Теоретичні аспекти вибору постачальників матеріально-технічних ресурсів підприємства

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 25 Января 2013 в 11:14, курсовая работа

Описание

Актуальність теми. У своїй діяльності підприємство використовує різноманітні матеріально-технічні ресурси (сировину, матеріали, паливо, енергію, комплектуючі вироби тощо). Вони в процесі виробництва перетворюються на продукцію (послуги) і підлягають постійному поповненню.

Содержание

Вступ 3
Розділ 1 Теоретичні аспекти вибору постачальників
матеріально-технічних ресурсів підприємства 5
1.1 Поняття матеріально-технічного забезпечення підприємства 5
1.2 Структура і функції матеріально-технічного забезпечення
на підприємстві 8
1.3 Організація поставок матеріальних ресурсів на підприємстві 12
Розділ 2 Організація роботи з постачальниками матеріально-технічних
ресурсів ресторану «Женева» 18
2.1 Характеристика діяльності підприємства 18
2.2 Організація та аналіз основних показників роботи ресторану «Женева» 22
2.3 Оцінка роботи з постачальниками матеріально-технічних ресурсів
ресторану 25
Розділ 3 Рекомендації щодо вдосконалення вибору постачальників
матеріально-технічних ресурсів ресторану та співпраці з ними 35
3.1. Формування критеріїв вибору постачальників 35
3.2. Удосконалення раціонального використання матеріально-технічних
ресурсів 38
Висновки 42
Список використаних джерел 44

Работа состоит из  1 файл

1700.doc

— 272.50 Кб (Скачать документ)
  1. Організація, яка включає:
  • збір інформації про потреби в сировині, участь в ярмарках, виставках-продажах, аукціонах;
  • аналіз всіх джерел задоволення потреби в матеріальних ресурсах з метою вибору найбільш оптимального;
  • укладання з постачальниками господарських договорів на поставку продукції;
  • отримання і організація завозів реальних ресурсів;
  • організацію складського господарства, яке входить в склад служб забезпечення;
  • забезпечення цехів, дільниць, робочих місць необхідними матеріальними ресурсами.
  1. Контроль і координація роботи в склад яких входять:
  • контроль за виконанням договірних зобов’язань постачальників, виконання ними строків поставки продукції;
  • контроль за розходом матеріальних ресурсів на виробництві;
  • вхідний контроль за якістю і комплектністю матеріальних ресурсів, що поступають;
  • контроль за виробничими запасами;
  • висунення претензії постачальникам, транспортним організаціям;
  • аналіз роботи служб забезпечення, розробка заходів щодо координації діяльності цих служб і підвищення її ефективності.

В умовах ринку підприємство саме вибирає постачальників, а значить  і саме має право на вибір ефективних ресурсів.

Організаційна побудова, характер і методи роботи служб забезпечення на підприємствах відрізняються між собою.

В залежності від  обсягів, типів та спеціалізації підприємств, матеріаломісткості продукції і територіального розміщення на підприємствах складаються різні умови, які вимагають відповідного розподілу функцій і вибору структури органів забезпечення.

На невеликих  підприємствах, які споживають малі обсяги матеріальних ресурсів в обмеженій номенклатурі функції органів забезпечення накладаються на невеликі групи або окремих працівників господарських відділів підприємства.

На великих  підприємствах цю функцію виконують  спеціальні відділи матеріально-технічного забезпечення.

Найбільш характерний  вид структури органів забезпечення називається змішаним, коли товарні  відділи, групи, бюро спеціалізуються  по забезпеченню конкретними видами сировини, матеріалів, обладнання. Однаково поряд з товарними групами у відділ матеріально-технічного забезпечення входять планова група, диспетчерська група (див. рис. 1.1).

Такий тип структури  найбільш раціональний, він вимагає від працівників відповідальності.





 



 

Рис. 1.1. Змішана  структура відділу матеріально-технічного забезпечення

 

Головна група виконує функції  з аналізу навколишнього середовища та ринкові дослідження, визначає потреби в матеріально-технічних ресурсах, оптимізує ринкову поведінку за найбільш вигідному забезпеченню, розробляє плани забезпечення та аналізує їх виконання, контролює виконання договорів постачань.

Товарні групи  виконують функції із забезпечення виробництва конкретними видами матеріальних ресурсів – планують, обліковують, завозять, зберігають та відпускають сировину, матеріали на виробництво, тобто регулюють роботу матеріальних складів.

Диспетчерські групи виконують оперативне регулювання  і контроль за виконанням плану забезпечення підприємства і цехів сировиною і матеріалами, усуває неполадки, які виникають в ході забезпечення виробництва, контролює і регулює хід поставок матеріалів на підприємство.

Для великих  підприємств служби матеріально-технічного забезпечення можуть бути розширені і будуються за функціональною або матеріальною ознакою. В першому випадку функція забезпечення (планування, заготовка, зберігання, відпуск) виконуються окремою групою працівників. В другому випадку окремі групи працівників виконують всі функції забезпечення по конкретному виду матеріалів, а також такі (змішані), як ми розглянули. Також на великих підприємствах можуть бути відділи зовнішньої кооперації.

Для здійснення технічного переозброєння і реконструкції  виробництва підприємство створює відділи обладнання, які входять в склад капітального будівництва.

Основною ланкою для любого відділу матеріально-технічного забезпечення є складські господарства, основне завдання яких є прийом і зберігання матеріалів, їх підготовка до виробничого споживання, безпосереднє забезпечення цехів необхідними матеріальними ресурсами.

Склади розподіляються на:

  • матеріальні;
  • виробничі;
  • збутові.

Завезення матеріалів та робота складів організуються на основі оперативно-заготівельних планів.

 

1.3 Організація  поставок матеріальних ресурсів на підприємстві

 

Постачання  матеріальних ресурсів має бути своєчасним, комплектним і з мінімальними витратами. Виконує цю роботу відділ матеріально-технічного постачання. Матеріальні ресурси підприємство купує на ринку, де продавцями і постачальниками є безпосередньо підприємства-виробники або організації-посередники.

Поставки матеріальних ресурсів на підприємстві здійснюються через господарські зв’язки.

Господарські  зв’язки являють собою сукупність економічних, організаційних та правових взаємовідношень, які виникають між постачальниками та споживачами засобів виробництва та обігу, повну відповідальність кількості, якості і асортименту, своєчасність і комплектність поставок.

Господарські  зв’язки між підприємствами можуть бути прямі і непрямі (побічні), змішані, тривалі і короткочасні.

Прямі – це зв’язки  які являють собою зв’язки  при яких відношення по поставках  продукції встановлюється між підприємством-виробником та підприємством-постачальником прямо, безпосередньо.

Непрямі – це зв’язки, коли між підприємством-виробником та підприємством-постачальником є хоча б один посередник.

Постачання  здійснюється змішаним шляхом, тобто  напряму або через посередників (дистриб’ютор, джоббер, агенти, брокер) (рис. 1.2).

Дистриб’ютори і джоббери – це фірми, які здійснюють збут на основі оптових закупок у крупних промислових підприємств – виробників готової продукції.

 

1)



2)


 

3)



 

 Рис. 1.2. Господарські зв’язки

Дистриб’ютори – це круті фірми, мають власні склади і встановлюють довгострокові договори на поставку.

Джоббери –  купують окремі партії товарів для  швидкої перепродажі.

Агенти і  брокери – це фірми або окремі підприємці, які здійснюють збут продукції  промислових підприємств на основі комісійної винагороди.

Прямі господарські зв’язки для підприємств являються найбільш економічними та ефективними в порівнянні з непрямими, так як вони виключають посередників, зменшують витрати обертання, документообіг, поставки стають більш регулярні і стабільні. Ці зв’язки використовують великі підприємства.

Але якщо підприємство використовує сировину і матеріали  в певних кількостях, які не досягають  транзитних поставок, то щоб не створювати на підприємстві лишні матеріальні  запаси, то краще працювати через  посередників.

Як прямі, так і непрямі зв’язки, можуть носити довгостроковий і короткостроковий характер.

В зв’язку з  поділом зв’язків на прямі і непрямі  тісно пов’язаний поділ по формах організації поставок – транзитна  і складська форма забезпечення.

Транзитна форма забезпечення вигідна у тих випадках, коли матеріал надходить до споживання у кількостях, не менше транзитної норми відвантаження. Ця форма забезпечення матеріальними ресурсами дає найбільший економічний ефект у відношенні рівномірності постачання, дотримання асортименту, комплексності, якості продукції та інших параметрів при встановленні прямих тривалих зв’язків між споживачами та постачальниками. Такі зв’язки повинні бути встановлені для споживачів з тими постачальниками, віх яких вони отримують велику частку матеріали ресурсів.

Складська форми постачання матеріальних ресурсів передбачає відпуск цих ресурсів споживачам із складів підприємств-постачальників. Ця форма постачання забезпечує підвищення мобільності матеріальних ресурсів.

Організаційно-складська  форма забезпечення може здійснюватися різними шляхами, з яких найбільше значення має оптова торгівля.

