Підвищення рівня життя населення Рівненської області

Міністерство  освіти та науки, молоді і спорту України

Національний  університет водного господарства та природокористування

 

Кафедра трудових ресурсів і підприємництва

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Управління  трудовим потенціалом»

 на тему:

«Підвищення рівня життя населення Рівненської області»

 

 

 

 

 

 

 

                                                                       

 

 

   Виконала:

                                                                                    студентка ФМ,

                                                                            УПЕП - 41

                                                                                          Перевірила:

Міщук Г.Ю.                                                                                           

 

 

 

 

 

 

Рівне – 2011

Зміст

1. Теоретичні аспекти оцінювання рівня життя населення…………………
0.    1.1. Рівень життя:суть та концепції дослідження…………………………
0.    1.2. Показники оцінювання рівня життя населення……………………..
0.    1.3. Міжнародні стандарти рівня життя населення……………………..
2. Оцінювання рівня життя населення в Рівненській області………………
0.    2.1. Тенденції використання трудового потенціалу в Рівненській області

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Теоретичні  аспекти оцінювання рівня життя населення

1.1. Рівень життя:суть та концепції дослідження

 

      Рівень життя - складне та багатопланове поняття, яке об'єднує широкий спектр соціально-економічних відносин, пов'язаних зі станом та умовами життєдіяльності людини у суспільстві. Рівень життя населення впродовж тривалого часу залишається однією з основних соціально-економічних категорій, що характеризує не лише матеріальний добробут окремої людини, а й визначає узагальнений результат діяльності економіки країни за певний період. Ця категорія не є новою, вона тривалий час досліджувалась у зарубіжних та вітчизняних наукових колах. Суть рівня життя населення визначалась відповідно до завдань самих досліджень, що значно вплинуло на відмінності у його тлумаченні та способах вимірювання. Рівень життя є динамічною категорією і залежить від конкретних умов розвитку певного суспільства. Окремі його аспекти досліджувалися на кожному етапі розвитку економічної думки.

      Поняття «рівень життя населення», що використовується у науковій літературі, характеризує ступінь задоволення матеріальних і духовних потреб людей у суспільстві, тобто якість життя населення, величину його благополуччя і добробуту.

       Дуже часто рівень життя ототожнюється з поняттям «добробуту», який розуміють як певний рівень споживання. З позицій концепції людського розвитку найповніше сутність рівня життя розкриває таке визначення: рівень життя — це комплексна соціально-економічна категорія, що відображає рівень розвитку фізичних, духовних і соціальних потреб людей, ступінь їх задоволення та умови у суспільстві для розвитку й задоволення цих потреб.

     Відповідно до конвенцій Міжнародної організації праці кожна людина має право на такий життєвий рівень (включаючи продукти харчування, одяг, житло, медичний догляд, соціальне обслуговування), який необхідний для підтримання здоров’я і добробуту її та її родини, а також право на забезпечення в разі безробіття, непрацездатності, втрати годувальника і т. ін. У кожній країні ці права реалізуються на основі національної концепції рівня життя.

    Рівень життя — багатоаспектне поняття, що охоплює широке коло соціально-економічних, національних, релігійних та інших відносин, які характеризують умови життєдіяльності людини, сім’ї, різних соціальних верств населення окремих регіонів і країни в цілому. Цей показник тісно пов'язаний зі структурою потреб людини та можливостями їх задоволення. Потреби людей багатоманітні: матеріальні, духовні, соціальні. Їхня структура визначається статтю, віком, місцем роботи, професією, освітою, рівнем культури тощо. Зміст поняття «рівень життя» розглядається як через економічну, так і через соціальну складові.

       Економічна складова рівня життя включає: обсяг фонду життєвих засобів тобто кількість споживчих благ (товарів і послуг), призначених для споживання; реальну заробітну плату; рівень доходів населення і заощадження; структуру предметів споживання та послуг особи, сім'ї; структуру витрат доходів сім'ї; рівень зайнятості; житлово-побутові умови; умови праці та відпочинку.

      Соціальна складова рівня життя визначається за такими критеріями: забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її існування; реалізація права кожної людини на вільний розвиток особистості; гарантія прав на працю, освіту, охорону здоров'я, соціальний захист, безпеку життя; участь особи у громадсько-політичній і культурній діяльності; соціальна забезпеченість людини, сім'ї, соціальних і національних меншин; рівень соціально-комунальної інфраструктури.

