Методи боротьби з єретиками

 

ЗМІСТ:

 

Вступ

 

Розділ 1. Причини виникнення єресей.

1. Катари, альбігойці та інші.
2. Хрестові походи.

 

Розділ 2. Методи боротьби з єретиками.

          2.1 Виникнення  інквізиції.

          2.2 Чернечі ордени ( домініканці та францисканці ).

 

Розділ 3. Інквізиція у дії

    3.1 Система інквізиції.

         3.2 Полювання на відьом, аутодафе.         

 

Висновки

 

Список використаних джерел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП:

 

Актуальність:

    Інквізиція - один з тих історичних інститутів, діяльність якого протягом багатьох століть впливала на долі народів Європи й Америки, перешкоджаючи їхній боротьбі за звільнення від соціального й духовного гніта. У чому секрет довговічності цієї установи, одне ім'я якого вселяло жах усьому християнському світу?

    У чому причина його виникнення й занепаду? Ким були його керівники - "жертвами боргу", фанатиками, готовими піти на самі дивовижні злочини, щоб захистити церкву від мнимих або справжніх ворогів, або бездушними церковними поліцейськими, що слухняно виконували приписання свого начальства? Ким були жертви? Кого й за що переслідувала інквізиція?

    Створивши інквізицію, церкву і її світських союзників - королі - одержали потужну й грізну зброю для швидкої й рішучої розправи зі своїми ідейними супротивниками, політичними ворогами й будь-якими іншими неугодними їм особами. Використовуючи інквізицію, церкву й королівську владу придушували не тільки різні опозиційні народні рухи, але одночасно успішно поповнювали свою вічно, що пустує скарбницю, грабуючи під "шляхетним" приводом переслідування єресі свої жертви й ділячи між собою награбоване.

    Правда, у цій богоугодній і прибутковій справі, яким була діяльність інквізиції, церква й королівська влада виступали не тільки союзниками, але й суперниками. Церква прагнула використати інквізицію для зміцнення своїх позицій, часто на шкоду королівської влади, остання ж не менш завзято домагалася перетворити цю поліцейську машину, освячену церковним авторитетом, в інструмент своєї абсолютистської політики.

    У кожному разі діяльність інквізиції була спрямована проти народних низів і народних рухів, проти всіх тих, хто заперечував спершу феодальний, а потім абсолютистський порядок, виступав проти безмежного панування церкви.

 

Об'єкт дослідження: історія  католицької церкви в період середньовіччя.

 

Предмет дослідження: виникнення і діяльність інквізиції як спосіб боротьби з єресями.

 

Хронологічні рамки: XII-XV ст. від моменту утворення інквізиції Інокентієм III до зведення майже нанівець авторитету папства у 1460 році.

 

Географічне розповсюдження: Західна Європа, Іспанія, Італія, Франція.

 

Мета роботи: з'ясувати  методи боротьби з єретиками в  середньовічній Європі та причини виникнення інквізиції.

 

Для досягнення мети потрібно виконати такі завдання:

• зробити аналіз джерел;
• розглянути деякі єретичні рухи в середні віки;

     -    охарактеризувати причини створення та діяльність інквізиції;

• зробити висновки.

 

Історіографія:

 

 Питання про місце  інквізиції в історії, її цілях  і методах діяльності продовжує  хвилювати дослідників різних  напрямів.

 

    Дюби Ж. (5) визнає, що розвиток середньовічних єресей  тісно були зв'язані з ростом міст, посиленням класу городян як особливого, виявленням гострих соціальних протиріч між городянами та феодалами.

 

    Подаляк  Н.(18) наголошує, що головною причиною виникнення єресей- релігійних поглядів, які відрізнялися від церковного вчення – було невдоволення існуючим порядком. Поширення єресей пов'язане з розвитком міст, де мешкала переважна частина освічених людей. Вони самостійно вивчали біблію і доходили висновків, які дуже відрізнялися від того, що говорили священики.

 

    Удальцова  З. В. (7) наполягає , що тато Інокентій  III виходив знеобхідності підкорити  рух за святу бідність, приручити  його й використовувати потім  для укріплення авторитету усього  духівництва в очах папства. Він та його приємними утвердили створення нищенствующіх орденів, першими і найважливішими з яких виявились домініканці і францисканці, які з'явилися на початку XIII ст.

