Лекции по "Истории Украины"

Відповідно до Конституції день прийняття Основного Закону є  державним святом - Днем Конституції  України. 12 липня 1996, в останній день роботи п'ятої сесії Верховної Ради України, яка оголосила про прийняття  Конституції України, вперше в історії  України депутати склали присягу  на вірність Україні. У Маріїнському палаці відбулося урочисте підписання тексту Закону України "Про прийняття  Конституції України і введення її в дію". Так завершився черговий етап складного конституційного  процесу в суверенній Україні - етап підготовки тексту Основного Закону, дискусій навколо нього і ухвалення  Верховною Радою.

Конституція України 1996 року як вищий  законодавчий акт визначила базові принципи організації вищих органів  держави і місцевого самоврядування, їх відносини і компетенцію, а  також права, свободи і обов'язки громадян. Затвердження Основного Закону держави створило юридичне підгрунтя  для ефективної та раціональної розбудови  політичних структур, стабілізації економіки, формування розвиненого громадянського суспільства, органічного входження  України в світове співтовариство.

Конституція 1996 р. стала першою Конституцією незалежної України, вона стала продовженням багатовікових конституційно-правових традицій українського народу. З прийняттям Конституції були визначені базові координати й орієнтири, сукупність суспільних цінностей - усе те, що формує політико-економічну систему. Окреслено  відносини держави і громадянина, їх права та взаємні обов'язки. Встановлені  межі втручання держави в життя  суспільства і окремої особистості.

Прийняття Конституції внесло стабільність у політичне життя українського суспільства, законодавчо розмежувавши права й обов'язки різних гілок  влади, політичних партій та громадських  організацій. Прийняття демократичної  за своїм характером Конституції  зміцнило міжнародний авторитет  України.

Внесене зміна

8 грудня 2004 Верховна Рада затвердила  закони про внесення змін до  Конституції та (в пакеті до  нього) про внесення змін до  закону про вибори Президента (які дозволили провести 2-й тур  голосування на виборах Президента). У той же день Президент  України Леонід Кучма підписав  ці документи.

Закон про зміну в Конституції (про політичну реформу) передбачає перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської форми  управління, формування уряду коаліцією  депутатських фракцій, продовження  терміну повноважень Верховної  Ради до 5 років.

56. Державна символіка незалежної України: історія й сучасність.

Поняття, види та конституцiйне закрiплення державних символiв

України

Державнi символи — це встановленi Конституцiєю або спецiальними законами особливi, як правило, такi, що iсторично склалися, зовнiшнi офiцiйно-вiдмiтнi, iдентифiкацiйнi знаки конкретної держави, якi уособлюють її нацiональний суверенiтет, самобутнiсть та iнодi несуть певний iдеологiчний змiст.

Символи держави передбачають повагу до них громадян та офiцiйних осiб, а також iноземних громадян та офiцiйних осiб iнших держав. Як виразники суверенностi держави вони уособлюють повагу народу до своєї держави, здатнiсть сприяти патрiотичному вихованню молодi.

Державi належить монопольне право на встановлення своїх символiв (атрибутiв). Вони, як правило, визначаються основними законами держав, а їх докладний опис i правовий режим використання регламентуються спецiальними законами або iншими актами загальнонацiонального значення. До них зазвичай вiдносять державний прапор, герб, гiмн, iнодi кольори, штандарт глави держави, державну печатку.

В Українi державними символами згiдно  з положенням ч. 1 ст. 20 Конституцiї  України є Державний прапор України, Державний герб України i Державний гiмн України, якi концентровано виражають провiдну роль української нацiї у становленнi держави, повагу до неї українського народу, здатнiсть сприяти патрiотичному вихованню громадян України, є виразниками суверенностi Української держави.

Особливу значущiсть цих символiв  для розбудови нашої держави  законодавець пiдкреслив, передбачивши в ч.6 ст.20 Конституцiї, що їх опис та порядок використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами вiд конституцiйного  складу Верховної Ради України. Однак нинi прийнято тiльки один такий закон — Закон України «Про Державний Гiмн України». Питання, пов’язанi з Державним прапором України i Державним гербом України, регулюються пiдзаконними нормативно-правовими актами.

Державний прапор, Державний герб i Державний гiмн України — пiд захистом вiтчизняного законодавства. Публiчна наруга над державними символами тягне за собою кримiнальну вiдповiдальнiсть (ст. 338 Кримiнального кодексу України).

Державний прапор України:

Державний прапор — це певного кольору полотнище, яке є одним з основних символiв, вiдмiтних знакiв суверенної держави.

