландією, Іспанією, захоплення Ямайки змусили інші країни рахуватися з проголошеної в травні 1649 республікою. Доходи від експлуатації колоній стали головним джерелом для скарбниці, стимулювали розвиток капіталізму. Виникла крупна буржуазія. Її інтереси в парламенті відстоювала організація Вігів, що склалася до 80-их років. Їй протистояли Торі - представники дрібнопомісного дворянства (стара земельна аристократія).

Після смерті Олівера Кромвеля в Англії пройшов процес Реставрації монархії – король повернувся на престол. Цьому передувала заява Карла ІІ про лояльну політику корони та неготовність англійського суспільства існувати без влади монарха. Карл ІІ був позбавлений ричагів абсолютної влади і повинен був маневрувати між партіями Торі і Вігів. Карл ІІ був прихильником Торі.

Після смерті Карла ІІ на престолі опинився Яков ІІ. Будучи католиком, він намагався «окатоличити» населення Англії, що викликало обурення.107

У цих умовах впливові діячі Англії запропонували зайняти престол Вільгельму Оранському - чоловіку дочки Якова II , яка була протестанткою і до батька особливої ​​прихильності не плекала. До нього були відправлені емісари від імені найбільших земельних власників, купців і банкірів, вищого духовенства з проханням про втручання з метою позбавлення Англії від ненависного монарха. У 1688 році Вільгельм Оранський на чолі армії висадився в Англії. На штандарті своїх військ Вільгельм накреслив девіз: «Я буду підтримувати протестантську релігію і свободи Англії». Повалений Яків II утік до Франції. Його спроба за допомогою французьких військ дати Вільгельму бій в Ірландії скінчилася крахом.

Парламент проголосував за Вільгельма як нового монарха, а його дружину проголосив королевою. До кінця 1689 ті спірні проблеми взаємовідносин між королівською владою і парламентом, що залишились, були вирішені на користь останнього. У « Біллі про права» 1689, який став основою, складаються норми законності в державі, монарх позбавлявся прерогатив припиняти дію законів , стягувати податки без дозволу парламенту, тримати в мирний час постійну армію. Монарху наказувалося регулярно скликати парламент, в якому повинна була панувати свобода слова.

Таким чином, династія Стюартів була усунута з престолу, а в Англії завершився період абсолютної влади монархів. З приходом Вільгельма Оранського та підписанням Білля про права основна влада тепер належить парламенту, а монарх лишається як глава держави без ключових повноважень.

Згідно з прийнятим в 1701 році парламентом « Акту про устрій » (закон про престолонаслідування) трон переходив тільки до прихильників Англіканської церкви, що виключало повернення на престол Стюартів -католиків. Акт чітко розмежував повноваження монарха та уряду. Королі позбулися практично всіх повноважень, в тому числі права видавати нормативні акти - тепер це робили спеціальні міністри. Принцип невідвідування королем засідань уряду склався просто в результаті багаторазового невідвідування їм засідань.

Англійські монархи могли видавати законодавчі акти, але не користувалися цим правом і воно поступово відійшло до парламенту.108

Була проголошена свобода і самостійність судової влади: монарх позбавлявся права призначати і зміщувати з посади всіх суддів без будь-яких очевидних причин і згоди парламенту; також монарх позбувся права змінювати рішення судів.

Так було започатковано конституційну монархію в Англії, яка існує і зараз. Дана форма правління стала необхідним компромісом, який дозволив зберегли монарха як символ Англії та її традицій і одночасно з цим надати парламенту реальну владу та запобігти можливостям повторення королівського свавілля.

Роль короля тепер зводилась до простої формули, якою нині описують конституційну монархія – «монарх царює, але не керує.»

Розділ  IV. Аналіз сутності та різновидів конституційної монархії.

4.1. Становлення та розвиток  дуалістичної монархії а Англії.

Початок становлення дуалістичної монархії в Англії можна спостерігати ще за часів правління Якова ІІ. Монарх, намагаючись іти на компроміс з парламентом заради збереження власної влади, допустив видання в Habeas Corpus Act («Акт про краще забезпечення свободи підданого і про попередження ув'язнень за морями»)

