Лекции по "Истории Украины"

Важливезначення для західноукраїнськоговідродженнямаликультурнівпливи  у Наддніпрянщині. Галицьким русинам  булобидужеважковистояти в боротьбі за своїнаціональні права бездопомогизісходу – поезійТ.Шевченка, досягнень з історії, мовознавства, етнографіїукраїнського народу.

Процесукраїнськогонаціонально-культурного  відродженнязародивсянаприкінці XVIII ст. в Закарпатті. Закарпатськівчені-просвітники першими розпочалипізнаватиісторію, мову та культуру народу, замислилися над своїмісторичнимпоходженням. У перших десятиліттях ХІХ ст. ідеїукраїнськоговідродженнянабулипоширеннясередгалицькихрусинів. У ПівнічнійБуковиніукраїнськенаціональневідродженнярозпочалосялише у другійполовині ХІХ ст.

Спочаткуукраїнськийрухрозвивавсядоситьповільно  але в роки революційнихподій 1848–1849 рр. в Австрійськійімперії, західноукраїнськіземлі стали випереджатиНаддніпрянщину за темпами розвиткуукраїнськогонаціональногоруху. Спричинялице, передовсім, несприятливіумови та утискиукраїнства в Наддніпрянщиніросійськоювладою. Проте сам факт переходу першостізі сходу на західукраїнських земель мавважливеісторичнезначення. Він став свідченням того, що одним ізздобутків  українськогоруху стало розуміння того, щоукраїнський народ, розмежованийімперськими кордонами, маєспільнеминуле і майбутнє. 

27. Столипінська Аграрна реформа в Росії (1906-1911 рр.): зміст, особливості здійснення в українських землях.

За своєю суттю пропозиції П. Столипіна були нової аграрної програмою  держави, спрямовувалася на подолання  відставання Російської імперії  від передових країн. Здійснити  її планувалося через широке впровадження ринкових відносин на селі та підвищення товарності сільського господарства, зміцнення господарств заможних селян. Українське селянство сприйняло  заходи П. Столипіна як порятунок  від розпорошеності земельних смуг (відрізків) і поміщицького землеволодіння. Але імперська влада, пристосовуючи  сільське господарство до капіталістичних  умов, одночасно намагалася зберегти поміщицьке землеволодіння. Така політика була особливо актуальна для центральних  районів Росії, де феодальні пережитки  відчувалися сильніше. В Україні  ж сільське господарство вже «просякнуте» капіталістичними елементами і реформа  П. Столипіна мала найбільший успіх. Напередодні реформи в Придніпров'ї  селянам належало 96,4 млн. десятин  землі, а поміщикам 63,9 млн. десятин. Тому подальший перерозподіл поміщицької  землі з прийняттям реформи тільки прискорився. За перші три роки реформи  поміщицьке землеволодіння в Україну  скоротилося на 8,2%, а площа панських посівів напередодні Першої світової війни становила лише 18% від загальної.

Однак строкатість у формах землеволодіння в Україну зумовила різні результати реформи в різних районах. Так, руйнування громади було важливим наприклад, для  Лівобережжя, де общинні землі становили 51,6% всіх земель або для Харківської  губернії (93,1% общинних земель). Одночасно  в Полтавській губернії громади  володіли тільки 17,9% земель, а на Правобережжі взагалі 3,5%. Зрозуміло, що вихід селян  з общини активно здійснювався саме на Лівобережжі та Харківської губернії.

Реформа П. Столипіна мала в Україну  успіх. Це пояснювалося в тому числі  і психологічними та історичними  особливостями українського селянства. Сприятливі природні умови надавали можливість ефективно розвиватися  індивідуальному, подвірному господарству, що закладало традиції приватного землеволодіння. Хутори були типовими для господарського устрою України ще з другої половини XVIII століття. Щодо не довгий, в порівнянні з Росією, період існування кріпацтва  в Придніпров'ї НЕ зруйнував тягу українського селянства до приватного господарювання. Протягом 1907-1915 Pр. на Правобережжі вийшли з общини 48% селян, на Півдні - 42%, на Лівобережжі - 16,5%. На 1916 р. утворилося 440 тис. хуторів, що становило 14% селянських дворів. Ці показники були значно вищі, ніж у європейській Росії, де з  общини виділилося 24% селянських господарств, а переселилось на хутори 10,3%.

На облаштування хутірського господарства потрібно було від 250 до 500 руб. Звичайно, не всі селяни мали необхідні кошти, тому переважна більшість таких  господарств створювали середняки.

