Виховання удосконаленої людини у навчально-виховному процесі університету

5)     окремий випадок диференціації;

6)     врахування в процесі навчання індивідуальних особливостей учнів у всіх його формах і методах, незалежно від того, які особливості і якою мірою враховуються;

7)     як така організація засвоєння знань, умінь, навичок, яка дозволяє кожному суб’єкту учіння навчатися за індивідуальним планом і програмами, адаптованими до нього, в індивідуальному темпі навчання (16; 20; 25; 39; 47).

     З вище зазначеного матеріалу чітко простежується взаємозв’язок між поняттями «індивідуалізація навчання» й «персоналізація». Перший із них означає створення таких умов у педагогічному процесі, які б забезпечували оптимальний розвиток особистості, високий рівень її навчання й виховання, тобто зовнішню по відношенню до особистості індивідуалізацію. Персоналізація ж включає в себе як складник індивідуалізацію у психологічному значенні, тобто внутрішню індивідуалізацію. Зрозуміло, що процес персоналізації може відбуватися ефективно тільки в тому разі, коли забезпечується індивідуалізація навчання.

     Однак, необхідно звернути увагу,  що в реальному навчальному процесі, коли викладач звичайно має справу не з окремим студентом, а з групою студентів, важливо враховувати не тільки індивідуальні особливості кожної окремої особи, але і груп студентів, які мають приблизно однакові властивості за певною ознакою. Це пов’язано з науковою категорією «диференціація навчання».

     У цілому диференціація – це процес та результат створення відмінностей між частинами певної системи. У контексті нашого дослідження йдеться про диференціацію навчання, яка передбачає розподіл студентів на групи за певною ознакою. Це пов’язано з науковою категорією «диференціація навчання».

     У цілому диференціація – це  процес та результат створення відмінностей між частинами певної системи. У контексті нашого дослідження йдеться про диференціацію навчання, яка передбачає розподіл студентів на групи за певною ознакою. Наприклад, це може бути розподіл студентів на різні типологічні групи за певними психологічними критеріями й адаптація до них решти компонентів навчання (змісту, методів, форм тощо) з метою досягнення їх оптимального розвитку, за рівнем навчальної підготовки, обраною спеціалізацією та ін.. У світі висвітлення проблеми персоналізації диференціація навчання, як і індивідуалізація навчання, дозволяє максимально адаптувати організацію занять і зміст навчальних дисциплін щодо індивідуальних особливостей студентів.

     На основі врахування ідей провідних науковців нами було зроблено висновок про те, що успішному впровадженню ідеї персоналізації навчання студентів на заняттях у вищих навчальних закладах сприяє дотримання таких педагогічних умов:

1.          Забезпечення загальної спрямованості навчального процесу на соціалізацію студентської молоді відповідно до загальнодержавних, загальноєвропейських і загальносвітових суспільних пріоритетів.

      Передбачається, що під час здійснення педагогічної взаємодії для формування кожного студента як адаптивної до сучасного соціуму й адекватної йому особистості використовуються різні педагогічні засоби, які сприяють засвоєнню майбутніми фахівцями сучасних соціальних норм, гуманістичних цінностей, прийнятим у суспільстві форм поведінки й спілкування, формуванню в них соціальних установок і переконань, їх залученню до системи соціальних зв’язків  та ін. (44, с. 85).

2.          Раціональне поєднання різних форм навчальної діяльності: індивідуальних, групових і колективних.

     Ідеться про те, що на заняттях гармонійно поєднуються різні види навчальної діяльності, проведення яких відповідає ідеї персоналізації. Так, при організації індивідуальної навчальної роботи максимально враховуються індивідуальні особливості кожного студента, його особистісні потреби, інтереси, цінності та ін.. Організація групових форм навчальної діяльності студентів здійснюється в групах, які залежно від поставлених цілей комплектуються за різними принципами: рівнем навчальної успішності майбутніх фахівців, їх психологічними особливостями, обраною спеціалізацією та ін. Забезпечується, щоб студенти набували широкий досвід ділової взаємодії з іншими студентами у рамках різних груп. Організація колективних форм навчальної діяльності відбувається на основі чіткого продумування всіх її аспектів, щоб кожний суб’єкт освітнього процесу мав можливість брати активну участь у цій діяльності й виявляв свої особистісні переваги. З боку викладача стимулюється, щоб і групова, і колективна взаємодія студентів організовувалася на принципах толерантності доброзичливості й взаємоповаги.