Згiдно з ч. 2 ст.20 чинної Конституцiї  України Державним прапором України є стяг iз двох рiвновеликих горизонтальних смуг синього i жовтого кольорiв. Затвердження синьо-жовтого Державного прапора України вiдтворило в собi нацiональну символiку в галузi прапорництва, що має бiльш як тисячолiтню iсторiю та бере початок з Київської Русi, де найпоширенiшими державними кольорами були синiй, червоний, жовтий, блакитний. Поєднання синього i жовтого кольорiв, що символiзує чисте небо i хлiбний лан, говорить про миролюбнiсть Української держави i має мiцне iсторичне корiння.

Прапори синього i жовтого кольорiв використовувались окремими полками i сотнями Вiйська Запорозького пiд час Визвольної вiйни (1648-1654 рр.) пiд проводом Б. Хмельницького. Традицiя поєднувати цi кольори була характерна й для гербiв тогочасних мiст України. Прапори iз синiм та жовтим кольорами активно використовувалися в перiод вiдзначення та святкування ювiлеїв Тараса Шевченка в 1911 i 1914 роках.

Жовто-синiм був перший прапор Української Народної Республiки. В 1917 р. синьо-жовтий прапор був державним символом Захiдно-Української Народної Республiки, а в 1939 р. стверджений як державний для Карпатської України.

Вперше в новiтнiй iсторiї нашої держави нацiональний прапор України був офiцiйно пiднятий 24 липня 1990 р. i розмiщений перед будiвлею Київської мiськради на Хрещатику поряд з червоно-синiм прапором УРСР. Ця подiя по праву заслуговує на особливе мiсце в iсторiї, тому й отримала в 2000 р. статус державного свята, так званий День нацiонального прапора, що й визначило майже на рiк дату проголошення незалежностi України. 4 вересня 1991 р. нацiональний синьо-жовтий прапор було пiднято у Києвi над будинком Верховної Ради України. Однак тiльки 18 вересня 1991 р. синьо-жовтий прапор був офiцiйно узаконений постановою Президiї Верховної Ради України. В цьому документi, зокрема, йшлося: «До ухвалення Конституцiї України дозволити в протокольних заходах використовувати жовто-блакитний прапор». Двобарвне полотнище не мало в той перiод статусу державного, проте повсюдно замiнило червоно-синiй прапор УРСР.

Як державний символ України  нацiональний прапор був остаточно  затверджений Постановою Верховної Ради України вiд 28 сiчня 1992 р. «Про Державний прапор України». У цьому документi проголошувалося, що Державний прапор України — це прямокутне полотнище, яке складається з двох рiвних за шириною горизонтально розташованих смуг: верхньої — синього кольору, нижньої — жовтого кольору, зi спiввiдношенням ширини прапора до його довжини 2:3. Аналогiчна за змiстом норма була вiдтворена i в Конституцiї України 1996 р.

Державний прапор України постiйно пiднiмається на будiвлях: Верховної Ради України, Резиденцiї Президента України, Кабiнету Мiнiстрiв України, вищих судових органiв, Прокуратури України, державних мiсцевих адмiнiстрацiй i органiв мiсцевого самоврядування, дипломатичних представникiв i консульських установ в iноземних країнах вiдповiдно до норм мiжнародного права, правил дипломатичних протоколiв i традицiй країни перебування.

Державний прапор України пiднiмається на вiйськових кораблях та iнших суднах Вiйськово-Морського флоту; пiд час офiцiйних церемонiй, що проводяться органами державної влади та органами мiсцевого самоврядування; в мiсцях постiйної дислокацiї вiйськових частин i окремих пiдроздiлiв Збройних Сил України, iнших вiйськ i вiйськових формувань.

У днi державних свят прапор вивiшується на будiвлях громадських об’єднань, пiдприємств, установ, органiзацiй незалежно вiд форм власностi, а також на житлових будинках.

Державний прапор України постiйно  встановлюється в залi засiдань Верховної Ради України, Кабiнету Мiнiстрiв України, в залах судових засiдань, на транспортних засобах Президента України та iнших вищих посадових осiб; в робочому кабiнетi Президента України та iнших примiщеннях, що призначаються для проведення з його участю урочистих заходiв, у робочих кабiнетах керiвникiв центральних та мiсцевих органiв влади, глав мiсцевих органiв самоврядування.

Зображення Державного прапора  України наносяться на повiтрянi судна України; космiчнi апарати, що запускаються Україною. Вони використовуються також як бортовi знаки державної належностi кораблiв, катерiв i суден прикордонної служби України.

Державний прапор України пiднiмається в днi офiцiйно оголошеного трауру. В цих випадках у його верхнiй частинi флагштоку (мачти) крiпиться чорна стрiчка, довжина якої дорiвнює довжинi полотнища прапора. В знак трауру Державний прапор України приспускається.

Державний прапор України може використовуватися  як елемент або геральдична основа державних нагород України, емблем i прапорiв органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування.

