Управління конкурентоспроможністю підприємства

Рис. 1.2. Місце бенчмаркінгу у формуванні стратегії фірми [11, c. 136]

Застосування бенчмаркінгу пропагується нині на численних семінарах та курсах підвищення кваліфікації. Однак опанування його потребує різнобічної підготовки та залучення фахівців різних спеціальностей. [11, c. 136]

Проте остаточну оцінку рівня конкурентоспроможності підприємства можна дістати в результаті порівняння його параметрів з відповідними параметрами підприємств-конкурентів. Конкурентоспроможність організації не є її постійною характеристикою,вона визначає здатність вести успішну конкурентну боротьбу, протистояти в певний період основним конкурентам. [11, c.126-127]

Для збереження конкурентоспроможності організація повинна створювати нові переваги, щонайменше з такою швидкістю, з якою її конкуренти можуть копіювати вже наявні. [4, с.25 ]

При порівнянні конкурентних позицій підприємства галузі використовують концепцію стратегічних груп. Класифікація фірм за стратегічними групами виробляється на основі складання карти стратегічних груп. Цей аналітичний підхід пов’язує аналіз галузі й оцінку положення кожної фірми окремо.

Фірми, що потрапляють до однієї стратегічної групи, звичайно мають такі ознаки [6, c.86]:

-                     порівняльна номенклатура продукції;

-                     однакові канали розподілу товарів;

-                     схожий ступінь вертикальної інтеграції;

-                     близькі ціни на продукцію;

-                     подібні параметри якості;

-                     робота з подібними цільовими групами споживачів;

-                     використання однакових засобів інформації для рекламних цілей.

Кожне підприємство самостійно приймає рішення про кількість параметрів, за якими треба порівнювати окремі підприємства. Тому карт стратегічних груп буде стільки, скільки обрано пар характеристик. Наявність карт із різними парними оцінками може сприяти виявленню рівня та типу конкуренції як у галузі загалом, так і в межах однієї стратегічної групи.

Основними конкурентами є підприємства, що входять до складу однієї стратегічної групи, але якщо стратегічні групи на карті близькі одна до одної, водночас спостерігається конкуренція і між підприємствами різних стратегічних груп. Посилення або послаблення позицій окремих груп і підприємств усередині групи пов’язане з набуттям або втратою окремих конкурентних переваг. Зміни характеристик підприємств можуть створювати умови для переходу їх з однієї стратегічної групи в іншу. [11, с. 132]                                                                                                                Отже,  існують різноманітні методи оцінки конкурентоспроможності підприємства, кожен з яких має свої переваги і недоліки.

1.4 Організаційно-економічний механізм системи управління конкурентоспроможністю підприємства

Управління конкурентоспроможністю підприємства являє собою певний аспект менеджменту підприємства, спрямованого на формування, розвиток та реалізацію конкурентних переваг та забезпечення життєдіяльності підприємства як суб’єкта економічної конкуренції.

Система управління конкурентоспроможності підприємства складається з таких елементів як мета, об’єкт і суб’єкт, методологія  та принципи, процес та функції управління.

Метою управління конкурентоспроможністю підприємства є забезпечення життєдіяльності та сталого функціонування підприємства за будь-яких економічних, політичних, соціальних та інших змін у його зовнішньому середовищі.

Об’єктом  управління конкурентоспроможністю підприємства є рівень конкурентоспроможності, а суб’єктами – певне коло осіб, що реалізують його (управління) мету.

Методологічною основою управління конкурентоспроможністю підприємства є концептуальні положення сучасної економічної та управлінської теорії.

З позицій процесного підходу управління конкурентоспроможністю підприємства являє собою процес реалізації певної сукупності управлінських функцій – цілепокладання, планування, організування, мотивування та контролювання діяльності з формування конкурентних переваг та забезпечення життєдіяльності підприємства.

До базових принципів управління конкурентоспроможністю підприємства слід віднести: принцип єдності теорії та практики управління конкурентоспроможністю підприємства; принцип системності управління; принцип наукової обґрунтованості управління; принцип ранжирування об’єктів управління; принцип багатоваріантності; принцип зіставності управлінських рішень; принцип збереження та розвитку конкурентних переваг підприємства; принцип ринкової орієнтації; принцип цільової спрямованості; принцип комплексності; принцип гнучкості; принцип етапності.

Система управління конкурентоспроможністю підприємства, принципова блок-схема організаційно-економічного механізму якої наведена на рис 1.3, являє собою специфічну багатофункціональну та багатокомпонентну систему, що складається з комплексу взаємопов’язаних блоків, що відчувають на собі вплив зовнішніх та внутрішніх чинників і створюють певну цілісність.

Як видно з блок-схеми, структуру системи управління конкурентоспроможністю підприємства формують вісім програмно-цільових комплексних блоків, які відображають необхідні дії, конкретні організаційні, економічні, техніко-технологічні заходи у їх взаємозв’язку та взаємозалежності, реалізація котрих сприятиме результативному здійсненню управлінських рішень у певній сфері діяльності.

Всі блоки системи об’єднані базовим принципом – кожен з них забезпечує розв’язок проблеми підвищення конкурентоспроможності підприємства,підсилення його позицій на світовому та внутрішньому ринках, забезпечення стійкого розвитку завдяки створенню та підтримці конкурентних переваг. Кожен з блоків, своєю чергою, також може розглядатися як система, що включає різноманітні системо утворювальні компоненти.