3.          Цілеспрямоване створення ситуацій успіху, які дозволяють кожному студенту відчувати свою значущість як унікальної особистості.

     Мається на увазі, що викладач цілеспрямовано використовує різні прийоми, засоби, які дозволяють студенту відчути задоволення від власної праці, спілкування з іншими людьми, усвідомлювати цінність власного впливу на них як особистості. Так, з цією метою педагог цілеспрямовано фіксує всі позитивні зміни кожного студента, привертаючи до них увагу і самого студента, і його товаришів. Систематично визначаючи досягнення майбутнього фахівця, викладач порівнює отримані ним результати не з результатами інших студентів, а з його власними минулими досягненнями. Студентам регулярно навіюється думка про унікальність, значущість, цілісність кожної людини як особистості, тісний взаємозв’язок і взаємозумовленість її позитивних і негативних якостей, роль і сутність самовиховання.

1.2. Удосконалення студентів у вищих навчальних закладах

     Студентський вік припадає на час фізичного розквіту особистості. Організм молодої людини має високу працездатність, високий рівень функціональної активності та витривалості. До 18-20 років завершується формування вегетативний функцій. У цей період спостерігається найбільша пластичність і переключення у формуванні складних психомоторних та інших навичок. Динаміка збудження і гальмування зростає. Оптимального рівня розвитку досягають зір, слух, моторні реакції.

     Цей вік найсприятливіший для формування багатьох психічних функцій і розвитку інтелектуальних можливостей людини. Саме в студентські роки формуються характер, світогляд молодих людей. Тому важливо, як зауважив російський педагог К.Ушинський, щоб матеріал, який у цей період вливається в душу молодої людини, був якісний.

     Перехід від старшого шкільного віку до студентського супроводжується суперечностями і переорієнтацією звичних життєвих уявлень. Суперечності мають соціально-психологічний характер: з одного боку, розквіт інтелектуальних, фізичних сил студента, а з іншого – обмеженість часу, економічних можливостей для задоволення потреб тощо. На відміну від школярів інтереси студентів переходять в площину майбутньої професії. Самостійність дій у студентському віці набирає практичного характеру. Це пов’язано з проживанням у гуртожитку, розподілом власного бюджету, раціональним використанням вільного часу. Навчання, побут, відпочинок студентів великою мірою залежать від кола спілкування, тобто студентських колективів. Їх організованість, ціннісні орієнтації, моральні норми, неформалі лідери помітно впливають на ефективність всієї системи виховної роботи у вищому навчальному закладі.

     Молоді люди, вступивши до вищого навчального закладу, стикаються з багатьма труднощами: дидактичними (новизна у процесі навчання, нові методи і організація навчання, відсутність навичок самостійної роботи тощо); соціально-психологічними (зумовлені входженням індивіда в нове середовище (умови життя, оточення, норми поведінки, незвичний режим діяльності, неналагодженість стосунків у групі, на курсі, на факультеті, незнайоме місто); особливості самосійного життя, ведення власного  бюджету і подолання можливих матеріальних труднощів тощо; професійними (невміння зорієнтуватися у професійній спрямованості процесу навчання; необхідність вчитися працювати з людьми; складність у формуванні організаторських вмінь і навичок тощо). Ці труднощі студенти долають протягом місяців, поступово пристосовуються до нових умов і спрямовують свої сили на здобуття знань.

     Подоланню означених труднощів сприяє спеціально організована робота вищого навчального закладу з адаптації, тобто активного і творчого пристосування студентів нового набору до умов вищої школи, в процесі якого формується колектив, особисті навички і вміння раціональної організації розумової діяльності, а також покликання до обраної професії, вибудовується система професійної самоосвіти і самовиховання професійно значущих якостей особистості тощо.

     В адаптації студента виокремлюються три фази:

     1) психічна реакція організму на нові умови вищого навчального закладу у студентів має різну тривалість, але переважно закінчується  в середині першого семестру;

     2) включає перебудову пристосовницьких механізмів, динамічного стереотипу, психічних процесів і завершується приблизно до середини другого семестру;

     3) період усталеної адаптації, коли завершується формування динамічного стереотипу і пристосовницьких реакцій. У 70% студентів він завершується до кінця першого курсу.

