Виховання удосконаленої людини у навчально-виховному процесі університету

     України повинна знайти своє логічне продовження у Концепції естетичного виховання студентської молоді.

    Аналіз документів та літератури засвідчив, що шкільна практика естетичного виховання значно випереджала і продовжує випереджати стан естетичного виховання у вищих навчальних закладах. Це було пов’язано, по-перше, з тим, що вища школа була ще більш заідеологізована ніж середня, по-друге, естетичний розвиток молоді здійснювався у напрямі художньо-просвітницької діяльності шляхом екскурсійної роботи, відвідування культурних закладів, з одного боку, та масової участі у гуртках художньої самодіяльності – з другого.

     Стан естетичного виховання студентської молоді визначався через аналіз навчальних планів, планів виховної роботи, програм студентських клубів, нормативних документів Міністерства освіти. Дослідження показало, що естетичне виховання найчастіше представлено як частина організації вільного часу, діяльності студентів в період дозвілля (участь у художній самодіяльності, екскурсійна робота, вечори відпочинку тощо).

     Одним із напрямів організації естетичного виховання студентської молоді

було впровадження у навчальний процес курсу естетики (до 70 год.). Крім цього у вищих закладах освіти читалися також факультативи, спецсемінари з історії та теорії мистецтва, приділялась увага розкриттю естетичних проблем у процесі вивчення інших дисциплін.

     Національна доктрина розвитку освіти, Державна програма «Освіта» (Україна XXI століття), Концепція педагогічної освіти, Закон України «Про вищу освіту», Концепція національного виховання, а також концепції естетичного виховання орієнтують вищу педагогічну школу на здійснення комплексу заходів щодо прилучення студентської молоді до художньо-естетичної культури, до різних видів мистецтва, до слова як засобу духовного самовираження індивіда, до розвитку здібностей творчого засвоєння  соціокультурного досвіду суспільства.

     У сучасних умовах на процес формування естетичної культури молоді впливають соціальні й економічні процеси реформування суспільства. На формування естетичної культури студентів великий вплив мають культурні традиції регіону, профіль вищого навчального закладу і факультету, соціально-психологічні риси кожного набору студентів, культурне середовище вищого навчального закладу, курсу, групи. Є й інша проблема: різний ступінь естетичного розвитку абітурієнтів, обумовлений рівнем культурного розвитку родини, якістю шкільної і позашкільної освіти і виховання, впливом оточення (2,с.5).

     Умови нашого суспільства диктують, у першу чергу, необхідність враховувати особливості посилення національного й регіонального аспекту виховання і, крім того, його діалогічності.

     У роботі з естетичного виховання студентів засобами мистецтва треба, безумовно, бути орієнтованими на інтеграцію класичної і масової культури, класичного і масового мистецтва, традиційних і нових форм поширення цінностей.

     Організатору виховної роботи, викладачеві доцільно буде використовувати систему естетичного виховання, структурні елементи якої введені на рівні багатоаспектних зв’язків, реалізованих у таких умовах: інтеграція мистецтва у всі форми професійної підготовки спеціалістів; дотримання принципів діалогу культур; створення багатогранного художньо-естетичного середовища, «естетичної логосфери» у процесі викладання дисциплін філологічного циклу; реалізація системи поетапної естетичної підготовки майбутнього вчителя засобами мистецтва. Крім того, важливо використовувати в естетичному вихованні інноваційні технології, у тому числі й комп’ютерні; розвивати самостійність студентів, що сприяє їх участі в художньо-творчій діяльності, а також підвищувати естетичну компетентність викладачів університету.

     У контексті XX століття виникали різні версії теорії естетичного виховання, нормативно акцентовані або зв’язані із широкою, творчою орієнтацією. Створювалися й інноваційні концепції на основі нових ідей, що продукуються у наукових, культурних, художніх сферах, у широкій педагогічній практиці різних країн.

     За твердженням науковців і педагогів, у коло сучасної теорії естетичного

виховання, її категорій і понять у XXI столітті не можуть не ввійти глобальні орієнтири гуманістичного, багатоаспектного прийняття духовних цінностей людства в цілому, культури суспільства, рідної країни і кожної особистості, зокрема.

     Таким чином, сприйняття і освоєння навколишнього світу, його творення

органічно пов’язано з розвитком уяви людини, здібності в думках оперувати з предметами естетичного відношення. Саме уява і маніпулювання з предметами збуджують багатство і різноманітність асоціацій, аналогій, образів в свідомості людини. Чим багатшим є досвід такої взаємодії, тим змістовнішими та різнобарвними будуть відчуття і переживання вихованця. Якщо такий зв’язок став стійким, якщо предмет відношення міцно увійшов до орбіти творчої діяльності школяра, вже є достатні підстави говорити про такого школяра як про естетично розвинуту людину.