Блок 1. Вибір конкурентної стратегії підприємства, в межах якого здійснюється вибір стратегії надбання підприємством конкурентних переваг, стратегії забезпечення конкурентоспроможності підприємства та стратегії конкурентної поведінки підприємства.

Блок 2. Досягнення синергійного ефекту в системі управління конкурентоспроможністю підприємства завдяки кардинальній перебудові організаційно-господарської структури управління, створенню продуктивних центрів прибутку і відповідальності за результати діяльності, удосконаленню організаційних форм і методів маркетингових досліджень, оптимальному вирішенню завдань реформу- вання відносин власності тощо.

Рис. 1.3. Загальна блок-схема організаційно-економічного механізму системи управління конкурентоспроможністю підприємства [13, с. 380-383]

Блок 3. Реформування системи управління персоналом і трудовою мотивацією на основі підвищення ефективності оцінки результатів праці, удосконалення механізму мотивації і відповідальності за забезпечення конкурентоспроможності, реорганізації системи навчання і перепідготовки кадрів з урахуванням вимог стратегічного менеджменту тощо.

Блок 4. Комплексний підхід до підвищення якості і конкурентоспроможності продукції, який передбачає технічне переозброєння і модернізацію виробництва, створення й освоєння принципово нової наукомісткої конкурентоспроможної техніки й устаткування, активізацію інвестиційної та інноваційної діяльності, атестацію всього виробництва на відповідність вимогам європейських і міжнародних стандартів якості та інше.

Блок 5. Системний підхід до диверсифікації та планування виробництва,який передбачає проведення політики диверсифікації виробництва з урахуванням динаміки змін кон’юнктури ринку, використання перспективного бізнес-планування як інструменту формування довгострокових конкурентних переваг тощо.

Блок 6. Реорганізація системи внутрішньо фірмового обліку й аналізу на основі адаптації прогресивних методологічних принципів і методичних положень зарубіжної системи обліку до вітчизняної практики управління виробничими витратами, здійснення комплексу заходів для реструктуризації бухгалтерського апарата підприємства, посилення координації і підвищення ефективності роботи структурних підрозділів бухгалтерської служби з урахуванням вимог ринкових відносин.

Блок 7. Удосконалення внутрішньо фірмового фінансового менеджменту, компонентами якого є інформаційне забезпечення керівництва консолідованою фінансовою звітністю, удосконалення підходів до оцінки й аналізу фінансового стану підприємства.

Блок 8. Інформаційне забезпечення  системи внутрішньофірмового управління, для формування якого необхідні розробка наскрізної інтегрованої системи управління для вирішення завдань менеджменту, проектування і виробництва, упровадження передових інформаційних технологій і засобів зв’язку, створення єдиної інтегрованої системи планування, нормування й обліку витрат. [13, с. 380-391]

Таким чином, принципова блок-схема організаційно-економічного механізму системи управління конкурентоспроможністю підприємства являє собою сукупність підсистем, що відображають агреговані комплекси дій з підвищення конкурентних можливостей підприємства. Через складність та багатоаспектність проблеми конкурентоспроможності загальна блок-схема не відображує з високим ступенем деталізації всієї гами організаційно-економічних та технічних методів та способів розв’язку задачі підвищення конкурентоспроможності підприємства. Але така структуризація дає змогу здійснювати системний та цілеспрямований пошук шляхів спряження всіх основних компонентів організаційно-економічного забезпечення внутрішноьфірмового управління для концентрації зусиль та управлінських впливів на чинники, що визначають внутрішній потенціал підприємства, який дає змогу забезпечити підвищення його конкурентних можливостей.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ТА ОЦІНКА КОНКУРЕНТОСПРО-МОЖНОСТІ ВАТ “ХАРКІВСЬКА ТЄЦ-5”                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                       2.1   Загальна характеристика ВАТ “Харківська ТЕЦ-5”

Енергетика є ключовою частиною господарського комплексу країни і окремих її регіонів,що забезпечує нормальний розвиток та функціонування всіх галузей економіки і виробництв. На сьогоднішній день енергія (в тому чи іншому вигляді) проникла у всі сфери життєдіяльності: без енергії практично неможлива робота ні одного суб’єкта економічної діяльності. З точки зору взаємодії з кінцевими споживачами (суб’єктами економічної діяльності) найбільш важливими є енергетичні системи, оскільки в більшості випадків споживання енергоресурсів в економіці здійснюється в формі електричної та теплової енергії.[15, с. 102]                                           Становлення нової системи ринкових відносин у сфері енергетики України почалося в 1996 році. Реформа в енергетичній галузі в умовах конкуренції між виробниками здійснювалася з метою досягнення мінімально можливої ціни на енергію для споживача, що при цьому була оптимальною і для її виробників. Комерційні відносини між продавцями енергії  та її покупцями були оформлені Договором між членами оптового ринку енергії на підставі якого був створений оптовий ринок енергії. Предметом конкуренції між виробниками енергії (енергогенеруючими компаніями) була ціна, а між постачальниками – якість наданих послуг.                                                                                                                                                                                                    Для досягнення поставленої мети були впроваджені нові ринкові підходи до системи ціноутворення, форм розрахунків, системи збору і розподілу коштів, системи організації і регулювання відносин між суб’єктами оптового ринку. З метою регулювання суб’єктів природних монополій в оптовому ринку і контролю над діяльністю суб’єктів на суміжних ринках був створений державний регулювальний орган – Національна комісія регулювання електроенергетики. [9, c. 5]