Шляхи поліпщення фінансової діяльності підприємства

Управління фінансовими  ресурсами підприємства, у зв'язку з багатоваріантності його виявом, на практиці неможливо здійснювати  без професійної організації  цієї роботи. Довгий час у вітчизняній  практиці фінансові служби підприємством не мали самостійного значення, їх робота зводилася до обслуговування розрахунків із використанням суворо певних форм, складанню елементарних фінансових планів і звітів, що не мають реальних наслідків. Реальні наслідки мала тільки робота бухгалтерії, тобто було доцільним об'єднувати фінансову роботу з бухгалтерської у рамках однієї служби - бухгалтерії.

Така практика організації  фінансів існувала й існує досі на більшості підприємств. Але керівнику  підприємства потрібно брати до уваги, що одночасно бути хорошим бухгалтером і хорошим фінансистом чоловік не може. Головне в роботі бухгалтера - здатність уважно розібратися в первинних документах і відповідно до інструкцій і циркулярів точно відобразити їх у бухгалтерських регістрах [3].

Зовсім інше потрібно від фінансового менеджера. Робота цієї професії пов'язана з прийняттям рішень в умовах невизначеності, що витікає з багатоваріантності виконання  однієї і тієї ж фінансової трансакції. Робота фінансиста вимагає гнучкості  розуму, це повинна бути натура творча, здатна ризикувати й оцінювати міру ризику, сприймати нове в зовнішньому середовищі, що швидко міняється. Логіка функціонування управління фінансовими ресурсами представлена на рисунку 1.2.

Зіставляючи особливості  двох професій, не треба забувати про дуже тісний взаємозв'язок між ними, який стисло можна виразити так: якщо бухгалтер фіксує грошове значення здійснених трансакцій, відображаючи їх у підсумковому документі - балансі, то фінансист формує ці значення з безлічі невідомих. У сутності, всі функції по пошуку значень цих невідомих і є фінансова робота.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.2. управління фінансовими ресурсами [23]

 

Сьогодні підприємство при організації адекватній часу фінансової роботи стикається з великими труднощами. Досвід успішно працюючих підприємством показав, що найкоротший шлях вирішення цієї проблеми знаходиться в руках керівника підприємства. Сьогодні визнання отримали два підходи до реорганізації фінансової служби підприємства:

• якщо керівник - професійний фінансист, він сам координує реорганізацію фінансової служби. Це оптимальний варіант, але у вітчизняній практиці це швидше виключення, чому правило;
• керівник, що розуміє задачі і функції сучасної фінансової служби підприємства, але не будучи професійним фінансистом, не знаючий тонкості цієї професії, залучає сторонню організацію для постановки й упровадження на практиці необхідної моделі організації фінансової роботи.

Головне, що потрібно відмітити  в роботі фінансового менеджера, це те, що вона або становить частину роботи вищої ланки управління підприємства, або пов'язана з наданням йому аналітичної інформації, необхідної й корисної для прийняття управлінських рішень фінансового характеру. Тим самим підкреслюється виняткова важливість цієї функції. Незалежно від організаційної структури підприємства фінансовий менеджер відповідає за аналіз фінансових проблем, прийняття у деяких разах рішень або вироблення рекомендацій вищому керівництву.

В умовах ринкової економіки  фінансовий менеджер стає однієї з ключових фігур на підприємстві. Він відповідальний за постановку проблем фінансового характеру, аналіз доцільності використання того або іншого способу їх рішення й іноді за прийняття остаточного рішення по вибору найбільш прийнятного варіанту дій. Однак якщо поставлена проблема має істотне значення для підприємства, він може бути лише радником вищого управлінського персоналу.

Фінансовий менеджер здійснює оперативну фінансову діяльність. У загальному випадку діяльність фінансового менеджера може бути структурована таким чином [33]:

• загальний фінансовий аналіз і планування;
• забезпечення підприємства фінансовими ресурсами (управління джерелами коштів);
• розподіл фінансових ресурсів (інвестиційна політика й управління активами).

