Удосконалення споживчих кредитів – як вид кредитних операцій комерційного банку

     Споживчий кредит [1] – кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам-резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і повертається в розстрочку , якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.

     Суб’єктами кредитних відносин являються фізичні особи (позичальники), а в особі кредитора виступають банки, інші кредитні установи (ломбарди, пункти прокату та інші підприємства та організації).

     Між банком та населенням може існувати й  посередник, наприклад торгівельна  організація, однак при цьому  зміст споживчого кредиту не змінюється.

     Об’єктом кредитування є витрати, пов’язані з задоволенням попиту населення поточного характеру, в тому числі придбання товарів в особисту власність, а також витрати капітального (інвестиційного) характеру на будівництво та підтримання нерухомого майна. [5]

     Що  стосується більш детального регулювання споживчого кредиту зі сторони держави в порівнянні з іншими формами кредиту, то це в основному проявляється в регулюванні процентних ставок, строків, додержання принципів соціальної справедливості, доступності кредитів. Більш детальне регулювання обумовлене тим, що споживчий кредит появ’я заний з потребами населення, рівнем його життя.

     Враховуючи  вивчений матеріал наведемо класифікацію [1] споживчих кредитів яка, на наш  погляд, є найбільш повною та вдалою (див. Рис. 1.):

• цільовим характером;
• суб’єктами кредитних відносин - на банківські та небанківські;
• способом організації надання позичкових коштів - на позики організовані та неорганізовані, прямі та непрямі;
• формами видачі - на товарні та грошові кредити;
• ступенем покриття кредитом вартості товарів, послуг - на позики на повну вартість або на часткову їх оплату;
• способом погашення кредиту - на ті що погашаються поступово (в розстрочку) або разовим платежем;
• строками надання - короткострокові, середньострокові та довгостро-кові.

     В залежності від цільового призначення споживчі кредити поділяються на:

• інвестиційні;
• для купівлі товарів та сплати послуг;
• на розвиток підсобного господарства;
• цільові кредити окремим соціальним групам;
• на не цільові споживчі потреби;
• чекові;
• під банківські кредитні картки.

     До  інвестиційних відносяться позики на кооперативне житлове будівництво  та придбання індивідуальних житлових будинків, садових будиночків, благоустрій  садових ділянок, реконструкцію, капітальний  ремонт індивідуальних житлових будинків, дач.[5]

     Гострота житлової проблеми розширює сферу застосування та зростання обсягів кредитів, що надаються на індивідуальне житлове будівництво, як одну з можливостей її вирішення. Значну роль в розширенні житлового будівництва та задоволенні зростаючих потреб населення в житлі відіграє житлова кооперація, членам якої може бути надано кредит для придбання кооперативної квартири.

     Слідуюча  група об’єднує позики для придбання окремих споживчих товарів або сплати послуг, розстрочку платежів за товари довгострокового користування, прокат деяких предметів споживання.

     До  кредитів на розвиток особистих підсобних  господарств відносяться позики на купівлю сільськогосподарської  техніки, транспортних засобів, купівлю  посадкового матеріалу, фруктових дерев, добрив. [5] 

     Рис. 1. Класифікація споживчих кредитів 

     Не  цільові споживчі кредити можуть надаватися населенню комерційними банками, ломбардами під заставу  майна, касами взаємодопомоги, господарськими організаціями без зазначення мети використання кредиту. Це може бути кредит на невідкладні потреби, здійснення затрат, що виникають в зв’язку з особливими або непередбачуваними обставинами (лікування, нещасний випадок, туризм та інше).