     Вищий навчальний заклад має докласти усіх зусиль для створення оптимальних умов для адаптації першокурсників. Йдеться про кваліфіковану допомогу в організації й плануванні самостійної навчальної роботи; озброєння студентів першого курсу знаннями про інноваційну культуру навчальної праці, освоєння сучасних освітніх технологій; ознайомлення їх з особливостями методики самостійної роботи з кожної наукової дисципліни; активізація розумової діяльності студентів на заняттях; забезпечення розуміння змісту навчальних занять як умови логічного аналізу отриманої інформації; консультації (групові й індивідуальні) з інноваційної культури сучасної навчальної праці; формування потреби до самовдосконалення; забезпечення контактності викладів і студентів.

     Важливою рисою юнацького віку є прагнення до самостійності, що сприятливо впливає на організацію самоосвіти і самовиховання. Максималізм і категоричність в оцінюванні може породжувати негативне ставлення до думок дорослих, неприйняття їх порад, а це, у свою чергу, призводить до конфліктів.

     У старшому юнацькому віці формується морально-психологічний ідеал людини, який регулює навчання і поведінку. Лише незначна частина студентів першого курсу має чітке уявлення про ідеал і прагне до самовдосконалення відповідно до цього ідеалу. Переважна більшість студентів не замислювалась над своїм ідеалом і конкретного уявлення про нього не має або він ще нестійкий.

     Особам цього віку притаманне почуття любові, яке позначається на всьому їхньому житті і діяльність. Захопленість робить людину благороднішою, мрійливою, чуйною, спонукає до самовдосконалення. У цей період певна частина молоді створює сім’ї, що зумовлює появу різних побутових проблем. Однак розпорядок дня таких студентів стає організованішим і впорядкованішим.

     Активізації пізнавальної діяльності студентів, їх вдосконаленню сприяє властивий старшому юнацькому віку оптимізм, який виявляється в почутті бадьорості і життєрадісному настрої, упевненості в собі, своїх можливостях, у переконаності у тому, що мрії збудуться.

     Студенти є повноправними громадянами країни, можуть обирати і бути обраними в органи управління. Це активізує їхню участь у молодіжних організаціях, впливає на формування політичної свідомості, вироблення політичної культури, ставлення до релігії і стимулює до самовдосконалення.

     У цьому віці важливе значення має формування політичної культури. За його рівнем студентів (майбутніх педагогів) відносять до кількох груп:

     1. Студенти, які володіють певними політичними знаннями, але недостатніми для формування стійких переконань і успішної практичної суспільно корисної діяльності.

     2. Студенти, які мають політичні знання, що не стали ще стійкими переконаннями.

     3. Студенти, що мають певні політичні знання, переконання, але пасивні в суспільно корисній діяльності.

     4. Активні у суспільно-політичній діяльності студенти з недостатніми політичними знаннями, помилковими поглядами і переконаннями, внаслідок чого їхня діяльність часто набуває антисоціальної спрямованості.

     5. Студенти, які володіють глибокими суспільно-політичними знаннями, переконаннями і активні в політично-громадській діяльності (ця група найменш чисельна).

     Організатори виховного процесу, знаючи до якої з означених груп належать конкретні студенти, можуть диференціювати виховний вплив залежно від рівня політичної культури майбутніх педагогів, спонукаючи їх до формування певних політичних якостей.

     Внаслідок набуття нового соціального статусу (студент вищого навчального закладу) формується почуття відповідальності за свою поведінку, навчання і громадську роботу. Вступивши до вищого навчального закладу, обравши шлях самостійного життя, молоді люди переймаються питаннями майбутнього. Надії переважно оптимістичні, але багато залежить від того, чи вдало обрана професія.  Це значною мірою впливає на ставлення майбутніх фахівців до здобуття нових знань.

     Навчально-виховний процес у вищому навчальному закладі, а отже, розвиток особистості студента на різних курсах має певні особистості.

     На першому курсі відбувається адаптація колишнього абітурієнта до студентських форм колективного життя. Поведінка студентів характеризується високим ступенем конформізму (пасивне, пристосовницьке прийняття наявних порядків, правил, норм у поведінці). У першокурсників відсутній диференційований підхід до власних ролей.