 

   Крижанівський  О. (14) доводить, що презумпції невинності  інквізиція не знала, вона вважала вже сам донос доказом вини притягнутого до суду. Інквізитори намагалися вирвати у своїх жертв зізнання в єресі та імена спільників.

 

   Мейкок  А. (17) стверджує, що осердя інквізиторів часто підігрівалося не лише тільки бажанням захистити віру. Інквізиція ставала срідством зведення особистих рахунків, політичних інтриг, збагачування за рахунок майна осуджених.

 

   Сильченко  В.(22) вважає, що жодна з жертв  інквізиції не привертала такої  уваги істориків, як Жанна д'Арк, яку спалили нібито за чаклунство та єресь. Насправді ж єдиним її злочином було те що вона підняла французький народ на захист своєї батьківщини.

 

 

Розділ 1. ВИНИКНЕННЯ ЄРЕСЕЙ.

 

    У середньовічній Європі релігійна ортодоксія, розроблена отцями церкви, співіснувала з віровченнями, які тією чи іншою мірою не відповідали їй , заперечували організаційну структуру церкви, встановлений нею ритуал. Такі альтернативні віровчення називали єретичними, тобто особливими, сектантськими, відступницькими. Єресі базувалися на довільному тлумаченні Святого письма та канонічних праць отців церкви."На цій можливості по-різному розуміти текст Біблії й ґрунтувалася середньовічна єресіологія" (14,43).

    Одна з особливостей християнства полягає в тому, що його завжди роздирали найгостріші протиріччя, у початковий період - у вигляді запеклої боротьби між різними напрямками, а пізніше - між пануючим плином, що очолювався церковною верхівкою, і оспарювали її істинність і "праведність" незліченною кількістю найрізноманітніших опозиційних плинів, які відбивали настрою знедолених мас і оголошувалися цією верхівкою незаконними, єретичними.

    Зв'язавши свою долю з експлуататорськими класами суспільства і їхньою державою, церква відкинула мрію ранніх християн про побудову "божого царства" на землі й стала висвітлювати соціальну нерівність, призивала стражденних і пригноблених примиритися зі своїм положенням, обіцяючи за це загробне воздаяние. Така одна з найважливіших причин, що породжували протягом сторіч найрізноманітніші християнські єресі, що заперечували авторитет і владу церкви й суспільний лад висвітлювався, що нею експлуататорський. Тому єресь, точно невідступна тінь, треба за церквою на всьому протязі її історії. Вона багатолика й невигубна. Її не можна було перемогти ні угодами, ні погрозами, ні заклинаннями, її не вдавалося знищити ні вогнем, ні мечем.

    Розпад  каролінгської імперії, внутрішня  феодальна міжусобиця, що не припиняються  конфлікти з арабами, норманами,  угорцями розхитують закостенілий  феодальний порядок. Повільно, але  неухильно ростуть міста. Все частіше й сміливіше виступають міські низи із протестом проти церковників, що невтомно стрижуть своїх ягничок. Іншим елементом шумування було саме папство, що виросло завдяки заступництву світських феодалів - князів, королів і імператорів - у могутню міжнародну силу, що розташовувала величезними земельними й іншими матеріальними цінностями й стремившуюся до чільної ролі у феодальному світі. Прагнення папства до гегемонії приводить його до зіткнення зі світською владою, що, захищаючи свої інтереси, іноді не ладь обпертися на тих же єретиків.

    Під дією непорушних законів історичного розвитку суперечливі сили феодального суспільства починають рухатися. Міняється звичне співвідношення класів і різних соціальних шарів, порушуються традиційні соціальні підвалини, піддаються переоцінці старі поняття, непорушні церковні догми. Антифеодальні рухи приймають форму релігійних єресей.

    Ранньохристиянські єресі носили головним чином характер церковних плинів, виникали в основному на периферії християнського миру й були спрямовані проти римського рабовласницького ладу. Нові ж єресі виникали в народних низах Західної Європи, вони були спрямовані, з одного боку, проти феодального гніта, з іншого боку - проти церкви в цілому.

    Деякі церковні апологети намагаються представити ці єресі як свого роду заразу, занесену зі Сходу, з Візантії, у Західну Європу, однак, хоча й були деякі контакти між єресями цих районів, італо-французькі єресі зароджуються й розвиваються в XI в. головним чином серед народних низів, зовсім неписьменних і недосвідчених у теологічних тонкостях.