Виділені напрями діяльності одночасно визначають і основні задачі, що стоять перед менеджером. Склад цих задач може бути деталізований таким чином. Незалежно від вибраного підходу до реорганізації фінансової служби, підприємство прагне до створення стандартної моделі організації фінансової роботи, адекватної ринковим умовам. Принципова схема цієї моделі показана на рисунку 1.3. Приведена схема нетипова, а склад її елементів може варіювати в залежності від вигляду компанії, її розмірів і інших чинників.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.3. Організаційна структура управління фінансами підприємства [3]

 

У рамках першого напряму  здійснюється загальна оцінка:

• активів підприємства й джерел їх фінансування;
• величини і складу ресурсів, необхідної для підтримки досягнутого економічного потенціалу підприємства й розширення його діяльності;
• джерел додаткового фінансування;
• системи контролю за станом і ефективністю використання фінансових ресурсів.

Другий напрям передбачає детальну оцінку:

• об`єму необхідних фінансових ресурсів;
• форми їх, уявлення (довгостроковий або короткостроковий кредит, грошова готівка);
• мірі доступності й часу уявлення (доступність фінансових ресурсів може визначатися умовами договору; фінанси повинні бути доступні в потрібному об`ємі і в потрібний час);
• вартості володіння даним виглядом ресурсів (процентні ставки, інші формальні й неформальні умови надання даного джерела коштів);
• ризику, що асоціюється з даним джерелом коштів (так, капітал власників як джерело коштів набагато менш ризикований, ніж термінова позика банку).

Третій напрям, передбачає аналіз і оцінку довгострокових і короткострокових рішень інвестиційного характеру:

• оптимальність трансформації фінансових ресурсів;
• ефективність фінансових вкладень.

Прийняття фінансових рішень з використанням приведених оцінок виконується внаслідок аналізу альтернативних рішень, що враховують компроміс між вимогами ліквідності, фінансової стійкості й рентабельності.

Управління фінансовими  ресурсами є однією з ключових підсистем загальної системи  управління підприємством. У її рамках вирішуються наступні питання:

• Які повинні бувальщина величина і оптимальний склад активів підприємства, що дозволяє досягнути поставлені перед підприємством цілі й задачі?
• Де знайти джерела фінансування і який повинен бути їх оптимальний склад?
• Як організувати поточне й перспективне управління фінансовою діяльністю, що забезпечує платоспроможність і фінансову стійкість підприємства?

Існують різні підходи  до трактування поняття "фінансовий інструмент". У найбільш загальному вигляді під фінансовим інструментом розуміється будь-який контракт, по якому відбувається одночасне збільшення фінансових активів одного підприємства і фінансових зобов'язань іншого підприємства.

Фінансові активи включають:

• грошові кошти;
• контрактне право отримати від іншого підприємства грошові кошти або будь-який інший вигляд фінансових активів;
• контрактне право обміну фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно вигідних умовах;
• акції іншого підприємства.

До фінансових зобов'язань  відносяться контрактні зобов'язання:

• виплатити грошові кошти або надати якийсь інший вигляд фінансових активів іншому підприємству;
• обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно невигідних умовах (зокрема, така ситуація може виникнути при вимушеному продажі дебіторської заборгованості).

Фінансові інструменти  поділяються на первинні (грошові  кошти, цінні папери, кредиторська й  дебіторська заборгованість по поточних операціях) і повторні, або похідні (фінансові опціони, форвардні контракти, процентні снопи, валютні снопи).

Існує і більш спрощене розуміння суті поняття "фінансовий інструмент". Відповідно до нього виділяють три основні категорії фінансових інструментів: грошові кошти (кошти в касі і на розрахунковому рахунку, валюта), кредитні інструменти (облігації, форвардні контракти, ф'ючерси, опціони, снопи й інше.) і способи участі в статутному капіталі (акції й паї).

Методи фінансового  управління різноманітні. Основними  з них є: прогнозування, планування, оподаткування, страхування, самофінансування, кредитування, система розрахунків, система фінансової допомоги, система фінансових санкцій, система амортизаційних відрахувань, система стимулювання, принципи ціноутворення, трастові операції, заставні операції, трансфертні операції, факторинг, оренда, лізинг.

