Еволюція монархічної форми правління в Англії : історико-правовий аналіз

В 1811 році були прийняті нові доповнення до даних актів, згідно яких король, ні за яких обставин не може нести відповідальність за дії своїх міністрів. Останні відповідають самі, у тому числі і тоді, коли скріплюють своїм підписом королівський акт.

Важливе конституційне значення мало проголошення принципу незмінності суддів. Відсторонення від посади суддів могло відбутися тільки за поданням обох палат парламенту.

Таким чином, у зазначених актах отримали відоме оформлення найважливіші інститути буржуазного державного права:

а ) верховенство парламенту в області законодавства;

б) визнання за парламентом виключного права у вирішенні бюджетних питань і у визначенні військового контингенту;

в) принцип незмінності суддів.

Крім того, були проголошені деякі буржуазно-демократичні свободи: свобода слова, свобода виборів і прав.

Акт про устрій закінчується підтвердженням непорушності принципу дотримання законів усіма королями і королевами, всіма міністрами і їх підлеглими.120

У наступних законах парламенту, регулювання прав і обов'язків посадових осіб приділялося все більше уваги. Так , згідно з Актом про посади (1707 ), передбачалося «назавжди», що у разі обрання якої-небудь особи в члени палати громад і потім прийняття цією особою від корони місця, з'єднаного з винагородою на той час, поки він полягає в палаті, його обрання депутатом слід визнавати недійсним і має бути виданий указ про здійснення нових виборів. При цьому передбачається, що названа вище особа вважається тою, яка має право на нове обрання. Передбачалися також заходи щодо позбавлення можливостей парламентаріїв нового складу збільшувати по власній сваволі число посад для виконання будь-якої посадової діяльності. Обмеження на поєднання депутатської місії і державних посад не поширювалися на офіцерів флоту і армії.

Таким чином, на рубежі XVII - XVIII ст. в Англії отримали оформлення найважливіші інститути буржуазного державного права: верховенство парламенту в галузі законодавчої влади, визнання за парламентом виключного права вотувати бюджет і визначати військовий контингент, а також принцип незмінності суддів. Водночас, законодавство XVII - XVIII ст. не вирішило остаточно питання про взаємини влади. Дуалізм влади продовжував зберігатися: не випадково державний лад Англії XVII - XVIII ст. зазвичай визначається як дуалістична монархія. Королівська прерогатива не була як і раніше законодавчо визначена. Король зберігав право абсолютного вето щодо законопроектів, які пройшли через парламент, безроздільне право на формування свого уряду і здійснення із його допомогою своєї політики. Подання про триєдиний парламент (король і дві палати) залишалося теоретично незмінним. Ніякої відповідальності перед парламентом король не ніс, як не несли політичної відповідальності ні Уряд Його Величності, ні так званий кабінет, який виділився із Таємної ради в складі колегії з 5-7 найбільш важливих міністрів-радників короля.121

           Посилення промислової буржуазії в результаті промислового перевороту середини XVIII - початку XIX ст. зумовило її прагнення домінувати в політичному союзі з джентрі та фінансовою аристократією, наслідком чого була подальша модернізація політичної системи англійського суспільства. Така модернізація, однак, здійснювалася повільно і поступово, шляхом нових компромісів, і супроводжувалася еволюцією конституційної монархії від дуалістичної до парламентарної, формуванням системи парламентаризму.

4.2. Парламентська монархія  як результат еволюційних державно-правових  процесів.

Парламентарна монархія - це такий різновид обмеженої монархії, в рамках якої конституційно-правовий статус, правомочності і реальна влада монарха серйозно обмежені конституцією, прийнятою на демократичній основі, що обирається парламентом, зосереджує в собі законодавчу владу, і є відповідальним тільки перед парламентом і урядом, що здійснюють управління країною. Формально в таких монархіях король зберігає статус глави держави і зазвичай призначає уряд, але фактично він найчастіше, як кажуть, «царює, але не править», бо реально країною управляє уряд, що формується парламентом і є відповідальним лише перед ним у своїй діяльності. У таких монархіях при вираженні парламентом вотуму недовіри уряду останній йде у відставку або відправляється у відставку монархом.122

Саме таке форма правління виникла внаслідок еволюційних та революційних змін в Англії.

У 1716 році Семирічним актом було встановлено, що всі парламенти, які коли-небудь згодом будуть скликані, зібрані або будуть засідати - можуть це робити протягом семи років.123

Особливе значення для англійської державності ХVIII століття відігравало виникнення і розвиток такої політичної структури як Кабінет міністрів. Дивно, що Англія і донині є конституційною монархією, не має в чистому вигляді конституції, як, наприклад , в ФРН, США чи Росії. А кабінет міністрів з'явився лише у ХVIII столітті, де король відігравав відразу дуже велику роль.

