Еволюція монархічної форми правління в Англії : історико-правовий аналіз

Доля Хартії чітко продемонструвала незворотність процесу посилення королівської влади в Англії та її небажання шукати політичні компроміси. Через кілька місяців після закінчення конфлікту, Іоанн Безземельний, помирившись з Папою Римським, відмовився від дотримання Хартії. Знову почалася збройна боротьба , але смерть Іоанна в 1216 році завадила довести її до якого-небудь певного результату. Але Хартія вціліла. Його спадкоємець, малолітній Генріх III, поступаючись баронам, підтверджує Хартію. Такого роду підтвердження зробилися свого роду традицією (44 рази між 1327 і 1422 роках.). В умовах розпочатої баронської війни, після смерті Іоанна в 1216 р., від імені малолітнього Генріха III, було здійснено перше перевидання Хартії. Друге перевидання документа відбулося в 1217 році. Коли був відтворений варіант 1216 року  з незначними змінами. Останнє перевидання Хартії 1215року відбулося в 1225 році. Феодалам вдалося домогтися включення в текст 1225р. деяких поступок. В останній статті Хартії 1225 року говорилося, що дотримання Хартії залежить від волі короля, замість чого йому гарантуються субсидії з боку великої ради феодальних магнатів. Така рада дійсно скликалася Генріхом III до 1258 року. Однак у своїй політиці король не рахувався з нею, і при відмові в субсидіях поповнював скарбницю за рахунок різних податків і поборів. Текст 1225 року був остаточно підтверджений королем Едуардом I в парламенті і став законом, який в латинській редакції отримав назву "Статус про невирішення податків" ( 1297рік.).46 У цьому акті було, проголошено, що ніякі податки та побори не накладатимуться, і не стягуватимуться без волі і загальної згоди архієпископів, єпископів, графів, баронів, лицарів, городян та інших вільних людей королівства.47  Надалі Хартія постійно модифікувалася , її зміст тлумачиться і змінюється стосовно нових умов. Особливу увагу привертав параграф 39. Між 1331 і 1363 роками парламент багато разів інтерпретував цю статтю, надавши їй майже сучасне звучання. Так, « законний вирок рівних» отримав трактування «судова процедура за участю журі присяжних»; термін «закон країни» набув вигляду «належної правової процедури»; слова «жодна вільна людина» були спочатку замінені словом «ніхто», а потім словами «жодна людина, хоч би якого стану він не був». Своє справді нове існування вона почне в період, що передує англійської революції, в XVII столітті. Загальні формулювання Хартії, продиктовані соціальним складом коаліції 1215 років.

Визнана офіційною політичною доктриною післяреволюційного уряду, Хартія стає символічною частиною неписаної англійської конституції.

2.2. Передумови та основні  етапи створення парламенту.

Англійський парламент є одним із найстаріших представницьких органів в світі. Історія його формування почалась ще в часи, коли Англія складась із дрібних королівств. Тоді існували вітанагемот та фолькнот – органи, які вибирали короля та визначали основу політики.

З часом дрібні племена зливались і формування нових представницьких органів не відбувалось. Вітанагемот перебрав їх функцію на себе, одночасно створюючи закони та впливаючи на державну політику та обмежуючи вплив короля.

В 1066 році відбулось нормандське завоювання Англії Вільгельмом І Завойовником. Він ліквідував вітанагемот. Замість нього постала сильна королівська влада, поєднана із опорою на феодалів. Роль парламенту тепер виконувала королівська курія, яка відала державними справами під егідою короля. 48

Потрібно відмітити, що курія також періодично скликалась у форматі вітанагемоту, тобто за участю всіх феодалів.

До таких з'їздів звертаються й англійські королі для затвердження загальних постанов та отримання субсидій. Але авторитет англійських з'їздів посилюється тією обставиною, що вони є ніби продовженням стародавнього вітенагемота. Коли феодали змикаються в стани і вступають в систематичну боротьбу з королями , одна з їхніх головних вимог стосується скликання з'їздів для дозволу надзвичайних субсидій (законними приводами до стягнення субсидій з васалів вважалися 4 випадки: коли сеньйор видавав дочку заміж, коли він робив сина лицарем, коли його доводилося викуповувати з полону, коли він вирушав у хрестовий похід).49 У Велику хартію вольностей, дану в 1215 році Іоанном Безземельним, був внесений параграф, за яким в таких випадках скликається Комуна - Консиліум королівства. При затвердженні Великої хартії Генріхом III, стаття ця була опущена, але загальний погляд, що феодалів не можна обкладати надзвичайними субсидіями без їх згоди, коренився в самих основах феодального ладу, і королю доводилося волею-неволею з ним рахуватися. Не можна сказати, щоб королі охоче підпорядковувалися феодальним теоріям або брали б їх цілком. При дворі склалися погляди, що знаходилися в різкому протиріччі з феодалізмом - погляди , за якими король був джерелом всякої влади в країні і не зобов'язаний був рахуватися з бажаннями та порадами підданих.50

Такі погляди вступали в протиріччя з положеннями Хартія і викликали конфлікт.