Складовим елементом приведених методів є спеціальні ставки, дивіденди, котирування валютних курсів, акциз, дисконт і інше. основу інформаційного забезпечення системи фінансового управління складає будь-яка інформація фінансового характеру:

• бухгалтерська звітність;
• повідомлення фінансових органів;
• інформація установ банківської системи;
• інформація товарних, фондових, валютних бірж;
• інша інформація.

Технічне забезпечення системи фінансового управління є самостійним і вельми важливим її елементом. Багато які сучасні  системи, засновані на без паперовій технології (міжбанківські розрахунки, взаємозаліки, розрахунки за допомогою кредитних карток і інше.), неможливі без застосування комп'ютерних мереж, прикладних програм.

Існують наступні основні направлений, витрачання фондів більшості підприємств: закупівля сировини, деталей, запасів, зарплата робітником і службовцем, процент, плата по рахунках за комунальні послуги, податки. Збільшення активів. Готівка, виручка від реалізації, запаси, обладнання, будівлі, земля - усе це активи. Будь-яке збільшення активів означає використання фондів. Зменшення пасивів. Пасив підприємства включає все, що воно повинне іншим: банківські позики, виплата постачальникам і податки. Фонди, що отримують підприємства, можуть піти на зменшення пасиву, наприклад, повернення банківських позик.

Платежі власникам. У  приватних підприємствах і товариствах  усе, що залишилося після збільшення активів і зменшення пасивів, належить власникам. У корпораціях  капітал, який підприємство не використовують на себе, виплачується власникам у вигляді дивідендів [23].

Ефективне використання оборотного капіталу. Будь-які фонди, що не використовуються для потреб оборотного капіталу, можуть бути направлені на оплату пасивів. Крім того, вони можуть використовуватися для придбання  основного капіталу або виплачені у вигляді прибутків власникам. Один із способів економії оборотного капіталу полягає у вдосконаленні управління матеріально-технічними ресурсами (запасами) за допомогою:

- планування закупівлі  необхідних матеріалів;

- уведення жорстких виробничих систем;

- використання сучасних  складів;

- удосконалення прогнозування  попиту;

- швидкої доставки.

 Другий шлях скорочення  потреби в оборотному капіталі  складається в зменшенні рахунків  дебіторів шляхом посилювання  кредитної політики, в оцінці непотрібних фондів, які могли б бути використані для інших цілей, в оцінці рахунків, що пред'являються до оплати.

Третій шлях скорочення витрат оборотного капіталу полягає  в кращому використанні готівки. По банківських рахунках, на яких підприємства тримають свої ліквідні активи, процент не сплачується. Однак інші ліквідні активи (короткострокові державні цінні папери, депозитні сертифікати, різновид одноразової позики) приносять прибуток у вигляді процентів.

До необоротних активів відносяться  ті підприємства, які використовує більше року. Вони включають основний капітал і природні ресурси. Одним з обов'язків фінансистів є вибір варіанту використання фондів, що є: на придбання основного капіталу або збільшення поточних активів, або скорочення пасиву, або на сплату власникам. При прийнятті рішення необхідно порівняти вартість нового капіталу з додатковою вартістю або з розмірами скорочення витрат, до якого приведе його використання.

Рішення про придбання  основного капіталу складається  в процесі складання кошторису капіталовкладень і їх окупності. Це складний процес, оскільки “плюси" додаткових основних активів, звичайно, виявляються після декількох років. Та обставина, що головним для фінансистів є основний необоротний капітал, не повинна відволікати їх від необхідності ефективного управління нерухомістю.

Функціонування будь-якої системи фінансового управління здійснюється в рамках діючого правового  й нормативного забезпечення. Сюди відносяться: закони, укази Президента, постанови уряду, накази й розпорядження міністерств і відомств, ліцензії, статутні документи, норми, інструкції, методичні вказівки й інше.

 

1.3 Формування  фінансових ресурсів з урахуванням  операційного лівереджу та ефекту  фінансового важеля