Курсова робота

     з дисципліни: “Банківські  операції”

     На  тему: “Удосконалення споживчих кредитів – як вид кредитних операцій комерційного банку” 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     м. Дніпропетровськ

     2009 

     ЗМІСТ 

Вступ  3

Розділ 1.Теоретичні та методичні засади здійснення кредитних операцій комерційними банками 

1.1 Законодавча база здійснення кредитних операцій комерційних банків

1.2 Теоретичні та методичні засади здійснення кредитних операцій комерційними банками      

1.3. Зарубіжний  досвід здійснення кредитних  операцій комерційними банками

Розділ 2. Аналіз кредитних операцій комерційного банку «Сведбанк»  

2.1. Загальні  відомості про банк і конкурентне  середовище 

2.2. Аналіз 

2.3. Аналіз прибутковості кредитних операцій банку 

2.4. Оцінка  кредитоспроможності позичальника          
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

     ВСТУП 
 

     Актуальність. В останній час споживче кредитування набуває все більшої актуальності. Пов’зано це з тим, що всі ланки суспільства прагнуть ефективно функціонувати, а без розвитку всіх напрямків банківської інфраструктури, насамперед споживчого кредитування, не можливий нормальний розвиток суспільства, а саме всіх його категорій (верст населення). Особливо актуально це питання стоїть перед молодим поколінням. Для нормального проживання яким відразу хотілося мати власне житло, можливість його обладнати. Говорячи про це, я маю на увазі не предмети розкошу, а елементарні засоби для існування, які є необхідними для нормального і щасливого проживання як молодих сімей так і інших верств населення. Адже якщо ми хочемо побудувати багату і високо розвинуту країну, то це можливо лише при тій умові що кожен член нашого суспільства буде жити в добробуті та щасті. А цю проблему в деякій мірі можна вирішити за допомогою такого банківcького продукту – споживчий кредит.

     З початку перебудовчих часів поступово стало не привабливим продуктом для більшості банків. Насамперед причинами цього стали високі темпи інфляції та, як правило, довгостроковий характер кредитування, тоді як банки надавали перевагу короткотерміновим кредитам під торгівельні операції.

     Але з часом все змінюється, і ті тенденції які існують в усьому світі не залишилися поза нашою увагою (так за статистичними даними у високо розвинутих [1] країнах близько третини обсягу всіх кредитних угод припадає на кредитування фізичних осіб, тобто на споживче кредитування). То ця тема стає все більш актуальною для нашої країни на даний час. Свідченням цього є як державні програми по житловому кредитуванню молодих сімей так і початок активізації роботи деяких банків на цьому сегменті ринку.

     Одним з комерційних банків в Україні, який в даний момент займається споживчим  кредитуванням, є АКБ «Сведбанк».

     Мета. В результаті проведеної мною роботи були детально вивчені теоретичні та практичні аспекти, які стосуються як споживчого кредитування так і тих сфер з якими цей продукт стикається. Що стосується теоретичних аспектів, то вони розглянуті в першому розділі даної курсової роботи і розкривають класифікаційні види споживчого кредиту (в залежності від цільового характеру, суб’єктів кредитних відносин, способів організації надання позичкових коштів, форм видачі кредиту, ступені покриття кредитом вартості споживчих товарів, строків надання кредиту) та детально описують всі елементи кредитного процесу з урахуванням тієї особливості, що позичальником, як правило, є фізична особа.

     Методологічно – інформаційна база. Курсова робота виконана на матеріалах АКБ «Сведбанк» України. До розгляду приймалися дані за чотири квартали 2007 року та два місяці 2008 року. Використовувалися відомості журнальних статей та статистичних збірників. При написанні роботи також користувалися законами та нормативними актами, постановами та положеннями Верховної Ради України, Кабінету Міністрів, Національного банку України, наукові монографії.

     Об’єкт  дослідження. Виходячи з вивчених мною теоретичних аспектів була досліджена робота такого суб’єкту банківської системи, як АКБ «Сведбанк» на ринку споживчого кредитування України. Дослідження базувалося на основі даних Правління АКБ «Сведбанк» по всіх регіональних управліннях України. В результаті цього дослідження було визначене теперішнє положення АКБ «Сведбанк», вивчено з якими проблемами стикається банк на даному етапі своєї діяльності, процес споживчого кредитування та методи оцінки кредитоспроможності позичальників – фізичних осіб, фактори які впливають на діяльність банку як в середині самого банку так і з зовні, проаналізована програма дій банку, перспективи розвитку на майбутнє. 

 

      РОЗДІЛ 1 Теоретичні та методичні засади здійснення кредитних операцій комерційними банками

     1.1 Законодавча база, здійснення кредитних операцій комерційними банками України 
 

     У процесі кредитування клієнтів комерційні банки завжди зустрічаються з  суперечностями між дохідністю кредитних  операцій, ризиками і ліквідністю  вкладених у позички коштів. Чим  більший дохід приносять позички, тим вищий ступінь кредитного ризику і нижча ліквідність вкладених у кредити активів, і навпаки. Якщо кредитна політика банку буде спрямована тільки на забезпечення високої ліквідності позичок, то він програє в конкуренції з іншими банками у прибутковості, а якщо пріоритетним буде прагнення тільки до високої прибутковості кредитів, то банк втратить платоспроможність, що межує з банкрутством.