Важливу роль у впровадженні реформи  грав Селянський поземельний банк. Вже протягом 1906-1909 рр. поміщики Україні  продали через банки 423 тис. га землі. Послугами банку в придбанні  землі скористалося в основному заможне селянство, яке могло платити відсотки за надані кредити. Селяни, які були не здатні оплатити кредитування, втрачали землю і вона ставала власністю банку. У 1906-1910 рр. селяни Україна купили у банку 528 тис. га землі, причому майже 83% власників придбаної землі становили господарі хуторів і висівок. Банки скуповували не тільки поміщицьку землю, а й тих селян, які продавали свої ділянки, переселяючись на схід Російської імперії.

Важливим компонентом столипінської  аграрної реформи була переселенська  політика. За 1907-1914 роки з Європейської частини Російської імперії на вільні землі за Урал переселилися 3,3 мільйона селян, включаючи 1,2 млн. Український. Основні  причини переселення були: селянське  малоземелля і безземелля, важкі  економічні умови життя більшості  селян, неврожай 1908-1909 років в українських  губерніях.

Переселенцям надавали по 15 гектарів землі на главу сім'ї та 45 - на решту  її членів. Український заселяли Сибір  і Далекий Схід цілими районами. Так, серед поселенців Приморського краю український становили 75-80%, в  Амурській області - 60-65%. Вони відразу  утворювали поселення зі своїми рідними  назвами, які збереглися й донині: Переяславка, Чернігівка, Верхній Мономах  і інші.

Переселялися на нові землі не лише малоземельні селяни, але й заможні. Продавши в Україну свою землю  вони купували інвентар, сільськогосподарську техніку й іноді реалізовували  свої можливості на нових територіях з великими для себе економічними перспективами. Однак, так бувало не завжди.

28. Формування й діяльність українських політичних партій в Австро-Угорщині й в Росії (кінець ХІХ – початок ХХ ст.).

НЕ НАШЕЛ!!!!!!!!!!

29. Революція 1905-1907 рр. в Росії. Хід революції і її досягнення в українських землях.

Нагромадження політичних, економічних  та соціальних протиріч на початку  ХХ ст. завершилося соціальним вибухом  революції 1905-1907 рр. Революційні події  охопили і Наддніпрянську Україну, зачепивши інтереси всіх верств і  груп населення. Разом із загальноросійськими  цілями революції: ліквідація поміщицького землеволодіння, викупних платежів, повалення  самодержавства, встановлення демократичних  свобод, восьмигодинного робочого дня  на підприємствах, у Наддніпрянській  Україні висувались і свої особливі вимоги, зокрема досягнення політичної та культурно-національної автономії  українських земель, а згодом і  державної незалежності.

 Безпосереднім поштовхом до  буржуазно-демократичної революції*  став розстріл великої мирної  демонстрації робітників у Петербурзі  у неділю 9 січня 1905 р., що згодом  названа «Кривавою неділею». Відповіддю  на нього стали численні стихійні  виступи. Одним з них став  страйк 600 робітників Південноросійського  машинобудівного заводу та заводу  Гретера і Криванека у Києві  12 січня 1905 р. Протягом січня  страйкували робітники Харкова,  Катеринослава, Одеси, Горлівки, Юзівки, Маріуполя, Житомира та  інших міст. Протягом лютого-березня  страйковий рух зростав, адже  за неповними даними в українських  губерніях страйкували майже  170 тис. осіб.

У лютому-березні 1905 р. розгортаються  виступи селян на Лівобережжі  та інших районах. Селяни здебільшого  громили маєтки поміщиків та багатих  підприємців. Наприклад, у березні 3 тис. селян Глухівського повіту Чернігівської  губернії розгромили цукровий завод  у Хуторі-Михайлівському, якій належав  українським підприємцям Терещенкам. До середини 1905 р. відбулося біля 1300 таких виступів.

 Активну участь у революційних  подіях брали українські студенти, які створили у Петербурзі  Головну студентську раду.

З відозви Головної студентської ради «До українського громадянства, студентства, робітництва і українських офіцерів у Петербурзі». 2 березня 1905 р.

Гасло демократичної республіки, виставлене російською демократією, забезпечує громадянські права кожної окремої людини. В  боротьбі за ці права ми зичимо російській демократії всякого успіху. Але українська демократія, українські маси потребують забезпечення не лише своїх загальногромадських  прав, але й своїх окремих прав національних, тих прав, які російський народ має вже віддавна. З цим  гаслом національного визволення і  повинні виступити українські маси в Петербурзі. Найповнішим висловом ідеї національного визволення є  національно-державна самостійність, і лише створення власного суверенного  державного організму може забезпечити  якнайширший культурний розвиток українського народу.