Закон покликаний обмежити можливості таємної розправи короля з прихильниками опозиції. Він спростив і упорядкував процедуру отримання судового наказу щодо попереднього доставлення заарештованої особи на суд для вирішення питання про перебування під охороною.109 Будь-який підданий, затриманий за кримінальне діяння (виключаючи державну зраду і тяжкий кримінальний злочин), мав право особисто чи через представників звернутися до суду з письмовим проханням видати наказ «Habeas Corpus», адресований посадовій особі (шерифу, тюремнику), у якого перебував заарештований. Отримавши наказ «Habeas Corpus», шериф чи тюремник були зобов'язані у призначений законом термін доставити особу в суд із зазначенням істинних причин арешту. Після розгляду копії розпорядження про арешт і з'ясування мотивів затримання, суддям наказувалося звільнити заарештованого під грошову заставу й поручництво з обов'язком з'явитися до суду у найближчу сесію для розгляду справи по-суті. Виняток становили випадки, коли особу зарештували в законному порядку за діяння, у яких згідно із законом вона може бути взята на поруки. З іншого боку, коли особу заарештували за державну зраду чи тяжкий кримінальний злочин, «Habeas Corpus» не видавався. І тут діяла особлива процедура подачі петиції про розбір справи та взяття на поруки.110

Особа, звільнена за наказом «Habeas Corpus», не могла бути знову ув'язнена у в’язницю й бути заарештована через той же злочин. Заборонялося також переводити затриманого з однієї в'язниці до іншої й утримувати без суду і слідства у в'язницях заморських володінь Англії.

Закон передбачав відповідальність посадових осіб, суддів за невиконання їх розпоряджень: високі штрафи на користь ув'язненого і звільнення з посади. Акт 1679 р. поруч із Великої хартією отримав значення одного із основних конституційних документів Англії, що містять ряд принципів справедливого і демократичного правосуддя: презумпції невинуватості, дотримання законності під час затримання, швидкого й оперативного суду, скоєного з  належної судової процедурою і за місцем скоєння проступку. У той самий час можна говорити і про історичну обмеженість цього закону. 111

По-перше, ущемлялися права осіб, звинувачених у тяжких карних злочинах чи в співучасті.

По-друге, для звільнення на поруки до суду була потрібна грошова застава, сума якої могла бути дуже значною.

По-третє, дія цього закону могла бути призупинена парламентом, що згодом неодноразово відбувалося на практиці.

«Habeas Corpus Act» тимчасово зняв напругу у відносинах між монархом і парламентом. Але необдумані дії Якова ІІ щодо масової пропаганди католицизму та нові відмови робити поступки мали свої наслідки – Яков ІІ був замінений іншим монархом.

Прихід до влади в Англії Вільгельма Оранського ознаменувався перетворенням держави на дуалістичну монархію, де парламент мав законодавчу владу, а монарх зберігає досить міцну виконавчу владу. Таким чином, досягається баланс в суспільстві та в розподілі сфер впливу, що дозволяє гармонічно керувати державою, не відходячи від традицій монархічної форми правління.

Яков ІІ був замінений на менш самостійного та більш поступливого Вільгельма Оранського під час так званої « Славної революції».112 Вона , по суті, завершила оформлення компромісу між фактично панівною у важливих сферах життя суспільства буржуазією і офіційно правлячою земельною аристократією.113

У роки правління Вільгельма III були проведені глибокі реформи, які заклали основу політичної і господарської системи країни. У ці роки починається стрімкий зліт Англії та її перетворення на могутню світову державу. Одночасно закладається традиція, за якою влада монарха обмежується низкою законоположень, встановлених фундаментальним « Біллем про права ». Зменшилася дискримінація протестантських меншин (Акт про віротерпимість), але збереглася, а потім посилилася дискримінація католиків - вони, зокрема, не могли займати престол і позбавлялися права голосу.   

Політична влада в центрі і на місцях залишалася в основному в руках знатних землевласників в обмін на гарантії дотримання інтересів фінансової верхівки буржуазії. Зазначений компроміс заклав основи міцного консенсусу між провідними політичними силами з основоположних питань соціально-політичного розвитку країни, який став найважливішою рисою англійської політичної культури в XIX і XX ст. Відтепер розбіжності між цими силами не повинні були носити  принципового характеру, здатного порушити таку угоду і політичну стабільність в англійському суспільстві. Найважливішим політичним результатом такого компромісу стало затвердження в Англії конституційної монархії, що отримала закріплення у двох актах парламенту: Білля про права 1689 р. і Акті про устрій 1701. Ці акти офіційно закріпили дуалістичну монархію, надавши парламенту і громадянам великі можливості і законодавчо обмеживши можливості свавілля монарха.114

Наступним документом, який входить до тріумвірату основних конституційних джерел Англії є Біль про права (Акт, що декларує права і свободи підданого і встановлює спадкування Корони – офіційна назва).

