Виховання удосконаленої людини у навчально-виховному процесі університету

     Другий курс є періодом найнапруженішої навчальної діяльності студентів. У життя другокурсників інтенсивно включені всі форми навчання і виховання. Студенти отримують загальну підготовку, формуються їх широкі запити і потреби. Процес адаптації до середовища здебільшого завершений.

     На третьому курсі починається спеціалізація, поглиблюється інтерес до наукової роботи. У цей період звужується сфера інтересів особистості, становлення особистості визначається фактором спеціалізації.

     На четвертому курсі студенти ознайомлюються зі спеціальністю в період навчальної практики. Їх поведінці властивий інтенсивний пошук раціональних шляхів і форм спеціальної підготовки; відбувається  переоцінка цінностей.

     П’ятий курс – перспектива швидкого закінчення навчального закладу – формує чіткі практичні установки на майбутній вид діяльності. З`являються  нові цінності, пов’язані з матеріальним і сімейним становищем, місцем роботи тощо. Студенти поступово відходять від колективних форм життя.

     Постійне вивчення рівня розвитку і вихованості кожного студента та колективу академічної групи дає змогу ефективно вибудовувати навчально-виховний процес у вищому навчальному закладі з урахуванням тих змін, яких зазнає студентський колектив загалом і кожен його член зокрема, коригувати зміст і методику цього процесу.

      Досвід навчально-виховної діяльності вищих навчальних закладів переконує, що ефективно вирішувати питання підготовки майбутніх фахівців лише за активної участі у цьому процесі самих студентів, тобто самовдосконалення.

     Професійне самовдосконалення – свідомий, цілеспрямований процес підвищення рівня власної професійної компетенції і розвитку професійно значущих якостей відповідно до соціальних вимог, умов професійної діяльності і власної програми розвитку.

     Цей процес ґрунтується на психологічному механізмі постійного подолання внутрішніх суперечностей між наявним рівнем професіоналізму («Я – реальне професійне») і уявним його станом («Я – ідеальне професійне»).

     Професійне самовдосконалення майбутнього фахівця відбувається у двох взаємопов’язаних формах – самоосвіта і самовиховання. Основним змістом самоосвіти є вдосконалення наявних студента знань, умінь і навичок з метою досягнення бажаного рівня професійної компетенції. Самовиховання виступає як активна, цілеспрямована діяльність студента із систематичного формування і розвитку в собі позитивних якостей та усунення негативних.

     Людина самовдосконалюється інколи підсвідомо. Неусвідомлене самовиховання зазвичай має епізодичний характер, здійснюється без чіткого плану і розгорнутої програми, що знижує його результативність.

     Значно вищою ефективністю характеризується усвідомлене самовиховання. Щоб самовиховання стало усвідомленим і професійно спрямованим, майбутній фахівець має відчути, оцінити свою придатність до обраної професії. Важлива роль у цьому належить і навчальному закладу. Основними його завданнями щодо організації самовиховання майбутніх фахівців є: пояснення значення, актуальності процесу самовиховання для всебічного розвитку особистості; виховання вміння адекватно оцінювати себе; виховання готовності до співпраці з дорослими, які можуть дати поради, рекомендації з питань самовиховання.

     Самовиховання є тривалим процесом, який проходить кілька етапів: самопізнання, планування, реалізація плану (програми), контроль і регуляція.

     Самопізнання.

     На цьому етапі студент виявляє свої здібності і можливості, рівень розвитку. Самопізнання здійснюється в таких напрямах:

-         самопізнання себе в системі соціально-психологічних стосунків за умов навчальної діяльності і тих вимог, які передбачає ця діяльність;

-         самопізнання рівня компетентності і особистих якостей, яке здійснюється шляхом самоспостереження, самоаналізу вчинків, поведінки, результатів діяльності;

-         критичний аналіз висловлювань на свою адресу, самоперевірка в різних умовах діяльності;

-         самооцінка, яка виробляється на основі зіставлення наявних знань, умінь, якостей особистості з поставленими вимогами, яка забезпечує критичне ставлення майбутнього фахівця до своїх досягнень і недоліків

     На основі самопізнання і самооцінки формується рішення про необхідність самовиховання, створюється модель майбутньої роботи над собою.

     На етапі самопізнання доцільно використовувати самоспостереження, самоаналіз, самооцінку.

