Еволюція монархічної форми правління в Англії : історико-правовий аналіз

Слід зазначити, що Генріх VII створив міцну систему таємних служб, які збирали для нього інформацію. В післявоєнний період вона була дуже важливою, адже забезпечувала монарха інформацією про супротивників, які хочуть відібрати престол і таким чином допомагала утримувати йому владу в країні.

Таким чином, Генріх зміг централізувати державу. Посиливши свої позиції, він зробив неможливим баронський бунт. Укріплення монархії, яке він провів, було позитивно сприйняте більшістю населення, яке втомилось від феодальних міжусобиць. Також Генріх повністю підірвав військову могутність феодалів, знищивши їх замки і заборонивши мати артилерію.

Всі ці реформи призвели до укріплення королівської влади та створення сильної монархії.

Також дуже важливе значення мала підтримка нового дворянства, яке забезпечувало опору королівської влади та потребувало міцного керівництва, яке притаманне виключно абсолютній монархії.

Після смерті Генріха VII його справу продовжив його син, Генріх VIII, який ще більше централізував державу та збільшив свій вплив, а також зміг повністю звільнитись від впливу Римської курії на політику, шляхом заснування нової церкви – англіканської.

Правління наступника Генріха VII, його сина VIII, вважається неоднозначним. Серед істориків немає чіткої думки про особистість короля та його мотиви, більше того – особистість та правління VIII сильно різнились залежно від його віку.

Генріх VIII найбільше відомий Англійської Реформацією, що зробило Англію в більшості своїй протестантській нацією; і незвичайним для християнина числом шлюбів - всього у короля було 6 дружин, з яких з двома він розлучився, а двох стратив за звинуваченням у зраді. Король прагнув справити на світ спадкоємця чоловічої статі для консолідації влади династії Тюдорів. Розлучення Генріха VIII з його першою дружиною, Єкатериною Арагонською, спричинило за собою відлучення короля від католицької церкви і ряд церковних реформ в Англії, коли англіканська церква відокремилася від римської католицької . Крім того, постійна зміна дружин і фавориток короля і церковна реформація виявилися серйозною ареною для політичної боротьби і привели до ряду страт політичних діячів, серед яких був, наприклад, Томас Мор.

З приходом до влади Генріха VIII спочатку спостерігалось ослаблення позицій королівської влади. Монарх був усунутий від правління великими феодалами в силу того, що він мало цікавився державними справами.

Секретні служби його батька, Генріха VII було ліквідовано, тому що Генріх VIII не мав сильних опонентів, які могли б скласти йому конкуренцію в боротьбі за престол. Зросла роль кардинала Уолсі, який будучи представником духовної влади в перший час правління нового короля відав і державними справами. А той факт, що Англія почала відігравати важливу роль на міжнародній політичній арені, змусило його повернути до життя  секретну службу.

Міжнародна політика Англії викликала протистояння не тільки з іншими державами, а і в середині країни. Генріх VIII, який в цей час починає брати активну участь в управлінні державними справами, задіяв розвідку проти феодалів, яких необхідно було контролювати. Барони зробили крок у відповідь, і також створили свою систему розвідки. Результатом стало тісне переплетіння обох систем, які в кінці стали підконтрольні королю.

Відновлення системи розвідки мало великий вплив на становлення абсолютизму, адже тепер монарх знав, які небезпеки його очікують та міг їх вчасно ліквідувати та підтримати свою сильну владу.

Таємна війна монарха і феодалів, що велась за допомогою розвідки мала свої плоди. Як правило, поразка в таємній війні призводила керівників переможеної сторони на плаху. Правда цьому передувала формальність судового процесу за обвинуваченням у державній зраді. Але судді - зазвичай таємна рада, тобто група лордів, що належали до стану переможців (або перебігли в нього) , - лише оформляли результат таємної війни. Присяжні, що брали участь в менш значних процесах, фактично призначалися шерифами - вірними слугами корони. Рідко таємна війна з такою постійністю поєднувалася з судовими процесами про зраду. Справа в тому, що вони були дуже до смаку Генріху VIII. Його каприз нерідко вирішував довгу приховану боротьбу, яку вели  угрупування. Шлях до мети йшов через завоювання або збереження її прихильності, невдача, зазвичай, коштувала голови. Поняття зради було дуже широким.

