Управління конкурентоспроможністю підприємства

1.2 Чинники, що визначають рівень конкурентоспроможності підприємства.                                                                                                                                                                                                     Перш ніж розглядати чинники конкурентоспроможності, визначимо, що означає термін «чинник» взагалі. Чинник (рос. - фактор; від лат. factor – той, що зумовлює) – це рушійна сила або причина будь-якого процесу або явища, що визначає його характер або окремі риси. Звідси випливає, що чинниками конкурентоспроможності є ті чи інші причини (суттєві обставини), що частково впливають на рівень та характер конкурентоспроможність підприємства, або ж повністю визначають його. [13, с.334]                                                                                                                                            Середовище, в якому діє фірма, постійно змінюється. Тому виявлення факторів, що викликають істотні зміни в галузі і рівні конкуренції, є важливою проблемою. Перелік сил, що впливають на підприємство, досить великий. Тому при аналізі необхідно виділити і вивчити сили, що дійсно призводять до істотних змін у галузі.[6, с.85]                                                                                                                                                                        Найпоширеніше виокремлення чинників конкурентоспроможності, що ґрунтується на класифікаційних ознаках, наведених у таблиці 1.2.                                                                       Внутрішні чинники характеризують умови внутрішнього середовища підприємства і характеризують можливість та ефективність адаптації до умов зовнішнього середовища. Чинники зовнішнього середовища є вкрай неоднорідними за джерелами свого походження і поділяються на три групи:

Таблиця 1.2

КЛАСИФІКАЦІЯ ЧИННИКІВ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА[13, с. 334 -339]             

- галузеві(до них належать механізми внутрішньогалузевого регулювання, методи та рівень внутрішньогалузевої конкуренції, стан попиту тощо);

- макроекономічні (до них відносять загальногосподарську кон’юнктуру, стан та динаміку платоспроможного попиту, механізм державного регулювання економіки, наявність та рівень розвитку ринкової інфраструктури тощо);

- чинники світової економіки (до них відносять кон’юнктуру світових ринків, міжнародний розподіл праці,динаміку валютних курсів, міжнародні угоди у сфері зовнішньої торгівлі тощо ).

Науково-технічні чинники відображають стан та динаміку науково-технічного прогресу, рівень техніки та технології, продуктивність та надійність устаткування,гнучкість виробничих процесів тощо. Організаційно-економічні чинники відображають стадію циклу розвитку економіки,розвиток інтеграційних процесів у економічному просторі,структуру й ефективність системи управління підприємства, рівень організації його маркетингової та фінансово-економічної діяльності тощо. Соціальні чинники відображають стан та динаміку соціальних процесів, що відбуваються на макро- та макрорівнях. Екологічні чинники характеризують взаємозв’язок виробничо-економічної діяльності підприємства зі станом навколишнього природного середовища. Політичні чинники суттєво впливають на рівень конкурентоспроможності підприємства, що найяскравіше виявляється у разі реалізації продукції підприємства на зовнішніх ринках.                                                        Загальні чинники впливають на конкурентоспроможність усіх підприємств без винятку; специфічні чинники – це ті, що впливають на конкурентоспроможність підприємств певної галузі чи певного регіону,або тих,що діють на конкретному ринку;дія індивідуальних чинників зумовлює зміни конкурентоспроможності окремого підприємства. Постійні чинники визначають загальний рівень конкурентоспроможності підприємства; тимчасові – змінюють цей рівень внаслідок тих чи інших подій.                                                                                                                                                                        Незалежні чинники самі по собі є наслідком певних подій або тенденцій, у той час як похідні являють собою опосередкований результат дії первинних чинників.                                                                                                                                                                                      Стимулювані чинники – ті чинники, що сприяють підсиленню конкурентних позицій і стимулюють зростання конкурентоспроможності підприємства ; дестимулювані – чинники, що негативно впливають на конкурентні позиції підприємства і гальмують  процес зростання його конкурентоспроможності.                                                        Вплив основних чинників на рівень конкурентоспроможності визначальний; саме вони є вирішальними у забезпеченні реалізації стратегічних цілей та підпорядкованих їм основних завдань підприємства. Вплив другорядних чинників на рівень конкурентоспроможності не визначальний – фактично вони лише створюють умови для нормального функціонування підприємства.                                                         Відповідно до концепції ієрархії чинників конкурентоспроможності підприємства, запропонованої професором японського університету Гакусюїн (м. Токіо) Тойохіро Коно, конкурентоспроможність визначає п’ятирівнева ієрархія чинників (рис. 1.1).                                                                                                                                                                                      Перший рівень ієрархії формує частка ринку, що належить підприємству. На другому рівні цієї ієрархії конкурентоспроможність має бути підкріпленою

Рис. 1.1. Ієрархія чинників, що визначають

конкурентоспроможність підприємства [13, с. 334-339]