Про те, що цьому державному символу  надається особливе значення, свiдчить  встановлення, поряд iз загальною  кримiнальною вiдповiдальнiстю за публiчну наругу над усiма державними символами, окремої вiдповiдальностi за публiчну наругу над офiцiйно  встановленим або пiднятим прапором iноземної держави (ч. 2 ст. 338 Кримiнального кодексу України), за пiдняття Державного прапора України на рiчковому  або морському суднi без права  на цей прапор (ст. 339 Кримiнального кодексу України).

Державний герб України:

Державний герб України — це встановлений Конституцiєю України символiчний знак, який у графiчних i кольорових зображеннях вiдображає наступництво гербової символiки української державностi на рiзних етапах її розвитку. Високе призначення Державного герба України — бути носiєм нацiональної гербової символiки — чiтко виражено в чч.3 i 4 ст. 20 Конституцiї: в третiй — названо складовi частини великого Державного герба України — малий Державний герб України та герб Вiйська Запорозького; в четвертiй — головним елементом великого Державного герба України затверджено Знак Княжої Держави Володимира Великого, який поiменовано малим Державним гербом України.

Таким Знаком Княжої Держави, як вiдомо, був тризуб, який за часiв правлiння в давньоруськiй державi — Київськiй Русi — князя Володимира Святославовича (980-1015 рр.), названого Великим, виконував функцiю Державного герба. Як знак державної влади тризуб використовувався київськими та iншими князями протягом декiлькох столiть. У березнi 1918 р. Центральна Рада затвердила тризуб гербом Української Народної Республiки (УНР).

Що стосується герба Вiйська Запорозького («Козак з мушкетом»), то його походження пояснюється тим, що на прапорах козацьких сотень, полкiв найпоширенiшим було зображення козака з шаблею, мушкетом, що й стало прообразом герба Вiйська Запорозького.

Вiдповiдно до Постанови Верховної Ради України вiд 19 лютого 1992 р. «Про Державний герб України» малий Державний герб України — це тризуб кольорового (золотавого) та чорно-бiлого зображення на тлi синього кольору.

Цiєю постановою передбачено, що зображення малого Державного герба України  помiшується на печатках органiв  державної влади i державного управлiння, бланках державних установ, грошових знаках та знаках поштової оплати, службових  посвiдченнях з обов’язковим додержанням пропорцiй зображення герба. Порядок створення та використання зображень герба у кожному випадку повинен передбачатися вiдповiдними нормативно-правовими актами. Малий Державний герб України помiшується на печатках бланкiв та iнших документах вищих, центральних та мiсцевих органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування та iнших органiв, органiзацiй i установ незалежно вiд форм власностi, якщо вони надiленi державно-владними повноваженнями.

Державний герб України повинен  помiщуватися на документах, що посвiдчують особу громадянина України, а також на iнших документах загальнодержавного зразка, що видаються органами, установами, органiзацiями державної влади; на державних нагородах i вiдповiдних їм документах на них; на форменому одязi, встановленому для осiб, що перебувають на вiйськовiй або iншiй державнiй службi (в тому числi й для працiвникiв ОВС), як вiдмiтний знак тощо.

Державний герб України помiшується  на фасадах будiвель офiцiйної резиденцiї  Президента України, офiцiйних резиденцiях органiв державної влади та органiв  мiсцевого самоврядування; в залi засiдань Верховної Ради України, Кабiнету Мiнiстрiв України, судових органiв; у робочих кабiнетах Президента України, керiвникiв органiв державної влади, глав органiв мiсцевого самоврядування та в iнших офiцiйних мiсцях.

Коли йдеться про Державний  герб, то у свiтовiй практицi не усталилося суворої регламентацiї засад його творення. Це, так би мовити, «нацiональний продукт» — вiддзеркалення специфiки геральдичних традицiй, що примхливо фокусують своєрiднi риси iсторичного розвитку певної країни.

Для прикладу, в iталiї, якщо виходити з жорстких геральдичних канонiв, герба  немає зовсiм. Його функцiї виконує державна емблема цiлком умовного геральдичного характеру, що поєднує зображення трибка i п’ятикутної зiрки, оповитих дубовою i лавровою гiлками, тодi як морськi прапори країни й президентський штандарт прикрашає геральдична варiацiя на тему вiдзнак Венецiї, Генуї, Aмальфи та Пiзи. Самобутнiй спосiб геральдичної презентацiї обрала й Францiя, що послуговується двома знаками: загальновiдомою емблемою з лiкторським пучком i орденом Почесного легiону та щитом, у якому поєднано герби всiх департаментiв країни. Натомiсть, наприклад, у Швецiї вiддають перевагу, образно кажучи, «класичному варiанту», використовуючи малий i великий герби. iсторiя знає непоодинокi випадки функцiонування водночас трьох державних гербiв: великого, середнього i малого, як це, скажiмо, практикувалося в Росiйськiй iмперiї, а в перiод мiж свiтовими вiйнами — у Чеськiй Республiцi.