Теоретичні основи фінансового планування в умовах ринку

Білик М.Д. вважає, що при  цьому основною метою фінансового  планування стає забезпечення фінансових та матеріальних можливостей для  успішної господарської діяльності, і в кінцевому підсумку – досягнення прибутковості всіх видів діяльності підприємства [2, с.139].

Малік Л.В. групує проблеми, пов’язані з організацією системи  фінансового планування на сучасних українських підприємствах за ступенем важливості:

- нереальність фінансових  планів;

- оперативність складання  планів;

- прозорість планів  для керівництва; 

- відрив довгострокових  планів від короткострокових;

- реалізація планів;

- комплексність [6].

Майже третина проблем  пов’язана з нереальністю фінансових планів, що викликано, як правило, необґрунтованими даними щодо збуту, великої питомої ваги коштів у розрахунках, заниженими термінами погашення дебіторської заборгованості, надмірними потребами у фінансуванні.

Равенков А. вважає, що найважливішим елементом забезпечення фінансової стійкості підприємства у короткостроковому періоді є його система бюджетування. Бюджетування на підприємстві виражає основний зміст сучасної технології фінансового планування. Воно забезпечує можливість в єдиному інформаційному форматі розробляти і контролювати виконання плану, оперативно оцінювати відхилення фактичних показників від планових. Цей процес оперативного прийняття управлінських рішень і коригування поточних дій виражає основну вимогу до ефективності системи управління фінансами у динамічному економічному середовищі.

Варто зазначити, що в  умовах сучасної кризи фінансове  планування відіграє важливу роль для  діяльності підприємств, зокрема малих  і середніх, на яких вона має найбільший вплив. Також вона відіграє роль своєрідного фільтра для нерентабельних та неефективних підприємств, усуваючи їх з ринку і надаючи можливість впевненим підприємствам, з вдалим і актуальним бізнес-планом, зайняти свою нішу на ринку.

Дослідження проблем  фінансового планування свідчить, що разом із зростанням розміру малих підприємств і переходом їх у статус середніх зростає потреба у фінансовому аналізі і обґрунтованому фінансовому плануванні. Для малих підприємств значною потребою є прогнозування грошових потоків, оскільки тільки стабільність надходження виручки та правильність визначення витрат виступають гарантом їх безперервної діяльності.

Важливою проблемою  фінансового планування є забезпечення обґрунтованості фінансового плану, його реальності. Це залежить значною мірою від достовірності даних щодо збуту, дебіторської заборгованості та строків її погашення, потреб у фінансуванні, налагодженої роботи підрозділів, задіяних у складанні фінансового плану та оперативності його розробки.

Отже, для забезпечення обґрунтованого фінансового планування та виконання фінансового плану необхідною є підготовка регламенту його складання залежно від розміру підприємства (велике, середнє, мале) та специфіки діяльності, організаційно-правової форми, належним чином опрацьованої та достовірної інформації. А приділяючи більше уваги фінансовому плануванню можна досягти зміцнення фінансової стабільності підприємства за умови виконання прогнозованих бізнес-планом обсягів операційної та інвестиційної діяльності на засадах фінансової стійкості, створення передумов для отримання чистого прибутку, достатнього для самоокупності та самофінансування підприємства.

Передбачуваність подій  і напряму розвитку нинішніх ситуацій залежить від рівня знань підприємства про наміри інших учасників ринку: потенційних конкурентів, постачальників, споживачів та інших агентів, з якими пов’язана діяльність підприємства. Реакція кожного з них на дії підприємства часто є непередбачуваною. Окрім того, усі учасники ситуацій недостатньо інформовані про можливі наміри інших. Загальна взаємозалежність і взаємовплив ускладнює передбачуваність зовнішнього середовища для всіх. Планувати за таких обставин означає моделювати своєрідну гру з багатьма варіантами різноманітних ходів-дій.

Зміни умов галузевої  конкуренції стають дедалі динамічнішими, набуваючи характеристик турбулентності, коли плинність ринкових подій, що вимагають уваги керівництва підприємства, нагадує бурхливий безладний потік. На галузевих ринках стають частішими явища гіперконкуренції, яка характеризується зростанням швидкості повсякчасних змін у конкурентній розстановці сил. Виживання за гіперконкуренції вимагає від підприємства несподіваних, неочікуваних суперниками рішень, а також постійного пошуку нових способів впливу на ситуацію. Формальне планування за таких умов стає просто зайвим: поки буде сформовано план, ситуація на ринку докорінно зміниться. Більше того, планування та адаптація, що орієнтують підприємство на більш-менш статичні ринкові відносини, деморалізують його щодо проведення активних дій. Тут головне — імпровізація та досягнення гнучкості.