Білль прав від 13 лютого 1689 став довготривалої основою англійської конституційної монархії, закріпивши раз і назавжди, верховенство парламенту в галузі законодавчої та фінансової політики. У ньому в 13 різних статтях підтверджувалися також права і свободи підданих (громадян і парламентаріїв), котрі особливо часто порушувалися останнім часом і тому підлягали «відновленню та підтвердженню».115

Якщо говорити загально, то коротко положення даного акту зводяться до наступного:

• всякий закон і будь-який податок виходять тільки від парламенту;
• ніхто, крім парламенту, не може звільняти з-під дії закону, скасовувати закон; узаконюється свобода дебатів в парламенті, свобода петицій, гарантується часте і регулярне скликання палат;
• парламент визначає склад і чисельність армії на кожен даний рік і виділяє для цього кошти.

Біль про права починається із декларування списку порушених Яковом ІІ законів. Далі вказується, що: король не має права без згоди парламенту припиняти дію законів, звільняти кого б то не було з-під їх дії, дозволяти будь-які вилучення із законів. Король не може стягувати зборів на свою користь без згоди парламенту. Набір і утримання війська можливо лише за згодою парламенту. Вибори до парламенту повинні бути вільними. У парламенті забезпечується свобода слова , дебатів; переслідування за виступ у парламенті забороняється. Піддані короля мають право звертатися до нього з клопотаннями, і нікого не можна переслідувати за такі клопотання. Забороняється вимагати надмірні застави, штрафи, застосовувати покарання, не передбачені законом.116

Також потрібно відмітити позитивний аспект в тому, що підписуючи Білль монарх фактично відкидав теорію божественного походження свої влади і був згодний на те, що його влада виходить від договору з народом. 117

Також корона мала підкорятись законам, які видав парламент. Тобто монарх більше не міг просто ігнорувати представницькі органи народу.

Наступним актом, який остаточно закріпив становлення дуалістичної монархії в Англії став Акт про устрій 1701 року (Акт про престолонаслідування). Повна назва - Акт про майбутнє  обмеження Корони і краще забезпечення прав і свобод (вольностей) підданих (підданого).

Причиною появи даного документу стало те, що Вільгельм Оранський який займав англійський престол не лишав за собою прямих спадкоємців, так само як і його дружина Анна. Найближчими спадкоємцями були Стюарти, зокрема Яков ІІІ, який тоді перебував у Франції і використовувався французьким королем як засіб спекуляцій щодо англійського престолу.

Акт про престолонаслідування містить ряд важливих положень.

Важливим було положення, яке забороняло монарху-католику займати престол. Дана норма була введена через ряд причин.

По-перше, заборона католикам займати престол унеможливлювала претензії династії Стюартів на престол.

По-друге, монарх мав вплив на духовенство і вважався главою церкви.  Якби монарх сповідував іншу віру це призвело б до релігійного конфлікту середині держави.

По-третє, монарх-католик завжди міг звернутись за допомогою до європейських католицьких держав для того, щоб спробувати відновити абсолютну владу. Це було неприйнятно в тодішній ситуації, тому монарх мав бути англіканцем.118

Повертаючись до змісту закону: тут же встановлювавалася заборона монарху залишати країну без згоди парламенту. Закон позбавляв короля права помилування щодо осіб, притягнутих до відповідальності в порядку імпічменту. Тобто, закон підтвердив обмеження королівської влади на користь парламенту.

Для розвитку конституційного ладу Англії найбільш важливе значення мали такі два положення:

• Одне з них встановлювало так званий принцип (правило) контрасигнатури, згідно з яким акти, які видаються королем з тих чи інших державних питань, дійсні тільки за умови наявності підпису відповідного міністра, тобто члена Таємної ради. Контрасигнатура - це обов'язковий супровідний підпис. Через чотири роки це правило було скасовано, але згодом стало незамінним і неодмінним елементом процедури оформлення рішень уряду.
• Друге важливе положення полягало в забороні на суміщення чиновницької посади з депутатською. Це стосувалося тільки нижньої палати (Палати громад). У 1707 році ця заборона була відмінена для ряду посад ( наприклад міністрів).
• Третє важливе положення полягало у встановленні принципу незмінності суддів. До цього часу судді займали свої посади поки це було «завгодно королю» . Відповідно з Актом вони виконують свої обов'язки доти, поки «ведуть себе добре». Усунути їх від посади можна лише за рішенням парламенту. Це правило мало велике значення для розвитку англійської конституції, так як проголошувало відділення судової влади від виконавчої.119