Еволюція монархічної форми правління в Англії : історико-правовий аналіз

В подальшому, права сумісного управління державою все більше набувало актуальності. Йоркський статут 1322  наголошував, що всі справи які стосуються короля, міст та народу в цілому повинні вирішуватись лише спільною радою на засіданні парламенту.60

Протягом XIV ст. поступово закріпилася компетенція парламенту у фінансових питаннях. Статут 1340 проголосив без будь-яких застережень неприпустимість стягування без згоди парламенту прямих податків, а статути 1362 і 1371 поширили це положення на непрямі податки. У XV ст. парламент став вказувати призначення їм субсидій і домагатися контролю над їх витрачанням.

Прагнучи підпорядкувати своєму контролю державне управління, парламент з кінця XIV ст. поступово ввів процедуру імпічменту. Вона складалася в порушенні палатою громад перед палатою лордів як вищим судом країни, обвинувачення проти того чи іншого королівського посадової особи в зловживанні владою. Крім того, в XV ст. утвердилось право парламенту прямо оголошувати злочинними ті чи інші зловживання. При цьому видавався спеціальний акт, що затверджується королем і отримав назву «білля про опалу».

В умовах боротьби за королівський трон і міжусобиці, парламент легітимізував зміну королів на англійському престолі. Так , повалення Едуарда ІІ, Річарда ІІ  і подальша коронація Генріха IV Ланкастера були санкціоновані парламентом. У палаті громад часто існувала вельми жорстка критика дій королів. У 1376 році з антиурядовою петицією виступив спікер палати Пітер де ля Мар.61

Судові функції парламенту також були досить значними, вони входили в компетенцію його верхньої палати. До кінця 14 століття вона отримала повноваження суду перів і верховного суду королівства, що розглядав найбільш тяжкі політичні та кримінальні злочини, а також апеляції. Палата громад могла виступати в ролі заступника сторін і представляти лордів і королю свої законодавчі пропозиції щодо поліпшення судової практики.  Нарешті , існувала ще одна область діяльності парламенту, дуже важлива для розуміння ролі цього інституту в державі і суспільстві. Будучи вищою судовою інстанцією і законодавчим органом, парламент приймав численні петиції з найрізноманітніших питань - як від приватних осіб, так і від міст, графств, торговельних і ремісничих корпорацій і т.д. для їх розгляду створювалися спеціальні комісії, але спочатку петиції надходили в палату громад.  

Значення парламентської роботи з петиціями надзвичайно велике. Це була школа політичного і правого виховання, як для депутатів, так і для тих, хто до них звертався. Центральна влада, таким чином, постійно отримувала інформацію про стан справ у державі. Найбільш важливі проблеми, порушені в приватних і в колективних петиціях, знаходили відображення в законопроектах палати общин, а потім і в статутах.62

Таким чином, відбулось максимальне посилення ролі парламенту в Англії. В таких умовах вона еволюціонувала в станово-представницьку монархію. Такі зміни були необхідними, щоб втримати країну від розколу. Об'єднання країни могло бути успішно завершено лише в оновленій державно-правовій формі, що забезпечувала консолідацію всіх інших сил, які виступали за об'єднання країни. Почали скликатися збори представників від станів. Королі одержали можливість звертатися за підтримкою до станів, минаючи правителів найбільших сеньйорій.

Станово-представницькі збори складалися із представників трьох станів:

1) духовенства,

2) дворянства,

3) представників так званого  третього стану (купців, ремісників, середніх землевласників).

Це колишні, як правило, дорадчі органи при монархові, що займалися законодавчою діяльністю й контролем за фінансами. Зборам пропонувалися для обговорення найважливіші питання внутрішньої й зовнішньої політики і, насамперед, введення нових податків. З їхньою допомогою королівська влада вперше вводила постійні загальнодержавні податки. Регулярні грошові надходження дали можливість уряду сформувати професійну, найману армію, замість лицарського ополчення, так само як і централізований.

За таких умов, Англія і стала зразком станово-представницької монархії.

Наприкінці потрібно зазначити, що такий держаний лад проіснував не довго. Правління Тюдорів, яке настало в подальшому, підкорило собі парламент, перетворивши його на маріонетку в руках королівської влади. Саме цим змінам буде присвячений наступний розділ мого дослідження.

Розділ ІІІ. Процес формування,розвитку та занепаду абсолютної монархії.

3.1. Характеристика періоду  правління Генріха VII та  Генріха VIII

Після створення парламенту і прийняття Великої Хартії Вольностей в Англії наступив невеликий період стабільності, коли феодали і король могли мирно співіснувати та правити державою.