     Кредитні  операції, як вид господарської діяльності комерційних банків, ґрунтуються  на глибокому розумінні економічних, фінансових і правових підвалин бізнесу. Кредит може бути повернений у строк тільки тоді, коли забезпечена його цільова ефективність.[2]

     Комерційні  банки повинні володіти певними  заходами для запобігання виникнення збитків від кредитної діяльності, серед яких найважливіше значення мають правові.

     Тому  основні правові, фінансові та економічні принципи кредитування саме знаходять  свій прояв у кредитній політиці комерційного банку. Головними елементами ефективного управління кредитами є: ретельно розроблена кредитна політика, якісне управління портфелем, ефективний контроль за кредитами і добре підготовлений для цієї роботи персонал.

     Кредитування  – процес складний та багатогранний  і в умовах переходу до ринкової економіки набуває нових й ефективних шляхів застосування і розвитку. У даний час кредитні операції носять рівноправний і добровільний характер і обидві сторони (кредитор і позичальник) виконують активну роль щодо своїх обов’язків і прав, які закріплюються між ними.

     Основні економічні та правові основи кредитування знайшли своє закріплення в чинному законодавстві України.

     Відносини, що виникають в процесі кредитної  діяльності комерційних банків, регулюються  різними галузями права. Фінансове  право виділяється серед них  обсягом врегульованих ним суспільних відносин, значенням, а також впливом на правове регулювання нормами інших галузей права відносин, що складаються в процесі кредитної діяльності комерційних банків.

     Відносини між Національним банком та комерційними банками з приводу кредитної діяльності останніх мають ознаку змістової єдності з предметом фінансового права, тому вони не можуть бути відірвані від нього. В цілому відносини між Національним банком та комерційними банками є відносинами “Влади-підпорядкування”, що не виключає можливості захисту прав комерційного банку перед Національним банком. Зміст фінансово-правових відносин між Національним банком та комерційними банками переважно складають обов’язки комерційних банків дотримуватись встановлених економічних нормативів, вимог щодо формування резервів, правил здійснення кредитних операцій та організації внутрішньої діяльності, а також права Національного банку на здійснення контролю та нагляду за кредитною діяльністю комерційних банків та на застосування до банків заходів впливу.

     Перед тим, як проводити характеристику правової бази, що регулює процес органiзацiї роботи банку з кредитами, охарактеризуємо основні законодавчі акти, на основi яких здійснюється проведення кредитної дiяльностi в Україні.

     Основним  законодавчим актом, що регулює банківську дiяльнiсть в Україні є Закон України «Про банки i банкiвську діяльність» №2121-ІІІ вiд 7 грудня 2000 року.[1]

     У cтатті 2 цього закону дається визначення поняття «банківський кредит». Згiдно Закону, як зазначалося раніше, банківський кредит це будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмiн на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентiв та iнших зборiв з такої суми. [1]

     Питання банківського кредитування розглядаються у cтaттi 49 даного Закону – «Кредитнi операції». У цiй cтатті вказанi обов’язки банку стосовно проведення кредитної дiяльностi. Так, «банк зобов’язаний мати у своєму складi структурний пiдроздiл, функцiями якого є надання кредитiв та управлiння операціями, що пов’язані з кредитуванням».

     Банк  зобов’язаний при наданні кредитiв дотримуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитiв, дотримуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків. У разі несвоєчасного погашення кредиту або вiдсоткiв за його користування банк має право видати наказ на примусову оплату боргового зобов’язання, якщо це передбачено кредитним договором.

     В статті 49 встановлюється заборона на надання бланкових кредитiв за умов недодержання економічних нормативів та на надання кредитів за ставкою нижчою, ніж ставка за кредитами, які бере сам банк та ставки, що сплачується ним по депозитам. [1]

     Положення «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків»  від 6 липня 2000 р. № 279 (із змінами та доповненнями Постановою Правління Національного банку України від 17.01.2005 № 10).

     З метою підвищення надiйностi та стабiльностi банківської системи, захисту iнтepeciв кредиторів та вкладників банків Національним банком України встановлюється порядок формування i використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями.

     Положення «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» розроблене на пiдставi законів України «Про Національний банк України», «Про банки i банківську діяльність», «Про підприємства в Укpaїні», «Про господарські товариства» та інших нормативно-правових актів Національного банку. [1]

     З метою розрахунку резерву під кредитні ризики банки мають здійснювати класифiкацiю кредитного портфелю за кожною кредитною операцією залежно від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції. За результатами класифiкацiї кредитного портфеля визначається категорія кожної кредитної операції: “стандартна”, “під контролем”, “субстандартна”, “сумнівна” чи “безнадiйна”. [1]

     Загальна  заборгованість за кредитами становить валовий кредитний ризик i на його основі визначається чистий кредитний ризик шляхом зменшення валового кредитного ризику, класифікованого за ступенем ризику, на вартість прийнятого забезпечення.

     Банки зобов’язанi створювати та формувати  резерви для вiдшкодування можливих втрат на повний розмiр чистого  кредитного ризику за основним бор¬гом, зваженого на вiдповiдний коефiцiент резервування, за вciма видами кре¬дитних операцiй в нацiональнiй та iноземній валютах.

     Пункт 4 Положення – це оцiнка фiнансового  стану позичальника. Критерiї оцiнки  фiнансового стану позичальника встановлюються кож¬ним банком самостiйно його внутрiшнiми положеннями. Методика проведення оцiнки фiнансового стану позичальника, що розроблена банком, є невiд'ємним додатком до внутрiшньобанкiвського положення банку про кредитування.