Еволюція монархічної форми правління в Англії : історико-правовий аналіз

Палата прохань, подібно Зоряній, посилала на місця свої судові комісії для розгляду справ. Невдовзі у центрі та й на місцях, у її руках виявилася значна частина справ. Палата прохань і Зоряна палата замінили собою старі суди загального права.90

Зоряна палата, як і її автономний суд бідних, в XVI столітті зазнали помітну еволюцію в бік все більшого підкорення волі королів. Політичний елемент став у цих судах превалюючим, що призводило до судового свавілля, спричиняє порушення «справедливості» та інших принципів природно-правової організації соціальної сфери.

Важливе місце в укріпленні монархії також відігравала Висока комісія,  яка була вищим судом по церковним справам. За допомогою данного органу, Тюдори тримали церкву під контролем, адже неугодного клірика можна було в будь-який момент засудити.

Виникнення Суду Високої комісії в Англії пов'язане із зміцненням королівської влади в період правління королеви Єлизавети I. У 1580 -х рр., засідання суду набули регулярного характеру. До його складу входили члени Таємної ради королеви, єпископи, диякони та інші вищі посадові особи англіканської церкви, а також, іноді, юристи та пери Англії. Головував на засіданнях суду, зазвичай, архієпископ Кентерберійський. До кінця правління Якова I компетенція суду обмежувалася архієпископством Кентерберійським і не включала в себе території , підлеглі архієпископу Йоркському. У 1610 р. Суд Високої комісії був введений в Шотландії. До його складу увійшли представники пресвітеріанського духовенства і радники короля. Шотландський суд діяв в тісному контакті з Таємною радою Шотландського королівства і був покликаний впорядкувати систему управління пресвітеріанської церкви, підпорядкувавши її королівської владі Суду Високої комісії, став головним органом королівського впливу в церковних питаннях.

Вищий церковний орган країни – Висока комісія, створена при Єлизаветі, до складу якої поруч із духовними особами входили члени Таємної ради та інші посадові особи. Основним завданням комісії була боротьба з противниками реформованої церкви – із католиками  і протестантами. Пізніше функції її було розширено, і вона почала розбирати справи про бурлаках, займалася цензурою.

У період правління Карла I, з їх допомогою король намагався провести реформу богослужіння як в англіканській, так і в пресвітеріанської церкві в дусі армініанства. Це викликало масове обурення, що стало однією з причин повстання в 1637 р. в Шотландії і подальшої Англійської революції. Гасло знищення Суду Високої комісії стало одним з головних вимог опозиції обох британських держав. У 1638 р. генеральна асамблея шотландської церкви прийняла рішення про ліквідацію Суду Високої комісії. В Англії суд був скасований 1641 р. одним з перших актів « Довгого парламенту ». У період правління Якова II, Суд Високої комісії був відновлений, проте після повалення короля у 1688 р. він був остаточно скасований.91

Досить складною і суперечливою була фінансова політика Тюдорів. Витрати англійських монархів на ведення війн, утримання двору були дуже важкими. Прибутки короля з королівських земель та феодальних манорів, позики, податки і т.п. не могли затулити дірки в державному бюджеті. Тому перші Тюдори використовували такі методи, як примусові позики, секуляризацію церковних земель, псування грошей. Все це свідчить про необмежену владу Тюдорів, яка значно зміцнилася за часів Генріха. При перших Тюдорах були проведені реформи в фінансових відомствах. В значній мірі це була модернізація старої системи для нових потреб монархії. Розпочата Генріхом, продовжена Т. Кромвелем, реорганізація фінансових структур вела до розмежування ресурсів держави та його глави. Державна скарбниця – головний фінансовий орган держави, потроху відокремлюється від власності монарха. В цілому, реформи вели до зміцнення і централізації фінансового апарату.92

Важливе місце в системі органів влади, які були підпорядковані короні, займав парламент. Однією з яскравих проявів англійських традицій було спільне правління короля із парламентом. При Тюдорах кількість членів палати громад зросла з 296 до 462. Корона підтверджувала той порядок роботи парламенту, що склався до XVI століття. Парламент використовувався Тюдорами як знаряддя посилення своєї місцевої влади. Нижня палата парламенту при Тюдорах беззаперечно стверджувала закони , внесені королем; верхня ж палата складалась у своїй більшості із тих представників аристократії, що отримали від Тюдорів великі земельні пожалування і тому були покірні йому. У 1539 році парламент прирівняв королівські укази до статутів, визнавши тим самим владу короля. З себе, Королівські міністри, колишні одночасно члени палати громад, справляли великий вплив її роботи.

У поводженні з парламентом Тюдори проявляли великі дипломатичні здібності. Будь-які претензії парламенту на обмеження суверенітету монарха відкидалися ними. Тим не менш вони уникали теоретичних зіткнень на цьому грунті, культивуючи ідею  союзу короля і нації, представленої парламентом. В арсеналі корони було чимало способів впливу на парламент, що дозволяли тримати його під контролем. Монарху належало право вето на будь-який парламентський акт або білль. Процедура виборів також контролювалася королівської адміністрацією, яка часто посилала на місця прямі вказівки на цей рахунок. Формування у парламенті слухняної  королівської партії здійснювалося завдяки широко поширеним в англійському суспільстві відносинам патронату. Кандидатури представників міст і графств, як правило, узгоджувалися з місцевими патронами - королівськими чиновниками вищого рангу, аристократичними сімействами. Ставлеником корони був і спікер палати громад.93

Суттєвою особливістю англійського абсолютизму була відсутність у розпорядженні монарха регулярної армії. Королівська гвардія, створена Генріхом VII, нараховувала не більше 200 осіб. Головним було місцеве ополчення, на утримання якого нащадки Генріха VII не витрачали ні пенса. Кожен придатний до служби і економічно самостійний чоловік був зобов'язаний пройти курс навчання військовій справі і мати відповідну екіпіровку, а за призовом влади виступити на захист країни. Ополчення було призначене тільки для захисту. У численних військових кампаніях, які Тюдори вели на континенті - у Франції, Нідерландах , брали участь найманці або загони дворян - волонтерів. Явні недоліки цієї системи призвели до того, що до кінця XVI ст. влада стала вдаватися до примусового рекрутського набору для відправки солдатів у Францію, Ірландію, влаштовувала облави на бродяг і жебраків, вантажили цю  армію на кораблі і відправляли за море. 

Набагато більше уваги, ніж армії, Тюдори приділяли флоту, що було стратегічно виправдано острівним положенням держави. Флот був їх улюбленим дітищем. Його ядро створив ще Генріх VII, який заснував спеціальні субсидії для будівництва кораблів. Власне королівський флот був невеликий - 40-50 кораблів. Але прерогативою монарха було в хвилину небезпеки зажадати, щоб до нього приєдналися кораблі купців та інших приватних власників, що в кілька разів посилювало міць англійського флоту. Кошти на його зміст - «корабельні гроші» - збирали з населення всіх прибережних графств і портових міст.

Величезну роль у зміцненні абсолютизму зіграла перетворена судова система. Велика частина справ була передана в юрисдикцію королівських судів. Процеси у справах, що зачіпали інтереси корони, йшли в суди Королівської Лави, тяжби між підданими розбирав суд Загальних прохання. Канцлерський суд займався позовами земельних пожалувань, інших видів власності, боргів.

Суд справедливості (канцлера) виник з лорда-канцлера, який спершу від імені короля, із 1474 року надавав захист позивачам. У його віданні знаходилися такі цивільні позови, які були заявлені з урахуванням загального, прецедентного права, як склалося на практиці Вестмінстерських судів. Звертаючись до суду справедливості (канцлера), позивач міг отримати розпорядження про примусове виконання договору, що мало носити велике значення: утвердження найважливішого із принципів буржуазного зобов'язального права – принципу обов'язковості виконання договорів.

До судів справедливості відносились і суд адміралтейства, у якого опинилися всі справи з мореплаванням.

У суді канцлера складається поступово те, що називається перехресним допитом. З часом він засвоюється й заставними судами загального права.

Суд справедливості був не пов'язаний ні нормами загального права, ні будь-якими іншими нормами права взагалі: кожне його рішення було правотворчим у власному значенні, і це вважалося природнім, оскільки він діяв за прямим дорученням короля.

Поступово увійшов звичай, що рішення лорда-канцлера мають значення прецеденту, подібно рішенням судів загального права, але для судів справедливості.

Отже виникли дві системи прецедентного права, у тому числі остання позначалася більшою пристосовуваністю до мінливих умов.94

Потрібно зазначити, що свого розквіту Англійський абсолютизм досяг за правління Єлизавети Тюдор.

Вона контролювала практично весь парламент, максимально розширила владу Зоряної палати та Високого суду. Також вона провадила політику протекціонізму, вивівши Англію на світові ринки та забезпечивши розквіт англійській буржуазії. Період її правління називають «золотою добою».

Останніми роками правління Єлизавети намітився конфлікт між суспільством і короною. Він був викликаний фінансовими проблемами. Активна зовнішня політика спустошила державну скарбницю, що призвело до потреби скоротити фінансову підтримку аристократії, збільшити побори, запровадити примусові позики, які лягли тягарем та фінансово-промисловим колом. Невдоволення політикою уряду виявлялося у різноманітних верств населення. Центром опозиції стає палата громад, у якій все голосніше можна почути щодо порушення парламентських привілеїв, необхідності обмежити втручання корони у справи парламенту. У 1601 року під тиском опозиції було заборонено деякі монопольні привілеї у виробництві та торгівлі, що свідчило про урядовому кризу. Згодом внутрішня політика Стюартів призвела до розростання цієї кризи.