     Новим в споживчому кредиті є чековий кредит та банківські кредитні картки. Мова йде про надання кредиту фізичним особам по їх запиту переважно на основні розстрочки платежу. Надання чекового [5] кредиту пов’язано з наявністю рахунку. Це може бути звичайний поточний рахунок в банку. Між кредитором та позичальником передбачається обумовлене завчасно автоматичне надання кредиту в момент вичерпання залишку коштів на рахунку. Такі позики можуть погашатися або в процесі надходження на рахунок грошових коштів (вкладів) або спеціальними внесками позичальника. Можуть використовуватися картки гарантування чеків для ідентифікації клієнта. Інший вид чекового кредиту базується на застосуванні спеціального чекового рахунку та спеціальних банківських чеків. Ці чеки можуть мати особливу форму та код, що забезпечує ідентифікацію при їх обробці в банку. Вкладник отримує позику як тільки чек надходить в банк для проведення по рахунку. Позичальник виписує чек проти суми виділеного йому чекового кредиту. При прид’явленні чеку встановлена сума ліміту зменшується, коли ж на рахунок надходять кредитні платежі ліміт поновлюється. Чекове кредитування пов’язане з великими витратами і для банку і для споживача і легко піддається контролю.

     Чековий кредит надається тільки після звернення  позичальника в банк, котрий повинен оцінити кредитоспроможність заявника. Особливістю розвитку споживчого кредиту є зростання використання банківських кредитних карток. Кредитні картки припускають участь трьох сторін - власника картки, банку та торгівельної організації. [5,6]

     Пластикова  картка з виділеними символами, видана банком покупцеві, служить для торгівельної організації свідченням того, що банк гарантує відкриття кредиту власнику цієї картки. Картка надається клієнту, якщо стан його депозитних та позичкових операцій з банком задовільний. По кожній картці встановлюється ліміт, який може бути змінено в ту чи іншу сторону в залежності від режиму використання картки її власником. Кредитні картки застосовуються і при сплаті за послуги. Кредитні картки погано застосовувати при купівлі дорогих товарів, так як велика вартість поглинає практично всю величину ліміту картки. Використання кредитних карток поліпшує надання споживчих кредитів. Вони служать знаряддям обігу та скорочують потреби в готівкових грошах.[5,6]

     Строки надання споживчих кредитів різноманітні. З загальної суми споживчих кредитів значна частина приходиться на короткострокові та середньострокові кредити. Деякі з них видаються з розстрочкою платежу. Довгострокові кредити видаються на інвестиційні цілі.

     Банки - кредитори можуть надавати споживчі кредити безпосередньо позичальникам (прямі кредити), що звертаються в банк за позикою, або побічні через посередників (торговельну організацію, ломбард, пункт прокату).

     В зв’язку з тим, що торгівельні організації не завжди мають грошові кошти, щоб перекрити всю заборгованість по наданому ними кредиту покупцеві, вони самі звертаються в банки за позиками. Непряме кредитування дозволяє надавати кредити без значного збільшення операційних витрат банку.

     Прикладом непрямого кредитування споживчих потреб є позики підприєм-ствам прокату. Потреби підприємств по наданню послуг прокату в засобах покривається за рахунок залучення кредиту. В результаті одного акту надання речі в користування на обумовлений строк відшкодовується тільки невелика частина вартості товару. Щоб повністю отримати гроші за реалізований товар, необхідно здійснити велику кількість таких актів на протязі всього строку експлуатації предмету прокату. Нерівномірність платежів за предмет прокату, тривалість отримання виручки від їх реалізації, необхідність зберігання, упаковки, транспортування обумовлює великі потреби в кредитах підприємств прокату.[6]

     Банк  надає кредити фізичним особам у  розмірах, що визначається виходячи з  вартості товарів і послуг, які  є об`єктом кредитування, в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути передані банку в забезпечення фізичною особою з урахуванням суми її поточних доходів.

     Фізичні особи погашають кредит шляхом перерахування  коштів з особистого вкладу, депозитного  рахунку, переказами через пошту або готівкою .

     Отже  споживчий кредит є засобом задоволення  різних потреб населення. Як зазначалося  раніше при споживчому кредиті позичальником  є фізичні особи, а кредиторами  – кредитні установи, а також  підприємства і організації різних форм власності. Споживчий кредит може надаватися як в грошовій так і в товарній формі.