Але в 1337 році почалась Столітня війна – серія збройних конфліктів між Англією та Францією. Англія заявляла свої права на французькі території, які мали належати спадкоємцям із династії Плантагенетів, яка правила феодальною Англією.Тривала вона 116 років. Протягом війни постійно змінювався її характер: розпочавшись із класичного феодального конфлікту між двома претендентами на землі, підлеглих французькій короні, вона потім переросла у війну двох суверенних монархів, все більш набираючи національний характер, з широким залученням до конфлікту представників найрізноманітніших верств суспільства. Війна зробила сильний вплив на розвиток військової справи: на полях битв зросла роль піхоти, яка вимагала менше витрат при створенні великих армій, з'явилися перші постійні армії. Були винайдені нові види озброєння, з'явилися сприятливі умови для розвитку вогнепальної зброї.

Наслідки Столітньої війни були дуже негативними для Англії. У результаті війни Англія позбулася всіх своїх володінь на континенті, крім Кале, який залишався у складі Англії до 1558 року. Англійська корона втратила великі території в південно-західній Франції, якими вона володіла з XII століття. Божевілля англійського короля ввергло країну в смугу анархії і міжусобиць, в якій центральними дійовими особами виступили ворогуючі доми Ланкастерів і Йорків . У зв'язку з чим розгорнулася громадянська війна, але Англія не мала сил і засобів для повернення втрачених територій на континенті. Додатково до всього скарбниця була спустошена військовими витратами .63

Наслідком громадянської війни, а також тривалого конфлікту між державами був також такий факт, що в Англії практично повністю було знищено феодальну верхівку держави. Барони, які тривалий час воювали, масово втрачала свої землі, які потрапляли до корони,яка їх продавала.

Але це було тільки початком. Після ослаблення влади баронів втратила свій вплив і діюча королівська влада. 64

Причиною війни стало невдоволення значної частини англійського суспільства невдачами в Столітній війні і політикою, що проводиться дружиною короля Генріха VI, королевою Маргаритою і її фаворитами (сам король був слабовольною людиною, до того ж іноді впадає в божевілля). Опозицію очолив герцог Річард Йоркський, який вимагав для себе спочатку регентства над недієздатним королем, а пізніше - і англійську корону. Підставою для цієї претензії служило те, що Генріх VI був правнуком Джона Гонта - третього сина короля Едуарда III, а Йорк - праправнуком Лайонела - другого сина цього короля (по жіночій лінії, по чоловічій лінії він був онуком Едмунда - четвертого сина Едуарда III), до того ж, дід Генріха VI Генріх IV захопив престол в 1399 році, насильно примусивши короля Річарда II до зречення , що робило сумнівною легітимність всієї династії Ланкастерів.65

Передумовою війни  в середині держави виступила не тільки феодальна верхівка, а  і розповсюджений тоді «бастардний феодалізм». Суть терміну в тому, що в державі існували великі групи із дворян, які не могли нічого спадкувати, бо були молодшими або середніми синами. Такі дворяни групувались у маленькі феодальні війска, які легко переходили на службу до великих феодалів. Крім того, було дуже багато професійних солдат, які після Столітньої війни лишились без роботи. Таким чином, великі групи феодалів змогли без проблем утворювати власні війська для претензій на корону.66

При королівському дворі між знатними феодалами йшла гостра боротьба за владу. Через два роки після закінчення Столітньої війни в Англії почалася війна всередині держави . Феодали розділилися на дві ворогуючі групи; кожна підтримувала одну зі знатних родин, які боролися між собою за престол. Так як на гербі однієї сім'ї була зображена червона троянда, а на гербі іншого - біла, ця війна отримала назву - війни Червоної та Білої троянд. Феодали переходили з однієї групи в іншу в залежності від того, хто брав верх. У народі говорили , що багато сеньйорів лягали спати прихильниками Червоної троянди, а прокидалися прихильниками Білої. Війна тривала тридцять років і відрізнялася великою жорстокістю. Родичі загиблих мстилися сім'ям своїх ворогів, вбиваючи навіть дітей. Банди феодалів дикими розправами наводили жах на жителів міст і сіл.67

Війна припинилася, коли майже всі знатні феодали винищили один одного. В останній битві з обох сторін брали участь лише жалюгідні купки людей. Переможцем вийшов віддалений родич однієї з сімей, Генріх VII Тюдор. З нього почалося в Англії правління династії Тюдорів. Тому 1485 рік, коли Тюдори прийшли о влади можна назвати початком формування абсолютної монархії в Англії.

Війна підірвала баланс сил в Англії. Великі феодали були знищені, і король міг опиратись лише на середніх феодалів, дрібних баронів та багатих мешканців міст.

Потрібно відмітити, що абсолютна монархія в Англії мала свої відмінні риси:

1. поряд із сильною владою короля продовжував функціонувати парламент;
2. наявність місцевого самоврядування;
3. відсутність бюрократичного централізованого державного апарату, так сильно поширеного в континентальній Європі;
4. відсутність великих сухопутних збройних сил.