Про що йдеться в документі? Як ставилася  Головна студентська рада до загальноросійських цілей революції? Яку кінцеву  мету революції щодо України бачили автори документу ?

Українські та загальноросійські  політичні партії намагались впливати на масовий рух населення і  очолювати стихійні виступи:

- партія більшовиків чисельністю  близько 4,5 тис. членів мала  вплив серед некваліфікованих  русифікованих робітників Одеси,  Миколаєва, Катеринослава;

- меншовики і організація українських  кваліфікованих робітників «Спiлка», загальною чисельністю близько  6 тис. членів підтримувалась кваліфікованими  робітниками Донбасу і Харкова;

- РУП-УСДРП (з грудня 1905 р.), що  нараховувала 3 тисячі членів, пов'язувала  вирішення соціальних і політичних  проблем з розвязанням проблем  національних. Вона мала вплив  серед робітників-українців Києва  та Кривого Рогу.

 Влітку 1905 р. революційне піднесення  мас населення зростало. Посилювався  робітничий рух. У квітні-серпні  в українських землях, що входили  до складу Росії відбулося  300 страйків, у яких взяли участь  понад 100 тис. робітників. 13 червня  відбувся загальноміський страйк  робітників Одеси. Червневі виступи  українських селян 1905 р. охопили  64 із 94 повітів. За масштабами  селянського руху Україна посідала  одне з перших місць у Російській  імперії.

 До липня 1905 р. 46% усіх повітів  Наддніпрянської України були  охоплені селянськими виступами.  Великим авторитетом серед селян  користувалася Всеросійська селянська  спілка (ВСС). У підросійській Україні  діяло 7 губернських, велика кількість  повітових і волосних філій  цієї організації. Деякі місцеві  комітети ВСС очолювали збройні  повстання, діяли як органи  селянської влади. 

Революційні настрої проникли й  на флот. Серед моряків Чорноморського флоту більшовиками була створена організація  «Севастопольський морський центр». Члени цієї організації матроси  Г.Вакуленчук і О.Матюшенко очолили  повстання на броненосці «Потьомкін», що відбулося 14-25 червня 1905 р. Більшість  матросів корабля (чисельність команди 730 осіб) складали українці. На початку  повстання Г.Вакуленчука було вбито. Керівництво повстанням перейшло до О.Матюшенка та члена харківської  організації РУПу інженера-механіка О.Коваленка – одного з небагатьох офіцерів, який перейшов на бік матросів і фактично став командиром корабля.

З донесення пристава портової поліцейської дільниці м.Одеси начальнику одеського  жандармського управління (1905)

У ніч з 14 на 15 червня ц.р. прибув в  Одеський порт … військовий броненосець  «Князь Потьомкін», матроси якого  о 5 годині ранку звезли з броненосця на берег… труп матроса Григорія Вакуленчука, на грудях якого булавками прикололи  прокламацію, такого змісту: «Міста Одеси  жителі, перед вами лежить тіло забитого матроса Григорія Вакуленчука, убив його старший офіцер ескадреного  броненосця «Великий князь Потьомкін  Таврійський» за те, що він сказав, що борщ не годиться. Поклянемося, друзі  робітники, і скажемо: «Пухом земля  тобі! Помстимося кровопивцям, смерть гнобителям, хай живе свобода, один за всіх, а всі – за одного! Екіпаж «Потьомкіна..»

Про що йде мова в документі? Які  події розгорнулись на кораблі? До чого закликають матроси у наведеному в документі тексті прокламації?

На бунтівний корабель прибули  представники місцевих меншовицьких та більшовицьких організацій із закликом до матросів висадитися в порту, підняти  повстання в місті і за допомогою  робітників захопити Одесу. Проте матроси  відмовилися, сподіваючись на підтримку  всієї ескадри Чорноморського флоту. Водночас царські війська оточили  порт, перешкоджаючи виходу панцерника у море. У ніч з 15 на 16 червня в  Одеському порту під час стрілянини загинуло біля 100 людей, більше 300 було поранено. 17 червня «Потьомкін» вийшов у море на зустріч ескадрі з 13 бойових кораблів, посланої урядом на придушення повстання. Однак під  час зустрічі з революційним кораблем матроси ескадри відмовилися  стріляти по своїх товаришах. Побоюючись поширення повстання на кораблі  ескадри, командування відвело її до Севастополя. Повстанці здійснили  рейд з Одеси до Феодосії, а потім  у румунський порт Констанцу де команда  панцерника здалася місцевим властям. Більшість членів екіпажу «Потьомкіна» залишилися в Румунії, а 54 особи нелегально повернулися в Росію, серед них  був і О.Матюшенко. У 1907 році його заарештували і за вироком військово-морського  суду стратили.