    Церква, що стояла так далеко від свого ідеалу що і так недбало відносилася до своїх обов'язків опинилася перед новою, грізною небезпекою що загрожувала в корені підірвати її могутність. Ця небезпека пробудження свідомості в масах. Цей рух починається вже в XII столітті, пізніше воно зробило Європу центром науки, мистецтва і взагалі одним з основних центрів світової цивілізації.  Само собою цей розвиток не міг не супроводжуватися виникнення сумнівів і критики існуючого порядку. Як тільки люди почали розглядати і обговорювати питання, навіть згадувати про яких раніше їм не приходило в голову, вони з неминучою очевидністю відзначили величезну пропасти що лежала між ученням Церкви і діяннями її служителів, між поведінкою священиків і ченців і даними ними обітницями. У кращих школах Європи учні вивчали старогрецькі, арабські, староєврейські рукописи і черпали з цих щедрих джерел нові ідеї, поняття, знання. Хрестові походи теж зіграли в цій справі важливу роль. Стародавні рукописи привозяться із-за моря, витвори мистецтва і культури все зіграло свою важливу роль в цій спробі відродження. Відбувся могутній сплеск інтересу до наук: таким як фізика, хімія, геометрія, астрономія. Церква чудово розуміла всю небезпеку, яку несе з собою розвиток наук. Але ще більшу небезпеку було відродження Римського права. Люди із здивуванням побачили що існує вражаюче проста і в теж час справедлива система правосуддя з, якою не йшли ні в яке порівняння громіздка, несистематизована система канонічного права і груба подібність правосуддя феодального звичайного права.

    Церковна ієрархія, бажаючи скомпрометувати єресі в очах віруючих, приклеювала їм ганебні ярлики старих єресей IV-VI сторіч, засуджених всесвітніми соборами й батьками церкви. Але нові єресі істотно відрізнялися від старих.

    Як  справедливо відзначає італійський  історик Р. Морген, "немає ні  текстів, ні документів, що доводять, що нові єресі, що народилися  на Заході після 1000 року, є продовженням древніх теологічних єресей". Західні єресі початку II тисячоріччя нової ери виникають у суспільстві, у якому відроджуються міста й з'являється ринок, намечается прагнення до об'єднань нового типу, пробуджується нова суспільна свідомість, вимальовуються контури нових народностей у результаті змішання різних етнічних елементів, виникають нові класи в містах, що вимагають собі прав, які до цього належали іншим.

    Як  відомо, у соціальному підґрунті  цих єресей першим розібрався  Ф. Энгельс у своєму дослідженні "Селянська війна в Німеччині",написаному в 1850 р. Він підрозділяє їх на три групи: патріархальні єресі, реакційні за формою й змістом, що представляли собою реакцію ізольованих селянських громад (альпійських пастухів) на проникнення до них феодалізму; міські єресі, що представляли опозицію феодалізму з боку перерослі його рамки міст; і селянсько-плебейські й плебейські єресі, найбільше радикальні, що виливалися в збройні антифеодальні повстання.

    Головними  вогнищами нових єресей у Західній  Європі в XI в. стають Північна Італія, Франція, певною мірою Німеччина. Тут селянські маси, доведені до розпачу грабежами світських і церковних магнатів, все частіше й частіше повстають проти своїх гнобителів і відкидають офіційну церкву. В 997 р.- Нормандія, а в 1024 р.- Бретань були ареною масових селянських повстань, на розгром яких було мобілізовано велике лицарське воїнство. В 1095 р. Францію знову охопили селянські повстання.У Кельні й Бонні також відбулися масові страти єретиків.

    Незабаром  цьому прикладу пішла й Італія. В 1034 р. у Милані за наказом єпископа Ариберто були привселюдно спалені ватажок місцевих єретиків Хиральдо де Монферте й багато хто його прихильники. В XI в. страти єретиків стають у країнах Західної Європи звичним явищем.

   Офіційна  єресь середньовіччя – міська була спрямована головним чином проти церковників, на багатства й політичне положення яких вона нападала. Подібно тому як згодом буржуазія вимагала дешевого уряду, точно так само й середньовічні бюргери вимагали насамперед дешевої церкви. "Реакційна за формою, як і всяка єресь, що надалі розвитку церкви й догматів здатна бачити тільки виродження, бюргерська єресь вимагала відновлення простого ладу ранньохристиянської церкви й скасування замкнутого стану священиків. Цей дешевий пристрій усував ченців, прелатів, римську курію - словом, усе, що в церкві був дорогим"(4,32).