Т Вступ
1. Теоретичні
засади лізингових відносин
1.1 Поняття та
функції лізингу
1.2 Предмет та
суб’єкти лізингових відносин
1.3 Види лізингу
1.4 Форми лізингових
угод
2. Розвиток лізингу
в Україні
2.1 Суб’єкти
ринку лізингу в Україні
2.2 Ринок фінансового
лізингу
2.3 Аналіз банківського
сектору України
3.Лізингові
платежі – основа лізингових
взаємовідносин
3.1 Склад, види
та форми лізингових платежів
3.2 Методи розрахунку
лізингових тплатежів
Висновки
Список використаних
джерел
Вступ
Із здобуттям
у 1991 році незалежності Україна
стала на шлях глибоких перетворень, де
провідне місце посідають фінансово-кредитні
відносини. Для структурної перебудови
народного господарства Україна гостро
потребує інвестицій.
Серед різних
способів впливу на інвестиційну
політику будь-якої держави важливе
місце займають податки і амортизаційні
відрахування: змінюючи розміри податків,
встановлюючи податкові пільги, збільшуючи
або зменшуючи строки амортизації, держава
визначає галузі більш прибуткового вкладення
капіталів, що призводить до розвитку
економіки у потрібному їй напрямку.
В такій
ситуації стає можливим застосування
якісно нових методів оновлення
матеріальної бази і модернізації
основних фондів підприємств
різних форм власності. Одним
із найбільш ефективних таких
методів є лізинг, під яким
у загальному сенсі розуміється передача
господарського майна в тимчасове користування
на умовах певного терміну, зворотності
та платності. Як вже зазначалось, нині
лізингові операції розглядаються як
новий вид фінансування. Цьому сприяють
загальні тенденції економічного розвитку
та інші вигоди, до яких належать:
1. Зменшений
обсяг ліквідних засобів у
зв`язку з труднощами, що постійно
створюються на грошовому ринку;
2. Загострення
конкуренції, що потребує оптимізації
інвестицій, які дають можливість
суттєво розширити ринок збуту за рахунок
залучення в господарчий оборот малих
і середніх фірм;
3. Підтримка
розвитку лізингових операцій
з боку державних органів влади
і фінансових ділових кіл у
цілому, що стимулює зростання
інвестиційної діяльності;
4. Загальне збереження
ліквідності підприємств;
5. Створення
міцної основи для здійснення
розрахунків, що надає балансові
переваги та страхові вигоди.
Всі вище
викладені аргументи свідчать
про те, що лізингова діяльність
є, по суті, пільговою галуззю
інвестиційної діяльності. Досвід іноземних
країн підтверджує цю точку зору.
Для розвитку
лізингу існують такі передумови
- історичні, соціально-економічні,
наукові, юридичні.
Відомо, що
гарантією та запорукою успішного
розвитку будь-якої підприємницької
діяльності є її надійне правове забезпечення.
І навпаки, правова невизначеність відносин
партнерів стає однією з причин, що стримує
підприємницьку ініціативу. Лізинговий
бізнес не є винятком.
Тому важливою
умовою розвитку лізингових відносин
є створення сучасного мобільного
законодавства, що стимулюватиме ділову
активність усіх учасників лізингових
угод: лізингових фірм, банків, підприємств
виробничої та сервісної сфери, потенційних
лізингоодержувачів.
Таким чином,
враховуючи повністю позитивний
досвід здійснення лізингових операцій
в іноземних країнах, а також необхідність
і перспективність розвитку лізингу в
Україні, враховуючи незначний досвід
України у регулюванні лізингових відносин
і більш досконале законодавство країн,
що протягом десятиліть практикують лізинг,
передбачаючи той факт, що вивчення і аналізування
теоретичних питань лізингу та світового
досвіду лізингових відносин, а також
перспектив міжнародного лізингу в Україні
полегшить подальше становлення лізингу
в Україні і дасть можливість уникнути
певних помилок у регулюванні цих відносин
в подальшому, що зумовило актуальність
даної теми.
1.
Теоретичні засади лізингових
відносин
1.1. Поняття та
функції лізингу
Відносно
економічної сутності лізингу
досі ще не існує єдиної
думки економістів. Його зміст
та роль в теорії трактуються
по різному. Одні розглядають
лізинг як одну з форм кредитування
підприємницької діяльності, другі
цілком ототожнюють його з довгостроковою
орендою або однією з її форм, яка в свою
чергу зводиться до відносин найму або
підряду, треті вважають лізинг завуальованим
способом купівлі-продажу засобів виробництва
або права користування чужим майном,
а четверті інтерпретують лізинг як дії
за чужий рахунок, тобто управління чужим
майном за дорученням.
Сучасне розуміння
лізингу сходить до класичних
принципів римського права про
розмежування понять власник
та користувач майна. Виникнення
та існування його в якості
особливого виду бізнесу основані саме
на можливості розподілу компонентів
власності на два найважливіших повноваження
- користування річчю, тобто використання
її згідно з призначенням з метою отримання
доходу та інших вигод, та саме право власності
як правове панування особи над об’єктом
власності. Багатовіковий досвід довів,
що багатство в кінцевому рахунку заключається
не просто у володінні власністю безпосередньо,
а в ефективному її використанні.
Звідси перш
за все випливає, що лізинг - це
спосіб реалізації відносин власності,
який відображає стан виробничих сил та
виробничих відносин, з якими він знаходиться
в тісному взаємозв’язку.
Лізинг в
широкому значенні являє собою
організаційну форму підприємницької
діяльності, яка відображає відносини
власності, як уособлену систему господарювання.
Проте, як і будь-яке самостійне явище,
як економічна категорія, він має свій
власний зміст та різноманітні форми прояву.