Яскравим прикладом жорсткої війни короля з феодалами була страта кардинала Уолсі, який підтримував Генріха на початку його правління, але з часом набрав велику політичну вагу і став заважати королю.73

Також слід відмітити той  факт, що король, який в юності всіляко допомагав вченим в період посилення свого правління, знищував видатних наукових діячів. Доказом того служить страта Томаса Мора, видатного юриста і мислителя.74

В період правління Генріха VIII багато сил було покладено для налагодження системи міжнародних зв’язків. Англія в цей час стала союзником Іспанії в боротьбі проти Франції. Цьому сприяв шлюб Генріха VIII із Єкатериною Арагнонською, сестрою короля Іспанії. Данний союз зміцнив позиції Англії на міжнародній арені.75

Наслідком цього було також посилення влади в країні, яку фінансово підтримував Рим та Франція. Через це король зміг ще сильніше укріпити свою владу.

Дуже важливим аспектом правління Генріха VIII було створення англіканської церкви та розірвання відносин із Ватиканом. Почалось все із того, що Папа Римський проігнорував кандидатуру англійського єпископа і не зробив того кардиналом. Невдоволених англійських церковних ієрархів Папа спробував відлучити від церкви. Наслідком цього було те, що вони висловили свою прихильність королю та відмовились визнавати владу Папи. З часом цей конфлікт було залагоджено, але це стало першим поштовхом  до переходу духовенства під владу короля.

Остаточна реформація відбулась через бажання Генріха VIII розлучитись із Єкатериною Арагонською. Відмова мала політичні і сімейні мотиви – королева було родичем Папи, і крім того Ватикан підтримував Італію. Генріх, який мав титул захисника віри – через допомогу в ідеологічній боротьбі із лютеранством – був надзвичайно цим розгніваний. Це і стало формальним приводом для виходу з-під влади Риму.76

Коли Генріх VIII сам розлучився з Катериною Арагонською, а в 1534 році помер Климент VIII, відмовлявся затвердити розлучення, король різко відкинув пропозиції домовитися з Римом. Генріх заявив, що він не буде поважати Папу більше, ніж будь-якого самого останнього священика в Англії.

Англійська Церква відокремилася від Римської, але, відокремившись від Римської Церкви, відрікшись від Папи, вона не приєднувалася до Церкви Вселенської, яка не визнавала для себе видимого глави; давнє відділення Західної Церкви від Вселенської, яка для Західної Європи була тільки у вигляді Церкви Грецької, роскольницьке (схизматичне), і тяжке політичне становище Сходу змусили забути на Заході про Вселенську Церкву; під Вселенською розуміли Римську; Римська Церква мала видимого главу в Папі, і тому не могли собі уявити Церкви без видимого глави; Англійська Церква в національному прагненні звільнитися від Папи як іноземного государя, що ображає національне почуття Англії, яка порушувала права національного уряду, мала іти своїм шляхом.

У наступному 1534 парламент прийняв «Акт про супрематії», за яким Генріх був проголошений Главою Церкви Англії.

За королівською прокламацією червня 1534, кожен єпископ Англії мав присягнути у слухняності королю як верховному главі Церкви. Це нове значення короля, нещасливий спадок від Західної Церкви, яка вимагала неодмінно видимого главу  не забарилося принести свої плоди: люди,  що боялися революційного, протестантського руху в Церкві, зміцнилися у своєму бажанні залишитися вірними Папі, бо не могли ніяк погодитися на спадкування світської влади верховним авторитетом влади церковної; король, зробившись главою Англійської Церкви, Папою, повинен був переслідувати як бунтівників людей, які присягали йому тільки як главі держави і ніяк не хотіли присягати йому як главі Церкви; звідси гоніння на католиків, яке спонукало їх до обурень, відчайдушних заходів. З іншого боку, Генріх VIII хотів оберегти Англійську Церкву від єресі і переслідував протестантів; але протестантизм вигравав тим самим, що король сам збунтувався проти Римської Церкви, переслідував папістів, наказував проповідникам робити витівки проти Римської Церкви, її зловживань, проти людських вигадок та установ у справах божественних.

Нестійка політика Генріха в церковному питання спочатку дуже заважала йому. Він втратив прихильників-католиків, а протестанти, на яких можна було б опиратись, не вбачали в ньому сильного лідера, тому що він ще повністю не визнавав протестантське вчення.

Таким чином, монарх знаходився між двома воюючими релігійними сторонами. Тривати така ситуацію довго не могла, тому Генріх VIII зробив крок у напрям протестантизму.

