1. Діяльність державних владних  структур (фіскальна та кредитно-грошова  політика, законодавство). Наприклад,  в залежності від характеру  податкової політики (розмір податкових  ставок) підприємство буде отримувати високий прибуток чи, навпаки, зовсім його не отримувати.

     2. Господарська кон'юнктура, що  складається. Вона включає кон'юнктуру  ринків сировинних та матеріальних  ресурсів, ринків трудових ресурсів, ринків засобів виробництва, ринків  фінансових ресурсів.

     3. Розвиток родинних та підтримуючих  галузей. В даному випадку мова  де про розвиток нових технологій (ресурсозберігаючих, технологій глибокої  переробки), нових матеріалів та  джерел енергії, їх впровадження  у виробництво підвищує науковий  та виробничий потенціал підприємства.

     4. Параметри попиту. Вони включають  ріст попиту на товари, що виробляються  підприємством, його стабільність  і дозволяють підприємству отримувати  високий прибуток, а також закріпити  своє положення на ринку. Нестабільний  попит, зміна вимог покупця до якості продукції підприємства, зниження покупної можливості населення, навпаки, не створюють умов для забезпечення певної конкурентоспроможності підприємства.

     До  внутрішніх факторів відносяться наступні:

     1. Діяльність керівництва та апарату управління підприємства (організаційна та виробнича структури управління, професійний та кваліфікований рівень керуючих кадрів).

     2. Система технологічного оснащення.  Обновлення устаткування та технологій, тобто заміна їх на більш  прогресивні, забезпечує підвищення конкурентоспроможності підприємства, підсилює внутрішню гнучкість виробництва.

     3. Збут продукції, його об'єм  та витрати реалізації. Цей фактор  серйозно впливає на підвищення  конкурентоспроможності підприємства: можна досягти непоганих результатів в виробництві, випускаючи продукцію вищої якості і відносно невисокої собівартості, але все буде зведене нанівець із-за непродуманої збутової політиці. Тому підприємство намагається здійснити ефективний збут за рахунок продажі продукції, необхідної ринкові, стимулювати збільшення об'ємів продаж, завойовуючи нові ринки збуту.

     До  форм та методів максимізації внутрішніх можливостей проведення технологічної  політики, направленої, по-перше, на постійне внесення підприємства необхідно перш за все віднести гнучке їх використання “ноу-хау” в технологію виробництва та образ своєї продукції, що дозволяє підприємству стати лідером у випуску даної продукції, по-друге, забезпечення високої якості, по-третє, на поставку продукції в строк.

     Як  відомо, розрізняють чотири типи конкуренції:

1. чиста конкуренція;
2. чиста монополія;
3. монополістична конкуренція;
4. олігополія.

     Незважаючи  на те, що кожний ринок має свої унікальні  особливості, все ж таки є щось загальне в тому, як здійснюється конкуренція  на різних ринках і цього загалом  досить, щоб сутність конкуренції була відображена єдиною аналітичною концепцією, яку можна використати для вияву природи та оцінки інтенсивності конкуренції.

     До  основних сил, що формують конкурентне  середовище та визначають рівень його розвитку, слід віднести:

1. Споживачів, які визначають попит на товари споживання, певною мірою, ціни на них через інтенсивність попиту та конкуренції між собою за придбання товарів.
2. Виробники товарів, які визначають конкурентні сили, що виникають внаслідок їх економічних можливостей з виробництва товарів відповідно до попиту населення (ураховуються також постачання по імпорту).
3. Інтенсивність конкуренції серед існуючих виробничих підприємств, яка визначає, з якою силою вони змагаються за найвигіднішу позицію на ринку. Боротьба за кращу позицію виявляється в кінцевому результаті, у намаганні кожного підприємства завоювати свою клієнтуру.
4. Потенціальних конкурентів, які визначають конкурентні сили, що виникають через появу нових конкурентів.
5. Тиск товарів-замінників - специфічний чинник, який впливає на конкуренцію за декількома напрямками. По-перше, підприємствами, які “вловили” переваги нових товарів і відповідно перебудувати свою товарно-асортиментну політику, виходять у лідери і зумовлюють загострення конкуренції. По-друге, між товарами, які задовольняють певну потребу, завжди існує конкуренція і чим більше таких товарів, тим сильніша конкуренція між підприємствами. З'являються більш широкі можливості в здійсненні товарно-асортиментної та цінової політики. По-третє, завжди існує можливість появи певної альтернативи існуючим методам та формам реалізації товарів, тобто виникає тиск технологій-замінників і маркетингових “ноу-хау” [10].