     Саме від педагога багато в чому залежить вигляд майбутнього громадянина у віддаленій перспективі, саме він впливає на розвиток мотивів самовиховання, самовдосконалення. Від наставника вимагається витримка, терпіння, мудрість, щоб приховати своє об’єктивно домінуюче положення у взаємостосунках з вихованцем, знайти органічні цим відносинам форми, методи, засоби дії. Їх адекватність віковим особливостям, переважаючим інтересам, ціннісним орієнтаціям, установкам особи, рівню розвитку творчих здібностей дитини, характеру і змісту відносин з навколишнім світом, що склалися, визначальним чином впливає на ефективність інтеріоризації особою етично-естетичного досвіду свого етносу, засвоєння вироблених їм соціальних і етично-естетичних норм. Це положення істотно підвищує міру відповідальності наставника за ступінь своєї професійної готовності, за той емоційний і ідейний багаж, за допомогою якого він торкнеться душі і розуму свого вихованця.

    Умови життя, непередбачуваність подальшого суспільного розвитку, руйнування колишніх ідеалів і відсутність нових, що стрімко змінюються, – все це спричинило за собою зміну ціннісних орієнтирів молоді, що вчиться, і студентства. Знаменням часу стає панування так званої масової культури, яка не має яких-небудь національних коренів, але приводить до ослаблення, а іноді і руйнуванню культурних традицій.

     Від рівня розвитку молоді (розумового, естетичного, практичного) залежать її можливості впливу на розвиток суспільства та внесок у соціальний процес. Розвивати молодь (у даній історичній ситуації особливо) – означає посилювати інноваційний, творчий потенціал молодого покоління, закладати основи майбутнього благополуччя, нагромаджувати сили для прискорення виходу України з кризового стану. Від того, наскільки широко й глибоко молодь інтегрована в усі сфери життя суспільства, наскільки широко й глибоко осягає своєю активністю усі сфери життя, залежать темпи розвитку і молоді, і суспільства.

1.3. Рівні формування соціальної зрілості особистості студентів

     Рівень розвитку соціальної зрілості студента не можна розглядати як пасивний об'єкт, що відбиває зовнішні впливи. Будь –який розвиток цілісної особистості зазнає впливу об'єктивних та суб'єктивних факторів. Психолого –педагогічні дослідження доводять, що в розвитку соціальної зрілості впливи зовнішніх чинників як позитивних так і негативних, здобувають свою значущість не самі по собі, а в зв'язку з власною особистісною позицією студента, його суб'єктивним ставленням до діяльності, а також практичною реалізацією цих відношень у його діях та вчинках. Результатом внутрішнього переопрацювання студентом зовнішніх впливів є розвиток вищого рівня соціальної зрілості його особистості.

     На основі теоретичних узагальнень та в результаті експериментальної роботи В.В Радулом було обґрунтовано та названо такі рівні формування соціальної зрілості особистості студента а процесі професійного навчання:
1. Перший рівень: формально – пізнавальний.

     Пояснюється входженням студента в навчально – виховний процес навчального закладу, виконанням ним обов'язків щодо навчання та ознайомлення із основами майбутньої професії. Цей рівень утворюється за наявності у студента хоча б одної з критеріальних характеристик соціальної зрілості особистості – соціальної активності, соціального самовизначення та соціальної відповідальності.

2. Другий рівень:  усвідомлено-продуктивний.

     Характеризується усвідомленням студентом покладеного на нього змісту набутої спеціальності, виробленням професійно – прагматичного способу мислення, докладанням знань, спрямованих як на професійне, так і на особистісне вдосконалення.

3. Третій рівень: прагматично-реалізований.

    Студенти, які потрапляють до цього рівня, демонструють наявність самовиявлення, творчої особистісної реалізації, усвідомлюють можливі шляхи наступного професійного вдосконалення.