Очоливши релігійну реформацію в країні, в 1534 році будучи проголошеним главою англіканської церкви, в 1536 році і 1539 роках провів масштабну секуляризацію монастирських земель. Оскільки монастирі були головними постачальниками технічних культур - зокрема , конопель , вкрай важливою для вітрильного мореплавства , - можна було очікувати, що передача їх земель у приватні руки негативно позначиться на стані англійського флоту. Щоб цього не сталося, Генріх видав указ, в якому наказував кожному фермеру висівати чверть акра конопель на кожні 6 акрів посівної площі. Таким чином, монастирі втратили свою головну економічну перевагу, і відчуження їх володіння не завдало шкоди економіці.

Протягом 1535-1539 років спеціально створені Генріхом комісії закрили всі монастирі, що діяли в Англії. Їхнє майно було конфісковано, браттія вигнана. У ці ж роки за наказом короля були розкриті, пограбовані і спаплюжені мощі багатьох святих; найбільш відомої « посмертної » жертвою Генріха став св. Томас Бекет, що також поповнило королівську скарбницю. У 1540 році, після невдалого четвертого шлюбу короля з протестанткою і страти організатора цього шлюбу Томаса Кромвеля, форсувавши церковну реформу, король знову стала довподоби католицька доктрина. У 1542 році парламент прийняв «Акт про шість статтей», що оголошував обов'язковість для всіх підданих віри в здійснення Дарів під час меси.77 Проголошені обов'язковими участь в месі, причащання мирян під одним видом (тільки св. Тілом), сповідь, безшлюбність духовенства, збереження чернечих обітниць. Незгода з цим Актом теж прирівнювалося до державної зради. Після страти п'ятої дружини, ставлениці католицької партії, Генріх знову став схилятися до протестантизму, заборонив ряд католицьких обрядів (зокрема, відмовився від щорічного королівського звичаю підповзання на колінах до хреста у Велику П'ятницю). В цілому, церковні реформи Генріха були непослідовними, а самі переконання Генріха залишилися неясними. Проте, в результаті його реформ була створена незалежна від Римського Папи Церква Англії.

Створення власної церкви сильно укріпило позиції монарха, та зробило його незалежним від Риму. Також це повністю підкорили духовенство, що призвело в кінцевому результаті до значного посилення абсолютизму в Англії.

Церковна Реформація, що почалася в Англії при Генріху VIII, стала закономірним і важливим кроком на шляху укріплення абсолютної монархії. У результаті Реформації король став офіційно іменуватися «протектором і верховним главою англіканської церкви та її духовенства ». Він присвоїв собі владу розпоряджатися церковними повинностями і бенефіціями і отримувати десятину. Церква, створена Генріхом VIII, стала ідеальним знаряддям в руках монархії, повністю відповідала формулі: «один бог, один король, одна віра, одне сповідання».

Також потрібно відмітити жорстку політику Генріха VIII щодо контролю над селянами. Виконавцями даної лінії були феодали, але король їх підтримував. У результаті політики розорення дрібних селянських господарств, так званого обгородження, яку проводили великі землевласники, в Англії з'явилася величезна кількість бродяг з числа колишніх селян. За «законом про бродяжництво» багато з них були повішені. Деспотизм цього короля, як у державній, так і в особистому житті не знав ніяких кордонів.78

Щодо інших сторін діяльності Генріха VIII треба зауважити, що Англія при ньому здебільшого насолоджувалася світом, в той час як на континенті відбувалися невпинні і жорстокі війни; світ сприяв посиленню народного добробуту, розвитку промисловості і торгівлі. У царювання Генріха VIII посилилося значення палати громад: до нього ця палата обмежувалася визначенням грошових допомог на урядові потреби і проводилася без обговорення заходів таємної ради - Генріх, задумавши церковну реформу і не знаходячи для себе підтримки в цій справі в палаті лордів, звернувся до палаті громад; спираючись на неї, провів реформу і таким чином підніс значення цієї палати на шкоду значенням палати лордів; колишні королі в скрутних обставинах скликали «великі поради» , складені з лордів , прелатів і інших осіб, призначених королем; Генріх в подібних обставинах завжди звертався до народного представництва.

У другу половину свого царювання король Генріх перейшов до найбільш жорстокої і тиранічної форми правління. Збільшилося число страчених політичних супротивників короля. Однією з його жертв був Едмунд де ла Поль, герцог Саффолк, страчений ще в 1513 році. Останньою із значний фігур, страчених королем Генріхом, був син герцога Норфолка, видатний англійський співак Генрі Говард, граф Суррей, загиблий в 1547 року, за декілька днів до смерті короля. За даними істотних досліджень кількість страчених в царювання короля Генріха досягло 72000 чоловік.79

3.2.   Державні органи  періоду абсолютизму Тюдорів

Абсолютизм в Англії мав свою специфіку, що виражалось і в державних органах, які були створені в данний період.