Дивлячись
на те, що лізинг відображає
визначену взаємодію елементів
виробничих сил та виробничих
відносин, то він має матеріально-речову
основу та соціально-економічну форму.
Соціально-економічний
зміст лізингу визначається відносинами
власності та спільної економічної
діяльності по вертикалі та
горизонталі (з власником, суспільством
і т.д.), а також умовами трансформації
власності. Матеріально-речова сторона
лізингу характеризується організаційно-правовими
формами виробництва, наймом усіх або
частини речових елементів підприємницької
діяльності, купівлею-продажем майна та
умовами кредитування.
Вважається
загальновідомим, що лізинг тісно
пов’язаний з орендним механізмом,
але в діловому обороті він
має більш широку, складну потрійну
основу та містить в собі
одночасно значні властивості
кредитної угоди, інвестиційної
та орендної діяльності, які тісно
взаємодіють, створюючи нову організаційно-правову
форму бізнесу.
Лізинг відноситься
до підприємницької діяльності
більш високого рівня в порівнянні
з орендною, банківською чи комерційною,
так як він вимагає та передбачає
широкий діапазон знань фінансового
бізнесу, та положення в виробництві, на
ринках обладнання та нерухомості, а також
варіаційних потреб клієнтів та особливостей
оренди.
Закон України
Про фінансовий лізинг дає
наступне визначення терміну
лізинг:
Лізинг - це
вид цивільно-правових відносин,
що виникають із договору фінансового
лізингу, згідно якого лізингодавець зобов’язується
набути у власність річ у продавця (постачальника)
відповідно до встановлених лізингоодержувачем
специфікацій та умов і передати її у користування
лізингоодержувачу на визначений строк
не менше одного року за встановлену плату
(лізингові платежі).
Таким чином,
лізинг - це особливий вид підприємницької
діяльності, який включає в себе
три форми організаційно-економічних
відносин: орендні, кредитні та
торгівельні, зміст кожної з яких окремо
повністю не вичерпує сутності таких специфічних
фінансово-майнових операцій.
1.2 Предмет та
суб’єкти лізингових відносин
Головною
обов’язковою умовою лізингу
є те, що об’єкти, які передаються
в лізинг, можуть бути використані
лише для підприємницьких цілей. Згідно
з діючим законодавством предметом лізингу
може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними
ознаками та віднесена відповідно до законодавства
до основних фондів.
З урахуванням
цього можна виділити наступні
групи предметів лізингу:
а) рухоме
майно:
*
обладнання промислового призначення
(верстати, устаткування, технологічні
лінії, енергетичне обладнання, складське
обладнання і майно);
*
транспортне обладнання: повітряні,
наземні та водні транспортні засоби,
обладнання для їх експлуатації (судна,
літаки, вертольоти, автомобілі, в тому
числі спеціальні, залізничні вагони,
контейнери і т.д.);
*
будівельна техніка;
*
засоби телевізійного та дистанційного
зв’язку;
*
оргтехніка, конторське обладнання;
*
ліцензії, ноу-хау, комп’ютерні програми
і т.д.;
б) нерухоме
майно:
·
будівельні споруди і споруди
виробничого, торгівельного або
комунально-побутового призначення;
·
споруди (нафтові та газові
свердловини, гідротехнічні та
транспортні споруди).
Таким чином,
у лізинг може передаватися
будь-яке майно, що не заборонене
до вільного обігу і не знищується
в процесі виробничого циклу.
Лізингодавцем
може бути будь-який суб’єкт підприємницької
діяльності, котрий здійснює лізингову
діяльність, тобто передає в користування
майно за договором лізингу. Лізингодавцями
можуть бути:
·
банки та їхні філії, фінансові
компанії, кредитні установи, в яких
передбачений цей вид діяльності;
·
лізингові компанії: фінансові, що
спеціалізуються тільки на фінансуванні
угоди (оплата майна), або універсальні,
що надають не тільки фінансові,
а й інші види послуг, які
пов’язані з реалізацією лізингових
операцій (технічне обслуговування, навчання,
консультації і т.д.). Їхні переваги - оперативність,
мобільність, добре знання ринку і ситуації
на місцях;
·
брокерські лізингові фірми;
·
будь-яка виробнича або торгівельна
фірма (товариство), для якої лізингова
діяльність передбачена в установчих
документах і яка має достатню кількість
фінансових засобів;
·
страхові та пенсійні фонди.
Другим учасником
лізингової угоди є будь-який
суб’єкт підприємницької діяльності,
котрий одержує у використання
майно за договором лізингу, - лізингоодержувач.
Це може бути юридична особа в будь-якій
організаційно-правовій формі, що здійснює
підприємницьку діяльність, або громадянин,
котрий займається підприємницькою діяльністю
без створення юридичної особи і зареєстрований
як індивідуальний підприємець.
Постачальником
(продавцем) об’єкту лізингу може
бути підприємство-виробник, торгівельна
організація або інші суб’єкти
підприємницької діяльності, які
продають майно, що передається
згідно з договором лізингу.
1.3 Види лізингу
Відповідно
до рівня окупності майна розрізняють
фінансовий (капітальний) і оперативний
лізинг. Це найбільш поширені
види лізингу. Існує кілька
критеріїв для їх розмежування:
це і тип орендованого майна,
і обсяг обов'язків лізингодавця,
і термін використання об'єкта лізингу.
Визначень фінансового та оперативного
лізингу багато. Наведемо деякі з них.
Фінансовим
називається лізинг, коли вартість
майна повністю повертається
лізингодавцю за час дії договору
лізингу (що передбачає співпадіння
терміну повної амортизації майна і терміну
договору). Для оперативного лізингу характерне
часткове відшкодування вартості зданого
в лізинг майна (термін амортизації довший
від терміну договору).