     Самоспостереження полягає у спостереженні за своїми діями, вчинками, думками, почуттями. Воно є необхідною передумовою контролю особистості за власною поведінкою та діяльністю.

     Самоаналіз передбачає роздуми над своєю поведінкою, окремими вчинками. Його використання допомагає розкрити причини успіхів чи невдач, розвиває самосвідомість і сприяє самопізнанню.

     Самооцінка є судженням людини про міру наявності у неї певних якостей, властивостей і зіставлення їх з певним еталоном, зразком.

     Планування самовиховання.

     Воно передбачає:

-         визначення мети і основних завдань на перспективу і на певні етапи життя і діяльності студента;

-         розроблення програми (плану) особистого розвитку;

-         визначення умов діяльності із самовиховання (вироблення власних правил поведінки, вибір форм, засобів, методів і прийомів вирішення завдань у роботі над собою).

   Добре спланована робота над вдосконаленням своєї особистості є запорукою результативності самовиховання. План має бути конкретним за змістом, з чітко послідовністю виконання завдань.

     На цьому етапі роботи над собою використовують самозобов’язання (письмово оформлені зобов’язання перед собою за певний період досягти певних результатів: виховання у собі конкретних позитивних якостей, викорінення недоліків тощо; можуть бути оформлені і як власні правила поведінки); особистий план роботи над собою (передбачає систему заходів, спрямованих на формування у собі певних особистісних якостей, необхідних майбутньому фахівцю); програму самовиховання (передбачає розкриття змісту роботи студента над вдосконаленням своєї особистості на тривалий період); девіз життя (влучно сформульована життєва ціль, життєво кредо, яке визначає повсякденну поведінку особистості).

     Реалізація програми самовиховання.

     Вона передбачає використання таких прийомів самовиховання, як самопереконування, самонавіювання, самозаохочення, самоосуд, само наказ та ін..

     Самопереконування полягає в тому, що студент у конкретній ситуації відшукує аргументи, щоб переконатися в правильності чи неправильності своїх дій. До самопереконування вдаються у тих випадках, коли прийнявши якусь пропозицію, вказівку, наказ, людині бракує рішучості діяти відповідно до них.

     Самонавіювання є психічним впливом людини на себе шляхом повторення подумки чи вголос певних суджень до повного оволодіння собою («Я зможу спокійно вислухати зауваження»).

     До самозаохочення вдаються за необхідності подолати негативні риси характеру.

     Самоосуд є проявом незадоволення своїми діями, вчинками, поведінкою. Докори сумління пробуджують свідомість, викликають внутрішнє хвилювання і почуття провини. Самоосуд зумовлює бажання позбутися недоліків у поведінці.

     Самонаказ полягає у прийнятті особистістю рішення ніколи не відступати від існуючих принципів.

     Сутність діяльності студента на етапі реалізації програми самовиховання полягає в тому, що він контролює роботу над собою, цілком тримає її в полі своєї свідомості (рефлексії) і на цій основі своєчасно виявляє відхилення реалізованої програми від заданої, запобігає їм, вносить відповідні корективи до плану подальшої роботи.

     Контроль і регуляція самовиховання.

    На цьому етапі застосовують прийоми самоконтролю, самозвіту, самооцінки.

     Самоконтроль є одним із видів усвідомленої регуляції людиною власної поведінки та діяльності з метою забезпечення відповідності їх результатів поставленим цілям, вимогам, правилам, зразкам.

     Самозвіт полягає у звітуванні особистості перед собою у різних формах (подумки, щоденник тощо) про виконання взятих зобов’язань, реалізацію плану та програми самовиховання.

     Ефективність самовиховання майбутнього фахівця значною мірою залежить від педагогічного керівництва цим процесом. Під педагогічним керівництвом самовиховання студентів розуміють оптимальну організацію їх життєдіяльності, акцентування їх уваги на питаннях саморозвитку, відповідальності за себе, своє сьогоднішнє та майбутнє, а також стимулювання самовиховної діяльності під час навчально-виховного процесу. Педагогічне керівництво слід здійснювати в таких напрямах:

-         постійне вивчення індивідуальних особливостей студентів, поширення кращого досвіду їхньої роботи над собою;

-         роз’яснення студентам сучасних вимог до особистості фахівця вищої кваліфікації; значення професійного самовдосконалення та визначення конкретних завдань із самоосвіти і самовиховання;

-         ознайомлення студентів з ефективними прийомами роботи над собою;

-         формування позитивної громадської думки, стимулювання процесу самовиховання;

-         контроль і допомога студентам в роботі над самовдосконаленням;

-         залучення студентів до різноманітних видів діяльності, які сприяють інтенсифікації процесу самовиховання;

-         створення необхідних умов для систематичної цілеспрямованої роботи студентів над собою.

