Шляхи поліпщення фінансової діяльності підприємства

Структура власного капіталу підприємства представлена на рисунку 1.1.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.1. Структура власного капіталу підприємства [30]

 

При створенні підприємства джерелом придбання основних коштів, нематеріальних активів, оборотних коштів є статутний капітал. За рахунок нього створюються необхідні умови для здійснення підприємницької діяльності. Статутної капітал являє собою суму коштів, наданих власниками для забезпечення статутної діяльності підприємства.

Зміст категорії «статутний капітал» залежить від організаційно  правової форми підприємства:

• для державного підприємства вартісна оцінка майна, закріпленого державою за підприємством на праві повного господарського ведення;
• для товариства з обмеженою відповідальністю сума часткою власників;
• для акціонерного товариства сукупна номінальна вартість акцій усіх типів;
• для виробничого кооперативу вартісна оцінка майна, наданого учасниками для ведення діяльності;
• для орендного підприємства сума внесків працівників підприємства;
• для підприємства іншої форми, виділеного на самостійний баланс, - вартісна оцінка майна, закріпленого його власником за підприємством на праві повного господарського ведення.

При створенні підприємства, внесками в його статутний капітал  можуть бути грошові кошти, матеріальні й нематеріальні активи. У момент передачі активів у вигляді внеску в статутній капітал право власності на них переходить до господарюючого суб'єкта, тобто інвестори втрачають (певною мірою) права власності на ці об'єкти. Таким чином, у разі ліквідації підприємства або виходу учасника зі складу суспільства або товариства він має право лише на компенсацію своєї частки в рамках залишкового майна, але не на повернення об'єктів, переданих їм у свій час у вигляді внеску в статутній капітал. Статутний капітал, отже, відображає суму зобов'язання підприємства перед інвесторами.

Статутний капітал формується при первинному інвестуванні коштів. Його величина оголошується при реєстрації підприємства, а будь-які коректування розміру статутного капіталу (додаткова емісія акцій, зниження номінальної вартості акцій, внесення додаткових внесків, прийом нового учасника, приєднання частки прибутку й інше.) допускаються лише у випадках і в порядку, передбачених чинним законодавством і засновницькими документами [10].

Формування статутного капіталу може супроводжуватись утворенням додаткового джерела коштів емісійного прибутку. Це джерело виникає у  випадку, коли в ході первинної емісії акції продаються по ціні вище за номінал. При отриманні цих сум вони зараховуються в додатковий капітал. У процесі виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг створюється нова вартість, яка визначається сумою виручки від реалізації.

Виручка від реалізації є основним джерелом відшкодування  затрачених на виробництво продукції (робіт, послуг) коштів, формування фондів грошових коштів, її своєчасне надходження забезпечує безперервність кругообігу коштів, безперебійності процесу діяльності підприємства. Невчасне надходження виручки спричиняє перебої у діяльності, зниження прибутку, порушення договірних зобов'язань, штрафні санкції.

Використання виручки  відображає початковий етап розподільних процесів. З отримані виручки підприємство відшкодовує матеріальні витрати  на сировині, матеріали, паливо, електроенергію, інші предмети труда, а також надані підприємству послуги. Подальший розподіл виручки пов'язаний з формуванням амортизаційних відрахувань як джерела відтворювання основних фондів і нематеріальних активів. Частина виручки, що Залишилася - це валовий прибуток або знову створена вартість, яка прямує на оплату труда й формування прибутку підприємства, а також на відрахування у позабюджетні фонди, податки (крім податку на прибуток), інші обов'язкові платежі [20].

Надходження виручки  від реалізації свідчить про завершення кругообігу коштів. До надходження виручки витрати виробництва й звернення фінансуються за рахунок джерел формування оборотних коштів. Результат кругообігу вкладених у діяльність коштів відшкодування витрат і створення власних джерел фінансування: амортизаційних відрахувань і прибутку.

Прибуток і амортизаційні  відрахування є результатом кругообігу коштів, вкладених у виробництво, і відносяться до власних фінансових ресурсів підприємства, якими вони розпоряджаються самостійно. Оптимальне використання амортизаційних відрахувань і прибутку за цільовим призначенням дозволяє відновити виробництво продукції на розширеній основі.