 

1.2. Принципи і методи планування  фінансової діяльності

 

 

До фінансового  планування вдаються як до процесу  оцінки майбутніх фінансових потреб, визначення того, як проводилося попереднє  фінансування і на що витрачені кошти. За допомогою фінансового планування і контролю менеджери фірми можуть оцінити, наскільки відповідають цілям фірми застосовувані прийоми фінансових розрахунків і як було витрачено кошти підприємства. Прийоми планування дають змогу визначити, коли і які саме кошти потрібні фірмі.

Система фінансового  планування покликана сприяти встановленню такої структури виробництва  підприємства і таких пропорцій  його економіки, які забезпечували  б найповніше задоволення його потреб за найменших витрат матеріальних, трудових і фінансових ресурсів на одиницю продукції.

Інакше кажучи, фінансове планування - це процес розроблення системи фінансових планів і планових (нормативних) показників із забезпечення розвитку підприємства необхідними фінансовими ресурсами та підвищення ефективності його фінансової діяльності в майбутньому періоді [6, с.104-108].

Основними завданнями фінансового планування на підприємстві, на думку А.М. Поддєрьогіна, є:

- забезпечення  необхідними фінансовими ресурсами  операційної, інвестиційної і фінансової діяльності;

- забезпечення  розподілу прибутку з урахуванням  інтересів підприємства, акціонерів  та інших інвесторів;

- визначення  ефективних напрямів вкладення  капіталу, оцінка раціональності  його використання;

- установлення  раціональних фінансових відносин з іншими суб'єктами господарювання, банками, інвестиційними фондами, страховими компаніями;

- забезпечення  виконання зобов'язань підприємств  перед бюджетом і державними  цільовими фондами, банками та  іншими кредиторами;

- виявляння  внутрішньогосподарських резервів та мобілізація всіх видів ресурсів для збільшення прибутку від звичайної діяльності, а також збільшення інших доходів;

- забезпечення  контролю за фінансовим станом, платоспроможністю і кредитоспроможністю підприємства.

З позицій системного підходу планування можна розглядати як  
складну систему, на вході якої уявляється потік такої інформації,  
що у «процесорі» системи за допомогою методичного апарату та ін- 
струментарію перетворюється у вихідний потік — обґрунтування та  
рекомендації щодо прийняття управлінських рішень. Порівнюючи  
фактичну інформацію з плановою, можна отримати контрольну ін- 
формацію та оцінити виконання управлінських рішень. Таке уяв- 
лення не виходить за межі класичного розгляду планування підпри- 
ємством і, отже, дає змогу визначити систему планування як ціле- 
орієнтовану взаємозв’язану сукупність процесів планування, допов- 
нену виконанням функцій контролю результатів. Суб’єктами систе- 
ми планування в цьому розумінні є процеси планування й контро- 
лю, а результатами — інформація, відображена в планах і звітах.

Водночас, елементами системи  планування варто вважати керівників-управлінців та інших професіоналів, котрі, власне, і здійснюють відповідні планово-контрольні розрахунки, результати яких містяться у планах та звітах. З іншого боку, спираючись на те, що в основу планування покладено процес перетворення інформації в дані, знання і, звичайно, оформлені належним чином документи — плани та звіти, розуміння системи планування можна умовно звузити до системи планів підприємств. Відповідно до цього система планування може бути визначена як цілеорієнтована взаємозв’язана сукупність планів і звітів. І в цьому аспекті розгляду суб’єктами системи також залишаються керівники-управлінці та професіонали, які розроблять плани й готують звіти. Поняття «система планування» іноді вживають у розумінні «система планів». Ці поняття, як зазначалося вище, мають різне сутнісне наповнення. Система планування на підприємстві має формуватися й удосконалюватися з урахування таких основних принципів: єдність, цілеспрямованість, інтегрованість, цілісність, повнота, гнучкість, безперервність.

Принцип єдності означає, що планування мусить охоплювати всі  сфери діяльності підприємства. Змістова поєднаність планів має бути узгоджена  з організаційною структурою підприємства, оскільки елементами планування є окремі структурні підрозділи підприємства й окремі частини процесу планування. Взаємозв’язок між підрозділами забезпечується як на горизонтальному рівні, так і по вертикалі, тобто в межах управлінської ієрархії.

Планування зазвичай має цільову орієнтацію, тому система  планів підприємства має формуватися  як своєрідна модель перевірки можливостей досягнення цілей. За допомогою звітів виявляють фактичний рівень виконання поставлених завдань. Усі процеси планування та суб’єкти, що здійснюють їх, мають бути інтегрованими з орієнтацією на цілі.