     Слід  звернути увагу особливу увагу на роль держави у становленні конкуренції. До речі, М. Портер розглядає у своїй моделі державу, як складову силу конкуренції, але в контексті впливу постачальників. Це зрозуміло, бо державі відведено роль не визначальної сили у формуванні конкуренції, а роль певного регулятора в сталій економіці, який може посилювати чи послаблювати ту чи іншу силу конкуренції.

     Але у нашому випадку держава - це основна  сила, що формує конкурентне середовище, бо саме вона створює суб'єктів конкуренції  через трансформацію власності  та економічних відносин у суспільстві. А тому у перехідній економіці до п'яти “класичних сил”, що формують конкуренцію слід додати шосту - державу.

1.2 Роль управління  в забезпеченні  конкурентних переваг  підприємства

     В економічній літературі конкурентні  переваги часто ототожнюються з  можливостями розпоряджатися наявними ресурсами, тобто її конкурентоспроможністю. Необхідно зазначити, що така аналогія має під собою вагомі підстави, тому що зміст конкурентоспроможності найчастіше трактується як здатність випереджати суперників у досягненні поставлених цілей. Разом з тим між цими поняттями є причинно-наслідкове розходження. Конкурентоспроможність є результатом, що фіксує наявність конкурентних переваг, без останніх неможлива конкурентоспроможність. Але наявність окремих конкурентних переваг не означає автоматичної переваги. Лише в комплексі вони можуть впливати на вибір оптимального рішення. Крім того, на конкурентоспроможність впливають стратегічні та тактичні зміни на ринку, не пов'язані з діяльністю підприємства (зміна попиту, демографічні зрушення, природні явища і т.п.). Порівняння даних понять пояснює активний інтерес до дослідження природи конкурентних переваг. Він зумовлений бажанням зрозуміти механізм конкурентоспроможності, розкрити його внутрішні зв'язки [31].

     Дослідники  розрізняють коротко - та довготермінові конкурентні переваги. З часом було визначено декілька джерел конкурентних переваг. Вони включають організаційні ресурси та можливості, успішність впровадження стратегії, час, новаторство та творчість. Прихильники ресурсної теорії формулювання стратегії вважають ресурси та можливості основним джерелом конкурентних переваг. Вони переконують, що стратегію слід базувати на сильних сторонах компанії, не зосереджуючись на зовнішньому оточенні.

     Ресурси і можливості можна черпати з  різних сфер діяльності організації, і задача розробників стратегії полягає в тому щоб визначити, які з них доцільно застосувати для того, щоб вирізнитись з поміж конкурентів. Такими можуть бути ресурси, які:

     підвищують  конкурентоспроможність компанії шляхом зменшення затрат (напр., виробнича потужність, виробничий процес, доступ до сировини, та ін.);

     можуть  бути використані для диференціації  діяльності (досвід роботи на ринку, канали розподілу, торгові марки та ін.);

     мають вплив на ринкову владу (розміри  фірми, фінансові можливості, ін.);

     ускладнюють іншим вступ на ринок (патенти, доля ринку та ін.).

     Наступний напрямок досліджень стосується впровадження сформульованої стратегії як рівноправного важливого джерела конкурентних переваг. Однією з перших концепцій втілення стратегії та організаційного розвитку стала концепція МсКіnsеу 7S, яка дала основу для створення цілого ряду подібних концепцій. Вона визначила сім факторів, необхідних для втілення стратегії та успішного впровадження організаційних змін (рис.1.1). Дана концепція базується на припущенні, що зміна стратегії вимагатиме змін у діяльності компанії та цінностях [29].