       Економічна наука аналізує першу складову поняття «рівень життя» — економічні потреби та ступінь їх задоволення в суспільстві. Для цього рівень фактичного споживання товарів та послуг зіставляють з мінімальними і раціональними стандартами їх споживання.

      На основі здійсненого поглибленого аналізу праць з проблем життєвого рівня як вітчизняних, так і зарубіжних науковців від часів класичної політекономії до нинішнього часу, на базі їх систематизації у часовому та просторовому аспекті виділено три етапи в історії досліджень життєвого рівня населення у світовій практиці. Етапи відрізняються як розумінням сутності життєвого рівня, так і завданнями та методами досліджень.

     І етап - ранній, до першої половини ХІХ століття, майже збігається з періодом становлення класичної політекономії. У цей час відбувалося зародження термінології. Його представниками є У. Петті, Ф. Кене, А. Сміт, Д. Рікардо та ін. Етап збігся з формуванням капіталістичних відносин на Заході. Представники цього етапу намагалися встановити залежність між рівнем отримуваної заробітної плати і задоволенням потреб працівника; пояснити причини відмінностей у рівні отримуваного доходу та чинники, що впливають на зростання заробітної плати найманого працівника. Рівень життя розглядався як на мікро-, так і на макрорівні (як добробут нації).

      Адам Сміт вважав, що «...людина завжди повинна мати можливість існувати своєю працею, і її заробітна платня мусить щонайменше бути достатньою для її існування. У більшості випадків вона має навіть дещо перевищувати цей рівень: в іншому разі робітник не мав би можливості утримувати сім'ю.» [8,47]. Досліджувалася залежність між продуктивністю та заробітною платою: «Не розміри національного багатства, а його постійне зростання спричиняє збільшення заробітної платні за працю» [8,48]. Розглядалися причини диференціації робітників за розміром заробітної плати, серед яких було виділено п'ять основних:

приємність або неприємність роботи;

• легкість і дешевизна або складність та дорожнеча оволодіння необхідними вміннями та навичками;
• постійність або непостійність занять;
• більша або менша довіра, що її виявляють тим особам, які займаються певними видами діяльності;
• імовірність або неймовірність успіху в діяльності [8, 66].

     Особливе місце на ранньому етапі займають праці К. Маркса. Рівень життя населення він розглядав як соціально-економічну категорію, що характеризує рівень задоволення фізичних, духовних та соціальних потреб особистості. Відповідно до його поглядів «традиційний рівень життя» передбачає не тільки задоволення потреб фізичного життя, а й задоволення певних потреб, породжених тими суспільними умовами, у яких люди перебувають та виховуються.

     Таким чином, дослідження раннього етапу не були комплексними, а стосувались окремих аспектів поняття «рівень життя». Актуальними суспільними проблемами на той час були такі, як достатність розміру отримуваної заробітної плати, державної допомоги малозабезпеченим сім'ям, чинники зростання добробуту нації тощо. Особливе місце в працях відводилося ролі держави в регулюванні суспільних відносин.

      ІІ етап - друга половина ХІХ ст. - 20-ті рр. ХХ ст. Акценти перемістилися з політико-економічного на економіко-статистичний напрям аналітичної оцінки рівня життя, відбувся перехід від макро- до мікрорівня. Розробляються економічні теорії добробуту. Зміна акцентів досліджень характерна для кінця ХІХ століття, що пояснюється змінами практичних потреб суспільства та цілей розвитку економіки, які спричинили перенесення уваги з теоретичних на прикладні дослідження. Постали питання визначення життєвих стандартів, зокрема визначення реальної вартості життя працюючого населення, і, відповідно, встановлення необхідної величини заробітної плати з урахуванням галузевих та регіональних відмінностей.

       До визначних дослідників другого етапу можна віднести Е. Енгеля, В. Парето, А. Маршала, А. Пігу та інших. Ще у ХІХ ст. Ернст Енгель, голова статистичного бюро Саксонії, знайшов низку залежностей між доходами й витратами населення, які згодом були названі «законами Енгеля». Він уважав, що зі збільшенням доходу в бюджеті сім'ї частка витрат на харчування зменшується (І закон Енгеля); частка витрат на одяг не змінюється (ІІ закон); частка витрат на житло, у тому числі опалення й освітлення, залишається постійною (ІІІ закон); частка витрат на освіту й лікування збільшується (ГУ закон) [6, 190].