3.3.  Занепад абсолютизму  в Англії за правління Стюартів

Абсолютиз в Англії досяг свого розквіту за правління династії Тюдорів. Будучи сильними правителями, вони підкорили собі парламент,  який хотів діяти автономно. В кінці їх правління виник серйозний конфлікт між короною і парламентом, що переріс в повстання. В такій нестабільній ситуації династія Тюдорів згасає, а на заміну їм приходять Стюарти, за правління яких абсолютизм в Англії занепав та зрештою поступився народу, який спочатку правив без монарха – протекторат Кромвеля, а потім за часів Реставрації повернув монарха, але з обмеженими правами і повноваженнями.

Королівська династія Стюартів успадкувала англійський престол від Тюдорів 1603 року. Стюарти правили до 1714 року, коли померла остання з королев цієї династії, Анна. Влада в Ірландії належала правителям Англії. Більшість ірландців були католиками, тільки в Ольстері жили англійці і шотландці - прихильники протестантської церкви. У 1641 р. католики підняли повстання. У 1649-1650 рр. Кромвель вів запеклу боротьбу за відновлення влади Англії в Ірландії. До 1714 ірландським католикам належало всього 7 % земель Ірландії. Решта землі перебували в руках землевласників - англійців. Шотландією, як і Англією, правили королі династії Стюартів, але Шотландія залишалася відокремленою державою. У 1650-1651 рр. Кромвель здобув перемогу над шотландцями. Шотландія була завойована. У 1707 р. Англія і Шотландія об'єдналися і утворили єдине королівство. Після «Славної революції» багато шотландських горян стали підтримували вигнаного короля Якова II і його нащадків. В Уельсі існувала та ж форма правління, що і в Англії, були такі ж суди і графства.95

Стюарти - одна з найбільш безталанних англійських династій. Карл I був підданий суду за звинуваченням у зраді і публічно страчений; Яков II, в страху перед такою ж долею, втік з країни, залишивши королівство і трон. Яків I і Карл II мирно померли в своєму ліжку, а проте Якову I не вдалося втілити в життя свої надії і задовольнити амбіції, тоді як Карл II, хоча його і супроводжувала удача, був людиною на рідкість байдужою до яких-небудь досягнень, він хотів лише жити спокійним життям, втім, безуспішно. Найбільш значними подіями епохи Стюартів стали двадцять років громадянської війни, революція і спроба встановити республіканське правління, яке, як передбачалося, повинно було змінити весь хід англійської історії; однак результат виявився не таким вже й значним. Королі і полководці боролися за владу, а між тим в економіці і суспільному житті Англії відбувалися докорінні зміни, які багато в чому не були прийняті до уваги урядом і не залежали від його волі. Насправді найпомітнішою зміною в житті Англії XVII ст. з'явилося зниження рівня народжуваності.96

Початок правління Стюартів – часи Якова І відрізнялися відносною політично стабільністю. Король і далі продовжував контролювати парламент та ситуацію в державі. Будучи від природи талановитим управлінцем, Яков І не зміг повністю реалізувати свої таланти через бюрократію та корупцію, яка існували в королівській курії. Проте позитивні тенденції в державі переважали негативні.

Під час правління Якова в Англії спостерігалося зміцнення політичної стабільності, ослаблення релігійних конфліктів, мирна обстановка в країні і зростаюча повага міжнародної спільноти. Його «політика колонізації» в Ольстері, яка полягала у виселенні ірландців - католиків і заселенні їх земель тисячами сімей з Англії (багато з тих, хто оселився в районі Лондондеррі , були вихідцями з Лондона) і (навіть більшою мірою ) з Південно -Західної Шотландії, увінчалася короткочасним успіхом, хоча її сумні наслідки ми спостерігаємо і донині. Король залишив після себе великі борги, погану репутацію і зобов'язання вести війну з Іспанією без достатніх на те засобів.

Яков I не мав широкої підтримки в англійському суспільстві, не міг маневрувати політичними силами і маніпулювати парламентом. Крім того, він був ревним прихильником теорії божественного походження монархії і необмеженої королівської влади. Ці погляди вступали в протиріччя з англійської політичної традицією, де роль парламенту була винятково висока. Політичні претензії Якова I викликали ряд зіткнень з парламентом. Невдоволення англійців викликала і зовнішня політика короля, його прагнення до примирення з Іспанією - «національним ворогом» Англії.