Підвищення рівня життя населення Рівненської області

      В українських наукових колах популярнішими є дослідження саме рівня життя населення, хоча цей напрям і досі залишається недостатньо опрацьованим. Більшість досліджень відображають різні соціально-економічні аспекти трансформаційних перетворень, переважно на загальнодержавному рівні. Досліджуються явища бідності, аналізуються доходи та витрати, майнове розшарування, розглядається проблематика визначення критеріїв середнього класу. Проблеми якості життя тільки починають розроблятися. Серед сучасних українських дослідників панує погляд на рівень життя у вузькому та широкому розумінні.

      Так, О. Богуцький пропонує розрізняти категорію у вузькому розумінні - для відбиття лише особистих потреб людей; у широкому - фактичного рівня споживання матеріальних, духовних та соціальних благ і послуг, міру задоволення раціональних потреб тощо. Особисті потреби є однією з вихідних категорій у процесі аналізу життєвого рівня, які вирізняють особистість від інших у плані фізичному, інтелектуальному та соціальному. Джерелом їх задоволення є доходи населення [3,43].

       Отже, рівень життя населення - одна  із найскладніших соціально-економічних  категорій, що пояснює існування  різних її тлумачень: від філософсько-світоглядних до формально-статистичних. Основними характеристиками, які впливають на дослідження рівня життя населення, є:

     1) динамічність категорії;

    2) широке та вузьке тлумачення;

     3) виділення макро- та мікрорівня досліджень;

     4) індивідуальне та суспільне навантаження категорії;

     5) задоволення певного виду потреб населення (матеріальних чи духовних);

    6) врахування об'єктивних відмінностей у рівні життя населення внаслідок докладання праці у різних видах економічної діяльності та реґіональних відмінностей розвитку.

       На  сучасному етапі досліджень у  вітчизняній та зарубіжній практиці  можна виокремити два основні  підходи, що мають концептуальний  характер і можуть бути визначені  як основні концепції дослідження рівня життя населення:

• перша концепція розглядає рівень життя як матеріальне становище населення (у розумінні наявності необхідних матеріальних благ у вигляді доходу для підтримання основних життєвих потреб, забезпеченості певним рухомим та нерухомим майном тощо). Основна увага приділяється питанням визначення раціональних норм споживання та відповідності реального споживання цим нормам, рівня та купівельної спроможності доходів, обґрунтуванню їх диференціації в суспільстві, встановленню соціальних стандартів. Добробут окремої особи розглядається через призму загальнонаціонального добробуту. Стратегічна мета держави - збільшувати обсяги виробництва і шляхом перерозподілу доходів у суспільстві забезпечувати вищий рівень задоволення потреб;
• друга концепція (якості життя) базується на визнанні необхідності задоволення потреб людини не тільки в матеріальних благах, а й в умовах для розвитку й життєдіяльності, та означає частковий перехід від макроекономічного до мікроекономічного розуміння. Основна стратегічна мета - створення умов для якісного життя та всебічного розвитку людини.

      Проблема рівня життя є широко дослідженою як у вітчизняній, так і в зарубіжній науці. Але в сучасних українських умовах для оцінки рівня життя населення подекуди важко пристосувати традиційні наукові підходи, враховуючи специфічність ситуації та можливі сценарії розвитку подій. З одного боку, дослідження не можна звужувати до аналізу матеріального становища, а з другого - його недоцільно розширювати до рамок визначення якості життя. Розуміння рівня життя лише як матеріального добробуту не дає можливості повністю оцінити сучасні життєві стандарти, оскільки не охоплює важливих аспектів життєдіяльності людини, які сьогодні не мають прямої залежності від рівня матеріального забезпечення родини. Дослідження всіх аспектів якості життя також є недоцільним, оскільки розпорошує увагу на ті складові, які не зазнали принципових змін протягом останніх років і не впливають на формування сучасних закономірностей.

      В Україні  усвідомлення необхідності використання основних ідей та положень концепції людського розвитку для оцінки ефективності суспільного прогресу в цілому почало формуватись у 1992-1993 рр., а з 1995 року готуються щорічні звіти про національний людський розвиток. На початковому етапі дослідження велись на основі методики, запропонованої ПРООН, однак через обмежену кількість показників вони не давали повної характеристики стану людського розвитку в країні. Пізніше вченими Пирожковим С. І. та Власюком О. С. було запропоновано методику побудови реґіонального індексу людського розвитку. З метою максимальної адаптації глобальних ідей людського розвитку до вітчизняних умов у 1999 році фахівцями Ради з вивчення продуктивних сил України НАНУ було сформульовано концепцію та розроблено методику оцінки людського розвитку реґіонів України [4,34].