Посилення централізаторських настроїв корони суперечило становій відокремленості англійського суспільства, особливо соціальній позиції феодальних магнатів, що хоча і не володіли в Англії такою могутністю, як в континентальних країнах, але, проте з успіхом могли протистояти королівській владі. За часів Іоанна Безземельного боротьба баронів набула національного характеру й одержала підтримку інших активних політичних сил країни - дворянства й міської верхівки. Безперспективна війна Іоанна у Франції, конфлікт із могутнім Папою Римським, що закінчився перемогою останнього, численні побори, стягнуті всупереч феодальним звичаям призвели до невдоволення баронів.

Хартія передбачала права для вільних людей та створення баронського органу, який істотно обмежував права короля та давав можливість феодалам брати активну участь в управлінні державою.

Історичним початком станового представництва були збори васалів короля, які з середини 12 століття стали обов'язковою частиною державного життя. У 1146 за участю баронів і єпископів (як світських і духовних васалів корони) були затверджені Кларендонські статті. Згода таких зборів на законодавчі пропозиції королів надалі стало вважатися більш ніж бажаною. Скликані королем, такі збори почали грати і роль вищого суду - суду перів (рівних). У другій половині 12 століття у зборах брали участь вже не лише вищі, але й середні васали - старші і менші барони.51

Ще до початку громадянських воєн, 1258 року барони зібралися на з'їзд у Оксфорді. Цей з'їзд отримав назву «Скаженого Парламенту». «Скажений Парламент» виробив нову конституцію - «Оксфордські провізії». Ця конституція затвердила режим баронської олігархії в країні. Вся влада в Англії передавалася «Раді п'ятнадцяти баронів», без згоди з якими король не міг приймати жодних рішень. Таким чином, «Скажений Парламент», не будучи конституційно оформленим Парламентом, вже істотно обмежував владу короля. Крім того, «Радою п'ятнадцяти баронів » була створена комісія для проведення в Англії політичних реформ. Всі ці події послужили прелюдією до створення конституційно оформленого англійського Парламенту .52

Поряд з виконавчою Радою для вирішення важливих питань тричі на рік або частіше повина була збиратися Велика рада магнатів, що складалася з 27 членів. Вестмінстерські провізії що були прийняті в 1259 році передбачали деякі гарантії дрібним землевласникам від свавілля з боку сеньйорів. Проте вимоги лицарства про участь у центральному управлінні країною задоволені не були. Вимоги баронів були розцінені як спроба встановлення баронської олігархії.53

Союзникам були зроблені незначні поступки: обіцянку провести по всій країні розслідування про зловживання королівських чиновників, виборність шерифів, заборона суддям займатися хабарництвом, поверхово було сказано про поліпшення положення Лондона й інших міст. Це викликало невдоволення лицарів, городян та інших прошарків населення. На противагу Оксфордським провізіям вони, зібравшись у Вестмінстері, проголосили Вестмінстерські провізії. Цей документ встановлював гарантії прав дрібних васалів по відношенню до їхніх сеньйорів і вносив деякі поліпшення в діяльність місцевих органів і в судочинство. Це була перша самостійна загальнополітична програма лицарства й фригольдерських прошарків (Англійське селянство ділилося на дві категорії: Фригольдери - вільні власники землі, що не несли ніяких повинностей феодалам; Копигольдери - нащадки недавніх кріпаків, які за свої невеличкі земельні ділянки продовжували нести ряд натуральних і грошових повинностей по відношенню до феодалів. (назва утворилась від копій рішень судів, що засвідчували їхні права на земельні ділянки)).

У цих умовах, частина баронів на чолі з Симоном де Монфором, яка шукала більш міцного союзу з лицарством, відкололася від олігархічної групи і об'єдналася з лицарством і містами в самостійний табір, який виступає проти короля і його прихильників. Розкол у стані опозиції дав можливість королю відмовитися від дотримання Оксфордських провізій. У ході розпочатої в 1263 громадянської війни, силам де Монфора вдалося здобути перемогу над прихильниками короля. У 1264 році де Монфор став верховним правителем держави і реалізував вимогу лицарства про участь у державному управлінні. Найважливішим підсумком громадянської війни було скликання першого в історії Англії станово-представницької установи - парламенту. У нього поряд з баронами і духовними феодалами були запрошені представники від лицарів і найбільш значних міст.54

20 січня 1265 у Вестмінстері зібрався перший англійський парламент. Крім баронів, прихильників Монфора, і вищого духовенства в нього увійшли по два лицаря від кожного графства і по два городянина від кожного великого міста Англії.