      Таким чином, на другому етапі трактування рівня життя розширюється (поруч із макроекономічним аспектом виділився мікроекономічний, проте саме розуміння рівня життя було ще у вузькому значенні), розробляються статистичні методи дослідження, формулюються основні закономірності споживчої поведінки внаслідок зростання (або зменшення) рівня життя населення. Дослідження набувають практичності.

      ІІІ етап - 20-ті рр. ХХ ст. - наш час. Основну увагу науковці приділяють питанням пом'якшення антагонізмів та гармонізації інтересів різних суспільних верств населення, практичній реалізації механізмів обмеження невиправданого рівня диференціації доходів та подолання бідності. У світовій науці відбулося перенесення акцентів досліджень з економічних на соціальні. Центральним елементом економічної системи визнається людина, економіка працює для задоволення її потреб та інтересів. Значно збагачується термінологічна база досліджень, поряд із поняттям «рівень життя» оперують категоріями «спосіб життя», «стиль життя», «якість життя», «людський розвиток» тощо. Розробляються методики визначення життєвого рівня населення (як держави в цілому, так і окремих регіонів).

    У середині XX сторіччя у світових дослідженнях сформувалась концепція якості життя, що містила як конкретні питання, що стосувались умов праці та побуту людей, так і загальнофілософські проблеми людського буття. Західні науковці зробили основний акцент не на кількісних параметрах (зростання заробітної плати, виробництва товарів тощо), а на запровадженні елементів організованого споживання на основі збагачення духовними, культурними та соціальними благами. Домінуючим напрямком західних дослідників виступає модель «відчутної якості життя». У її основу покладено припущення, що істинне значення якості життя відображається в суб'єктивних відчуттях індивідів, які формуються на основі конкретних матеріальних умов життя, емоційного стану тощо.

      Ідеї концепції якості життя були розвинуті в концепції людського розвитку. На початку 70-х рр. Економічна і соціальна рада ООН (ЕКОСОС) систематизувала та узагальнила пропозиції демографів, соціологів, економістів, екологів і спеціалістів інших профілів, та підготувала документ зі стратегії подальшого розвитку людства. Провідне положення документа - роль та значення людського фактора в глобальному економічному розвитку. Головна проблема, яка постала перед дослідниками, - методологічна база оцінки, тобто пошук універсальних показників, що характеризували б людський розвиток.

Основні положення концепції  людського розвитку полягають у  тому, що головною цінністю суспільного розвитку визнається людина, а не зростання національного багатства. Тобто економіка та суспільний розвиток мають орієнтуватися на розвиток людини, забезпечити їй можливості жити довго й не хворіти, мати доступ до накопичених людством знань, надати свободу особистого вибору, захистити від негативних умов життя (голоду, війни, забруднення навколишнього середовища). Отже, людський розвиток - це процес зростання людських можливостей за рахунок тривалого та здорового життя, рівня освіченості, користування політичними й економічними свободами, правами людини, суспільною повагою до особистості. Це і процес розширення вибору, і досягнутий рівень добробуту. Основна мета розвитку - зростання якості життя населення.

      Концепція людського розвитку в її сучасному вигляді містить такі аспекти: реалізація базових можливостей, співробітництво, справедливість, усталеність, безпека. Базисним принципом концепції є не постійне надання допомоги малозабезпеченим верствам та країнам, а стимулювання розвитку людського потенціалу, підвищення його ролі в суспільстві, розширення можливостей вибору способу життя з повною відповідальністю за ухвалені рішення [4, 13].

       Таким чином, у дослідженнях третього етапу кардинально змінюється мета досліджень (не збільшення загального добробуту країни, а створення умов для максимального розвитку людини), що зумовлює розробку принципово нових підходів до визначення суті та вимірювання життєвого рівня. Поруч із об'єктивними методами оцінки життєвого рівня, усе більшої популярності набувають суб'єктивні оцінки досягнутого добробуту.