Призначення амортизаційних відрахувань - забезпечувати відтворювання  основних виробничих фондів і нематеріальних активів. Амортизація по своїй економічній суті - це процес поступового перенесення вартості основних коштів і нематеріальних активів (а також малоцінних та швидкозношуваних предметів) по мірі їх зносу на продукцію, що виробляється, перетворення в процесі реалізації у грошову форму й накопичення ресурсів для подальшого відтворювання активів, які амортизуються. Це цільове джерело фінансування інвестиційного процесу [16].

Прибуток як економічна категорія - це чистий прибуток, створений  додатковим трудом. Прибуток це економічний показник, що характеризує фінансові результати підприємницької діяльності [27]. Крім того, через прибуток реалізовується принцип матеріальної зацікавленості в процесі її розподілу й використання, а також принцип матеріальної відповідальності. Нарешті, прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства - це багатоцільове джерело фінансування його потреб, але основні напрями її використання можна визначити як накопичення й споживання. Пропорції розподілу прибутку на накопичення й споживання визначають перспективи розвитку підприємства.

Прибуток є джерелом фінансування різних за економічному змістом потреб. При її розподілі  перетинаються інтереси як товариства загалом в особі держави, так  і підприємницькі інтереси підприємств  і їх контрагентів, інтереси окремих працівників. На відміну від амортизаційних відрахувань прибуток не залишається повністю в розпорядженні підприємства, її значна частина у вигляді податків поступає до бюджету, що визначає ще одна сферу фінансових відносин, які виникають між підприємством і державою з приводу розподілу створеного чистого прибутку.

 Розподіл частки  прибутку, що залишилася після  цього - прерогатива підприємства. Амортизаційні відрахування й частка прибутку, що направляється на накопичення, складають грошові ресурси підприємства, що використовуються на його виробниче і науково - технічний розвиток, формування фінансових активів - придбання цінних паперів, внески в статутній капітал інших підприємств. Друга частка прибутку, що використовується на накопичення, прямує на соціальний розвиток підприємства. Частка прибутку використовується на споживання, внаслідок чого виникають фінансові відносини між підприємством і особами, як зайнятими, так і не зайнятими на підприємстві.

Розподіл прибутку може проводитися шляхом утворення спеціальних фондів - фонду накопичення, фонду споживання, резервних фондів - або шляхом безпосереднього витрачання чистого прибутку на окремі цілі. У першому випадку на підприємстві додатково складаються кошториси витрачання фондів споживання й накопичення як додаток до фінансового плану. У другому випадку розподіл прибутку відбивається у фінансовому плані.

Фонд накопичення використовується на науково - дослідницькі, проектні, конструкторські  й технологічні роботи, розробку й  освоєння нових видів продукції, технологічних процесів, на витрати, пов'язані з технологічним переозброєнням і реконструкцією, на погашення довгострокових позик і сплату процентів по них, сплату процентів по короткострокових позиках поверх сум, що відносяться на собівартість продукції, приріст оборотних коштів, витрат на проведення природоохоронних заходів, внески як внески засновників у створення статутних капіталів інших підприємств, асоціаціям, концернам, якщо підприємство входить в їх склад [25].

Фонд споживання використовується на соціальний розвиток і соціальні потреби. За рахунок нього фінансуються витрати по експлуатації об'єктів соціально-побутового призначення, що знаходяться на балансі підприємства, будівництво об'єктів невиробничого призначення, проведення оздоровчих і культурно-масових заходів, здійснюється виплата деяких спеціальних премій, надання матеріальною допомоги, доплата до пенсій, компенсація дорожчання вартості живлення в столових і буфетах.

Прибуток основне джерело  формування резервного фонду. Цей капітал  призначений для відшкодування непередбачених утрат і можливих збитків від господарської діяльності, тобто є страховим за своїй природою. Порядок формування резервного капіталу визначається нормативними документами, регулюючими діяльність підприємства даного типу, а також його статутними документами.

У сучасних умовах господарювання розподіл і використання амортизаційних відрахувань і прибутку на підприємствах  не завжди супроводжуються створенням відособлених грошових фондів. Амортизаційний фонд як такий не формується, а розв'язання питання про розподіл прибутку у фонди спеціального призначення залишене в компетенції підприємства, але це не міняє суті розподільних процесів, що відображають використання фінансових ресурсів підприємства [6].

Додатковий капітал  як джерело коштів підприємства утвориться, як правило, внаслідок переоцінки основних коштів і інших матеріальних цінностей. Нормативними документами забороняється використання його на цілі споживання. В бухгалтерському звіті форма № 1 додатковий капітал має код 330.

Специфічним джерелом коштів є фонди соціального призначення  і цільового фінансування: безвідплатно отримані цінності, а також безповоротні і поворотні державні асигнування  на фінансування невиробничої діяльності, пов'язаної із змістом об'єктів соціально-культурного і комунально-побутового призначення, на фінансування витрат, що знаходяться на повному бюджетному фінансуванні.

Оскільки фінанси підприємства як відношення є частиною економічних  відносин, виникаючих у процесі господарської  діяльності, принципи їх, організації визначаються основами господарської діяльності підприємств. Виходячи з цього, принципи організації фінансів можна сформулювати таким чином: самостійність в області фінансової діяльності, самофінансування, зацікавленість у підсумках фінансово - господарської діяльності, відповідальність за її результати, контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємства.

Самофінансування - обов'язкова умова успішної господарської діяльності підприємств в умовах ринкової економіки [9]. Цей принцип базується на повній окупності витрат по виробництву продукції й розширенню виробничо-технічної бази підприємства, він означає, що кожне підприємство покриває свої поточні й капітальні витрати за рахунок власних джерел. Принцип самофінансування поки не може бути забезпечений на підприємствах, що випускають необхідну споживачеві продукцію з високими витратами на її виробництво і що не забезпечують достатній рівень рентабельності з різних об'єктивним причин. До них відносяться підприємства житлово-комунального господарства, пасажирського транспорту, сільськогосподарські й інші підприємства, одержуючи асигнування з бюджету. Теж характерно і для підприємств оборонного значення, господарська діяльність яких не може вважатися підприємницькою і фінансується за рахунок коштів, отриманих від реалізації продукції.

При тимчасовій недостатності  в коштах потреба в них може забезпечуватися за рахунок позикових  фінансових ресурсів. Залучені позикові фінансові ресурси підприємства найчастіше зустрічаються у формі:

• банківських кредитів і позик;
• коштів від випуску й продажу облігацій підприємства;
• позик від інших небанківських суб'єктів ринку.

В умовах вітчизняної  практики залучення фінансових ресурсів на поворотній основі від банківських  і небанківських організацій  має принципове значення. У загальноприйнятому розумінні кредити й позики можуть видавати виключно кредитні інститути - банки. Отримані підприємством позики на поворотній основі від небанківських організацій згідно з чинним законодавством є прибутком підприємства й обкладаються відповідною ставкою податку [10].

У ринковій економіці  найбільш поширеною формою залучення  позикових коштів на довгостроковій основі є облігаційна позика, що випускається акціонерним товариством  на термін не менше за один рік, а  також - емісія пайових цінних паперів. У практиці фінансового менеджменту в умовах ринку відомі й інші прийоми фінансування діяльності підприємства, що застосовуються самостійно або в комбінації з емісією основних цінних паперів. До них відносяться опціони, заставні операції, лізинг, френчайзинг.

1.2. Управління  потенціалом фінансових ресурсів підприємства

 

Успішна діяльність підприємства не можлива без розумного управління фінансовими ресурсами. Неважко сформулювати цілі для досягнення яких необхідно раціональне управління фінансовими ресурсами:

• виживання підприємства в умовах конкурентної боротьби;
• уникнення банкрутства і великих фінансових невдач;
• лідерство в боротьбі з конкурентами;
• максимізація ринкової вартості підприємства;
• прийнятні темпи зростання економічного потенціалу підприємства;
• зростання обсягів виробництва й реалізації;
• максимізація прибутку;
• мінімізація витрат;
• забезпечення рентабельної діяльності.

Пріоритетність тієї або іншої мети може вибиратися підприємством  у залежності від галузі, положення  на даному сегменті ринку і від  багато чого іншого, але вдале просування до вибраної мети багато в чому залежить від досконалості управління фінансовими ресурсами підприємства.

Організаційна структура  системи управління фінансами господарюючого суб'єкта, а також її кадровий склад  можуть бути побудовані різними способами  в залежності від розмірів підприємства й виду його діяльності. Для великої компанії найбільш характерно відособлення спеціальної служби, керованої віце-президентом по фінансах (фінансовим директором) і, як правило, що включає бухгалтерію і фінансовий відділ. На невеликих підприємствах роль фінансового менеджера, звичайно, виконує головний бухгалтер.