Прийнятя управлінського рішення в залежності від організаційної структури підприємства

      Кожна організація для здійснення ефективної діяльності визначає цілі, досягнення яких можливе лише внаслідок дій, які виконуються в певній послідовності і є способом вирішення окремих, часткових завдань. Так, плануючи майбутню діяльність організації, менеджери визначають її цілі, способи їх реалізації та ресурси, необхідні для їх досягнення. У процесі організації діяльності приймаються рішення щодо організаційної структури, організації виробничого процесу, розподілу робіт та забезпечення їх необхідними засобами тощо. Контроль передбачає прийняття рішень щодо вибору системи контролю (масштабів, періодичності, форм контролю), аналізу отриманої інформації та здійснення коригуючих дій. Від того, наскільки обґрунтованими будуть упрпавлінські рішення, буде залежати успіх чи невдача організації, її процвітання чи занепад.

      Управлінське  рішення — результат вибору суб'єктом  управління способу дій, спрямованих  на вирішення поставленого завдання в існуючій чи спроектованій ситуації [19, 352]

      Отже, управлінський процес постає як комплекс взаємопов'язаних операцій, які виконуються  в певній послідовності та спрямовані на розв'язання конкретних завдань  і досягнення цілей.

     Найважливішим резервом підвищення ефективності всього суспільного виробництва є підвищення якості рішень, прийнятих керівниками.

     До  управлінського рішення пред'являється  ряд вимог, до числа яких можна  віднести:

• всебічну обґрунтованість рішення;
• своєчасність;
• необхідну повноту змісту;
• повноваження;
• погодженість із прийнятими раніше рішеннями.

     Всебічна  обґрунтованість рішення означає  насамперед необхідність прийняття  його на базі максимально повної і  достовірної інформації. Однак тільки цього недостатньо. Воно повинно  охоплювати весь спектр питань, усю повноту потреб керованої системи. Для цього необхідно знання особливостей, шляхів розвитку керованих, керуючих систем і навколишнього середовища. Потрібен ретельний аналіз ресурсного забезпечення, науково-технічних можливостей, цільових функцій розвитку, економічних і соціальних перспектив підприємства, регіону, галузі, національної і світової економіки. Всебічна обґрунтованість рішень вимагає пошуку нових форм і шляхів обробки науково-технічної і соціально-економічної інформації, тобто формування передового професійного мислення, розвитку його аналітико-синтетичних функцій.

     Своєчасність  управлінського рішення означає, що прийняте рішення не повинне ні відставати, ні випереджати потреби і задачі соціально-економічної системи. Передчасно прийняте рішення не знаходить підготовленого ґрунту для його реалізації і розвитку і може дати імпульси для розвитку негативних тенденцій. Спізнілі рішення не менш шкідливі для суспільства. Вони не сприяють рішенню вже «перезрілих» задач і ще більш збільшують і без того хворобливі процеси. [19, 361]

     Необхідна повнота змісту рішень означає, що рішення  повинне охоплювати весь керований  об'єкт, усі сфери його діяльності, усі напрямки розвитку. У найбільш загальній формі управлінське рішення  повинне охоплювати:

     а) мету (сукупність цілей) функціонування і розвитку системи;

     б) кошти і ресурси, використовувані для досягнення цих цілей;

     в) основні шляхи і способи досягнення цілей;

     г) терміни досягнення цілей;

     д) порядок взаємодії між підрозділами і виконавцями;

     е) організацію виконання робіт на всіх етапах реалізації рішення.

     Важливою  вимогою до управлінського рішення є повноваження (владність) рішення – строге дотримання суб'єктом керування тих прав і повноважень, що йому надані вищим рівнем керування. Збалансованість прав і відповідальності кожного органа, кожної ланки і кожного рівня керування – постійна проблема, зв'язана з неминучим виникненням нових задач розвитку і відставанням від них системи регламентації і регулювання.

     Погодженість  із прийнятими раніше рішеннями означає також необхідність дотримання чіткого причинно-наслідкового зв'язку суспільного розвитку. Вона необхідна для дотримання традицій поваги до закону, постановам, розпорядженням. На рівні окремої фірми вона необхідна для здійснення послідовної науково-технічної, ринкової і соціальної політики, чіткого функціонування виробничого апарата.

     Прийняття управлінського рішення вимагає  високого рівня професіоналізму  і наявності визначених соціально-психологічних  якостей особистості, чим володіють  не усі фахівці, що мають професійну освіту, а всього лише 5-10% з них [15, 149].

     Основними факторами, що впливають на якість управлінського рішення, є: застосування до системи  менеджменту наукових підходів і  принципів, методів моделювання, автоматизація  керування, мотивація якісного рішення та ін. Звичайно в прийнятті будь-якого рішення присутні в різному ступені три моменти: інтуїція, судження і раціональність.

     При прийнятті чисто інтуїтивного рішення  люди ґрунтуються на власному відчутті того, що їхній вибір правильний. Тут є присутнім ”шосте почуття”, свого роду осяяння, відвідуване, як правило, представників вищого ешелону влади. Менеджери середньої ланки більше покладаються на одержувану інформацію і допомогу. Незважаючи на те, що інтуїція загострюється разом із придбанням досвіду, продовженням якого саме і є висока посада, менеджер, що орієнтується тільки на неї, стає заручником випадковості, і з погляду статистики шанси його на правильний вибір не дуже високі.

     Рішення, засновані на судженні, багато в чому подібні з інтуїтивними, тому, що на перший погляд їхня логіка слабко проглядається. Але все-таки в їхній основі лежать знання й осмислення, досвід минулого. Використовуючи їх і спираючи на здоровий глузд, з виправленням на сьогоднішній день, вибирається той варіант, що приніс найбільший успіх в аналогічній ситуації за старих часів. Однак, здоровий глузд у людей зустрічається рідко, тому даний спосіб прийняття рішень теж не дуже надійний, хоча підкуповує своєю швидкістю і дешевиною.

     Могутнім  фактором, що активізує процес ухвалення рішення виступають сучасні кошти оргтехніки включаючи обчислювальні мережі. Це вимагає високого рівня культури в області математики і програмування, технології використання технічних коштів. Однак процес ухвалення рішення, вибору конкретного варіанта завжди буде мати творчий характер і залежатиме від конкретної особистості.

     Фактори, що визначають якість і ефективність управлінських рішень, можуть класифікуватися  по різних ознаках – як фактори  внутрішньої природи (зв'язані з  керуючою і керованою системами), так і зовнішні фактори (вплив навколишнього середовища). До числа цих факторів варто віднести:

• закони об'єктивного світу, зв'язані з прийняттям і реалізацією управлінських рішень;
• чітке формулювання мети – для чого приймається управлінські рішення, які реальні результати можуть бути досягнуті, як вимірити, співвіднести поставлену мету і досягнуті результати;
• обсяг і цінність розташовуваної інформації – для успішного прийняття управлінського рішення головним є не обсяг інформації, а цінність, обумовлена рівнем професіоналізму, досвіду, інтуїцією кадрів;
• час розробки управлінських рішень – як правило, управлінське рішення завжди приймається в умовах дефіциту часу і надзвичайних обставин (дефіциту ресурсів, активності конкурентів, ринкової кон'юнктури, непослідовного поводження політиків);
• організаційні структури керування;
• форми і методи здійснення управлінської діяльності;
• методи і методики розробки і реалізації управлінських рішень;
• суб'єктивність оцінки варіанта вибору рішення. Чим більш неординарним є управлінське рішення, тим суб’єктивніше оцінка. Стан керуючої і керованої систем (психологічний клімат, авторитет керівника, професійно-кваліфікаційний склад кадрів і т.д.);
• систему експертних оцінок рівня якості й ефективності Управлінські рішення. [3, 263]

 
 

2. Організаційна структура, як засіб  управління підприємством

 

      Теорія  менеджменту виділяє два основних класи організаційних структур управління:

      1. Бюрократичні структури.

      2. Адаптивні структури.

      Бюрократичні  організаційні структури характеризуються високим рівнем розподілу праці, розвинутою ієрархією управління ланцюгом команд, наявністю численних правил і норм поведінки персоналу, підбором кадрів за діловими та професійними якостями.

      Концепція бюрократії сформульована німецьким  соціологом Максом Вебером не охоплювала опису конкретних організацій і розглядала бюрократію як деяку нормативну модель, ідеал, до якого повинні прагнути організації

      Бюрократичні  структури характеризуються:

      Чітким розподілом праці, що приводить до появи висококваліфікованих спеціалістів на кожній посаді.

      Ієрархічністю управління, за якої кожний нижчий рівень контролюється вищим і підпорядковується йому.

      Наявністю системи узагальнених формальних правил і стандартів, що забезпечує однорідність виконання обов’язків.

      Наймои на роботу у суворій відповідності до кваліфікаційних вимог.

      Адаптивні (органічні) організаційні структури розробляються та впроваджуються з метою забезпечення можливостей реагувати на зміни зовнішнього середовища та впроваджувати нову наукомістку технологію.

      Починаючи з 60-х років деякі організації стикнулися з такою ситуацією, коли зовнішні умови їх діяльності змінювалися так швидко, проекти ставали настільки складними, а технологія розвивалася так бурхливо, що недоліки бюрократичних структур управління почали перевищувати їх позитивні риси. Тому організації почали розробляти та впроваджувати нові, більш гнучкі типи організаційних структур, які засновуються на цілях та припущеннях, що радикально відрізняються від покладених в основу бюрократичних структур.

      Бюрократичні  та адаптивні структури є крайнощами, а реальні структури реальних організацій знаходяться між ними і мають ознаки бюрократичних та адаптивних структур у різних співвідношеннях.

      Для відображення структурних взаємозв’язків основних рівнів та підрозділів організації, їх підпорядкованості на практиці використовують схеми організаційної структури управління. Такі схеми є лише скелетом системи управління, оскільки не розкривають склад та зміст функцій, прав та обов’язків посадових осіб.

      Теорія  і практика розробила багато різних принципів побудови структур управління, які можна звести до наступних основних типів:

• лінійна організаційна структура;
• лінійно-штабна організаційна структура;
• функціональна організаційна структура;
• лінійно-функціональна організаційна структура;
• дивізіональна організаційна структура;
• матрична організаційна структура.

      Розглянемо кожен тип організаційної структури окремо, а також переваги й недоліки кожної з них [7; 19; 16].

     Лінійна організаційна структура являє собою систему управління, в якій кожний підлеглий має тільки одного керівника і в кожному підрозділі виконується весь комплекс робіт, пов’язаних із його управлінням (ДОДАТОК 1).

     Переваги  такого типу структури це:

• чіткість і простота взаємодії;
• надійний контроль та дисципліна;
• оперативність прийняття та виконання управлінських рішень;
• економічність за умов невеликих розмірів організації.

      Недоліки  такого типу структури це:

• потреба у керівниках універсальної кваліфікації;
• обмеження ініціативи працівників нижчих рівнів;
• перевантаження вищого керівництва;
• можливість необґрунтованого збільшення управлінського апарату.

     Лінійно-штабна організаційна структура - різновид лінійної організаційної структури. Для розвантаження вищого керівництва створюється штаб, до складу якого включають фахівців із різних видів діяльності (ДОДАТОК 2).

     Переваги  такого типу структури це:

• чіткість і простота взаємодії;
• надійний контроль та дисципліна;
• оперативність прийняття та виконання управлінських рішень.