     Представлена в роботі концепція дослідження рівня життя населення України на сучасному етапі може бути сформульована як комплексне вивчення життєвого рівня різних верств населення країни за трьома основними складовими:

• матеріальним становищем;
• умовами проживання;
• станом соціального середовища.

      В усіх без винятку країнах у разі зміни суспільного устрою відбувається різке падіння рівня життя значної частини населення, особливо у випадках, коли цей процес супроводжується глибокою економічною кризою, і матеріальна складова добробуту виходить на перший план. Відбувається ідеалізація найбільш дефіцитного ресурсу, яким у період кризи виступають гроші. Очевидно, що такі категорії, як «економічна система», «рівень життя» та будь-які інші соціально-економічні категорії з часом змінюють свій характер та профіль, набуваючи все нових соціальних та економічних ознак. Проте матеріальне становище як складова рівня життя населення за будь-яких економічних та політичних умов завжди має важливе значення. У період становлення ринкової економіки воно розглядається як один із найважливіших індикаторів соціально-економічної стратегії розвитку держави.

      Характеристика матеріального добробуту є визначальним фактором у разі аналізу рівня життя населення як у запропонованій системі оцінки, так і у випадку розширення рамок дослідження до вивчення якості життя. Одне з центральних місць у системі оцінки матеріального добробуту населення займають показники доходів і витрат. У монетарній економіці саме доходи характеризують економічний статус особи чи домогосподарства. Але трансформаційні процеси, що відбувалися в економіці України, вплинули на специфіку формування доходів населення, а саме: призвели до появи значних масштабів тіньових надходжень. У результаті цього доходи перестали відображати реальний рівень добробуту населення, що викликало потребу вивчати їх тільки в тісному зв'язку з показниками витрат.

     Протягом останніх років в Україні спостерігаються загалом позитивні зрушення у структурі сукупних доходів населення - збільшення питомої ваги трудових доходів, надходжень від ринкової діяльності, пенсійних виплат, а також зниження частки натуральних доходів і трансфертів у вигляді пільг та субсидій. Проте загальний рівень доходів у країні залишається вкрай низьким, у першу чергу, внаслідок низьких стандартів оплати праці.

     Незважаючи на позитивні зміни в структурі сукупних витрат, що відбувалися протягом 1999-2005 рр., у цілому вона продовжує відображати низький рівень життя населення, оскільки більше половини своїх ресурсів домогосподарства витрачають на харчування. Поряд із доходами, споживання виступає важливою характеристикою матеріального становища населення і розглядається як процес використання наявних ресурсів для задоволення потреб. Загальний рівень споживання залежить від рівня розвитку продуктивних сил, ступеня соціалізації економіки, а рівень споживання окремих соціальних груп та класів зумовлюється специфікою розподільчої політики держави.

      Структура споживання зумовлюється структурою споживчих витрат та значною мірою залежить від матеріальної забезпеченості населення. Так, спочатку зростання доходів приводить до збільшення частки витрат на продукцію промислового виробництва та зменшення частки витрат на харчування. Подальше зростання доходів приводить до ще однієї якісної зміни у споживанні: домогосподарства починають збільшувати рівень споживання послуг, а частка спожитих продовольчих та непродовольчих товарів зменшується.

       Одним із ключових факторів, що визначає місце домогосподарства на піраміді матеріального становища, є власність - рухоме та нерухоме майно, яке акумулює в собі доходи минулих періодів, а також виступає в ролі стартового капіталу після переділу суспільного майна. Нині для перехідних суспільств нерухоме майно здебільшого розглядається як безкоштовно отримана власність. Це породжує низку проблем у дослідженні життєвого рівня населення, оскільки домогосподарства з однаковим рівнем поточних доходів опиняються в абсолютно різній ситуації в залежності від наявності майна.

     Поряд із нерухомістю та земельними наділами, важливими характеристиками майнового становища населення є товари тривалого користування та фінансові активи. Якщо наявність власного житла в сьогоднішніх умовах є визначальним фактором умов проживання, то забезпеченість товарами тривалого користування характеризує комфортність життя членів домогосподарства. Так, наявність певних видів побутових товарів не можна віднести до первинних, найнеобхідніших потреб населення, однак вона формує сучасні уявлення людей про комфортність, надає можливість вести повноцінне суспільне життя. Якщо для того, щоб не почувати себе вилученим із суспільного життя, ще декілька років тому домогосподарству достатньо було мати у володінні телевізор, пральну машину, холодильник, автомобіль, то сьогодні до цього переліку додались відеокамера, супутникова антена, мікрохвильова піч, комп'ютер, мобільний телефон тощо, тобто товари, які є ознакою сучасного життя.

      Незадовільна  забезпеченість житлом обтяжується проблемою низької якості житлових приміщень. Так, навіть у містах, велика частка домогосподарств проживає в будинках, не обладнаних гарячим водопостачанням, ванною, душем, телефоном, а в сільській місцевості умови проживання взагалі не відповідають сучасним вимогам і є далекими від цивілізованих. Наслідком цього стали сформовані у свідомості населення низькі стандарти умов життя, що не відповідають загальноприйнятим у світі.

       У цілому умови проживання, що склалися нині в країні, можна вважати незадовільними. Це стосується як житлових умов, так і стану соціальної інфраструктури, передусім, у сільській місцевості. Внаслідок різкого скорочення бюджетного фінансування, банкрутства та розформування колективних сільськогосподарських підприємств, соціальна сфера села опинилась у кризовому становищі. Органи місцевого самоврядування не в змозі за рахунок власних надходжень забезпечити належне функціонування об'єктів соціальної інфраструктури, зберегти їх мережу та призначення. Останнім часом різко знизилась якість надання населенню соціальних послуг. Це стосується, зокрема, медичних, освітніх, транспортних, культурно-побутових та інших послуг. Так, сьогодні досить значною є частка сільських населених пунктів, у яких відсутні дитсадки за наявності численного контингенту дітей відповідного віку, немає пунктів первинної медичної допомоги, зв'язку, підприємств служби побуту, закладів культури тощо. Така ситуація негативно позначається на рівні життя сільських домогосподарств у цілому, адже саме розвиненість соціальної інфраструктури, доступність її для широких верств населення значною мірою характеризує сучасні життєві стандарти суспільства.

       Однією з основних складових рівня життя населення, що визначає комфортність суспільного життя людини, є соціальне середовище як сукупність факторів, пов'язаних з життєдіяльністю людини та її соціальними відносинами. Вплив соціального середовища проявляється на макро та мікрорівнях. На макрорівні поняття соціального середовища охоплює суспільно-економічну систему, зокрема, відносини окремих сукупностей населення в процесі економічної діяльності, суспільну свідомість, культуру, духовність тощо. Аналіз цих складових дає змогу оцінити стан розвитку суспільства, виявити у ньому ознаки небезпеки у вигляді соціальної напруги, наявності соціального конфлікту, деградації суспільства, поширення соціально небезпечних явищ та елементів.

      У контексті вивчення проблеми рівня життя українського населення аналіз соціального середовища являє інтерес саме на мікрорівні, який виявляє вплив відповідних процесів на життя окремої людини або певних соціальних груп в усіх сферах життєдіяльності. Дослідження проблем рівня життя населення як основної складової людського розвитку, показали, що найважливішими компонентами соціального середовища, які в сучасному українському суспільстві мають безпосередній вплив на умови життя людини, є демографічна ситуація; окремі аспекти функціонування ринку праці; можливості економічної самозабезпеченості населення; стан суспільної безпеки; поширеність соціальних хвороб.

     Демографічна ситуація, що склалась нині в Україні, характеризується високими показниками смертності, у тому числі передчасної, та смертності з екзогенних причин. Як свідчать міжнародні дослідження, такі тенденції простежуються в більшості країн, що розвиваються: головними причинами смерті тут є інфекційні та паразитарні захворювання. В Україні смертність з екзогенних причин посідає друге місце після серцево-судинних захворювань. Це пов'язується як з частковою втратою санітарного контролю за ситуацією, фінансовими складнощами функціонування системи охорони здоров'я, так і зниженням показників рівня життя населення: погіршенням якісних характеристик харчування, доступу до безоплатних медичних послуг тощо.

     Тенденція зростання кількості хворих на ВІЛ-інфекцію в Україні свідчить про високий рівень інтенсивності розвитку захворюваності як у розрізі кількості хворих із цим діагнозом, що встановлений уперше в житті, так і хворих, що перебувають на обліку в медичних закладах.

      Поширеність соціальних хвороб є наслідком соціальної та майнової поляризації суспільства, зубожіння. Як свідчать дослідження, маргінальним верствам населення притаманні більш ризикована поведінка, знижений самоконтроль стану здоров'я, вони часто не звертаються за медичною допомогою, а тому сприяють подальшому поширенню хвороб.