До початку ХVIII століття виник і оформився новий для Англії орган - Кабінет міністрів, діяльність якого бажали контролювати як король, так і парламент. Прерогатива англійського короля, незважаючи на її обмеження актами парламенту, виданими після «славної революції», залишалася досить великою. Король брав участь у виданні законів. 124Без його згоди ніякий акт парламенту не ставав законом, а призначення на всі адміністративні та судові посади в державі вироблялися або особисто королем або від його імені. Він представляв Великобританію за кордоном, посилав послів в інші країни. Король мав право укладати договори з іншими державами. Командування збройними силами країни належало йому ж. Він був верховним суддею і володів правом припинення процесу і правом помилування. Але, зрозуміло, король не безпосередньо здійснював всі ці повноваження, а через міністрів. Тому цілком природно, що з появою Кабінету міністрів боротьба парламенту за послаблення ролі королівської влади знаходить своє вираження в прагненні підпорядкувати своєму впливу новий орган.125

Кабінет міністрів виник не на основі якогось закону. Спочатку з Таємної ради ( найближчого дорадчого органу при королі) виділилася колегія з п'яти -семи його членів. Вона складалася з найбільш впливових людей, яким король доручав фактичне управління. Згодом ця колегія стала складатися з осіб, які очолювали основні міністерства, і перетворилася на «уряд його величності» .

З формальної точки зору англійський король продовжував зберігати за собою право обирати міністрів на свій розсуд. Проте вже на початку ХVIII століття склад кабінету міністрів став все більш залежати від співвідношення сил партій в парламенті. Зрештою стало звичаєм, що Кабінет складається з лідерів, що перемогли на виборах партії. Інакше кажучи, визначається склад відповідального кабінету. Відповідно до цього король був змушений доручати формування уряду лідеру партії, що отримала більшість місць в парламенті.126

Поступово затверджується й інший важливий принцип - солідарна відповідальність Кабінету перед палатою громад. Практично вона полягала в тому, що у своїх публічних виступах члени Кабінету не повинні були висловлювати думки, що розходяться з політикою Кабінету в цілому, а свою конкретну діяльність здійснювати відповідно з цією політикою. Відповідальність Кабінету міністрів перед парламентом, підкріплена правом палати громад зраджувати будь-якого міністра суду, забезпечувала встановлення повного контролю парламенту над урядом. У своїй боротьбі з Палатою громад уряд був не цілком беззахисним. Вимогам відставки воно могло протиставити указ (короля) про розпуск парламенту і призначення нових виборів. Перемігши на виборах, уряд залишалося при владі; в іншому випадку місце поступалося суперникам.127

Також вирішувалось питання про відповідальність виконавчої влади перед парламентом. Тепер ця відповідальність могла бути перенесена з короля на його міністрів. Першим кроком до виникнення нової системи взаємин Кабінету і парламенту були акти 1705 - 1707 рр. про посади, які, скасувавши відповідні положення Акта 1701 р., відкрили міністрам можливість обиратися в нижню палату парламенту і тим самим представляти в ній Кабінет. У 1708-1715 рр.. став затверджуватися принцип формування Кабінету на однопартійної (торі або віги), а не на змішаній основі. Все більш типовою ставала ситуація, коли кабінет не міг довгий час перебувати при владі, не маючи підтримки (довіри) більшості в палаті громад, і перемогла на виборах партія, яка має таку більшість, формувала кабінет, а інша утворювала в парламенті організовану опозицію і так званий «тіньовий кабінет». В кінці XVIII ст. починають встановлювати ще два важливих правила. У разі втрати Кабінетом довіри парламенту він або йшов у відставку у повному складі (солідарна відповідальність), або міг розпустити Палату громад і призначити нові вибори.128

Кабінет міністрів визначав напрям національної політики, здійснював виконавчу владу, керував законодавчою діяльністю парламенту. Під безпосереднім наглядом прем'єр-міністра проводилася вся робота Кабінету. Через прем'єра здійснювався зв'язок з монархом. Він же керував центральними органами своєї партії і розпоряджався її коштами. Кабінет був ідеальним органом, де відбувалося зрощування монополій з державою.

Встановлення урядового контролю над Палатою громад ознаменувалося рішучим вторгненням Кабінету до законодавчої сфери, що до цього була виключною компетенцією парламенту. Переважна більшість найважливіших законопроектів зароджувалася в міністерствах. Законодавча ініціатива, яку виявляли рядові депутати, практично втратила будь-яке значення. Біллі, не підтримувані Кабінетом, не мали ніякого шансу одержати схвалення парламенту. Більшість законопроектів міг запропошувати лише Кабінет. До них насамперед належали фінансові біллі, а також питання королівської прерогативи.129

Король втрачає і інші свої повноваження. Право «вето» (право відкидати законопроекти, прийняті парламентом) англійський король перестав використовувати з 1707 року. Право оголошувати війну і укладати мир перейшло від короля до парламенту. Право помилування політичних злочинів також перейшло фактично до парламенту й уряду. Ослаблення впливу короля на Кабінет міністрів сприяло і те, що опинившись на англійському престолі в силу «Акту про улаштуванні» королі Георг I і Георг II, будучи дуже посередніми людьми, більше цікавилися німецькими (будучи німцями), ніж англійськими справами. До того ж погано знали англійську мову і не брали участь у засіданнях Кабінету міністрів. Тому склалася традиція - Кабінет засідає без короля. З плином часу колишні коронні посади були перетворені в міністерства, які відають окремими галузями управління. За міністрами, щоправда, збереглися старі (з часів феодалізму) назви посад: лорд- скарбник, лорд-канцлер, лорд адміралтейства і т.д., фактично ж лорд-скарбник був першим міністром і здійснював керівництво Кабінетом в цілому і міністерством фінансів особливо, лорд-канцлер очолював судову систему держави і головував в палаті лордів і наприкінці ХVIII століття у Великобританії виникли три нових самостійних міністерства: міністерство внутрішніх справ, міністерство закордонних справ і військове міністерство.

Наступним кроком до остаточного перетворення Англії на парламентську монархію стало реформа виборчої системи, яка збільшила кількість виборців та допомогла більш пропорційно формувати представництво в парламенті конкретних адміністративно-територіальних одиниць та груп населення.

Реформа 1832 р. мала далекосяжні наслідки, так як покінчила із середньовічною системою формування вищого представницького органу - палати громад. Найважливішим політичним підсумком реформи стало також отримання вігами стабільної більшості в парламенті. У компроміс з аристократією була залучена нова фракція - магнати промислової буржуазії, із цього часу історія англійського законодавства являє собою серію поступок промисловій буржуазії. Разом з тим реформа 1832 р. послужила лише першим кроком у здійсненні її програми. Хоча виборчий корпус збільшився майже вдвічі, правом голосу після реформи користувалося менше 5% всього населення. Боротьба за більш демократичну реформу виборчої системи стала однією з найважливіших рис політичного розвитку Великобританії у 30-60-х рр.. XIX ст.130

Реформа 1867 р. разом з черговим перерозподілом депутатських місць передбачила подальше розширення виборчого корпусу, необхідне в нових умовах двопартійного суперництва. Виборче право в містах було поширене не тільки на власників, але і на наймачів (орендарів) квартир, якщо вартість найму складала не менше 10 ф. ст. на рік. Це збільшило кількість виборців в містах більш ніж у два рази.

Була централізована передвиборна діяльність партій, впорядкована процедура висування кандидатів, посилена партійна дисципліна голосування в парламенті. У 1867-1868 рр.. було засновано Національний союз консерваторів, а в 1877 р. виникла Національна федерація лібералів. Оскільки організація виборів остаточно перейшла від уряду до партій, принцип партійного правління отримав своє остаточне оформлення, так як вибори вели до зміни Кабінету.

Таким чином зросла кількість представників в парламенті, що посилило його позиції як репрезентативного органу більшої частини населення Англії та зміцнило парламентаризм та ще більш посилило тенденцію перетворення монархії на парламентську.

Місцеве управління протягом ХVIII століття не піддавалося істотним змінам. Неоплачувані посади на місцях могли бути зайняті тільки представниками землевласницької аристократії. До того ж закон встановлював високий майновий ценз для особи, що бажав відправляти ту чи іншу посаду.131

У результаті змін, викликаних законодавчими та політичними новаціями двох революцій XVII століття, в Англії оформилася парламентсько-конституційна монархія. Сформована буржуазія перехопила ініціативу управління країною у феодальної аристократії, поставила Англію на шлях прогресивного розвитку. Проводилися в інтересах буржуазії державні реформи для обмеження влади монархії, вони призвели до позитивних результатів для всього англійського народу. У країні стало складатися громадянське суспільство. Влада поступово починала ставати підконтрольною суспільству, і несла перед ним відповідальність, що знизило соціальні протиріччя. Англійська революція, її ідеї республіканського устрою, народоправства, рівності усіх перед законом, зробили сильний вплив на історію інших європейських держав.