     В країнах з ринковою економікою споживчий  кредит, як зручна та вигідна форма  обслуговування населення, грає велику роль в економіці країни. Тому він  підвернутий активному регулюванню зі сторони держави. Регулювання здійснюється як на рівні видачі кредиту так і на рівні його використання і виражається або в заохоченні кредитування кінцевого споживача через процентну ставку, термін кредиту, первинну участь власними коштами в кредитній операції, або шляхом створення більш жорстокого режиму кредитування.[6]

     В різних країнах діють різні закони, що регулюють умови кредитування індивідуальних позичальників, однак  їх об`єднує спільна мета: заради підвищення рівня життя споживчий кредит повинен бути доступний в необхідному об`ємі.

     В нашій країні (ще за часів СРСР) аж до перебудовчих процесів в економіці (до 1987 р.) переважали два основні  види споживчого кредиту: кредит на купівлю  товарів тривалого користування та на житлове будівництво (індивідуальне та кооперативне). Перший вид кредиту носив побічний характер, так як його надавали різні торгові організації при посередництві кредиту Держбанку, а другий вид кредиту видавався безпосередньо кредитними установами (Держбанком та Будбанком).[5]

     З початком процесу формування ринкових форм господарювання, який супроводжувався  падінням виробництва, а відповідно й товарообігу, а також активним створенням в роздрібній торгівлі комерційних  структур втратило своє практичне значення кредитування населення в формі придбання товарів в торгівлі з розстрочкою платежу.

     Кредитування  споживчих потреб населення здійснюється АКБ «Сведбанк» при дотриманні таких  же принципів, що й при кредитуванні юридичних осіб: терміновості, повернення, цільової спрямованості, платності, забезпеченості. Важливим критерієм є платоспроможність позичальника .

     Взагалі всі принципи кредитування можна  розділити на дві групи:

• загальноекономічні принципи, які характерні всім економічним категоріям ( цілеспрямованість, диференційованість);
• принципи, що відображають сутність та функції кредиту (терміновість, забезпеченість та платність) .

     Цілеспрямованість кредитування. Суть цього принципу заключається в тому, що суди повинні  видаватися лише на конкретні цілі, а саме – на задоволення тимчасової потреби позичальників в додаткових коштах. (В цьому – відмінність кредитування від фінансування. Фінансування таких жорстких цілей не має). Якщо судами будуть покриватися потреби, що не мають тимчасового характеру, то видані кошти не повернуться до кредитора. Кредитування перевтілюється в фінансування без повернення. На практиці цей принцип втілюється шляхом видачі суд на конкретні цілі (об`єкти). Об`єктами споживчого кредитування виступають товарно-матеріальні цінності, потреба в коштах для поточних платежів при тимчасових фінансових труднощах і т. д.

     Диференційованість  кредитування. Вона заключається в  наданні кредиту на різних умовах в залежності від характеру позичальника, спрямування кредиту, кредитного ризику, терміну кредитування, своєчасності повернення та деяких інших обставин.

     Терміновість  кредитування. Цей принцип означає, що в кредитному договорі повинен  встановлюватися термін кредитування і цього терміну повинен додержуватися  позичальник. Конкретний термін повернення кредиту в кінцевому рахунку визначається швидкістю кругообігу коштів позичальника.[6]

     Забезпеченість  кредиту. Згідно цьому принципу кредитами  повинно обслуговуватися тільки рухом реально існуючої вартості чи створення нової. Іншими словами, кожній гривні банківських коштів, що знаходяться в господарському оброті, повинна протистояти гривня відповідних матеріальних цінностей чи корисних затрат. Повернення суд повинно здійснюватися за рахунок завершення тих господарських операцій, для проведення яких вони були видані.

     Платність кредиту. Принцип платності заключається в тому, що за користування позичковими  коштами позичальник, як правило, виплачує кредитору судний відсоток.

     В цілях надання допомоги громадянам в будівництві (реконструкції ) та придбання  житла банками може видаватися три види житлових кредитів: