6. Захист прав міноритарних акціонерів.

     Більшість вітчизняних банків наголошує на проведенні політики найбільшого сприяння участі міноритарних учасників в управлінні банком та захисті їхніх прав. Та при цьому мало які кодекси містять реальні механізми участі й захисту прав міноритарних акціонерів. Лише кодекси деяких банків містять певні механізми захисту, але вони є досить алегоричними. Так, у випадках, передбачених законодавством, міноритарні акціонери мають право вимагати обов'язкового викупу банком акцій за справедливою ціною, якщо вони, міноритарні акціонери, голосували "проти" деяких прийнятих загальними зборами акціонерів банку рішень, які обмежують їх права. Ця правова норма закладена у Законі України "Про акціонерні товариства", котрий розглядався Верховною Радою протягом останніх семи років і прийнятий тільки у вересні 2008 р. Інші складові системи корпоративного права в Україні такої норми не містять узагалі.

     Право на надійну та ефективну реєстрацію і підтвердження права власності  на акції банку також можна  було б вважати механізмом захисту  прав дрібних власників. У кодексах зазначається, що відповідно до статуту банку прийняття рішення про передачу ведення реєстру власників іменних цінних паперів віднесено до виключної компетенції загальних зборів акціонерів. Однак міноритарні акціонери не мають можливості впливати на вибір реєстратора та умови договору між банком і реєстратором. На практиці таке право є лише у великих власників, які володіють контрольним пакетом акцій банку [36].

7. Забезпечення контролю за інформаційними потоками в банку.

     У кодексах майже всіх банків зазначається, що банк постійно розробляє та впроваджує необхідні внутрішні механізми для запобігання неправомірному використанню інформації, яка стала відомою посадовим особам (інсайдерам банку) в ході виконання ними своїх функціональних обов'язків. Та водночас не пояснюється, які ж саме механізми використовуються банком у цьому напрямі. Можливо, йдеться про механізми системи внутрішнього корпоративного контролю. До них належать відділ внутрішнього аудиту, формально підпорядкований наглядовій раді, який здійснює оперативний контроль за діяльністю правління банку; ревізійна комісія, підпорядкована акціонерам банку, котра здійснює системний контроль за фінансово-господарською діяльністю правління; комітет з аудиту в рамках наглядової ради, що спрямований на стратегічний контроль. Усі ці механізми системи внутрішнього корпоративного контролю багато в чому повторюють функції один одного, а проте не контролюють використання посадовими особами банку інсайдерської інформації.

     Очевидно, прагнення деяких банків вирішити проблему неправомірного використання інсайдерської інформації, деклароване в кодексі, має бути підкріплене відповідними внутрішніми положеннями банку, наприклад, Положенням "Про відповідальність посадових осіб банку за використання інсайдерської інформації". Але таких положень в українських банках немає. У кращому разі розроблено Положення "Про відповідальність посадових осіб", де термін "інсайдерська інформація" не фігурує. Мало того, – кодекси банків узагалі не містять визначення терміна "інсайдерська інформація". Тому навіть якщо на органи внутрішнього корпоративного контролю буде покладено обов'язок контролювати це питання, їх спроба буде невдалою саме через брак належної документарної бази. До всього не визначено механізми контролю за діяльністю посадових осіб – членів наглядової ради. Ні служба внутрішнього аудиту, формально підпорядкована наглядовій раді, ні ревізійна комісія, підпорядкована акціонерам банку, не контролюють діяльність тієї частини посадових осіб, які працюють у правлінні банку [36].

8. Створення чіткої та ефективної регламентної бази.

     Кількість внутрішніх положень, які регламентують  діяльність органів корпоративного управління в банках, є недостатньою для організації ефективного  корпоративного управління. До того ж  посилання на ці положення в кодексах є малозмістовним. Як правило, у посиланні наголошується на важливості внутрішніх положень банку, які перелічуються вибірково або не вказуються взагалі. Здебільшого в переліку містяться положення "Про збори акціонерів", "Про наглядову раду", "Про правління", "Про ревізійну комісію", "Про відповідальність посадових осіб". Такі важливі документи з корпоративного управління, як положення "Про комітети наглядової ради", "Про Незалежних директорів наглядової ради", "Про заробітну плату членів Правління", "Про інсайдерську інформацію" та інші, у кодексах корпоративного управління вітчизняних банків не згадуються через відсутність цих положень у банках.

     Зауважимо, що одним із головних факторів впливу на кількість положень із корпоративного управління є частка незалежних директорів у раді. Зростання цієї частки і супроводжується збільшенням кількості положень, що є результатом селективного бачення незалежними директорами проблем корпоративного управління в банку [36].

9. Усунення конфлікту інтересів.

     Контроль  з метою попередження у банку конфлікту інтересів, який може зашкодити його надійній роботі та подальшому існуванню, здійснює спостережна рада банку. Саме так визначає кодекс вітчизняного банку. Та водночас кодекс жодним чином не визначає конкретного механізму вирішення наглядовою радою конфлікту інтересів. Хто має відповідати за зазначений напрям роботи – голова ради, відповідний комітет ради чи рада в цілому? Кодекси не дають відповіді на це запитання. У кодексах наголошується, що працівники банку, в тому числі керівники та посадові особи, зобов'язані самостійно повідомляти наглядову раду про наявність конфлікту інтересів. Однак важко уявити як це можна зробити без Положення "Про конфлікт Інтересів". Мало того, як може працівник банку правильно визначити наявність конфлікту інтересів, коли точного визначення цього терміна не містить жоден внутрішній документ банку. Тому банк повинен сам чітко визначити особу відповідальну за врегулювання внутрібанківських конфліктів.

10. Забезпечення ефективності служб внутрішнього аудиту.

     У документі Базельського комітету з банківського нагляду "Посилення корпоративного управління банківських установ" визначається, що роль аудиторів надзвичайно важлива для процесу корпоративного управління. Ефективність ради і вищого керівництва можна посилити шляхом:

• визнання важливості аудиторського процесу і доведення цієї думки до відома банківських працівників;
• вжиття заходів, які посилюють незалежність і підвищують статус аудиторів;
• вчасного та ефективного використання висновків аудиторів;
• забезпечення незалежності головного аудитора через підзвітність раді або аудиторському комітету ради;
• залучення зовнішніх аудиторів до визначення ефективності системи внутрішнього контролю;
• висування вимоги вчасного усунення керівництвом проблем, виявлених аудиторами [25].

     Рада  банку має визнати, що внутрішні і зовнішні аудитори є надзвичайно цінними працівниками. Зокрема вона повинна використовувати роботу аудиторів як форму незалежної перевірки інформації, отриманої від керівництва щодо операцій і діяльності банку.

     Отож, задля забезпечення ефективності операційної системи, стабільності діяльності, високого рівня довіри з боку фізичних та юридичних осіб, інвесторів та високого статусу на ринку фінансових послуг необхідно застосувати вище перелічені шляхи оптимізації.

3.3. Стратегія подальшої діяльності банку

     В сьогоднішній час банківська система  України переживає одну з важких економічних криз, які завдали  значної шкоди їхній діяльності. В першу чергу різко знизився рівень довіри до банківської системи  загалом. Причиною цього стала рейдерська атака на один з найбільших банків держави "Промінвестбанк". В засобах масової інформації було неправдиво оголошено про можливість банкрутства даної установи, після чого клієнти почали масово вилучати кошти з депозитів, це спричинило погіршення ліквідності банку. Така хвиля занепокоєння перекинулась і на інші фінансові заклади, що в результаті завдало аналогічної шкоди. Остаточно недовіру клієнтів до банківської системи України підірвала заборона на повернення депозитних коштів.

     Другим  фактором негативного впливу на банківську діяльність є заборона Національного банку України на видачу кредитів, в результаті чого була різко припинена їх основна діяльність. Саме в цій ситуації проявила себе неправильна політика банку щодо розподілу капіталів: майже всі свої кошти банки вкладали тільки в кредитування. Слід зазначити, що саме високі обсяги кредитування в державі протягом останніх років і є однією з основних причин кризової ситуації. Адже, в кредитних портфелях банків була велика частина малогарантованих позик. Також, рівень кредитування не був підтверджений обсягами виробництва в країні. Тобто, всі зароблені кошти були отримані за рахунок прискорення оборотності грошової маси. Фінанси вкладалися в основному в споживання та в торгівлю, через швидку окупність, а от виробнича галузь достатньо не підтримувалась.

     Остаточної  шкоди банкам завдало скорочення штатів на багатьох підприємствах, а  також різкі коливання курсів валют. В результаті цього населення  втратило велику частину свої доходів, відповідно знизилась платоспроможність за кредитами. Саме після цього проявили себе малозабезпечені кредити банків. Загалом, відсоток неповерненості різко підвищився і по всіх інших кредитах, навіть корпоративних.

     Отож, сьогодні всі фінансові установи повинні переглянути основи своєї діяльності та сформувати нові стратегічні плани подальшого функціонування та розвитку.

     Зважаючи  на проведене дослідження операційної  системи АКБ "Імексбанк", результатів  її діяльності та на ситуацію в економіці, можна запропонувати наступні напрямки подальшого розвитку установи, які необхідно включити в стратегічну програму: 
 

     1. Оптимізація активів банку.

     Як  уже було зазначено основна діяльність більшості банків та в тому числі  АКБ "Імексбанк" – це кредитні операції, які за 2007 рік становили  58,2% всіх активів банку. Якщо протягом 2005-2007 років ми простежували стабільність зростання активів банку, яке було досить стрімким і становило більш, ніж 50% приросту щорічно, то вже в 2008 році можна буде отримати зовсім інші підсумки, що спричинено фінансово-економічною кризою.

     Інтенсивний розвиток банку відбувався за рахунок  зростання попиту на кредити, а відповідно і кредитного портфелю. Єдиними, вагомими малоризиковими активами були депозити в інших банках. Що ж стосується інших операцій таких як прямі та портфельні інвестиції, лізинг, розрахунково-касове обслуговування, то питома вага даних видів діяльності є досить мізерною, а окремі з них взагалі не здійснювались. Також, варто відмітити те, що більшість кредитів є споживчими, а корпоративне кредитування спрямовувалось в основному на торгівельну діяльність. Такі позики мають високий коефіцієнт ризику. Тим більш, оцінювання кредитоспроможності клієнтів було досить лояльним. Якщо в минулому для отримання споживчого кредиту був необхідний досить великий пакет документів, що підтверджують статус особи та її платоспроможність, вся інформація визначалась мінімум протягом дня а ставка була диференційованою і визначалась в залежності від доходів отримувача, то вже в останні роки, отримати кредит можна було протягом 30 хвилин надавши тільки паспорт, індивідуальний податковий номер та підтверджені дані про місце роботи. Що стосується кредитування підприємств торгівлі, то тут кошти вкладалися в оборот. Звичайно всі кредити були підтверджені заставою, однак застава не є свідченням про повернення грошових коштів та відсотків, що і є основною метою банку при видачі кредиту та забезпечує його дохідність. Застава є мало ліквідним активом, реалізація об’єкту застави тягне за собою додаткові витрати як коштів, так і часу. Саме тому роблячи ставку на таких видах банківських операцій банки ризикував.

     Сьогодні  в результаті виникнення кризової ситуації наявність значних ризикових  активів посилила вплив нестабільності на діяльність установи. Це відбулося  шляхом підвищення рівня неповерненості кредитів та, відповідно, недоотримання доходів. Зважаючи на теперішній досвід необхідно розробити нову стратегію щодо розподілу фінансових ресурсів в напрямках діяльності. На нашу думку, в майбутньому варто зменшувати розмір кредитного портфелю, а вилучені кошти перерозподілити між іншими видами діяльності. Найкращим варіантом для підвищення фінансової стійкості банку є вкладання коштів в прямі інвестиції, тобто спрямування їх в виробничу галузь шляхом надання довгострокових кредитів на придбання виробничих активів, створення нових підприємств. Наявність часток в виробничій промисловості забезпечить високу стабільність банку. Також, необхідно збільшити частку інвестицій в цінні папери, однак тут також варто вибирати більш стабільні пакети. В сфері короткострокового кредитування перевагу необхідно віддавати найменш ризиковим позикам. Такі дії звичайно не забезпечать банк надприбутковістю, яка простежувалась в останні роки. Однак, практика зарубіжних фінансових ринків свідчить, що в період криз у виграші залишаються саме ті учасники, які віддавали перевагу стабільності. Інші втрачають основну частину зароблених за короткий період коштів і відходять на задній план. Так установи постійно появляються і зникають.