Під час становлення абсолютної монархії в Англії центральні органи влади були представлені королем, парламентом і Таємним радою. Дійсне кермо влади було зосереджено в руках короля. До складу такої Таємної ради входили вищі посадові особи Англії:  лорд- скарбник, лорд -канцлер, лорд-охоронець, печатки та інші лорди. Затвердження розмірів податків і зборів раніше залишалося за парламентом. 68

Правління Генріха VII, що тривало 24 роки , виявилося однією з найбільш мирних епох в історії Англії, незважаючи на те, що в перші роки державу тривожили повстання йоркістскіх самозванців, які претендували на престол - Ламберта Симнела і Перкина Уорбека. Генріх, підозрілий і обачливий, знавши про свої хиткі права на престол, все ж (особливо в порівнянні зі своїм наступником) виявляв великодушність до своїх реальних і потенційних суперників.69

Король все своє царювання вів боротьбу зі знаттю, що не встигла ще заспокоїтися після довгого періоду негараздів. Так зване maintenance - вміст дворянами великого числа слуг і поплічників, що носили ліврею свого пана,  - було заборонено; в 1486 р. була розширена сфера кримінальної юрисдикції королівської ради, установою Зоряної палати. Генріх усіма способами намагався зосередити в особі короля всю владу; шляхом приватних вимагань і штрафів він намагався наповнити свою казну: люди, що жили багато, повинні були дякувати йому, що вони багаті, а люди, які вели скромне життя, повинні були радіти тому, що ощадливість повинна була зробити їх багатими. Зібрані такими способами кошти позбавляли короля необхідності звертатися за допомогою до палати, яка була скликана при ньому тільки два рази. До того ж Генріх уникав воєн і зробив тільки дві короткі експедиції до Франції, які не тільки не зменшили, але навіть збільшили його скарбницю.70

Генріх VII наказав знатним феодалам розпустити численні загони. За допомогою гармат він зруйнував замки тих феодалів, які намагалися відновити міжусобицю. Деяких з них король стратив, а їхні землі приєднав до своїх володінь. На відміну від Франції, де Генеральні штати з кінця XV століття майже не створювалися, в Англії король продовжував збирати парламент. Після загибелі більшості великих феодалів, Генріх VII ввів в палату лордів, людей, які користувалися його довірою. Лицарі і городяни, які засідали в палаті громад, беззаперечно стверджували закони, запропоновані королем. Палата громад дозволяла королю збір нових податків, за рахунок яких поповнювалася скарбниця. Були створені надзвичайно політичні суди: суд у справах державної зради, суд палати прохань, канцелярський суд та інші. Крім того, було заборонено утримувати феодальні свити, одягнені в ліврею свого пана; ці свити служили джерелом феодальних смут і усобиць, і їх розпуск підривав могутність старої знаті. Король заборонив баронам мати артилерію; барони зі своїми загонами стрільців з лука втрачали можливість воювати з королем. Старе дворянство, позбавлене багатьох привілеїв, не могло пристосуватися до нових економічних відносин. Джерелом його існування була феодальна рента, одержувана з тримачів - селян, або пенсії і платню за службу при дворі короля. «Революція цін» знизила реальну вартість рент - головний дохід старої феодальної знаті. Посилення королівської влади і піднесення нового дворянства підривало політичні позиції старої знаті, що проживала здебільшого у північних графствах. У зв'язку зі скасуванням монастирів, втратили своє значення могутні раніше абати великих церковних володінь. Соціальною опорою тюдоровского абсолютизму було нове середнє і дрібне дворянство, а також нові лорди, зайнявши місце зниклих старих феодальних прізвищ. Нове дворянство збагатилося за рахунок експропріації селян і в широких масштабах прийняло в своїх маєтках найману працю. Їх маєтки були тісно пов'язані з ринком. Іншою опорою Тюдорів була зростаюча міська буржуазія, мануфактурна і торгова, тісно пов'язана загальними економічними та політичними інтересами з новим дворянством.71

У фінансовому відношенні справи Генріха (завдяки його ощадливості і навіть жадібності стосовно податків і зборів, миролюбної політики, а також виплат Франції за відмову від прав на французькі землі) одужали настільки, що він залишив своєму наступнику не порожню  або обтяжену боргами казну, а солідну суму в 2 мільйони фунтів. Фінансова незалежність дала йому і політичну незалежність: оскільки король не відчував потреби в грошах, зникла необхідність у парламенті, який за весь час правління Генріха збирався лише двічі. Зате були зроблені значні зусилля щодо вдосконалення адміністративної та судової системи, багато в чому, втім, на основі відновлення колишніх орієнтованих на короля інститутів ( Таємна рада , Зоряна палата), що прийшли в занепад в період негараздів.72