Усі планові розрахунки мають бути також інтегрованими  в певному часовому співвідношенні, незалежно від того, як саме розробляються  ті чи інші плани: періодично, неперіодично чи разово. Найбільше ця риса притаманна періодичному плануванню, за якого планово-контрольні розрахунки побудовано у вигляді інформаційної системи, що має пірамідальну структуру й передає знизу вгору систематично агреговані показники від одного рівня управління до іншого.

За допомогою  системи планування керівництво  підприємства отримує інформацію, що відображає економічні процеси та взаємозв’язки підприємства та ринку. Цілісне уявлення про ці явища й процеси створюється через системне подання їх за допомогою сукупності взаємопересічних показників планів. Оскільки різні розділи плану розробляються взаємозалежно, то система планів дасть можливість зробити справді змістовні висновки, якщо буде повною.

Принцип гнучкості полягає  в наданні системі властивості своєчасно й без особливих зусиль змінювати свої параметри у зв’язку з виникненням непередбачених обставин. Внесення змін у плани, їх виправлення й уточнення за умов динамічного середовища може перетворюватись у безперервний процес коригування.

Безперервність означає  необхідність дотримання неперервного планового періоду з урахуванням плинного горизонту планування, а також взаємоузгодженості довго-, середньо- й короткострокових планів.

Розгляд змісту планування з позицій аналізу  стратегічних процесів висуває принцип участі (партисипативності) на головну роль у системі планування. Його дотримання означає, що кожен працівник підприємства є учасником планувального процесу. Більше того, кожен розглядається як потенційний ініціатор, динамічне ядро розроблення стратегії підприємства.

Для створення й успішного  функціонування системи планування на підприємстві має бути створено певні передумови організаційного, інформаційного й кадрового характеру. Оскільки змістова інтеграція планових завдань і суб’єктів планування, як уже зазначалося, здійснюється в межах організаційної структури підприємства, то основні контури планової й організаційної піраміди мають збігатися. Система планування потребує належного інформаційного забезпечення, а саме: розвиненої прогнозно-аналітичної системи з адекватною методичною базою, чіткої системи управлінського й фінансового обліку, ефективної системи електронного оброблення інформації та передавання даних.

Кадрове забезпечення дієвості системи полягає в здатності  керівництва управляти підприємством, користуючись системою планування як складним інструментом, що вимагає глибоких знань, вмінь і навичок. Адекватною має бути й кваліфікація професіоналів та менеджерів — суб’єктів планування.

Зміст основних планувальних процедур загалом полягає  
в обробленні та передаванні різноманітної інформації, яка надає  
кількісні та якісні характеристики явищам і процесам, що відбу- 
ваються на підприємстві та зовні. У планових розрахунках зазви- 
чай оперують кількісними характеристиками, що зводяться в си- 
стематизовану певним чином сукупність показників. Характерис- 
тики, що не мають кількісних значень, а лише дають якісні ознаки  
стану чи процесу, використовують у плануванні значно рідше —  
разом із показниками вони виконують завдання економічного діаг- 
ностування.

Методичний апарат планування діяльності підприємства є надзвичайно  багатим. Він урізноманітнений запозиченнями  та спільністю з інструментарієм інших споріднених науково-практичних галузей знань.

Одну з поширених  класифікацій методів планування наведено в табл. 1.1.

Проведення планових розрахунків супроводжується одночасним застосуванням багатьох різноманітних методів, які, поєднуючись, утворюють комплекси з певним призначенням і сферою використання. Такі комплекси зазвичай називають моделями планування. Вирізняють три основні різновиди таких моделей: описові, аналітичні та імітаційні.

Найпростіші та найпоширеніші в практиці —  описові (дескриптивні) моделі. Вони містять невелику кількість елементів і ґрунтуються на простих математичних розрахунках показників, значення яких обчислюється як алгебраїчна сума (адитивна модель), як добуток (мультиплікативна), як відношення (кратна) або ж як поєднання зазначених способів (змішана). Процеси як кількісні характеристики та взаємозв’язки мають бути жорстко детермінованими. Це накладає певні обмеження на сферу використання описових моделей.

Друга група  — аналітичні (пояснювальні) моделі. Параметри таких моделей задані функціональною формою залежності як залежні та незалежні змінні величини.

Таблиця 1.1

Класифікація методів планування

Класифікаційна ознака	Найменування методу планування
1. Вихідна позиція для розроблення плану	ресурсний (від можливостей); цільовий (за потребою)
2. Принципи визначення планового показника	екстраполяційний (від досягнутого рівня); інтерполяційний (від майбутнього кінцевого результату)
3. Спосіб розрахунку планового показника	статистичний; факторний; нормативний; економіко-математичний
4. Варіантність розроблення плану	одноваріантний; багатоваріантний
5. Форма подання планових розрахунків	текстовий; табличний; графічний; логіко-структурний (сітковий)