Оптова торгівля збуту  забезпечує мобільність матеріальних ресурсів і можливості маневрування ресурсами при забезпеченні ними багатьох споживачів продукцією різноманітної  номенклатури.

Характерними рисами оптової торгівлі є наступні [14, с.137].

а) забезпечення безпосередніх споживачів матеріально-технічними ресурсами, яке здійснюється через  гуртові бази (магазини);

б) забезпечення споживачів необхідними видами продукції, яке  здійснюється на основі попередніх замовлень підприємств;

в) споживачі можуть покупати на гуртових базах необхідні їм матеріальні  ресурси без попередніх замовлень.

Однією з прогресивних форм матеріально-технічного забезпечення підприємства різними видами ресурсів є система постачання точно в термін – система поставки матеріальних ресурсів до місця виробничого споживання у певний кількості та у потрібний час.

Ця система постачання матеріальних ресурсів у світовій практиці є однією з найсучасніших та найпопулярніших  виробничих розробок.

Для того, щоб правильно вибрати ту чи іншу форму забезпечення потрібно економічно обґрунтувати вибір форм забезпечення.

Для технічно-економічного обґрунтування вибору форми забезпечення використовується формула (1.1):

 

             (1.1)

 

Pmax - максимальна  кількість матеріалів, які економічно  вигідно отримати від складських  організацій;

K – коефіцієнт  використання виробничих фондів  і утримання виробничих запасів, %;

Птр, Пекл –  середня величина партії поставки відповідно при транзитній і складській формах забезпечення;

Секл, Стр –  величина розходів по доставці і зберіганню матеріалів при складській і транзитній формі забезпечення, % до ціни.

Важливі етапи  в організації матеріально-технічного забезпечення промисловості має специфікація ресурсів та укладання господарських договорів по поставках продукції.

Специфікація  ресурсів – це розшифровка номенклатури по видах, марках, профілях, сортах, типах, розмірах. Наскільки правильно складена специфікація матеріальних ресурсів залежить матеріальне забезпечення виробництва. Якщо в специфікації допущена помилка, то поставка не буде відповідати дійсності. Тим самим підприємство буде під загрозою невиконання виробничої програми.

В договорах  вказується назва продукції, кількість, асортимент, комплектність, якість, сорт продукції з вказаними стандартами і технічними умовами, вимогами до упаковки і тари, строки поставки, загальний термін дії договору, ціна на продукцію, загальна вартість, умови оплати, відповідальність сторін за виконання умов договору.

Після укладання договору матеріально-технічного забезпечення повинні забезпечити своєчасне і комплексне отримання матеріалів, їх кількісну і якісну прийомку, правильне зберігання на складах. Оперативна робота по завозу матеріалів здійснюється на основі місячних планів, в яких вказані календарні строки і об’єми поставок по важливих видах матеріальних ресурсів. Копії планів отримують склади, щоб використовувати їх для організації підготовчих робіт.

Існують два варіанти завозу матеріальних ресурсів:

1) централізована доставка;

2) самозавіз.

Самозавіз – коли підприємство саме домовляється з транспортними організаціями і не вимагає спеціалізованого транспорту – головне вивезти матеріальні ресурси.

Централізоване  – підприємство-відправник і підприємство-одержувач створюють єдиний орган, ціль якого оптимізувати сукупний матеріальний потік. Для цього розробляються графіки, оптимальні маршрути, створюється парк спецмашин.

Це надає змогу:

- підвищити ступінь використання транспорту і складів;

- оптимізувати товарні запаси;

- підвищити якість і рівень матеріально-технічного забезпечення;

- оптимізувати розміри партії поставок продукції.

Вибираючи постачальників матеріально-технічних ресурсів, слід ураховувати низку чинників, в тому числі: відповідність виробничої потужності постачальників потребі підприємства в матеріалах, якість і ціну останніх, репутацію постачальника, його територіальну віддаленість та оперативність поставок, швидкість реакції на потреби покупця, умови розрахунків, можливість надання кредиту тощо. Ці характеристики постачальників ретельно аналізуються та вибирається той партнер, який забезпечує найліпші умови постачання за мінімальних витрат.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2 Організація роботи з постачальниками  матеріально-технічних ресурсів ресторану «Женева»

 

2.1 Характеристика  діяльності підприємства

 

Ресторан «Женева» відноситься до ресторанів вищого класу. Зал ресторану розрахований на 150 місць.

До складу будівлі ресторану входять: торговий зал, більярдна, бар, виробничі, адміністративні та складські приміщення, побутові приміщення для персоналу, технічні приміщення.

Информация о работе Теоретичні аспекти вибору постачальників матеріально-технічних ресурсів підприємства