     На  рис.1.2 представлена схема ресурсного підходу до формулювання стратегії  в графічній формі.

     Це  в свою чергу визначить вимоги до факторів, що залишились незмінними. Разом із зростанням рівня конкуренції в багатьох конкурентних середовищах з'являються нові види конкурентних переваг. Це вимагає зосередження на якості, швидкості та можливості швидкого обороту, а також високого рівня новаторства та творчості. Багато дослідників стверджують, що єдиним джерелом успіху компанії є її здатність вчитись [29].

     Конкурентоспроможність  товару характеризується його здатність  відповідати аналогічним товарам, представленим на ринку. Вона визначається конкурентними перевагами: з одного боку, якістю товару, його технічним рівнем, споживчими властивостями, з іншого - цінами, що визначаються продавцями товарів. Крім того, на конкурентоспроможність впливають переваги в гарантійному і післягарантійному обслуговувані, рекламі, імідж виробника, а також ситуація на ринку, коливання попиту.

     Рис 1.1.7S-матриця МсКіnsеу

     конкурентна перевага конкурентоспроможність менеджмент

     Разом з тим конкурентоспроможність товару - це не тільки висока якість і технічний  рівень, вміле маневрування в ринковому просторі та в часі, а й максимальне врахування вимог і можливостей конкретних груп покупців. Об'єктивна оцінка всіх аспектів рівня конкурентоспроможності може бути зроблена лише на основі критеріїв, якими оперує споживач і для якого цей товар призначений. Причини конкурентоспроможності товару слід шукати в конкурентних перевагах окремих його характеристик, що є наслідком ефективного управління процесом розроблення, реалізації та експлуатації пропонованої продукції.

     Конкурентоспроможність фірми - це можливість ефективно розпоряджатися власними і позиковими ресурсами в умовах конкурентного ринку. Виробництво і реалізація конкурентоспроможних товарів - обов'язкова умова конкурентоспроможності фірми. У більш широкому розумінні для забезпечення конкурентоспроможності необхідна систематична робота з усього виробничо-господарського циклу, що приводить до конкурентних переваг у сфері НДДКР, виробництва, управління, фінансів, маркетингу і т.п. Конкурентоспроможність фірми є результат її конкурентних переваг у всьому спектрі проблем управління компанією.

     Конкурентоспроможність  галузі визначається наявністю технічних, економічних та організаційних умов для створення, виробництва і  збуту (з витратами не вище інтернаціональних) продукції високої якості, що задовольняє вимоги конкретних груп споживачів. Вона припускає наявність:

     конкурентних  переваг перед аналогічними галузями за кордоном, які можуть зумовлюватися  раціональною галузевою структурою;

     групи високо конкурентних фірм-лідерів, які  підтягують інші підприємства галузі до свого рівня;

     налагодженої  дослідно-конструкторської та прогресивної виробничо-технологічної бази;

     розвинутої  галузевої інфраструктури;

     гнучкої системи науково-технологічного, виробничого, матеріально-технічного і комерційного співробітництва як всередині галузі, так і з іншими галузями в країні, за її межами;

     ефективної  системи розподілу продукції.

     Конкурентоспроможність  галузі досягається за рахунок як конкурентних переваг її компанії, так і системи їх взаємодії [19].

     Конкурентоспроможність економіки - дуже складне, багатоаспектне поняття, що не має загальновизнаного універсального визначення і розглядається як концентроване вираження економічних, науково-технічних, виробничих, управлінських, маркетингових та інших можливостей, реалізованих у товарах і послугах, що успішно протистоять конкуруючим з ними закордонним товарам і послугам на внутрішньому та зовнішніх ринках. Але це лише один, найбільш видимий бік поняття. Інший бік - це переваги системи державного і суспільного устрою країни, політико-правової організації, регулювання всіх сторін громадського життя суспільства, здатність держави забезпечити стійкий, динамічний розвиток національної економіки і пов'язаний з цим матеріальний добробут членів суспільства, який не поступається світовим стандартам. Іншими словами, щоб мати конкурентоспроможну економіку, необхідно створити конкурентоспроможне суспільство, що має незаперечні переваги в різних сферах людської діяльності.