Так в ході громадянської війни виникло станове представництво. Правда, від міст до парламенту проходили в основному представники міських верхів, але в цілому вихід на політичну арену городян і лицарства мав величезне значення. Чималу роль зіграли в ході війни селяни. Саме ця обставина налякала баронів, прихильників Монфора, і вони стали переходити до табору короля.55

4 серпня 1265 королівська армія розгромила  військо Симона де Монфора. Сам Монфор був вбитий. Боротьба розрізнених повстанських груп тривала до осені 1267 року.

Потрібно зазначити, що реакція монарха на вимогу скликання парламенту після поразки повстання була адекватною. Розуміючи необхідність змін в державі та поступок баронам, влада погодилась на співпрацю. Корона чітко зрозуміла необхідність взаємодії разом із феодалами і дійшла з ними до угоди, яка мала стабілізувати ситуацію в країні, давши можливість використовувати владу не тільки королю і феодалам, а і верхівці жителів міст.

Наслідком такої угоди стало завершення формування органу станового представництва. У 1295 р. був скликаний "взірцевий" парламент, склад якого послужив моделлю для наступних парламентів Англії. Крім особисто запрошених королем великих світських і духовних феодалів в нього увійшли по два представники від 37 графств (лицарі) і по два представника від міст.

У ХІІІ-XІV ст. в економіці Англії відбувалися суттєві зміни, що мали свій вплив на принципи формування парламентського корпусу, а отже, і на усю роботу цієї важливої державної установи. Зріст міст і розвиток товарно-грошових відносин сприяли збільшенню представництва міщан. Причому активне виборче право надавалося в містах доволі широким групам населення. Це могли бути усі платники подушного податку, власники «свого вогнища» або члени купецької гільдії - в кожному місті був свій власний порядок участі у виборах. Однак у цілому англійське міщанство було представлене в парламенті значно ширше, ніж французьке в Генеральних штатах. У Франції від політичного життя були ізольовані не лише міські низи, але й усі ті, хто не належав до міського патриціату.56

Створення парламенту спричинило зміну форми феодальної держави, виникнення монархії із становим представництвом. Співвідношення соціально-політичних сил в самому парламенті і поза ним, а також взаємовідносини з монархом визначили особливості як структури, так і компетенції англійського середньовічного парламенту. До середини XIV століття, англійські стани засідали разом, а потім розділилися на дві палати. При цьому лицарі від графств стали засідати разом з представниками міст в одній палаті ( палата громад) і відділилися від найбільших магнатів, що утворили верхню палату ( палату лордів). Англійське духівництво не було особливим елементом станового представництва. Вище духовенство засідало разом з баронами, а нижче - в палаті громад. Спочатку при виборах до парламенту не існувало виборчого цензу.

Перший час можливості парламенту впливати на політику королівської влади були незначні. Його функції зводилися до визначення розмірів податків на рухомість і до подачі колективних петицій на ім'я короля. В 1297 Едуард І підтвердив у парламенті Хартію вольностей, в результаті чого з'явився Статут про недозволенності податків . У ньому говорилося, що обкладення податками, посібниками та поборами не матиме місця без загальної згоди духовенства і світських магнатів, лицарів, городян та інших вільних людей королівства. Однак у Статуті містилися застереження, що допускали можливість справляння королем раніше існуючих зборів .57

Поступово парламент середньовічної Англії отримав три важливих повноваження: право законодавчої ініціативи та участі спільно з королем у виданні законів, право вирішувати питання про збори з населення на користь королівської скарбниці і право здійснювати певний контроль над вищими посадовими особами і виступати в деяких випадках в якості особливого судового органу.58

З 1297 парламент володів правом вирішувати питання про прямі податки на рухоме майно. З 1320 -х роках він вотує ( дозволяє) збір екстраординарних податків. Незабаром палата громад домоглася такого ж права і відносно митних зборів. Таким чином, основну частину фінансових надходжень король отримував за згодою нижньої палати (офіційно - у вигляді її дару), що виступала від імені тих, кому належало ці податки платити. Сильні позиції палати общин в такому важливому для короля питанні як фінанси, дозволяли їй розширити свою участь і в інших областях парламентської діяльності.

Право законодавчої ініціативи парламенту виникла з практики подачі колективних парламентських петицій королю. Найчастіше вони містили прохання про заборону порушення старих законів або про видання нових. Король міг задовольнити прохання парламенту або відкинути її. Однак протягом XIV ст. було встановлено, що жоден закон не повинен бути прийнятий без згоди короля і парламенту. У XV ст. встановлювалося правило, що клопотання парламенту повинні наділятися в форму законопроектів, які отримали назву « біллей ». Так оформилося поняття закону (статуту) як акту, що виходить від короля, палати лордів та палати громад.59