     Орієнтиром у плануванні студентами процесу професійного самовиховання  є кваліфікаційна характеристика спеціаліста. Вимоги до сучасного фахівця повинні відповідати потребам сьогодення. Вони передбачають: високий професіоналізм в обраній сфері; інноваційний характер мислення і готовність до змін; навички управлінської діяльності; особисту творчу спрямованість, готовність забезпечувати умови не лише для свого творчого потенціалу, а за потреби – для потенціалу підлеглих; здатність розуміти інших людей, їх прагнення, мотиви, інтереси тощо; високі духовні й моральні ідеали та переконання; високу політичну, правову та економічну культу туру; системне мислення, яке передбачає психологічну готовність брати на себе відповідальність; комунікативність, діловитість, здатність до міжособистісного і управлінського спілкування; володіння однією із найпоширеніших іноземних мов; знання комп’ютерної техніки та ін.

     Прагнення майбутнього фахівця до досконалості проходить в своєму становленні і практичному втіленні декілька етапів, стадій, вищою серед яких є майстерність, що відшліфовується роками. Цьому передують етап професійного самовизначення; етап моделювання еталонного образу; етап освоєння професійних знань, умінь, якостей і досвіду професійної діяльності; етап професійної апробації; етап пошуку власного індивідуального стилю, професійного почерку. На кожному з цих етапів студент послідовно накопичує професійний досвід, включаючи знання, емоційну культуру, прикладні практичні уміння і навики. Їх саморозвиток постійне вдосконалення від етапу до етапу забезпечує поступове творче зростання фахівця, збагачення його потенційних можливостей, професійної майстерності. Цей саморозвиток тим ефективно, чим більшою мірою воно має цілеспрямований характер, чим точніше і конкретніше уявляє собі студент реальний рівень сформованості професійних якостей. Отже, важливий не тільки набір таких якостей, але і їх стійкість, глибина, органічність і природність, що присутні в особі фахівця та пов’язані в струнку і гармонійну систему (31,с.163).

    В Україні накопичено значний позитивний досвід особистісного становлення та виховання студентської молоді вищими навчальними закладами різного професійного спрямування. Значні успіхи є також і у справі естетичного виховання студентів.

     В Академії Педагогічних Наук України, скажімо, існує Інститут обдарованої дитини, що підтримує обдарованих дітей. Вінницький державний технічний університет значну увагу приділяє формуванню естетичної свідомості студентів, підвищенню їх художньої культури, систематичному спілкуванню з мистецтвом, використанню народних історико-культурних та художньо-естетичних традицій, різним видам самодіяльної художньо-естетичної творчості. В Інституті психології ім. Г.С.Костюка АПН України існує лабораторія психології творчості. Лабораторія Гуманної Педагогіки існує при Донецькому економіко-гуманітарному Інституті; успішно функціонує Інститут мистецтв Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова.

     Запас міцності при здійсненні реформ не в останню чергу визначається естетичним потенціалом суспільства і молодих поколінь. Саме дана обставина надзвичайно актуалізує проблему формування естетичної і художньої культури особистості, створення для цього сприятливих умов.

     Як відомо, основи і начало розвитку естетичного виховання було закладено ще на початку 70-х років XX століття, коли в Україні було створено Республіканську координаційну раду з естетичного виховання студентів. 1994 року було розроблено проект Національної державної комплексної програми естетичного виховання (автори І.Зязюн, О.Семашко). Специфічною рисою цієї програми є визнання необхідності врахування складної соціокультурної  ситуації, коли культура стає «ринковим товаром». У цій програмі розділ IV присвячено естетичному вихованню студентської молоді, подано рекомендації щодо оновлення форм естетичного виховання. Особливу увагу приділено естетичній соціалізації студентства.