     На основі попередньої класифікації рівнів формування соціальної зрілості особистості студента та їх характеристик, В. В. Радул пропонує наступний якісний зміст критеріїв соціальної зрілості особистості студентів:
Соціальна активність:

-         формування та розвиток ініціативи;

-         виявлення наполегливості щодо досягнення особистісної значущої та соціально значущої мети;

-         прагнення до самореалізації;

-         вироблення бажання бути корисним

Соціальне самовизначення:

-         розвиток мотивації та бажання щодо оволодіння фахом;

-         уміння застосовувати набуті знання в різноманітних видах діяльності;

-         здатність реально оцінювати свої можливості;

-         розвиток бажання щодо особистісної реалізації

Соціальна відповідальність:

-         виховання спроможності щодо дотримання норм поведінки;

-         відповідальність за виконувані дії та вчинки;

-         прагнення досконало оволодіти знаннями;

-         розвиток ділових якостей у взаємостосунках з іншими.
 

1.4.           Розвиток фахової спрямованості особистості студента

      Для молоді, яка здобуває відповідну професію, найважливішою є професійна зорієнтованість. Для змісту професійної орієнтації важливим є розуміння того, що джерелом її інтенсивного розвитку є наявність активності в тому виді діяльності, де особистість знаходить свій власний вияв.
Завданнями розвитку професійної орієнтованості студентів є своєчасне встановлення їх нахилів, інтересів, здібностей і розроблення та впровадження на цій базі в навчально – виховному процесі навчального закладу оптимальних умов для подальшого розвитку соціальної зрілості студентів.
Професійна спрямованість охоплює наступні компоненти: освітній, біологічний, психофізіологічний та особистісний.

     Професійна зорієнтованість студентів у процесі їх фахової підготовки включає в себе загальний рівень освіченості, здатність та спроможність до роботи з іншими людьми, усвідомлення та аргументованість вибору конкретної спеціальності, загально особистісну та професійну інформованість, індивідуальну компетентність, загально організаційні здібності та нахили, мотиваційно–ціннісні орієнтації.

     Розвиток та вияв фахової спрямованості особистості, яка відображає інтерес та психологічну готовність особистості до професійної діяльності, є одним з головних завдань професійної зорієнтованості студентів.
Залучаючи студента до розвитку самореалізації, формуючи його професійну зорієнтованість, можна розвивати соціальну зрілість його особистості.
Активність студентів має бути спрямована в двох напрямках. У зовнішньому –на зміст та структуру обраної професії згідно з власними уявленнями про певну працю, її специфіку та особливості, та внутрішньому, який передбачає поєднання особистісних планів, сподівань та прагнень із обставинами об'єктивної дійсності та її позитивами і негативами.

     У процесі фахової підготовки студент ознайомлюється з різними шляхами досягнення мети професійного самовизначення. На початкових етапах навчання ця мета ще чітко не визначена, не конкретизована для студента, але потенційно існує. Цей період для кожного студента характеризується часом, глибиною проникнення в сутність явищ, залежністю від ролі суспільних інститутів, до яких належить студент.

     Обґрунтованість та аргументованість розвитку професійної зорієнтованості студентів зумовлюється знанням себе та власних можливостей. За допомогою розвитку саморегуляції у різних видах навчально – виховної діяльності у студента формуються самопізнання та самооцінка. У студентів, які в процесі навчання мають можливість оволодівати та розвивати навички обраної спеціальності, спостерігається впевненість у подальшому професійному вдосконаленні. Сприяти цьому можуть участь у поза навчальних фахових проблемних групах, гуртках, громадських студентських організаціях, виробнича практика.
Проблема розвитку професійної зорієнтованості як необхідної умови формування соціальної зрілості особистості студента розв'язується у навчально –виховному процесі за допомогою послідовної реалізації принципу професійної спрямованості навчання. З І курсу студенти отримують уявлення про свою майбутню діяльність, оволодівають теоретичними та технологічними знаннями. З ІІ курсу студенти вже чітко орієнтуються в основному змісті своєї майбутньої професії. Виконання курсових та дипломних робіт, зміст та завдання виробничих практик, самостійні творчі пошуки мають бути спрямовані на формування професійних якостей особистості майбутнього фахівця.
Метою та наслідком професійної зорієнтованості навчально – виховного процесу є формування соціальної зрілості студента, вироблення певних світоглядних позицій та установок щодо навчання, вияву активності, розвитку самостійності та ініціативності, які забезпечують здатність і готовність випускника до виконання своїх професійних обов'язків.
ВИСНОВКИ.    В першому розділі магістерської праці я розглянула теоретичні засади досліджуваної теми. Згідно упровадженню ідеї персоналізації в навчанні студентів вищих навчальних закладів було розкрито сутність удосконалення студентів, подана загальна характеристика і класифікація студентів, розкрите професійне самовдосконалення майбутніх фахівців та естетичне виховання студентів. Розкриті рівні формування соціальної зрілості особистості та розвиток фахової спрямованості особистості студента