трьома важливими чинниками - здатністю до розвитку, виробничими та збутовими потужностями належного рівня. На третьому рівні ієрархії конкурентоспроможність визначається правильним вибором ринково-продуктової стратегії підприємства, яка втілюється у стратегії конкурентної боротьби, спрямованої на покращення або збереження ринкових позицій підприємства. На четвертому рівні ієрархії конкурентоспроможність визначається здатністю вищого керівництва компанії приймати такі рішення, що реалізують на практиці перші три рівні ієрархії чинників конкурентоспроможності підприємства. На п’ятому рівні – результати діяльності компанії у попередньому періоді, серед яких найбільш важливим є прибуток як джерело ресурсів у боротьбі за ринок, оскільки чим більше прибутку – тим вище конкурентоспроможність та навпаки. [13, с. 334 -339]                                                        Визначення і прогнозування зміни рушійних сил, що будуть діяти в майбутньому,здійснюється на основі використання результатів аналізу макросередовища, а також за допомогою систематичного моніторингу і вивчення подій, створення сценаріїв і використання експертних методів. [6, с. 86]                                                                      Отже, чинники формування конкурентоспроможності підприємства мають велике значення у діяльності підприємства, оскільки вони  діють не ізольовано, кожен сам по собі, а системою, що посилює наслідки дії кожного окремо взятого чинника.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                              1.3 Методи оцінювання конкурентоспроможності підприємства.                                                                                                                                                                                                                                              Класифікація методів оцінювання конкурентоспроможності підприємства передбачає їх поділ на окремі групи за певною ознакою. Найчастіше такою ознакою виступає форма представлення результатів оцінювання, відповідно до якої виділяють графічні, матричні, розрахункові та комбіновані (розрахунково-матричні, розрахунково-графічні) методи.                                                                                                                Графічний метод оцінювання конкурентоспроможності  базується на побудові так званого “ Багатокутника конкурентоспроможності ”, побудова якого здійснюється таким чином: коло ділимо радіальними оціночними шкалами на рівні сектори, кількість яких дорівнює кількості обраних критеріїв; шкали на радіальних прямих градуюємо так, щоб всі значення критеріїв знаходились всередині оціночного кола; значення критеріїв збільшується в міру віддалення від кола; на кожній осі з використанням відповідного масштабу вимірювання позначаємо точки, що відповідають значенням критеріїв; по точках проводимо ламану лінію, яка і формує багатокутник. Перевагою графічного методу оцінювання конкурентоспроможності підприємства є його простота та наочність; недоліком слід вважати те, що він не дає змоги встановити значення узагальненого критерію конкурентоспроможності підприємства.                                                                                                                                                          Матричні методи оцінювання конкурентоспроможності підприємства базуються на використанні матриці – таблиці впорядкованих по рядках та стовпцях елементів. Найбільш показовим методом може слугувати Матриця Бостонської консалтингової групи (БКГ), побудована за принципом системи координат: по вертикалі – темпи росту місткості ринку, що розміщується по рядках матриці у лінійному масштабі; по горизонталі, тобто по стовпцях матриці  – в логарифмічному масштабі відкладається відносна частка виробника продукції на ринку. Найбільш конкурентоспроможними вважаються підприємства, що займають значну частку на швидкозростаючому ринку.                                                                                                                 Переваги: дає змогу дослідити розвиток процесів конкуренції в динаміці та за наявності достовірної інформації забезпечує високу репрезентативність оцінки; як недолік зазначають надмірну спрощеність методу та неможливість проведення аналізу причин того, що відбувається, внаслідок чого ускладнюється процес прийняття управлінських рішень. Окрім матриці БКГ,існують численні матричні моделі, що можуть бути використані для оцінки рівня конкурентоспроможності підприємства, зокрема такі:

- матриця “Привабливість ринку / конкурентоспроможність”;                                           - матриця “Привабливість галузі / конкурентоспроможність”;

- матриця “Стадія розвитку ринку / конкурентна позиція”;

- матриця “Стадія життєвого циклу продукції / конкурентна позиція” тощо.

Табличний метод оцінювання конкурентоспроможності підприємства фактично являє собою варіацію матричного і тому не виділяється тут в окрему групу.

Розрахункові методи оцінювання конкурентоспроможності підприємства є вельми чисельними. Вони поділяються на:

- специфічні методи – методи, що дають змогу оцінити конкурентоспроможність підприємства за окремими аспектами його діяльності – виробничим, інноваційним, маркетинговим, фінансовим тощо;

- комплексні методи – методи, що базуються на комплексному підході до оцінювання конкурентоспроможності підприємства.

Серед комплексних методів оцінювання визначальне місце посідають:

- метод, що базується на оцінюванні конкурентоспроможності продукції підприємства;

- метод, що базується на аналізі порівняльних переваг підприємств-конкурентів;

- метод, що ґрунтується на основі теорії ефективної конкуренції;

- інтегральний метод;

- метод само оцінювання діяльності тощо.

До ключових методів оцінки конкурентоспроможності підприємства відносять методи, в основі яких лежить: життєвий цикл товару, частка ринку, конкурентна перевага, метод бенчмаркінгу, споживча вартість тощо. [13, с. 343-346]

Визначення рівня конкурентоспроможності товару та підприємства останніми роками заклало основу окремого наукового та практичного напрямку, який дістав назву бенчмаркінгу (benchmarking). [11, c.136]

В основі бенчмаркінгу лежить порівняння продукту конкурента з продуктом підприємства  з метою підвищення конкурентоспроможності підприємства. У більш широкому трактуванні бенчмаркінг це не тільки передова технологія конкурентного аналізу, бенчмаркінг це : концепція природного розвитку, прагнення підприємств до безупинного удосконалення; сам процес удосконалення, тобто безупинний пошук нових ідей, їх адаптація і використання на практиці.

Стратегічне планування – найважливіша сфера, для якої бенчмаркінг відіграє істотну роль (рис 1.2). Тобто існує прямий зв’язок бенчмаркінгу зі стратегічним управлінням на підприємстві. [6, c.138-141]