Інвестиційна діяльність підприємства і заходи щодо її удосконалення

              Збитковість підприємства не залежить від його діяльності, оскільки станом на 1 січня 2003 року згідно Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” будь-яка іноземна валюта, або заборгованість в іноземній валюті, що перебували на обліку у платника податку на кінець звітного періоду, перераховується в гривні за офіційним курсом Національного банку, що діяв на останній робочий день звітного періоду. При цьому позитивна від’ємна різниця між результатом такого перерахунку та балансовою вартістю іноземної валюти або заборгованості включається відповідно до валових доходів або валових витрат платника податку.

              Починаючи з 1 січня 2003 року згідно Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, зі внесеними змінами Законом України від 24 грудня 2002 року №349-IV, дебіторська та кредиторська заборгованості не вважаються заборгованістю і, відповідно, їх не потрібно перераховувати ні при погашенні, ні на кінець звітного періоду, якщо вони залишилися непогашеними.

              Для оцінки фінансового стану підприємства необхідно знати, яким чином формуються її активи: за рахунок власних коштів чи за рахунок зовнішніх зобов”язань. Тому важливою аналітичною характеристикою підприємства є її фінансова незалежність від зовнішніх позичкових джерел. Така незалежність характеризується коефіцієнтом фінансової незалежності (автономності), який визначається відношенням суми власних коштів підприємства до підсумку балансу.

                                                           kф.н = Кв / Кб                                                  (2.3.1) 

де Кв – власний капітал підприємства;

     Кб – підсумок балансу (сума всіх джерел фінансування).

              Коефіцієнт фінансової незалежності СП „Сандерс-Іршава ГмбХ” дорівнює: за 2003 рік -1,07; за 2004 рік -0,82.

              Оскільки коефіцієнт фінансової незалежності характеризує незалежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування, то чим вище значення цього коефіцієнта, тим кращий фінансовий стан. Вважається, що загальна сума зобов”язань не повинна перевищувати суми власних коштів. Тобто значення коефіцієнта фінансової незалежності не повинно бути менше 0,5. Якщо k < 0,5, то зростає ризик несплати боргів, а відтак і занепокоєння кредиторів. Збільшення значення коефіцієнта фінансової незалежності зумовлює підвищення фінансової незалежності та зменшення ризику порушення фінансової стійкості підприємства.

              Важливим показником при аналізі фінансового стану є платоспроможність підприємства, яку визначають шляхом розрахунку коефіцієнтів ліквідності. Ліквідність характеризує здатність підприємства швидко мобілізувати активи для погашення своїх зобов’язань.

              Всі активи підприємства мають різну ліквідність – здатність швидко перетворюватися на грошові засоби.

              Найбільш ліквідними активами є грошові кошти та їх еквіваленти, а також поточна дебіторська заборгованість. До високоліквідних активів належать також цінні папери, що належать до поточних фінансових інвестицій. Менш ліквідними активами є товари, готова продукція, запаси, незавершене виробництво.

              Враховуючи рівень ліквідності активів, виділяють наступні види платоспроможності:

1)     грошову;

2)     розрахункову;

3)     фінансову.

          Коефіцієнт платоспроможності (коефіцієнт абсолютної ліквідності) визначається відношенням суми залишків грошових коштів, їх еквівалентів та поточних фінансових інвестицій до поточних зобов”язань.

                                                          kг.п. = Кал / Кзк                                                                             (2.3.2)

              де Кал – абсолютно ліквідні активи підприємства, до яких належать гроші та короткострокові фінансові складення (ліквідні цінні папери);

              Кзк – короткострокова заборгованість підприємства.

Коефіцієнт платоспроможності для СП „Сандерс-Іршава ГмбХ”: 2003 – 0,0058; 2004 – 0,0085. Коефіцієнт платоспроможності дуже низький, так як значення цього коефіцієнта повинно бути в межах 0,2-0,35. Але за цим показником не можна робити відразу негативні висновки щодо можливості підприємства негайно погасити свої борги, бо малоймовірно, що усі кредитори підприємства водночас пред’явили йому свої боргові вимоги.

              Коефіцієнт розрахункової платоспроможності (проміжний коефіцієнт ліквідності) визначається відношенням суми залишків грошових інвестицій, дебіторської заборгованості, товарів та готової продукції до поточної кредиторської заборгованості: 2003 – 0,22; 2004 – 0,25.

              Коефіцієнт ліквідності платоспроможності визначається відношенням загальної суми оборотних активів та витрат майбутніх періодів до витрат загальної суми зобов”язань та доходів майбутніх періодів. На СП „Сандерс-Іршава ГмбХ” цей показник дорівнює: 2003 – 0,34; 2004 – 0,4.

              Цей показник характеризує здатність підприємства погасити всі свої зобов”язання. Дане підприємство не здатне це зробити, так як для цього коефіцієнт ліквідності платоспроможності  повинен перевищувати 1.

              Досить поширеним є середній коефіцієнт ліквідності та коефіцієнт критичної ліквідності. Перший з них не враховує рівнів ліквідності активів і тому буде не завжди правдивим, оскільки запаси і продукція на стадії незавершеного виробництва не скоро перетворюються на гроші. Тому реальнішим є коефіцієнт критичної ліквідності. Коефіцієнт критичної ліквідності для спільного підприємства „Сандерс-Іршава ГмбХ” буде дорівнювати коефіцієнту розрахункової платоспроможності. Дуже добре, коли коефіцієнт критичної ліквідності дорівнює 1, але в дійсності такого досягти важко, а для даного підприємства майже неможливо.

              Рекомендується розраховувати коефіцієнт ліквідності на початок і на кінець звітного періоду, та порівнювати їх між собою. Зменшення значення показників порівняно з попередньою датою свідчить про погіршення фінансового стану підприємства.

              Рівень ліквідності підприємства залежить від його прибутковості, але однозначний зв’язок між цими показниками простежується тільки в перспективному періоді. У перспективі висока прибутковість є передумовою належної ліквідності. У короткостроковому періоді такого прямого зв’язку немає. Підприємство з непоганою прибутковістю може мати низьку ліквідність унаслідок великих виплат власникам, ненадійності дебіторів тощо. Забезпечення задовільної ліквідності потребує певних управлінських зусиль та оптимізації фінансово-екомічних рішень.

              Для більш детального аналізу фінансового стану необхідно розрахувати показники оборотності запасів, дебіторської заборгованості, прибутковості тощо.

              Коефіцієнт оборотності запасів визначається відношенням виручки від реалізації без врахування непрямих податків до середньої суми негрошових оборотних активів: 2003 рік – 0,84; 2004 – 1,15.

              Оборотність дебіторської заборгованості визначається відношенням доходів від продажу (без ПДВ) і акцизів) до середньої величини дебіторської заборгованості, визначеної як середньоарифметична величина між сальдо на початок і кінець звітного періоду. На підприємстві “Сандерс-Іршава ГмбХ” це показник дорівнює: 2003 рік – 6,04; 2004 рік – 8,42.

              Цей показник показує, скільки разів за звітний період обертаються кошти, вкладені у розрахунки і визначає ефективність кредитного контролю, оскільки надаючи товар іншим суб’єктам з відстрочкою платежу, підприємство  фактично їх кредитує. Тривалість оборотів дебіторської заборгованості (термін кредиту покупцям) дорівнює у 2003 році 43,8 днів, у 2004 році 31,4 днів.

              В результаті визначається середній термін, через який надійде оплата за відвантажені товари. Скорочення за інших однакових умов не визнається позитивним для підприємства, оскільки потребує додаткових коштів. Натомість збільшення періоду оплати заборгованості може бути наслідком різних причин: погіршання для підприємства умов розрахунків, браку коштів, затягування оплати з метою використання кредиторської заборгованості як джерела фінансування тощо.

              Прибутковість підприємства вимірюється двома показниками – прибутком і рентабельністю. Прибуток виражає абсолютний ефект без урахування використаних ресурсів. Тому для аналізу його доповнюють показником рентабельності.

Рентабельність – це відносний показник ефективності роботи підприємства, котрий у загальній формі обчислюється як відношення прибутку до витрат (ресурсів). Рентабельність має кілька модифікованих форм залежно від того, які саме прибуток і ресурси (витрати) використовують у розрахунках.

Показники прибутковості (рентабельності) показують наскільки ефективно використовувались всі ресурси, які забезпечували отримання фірмою прибутку.

              Рентабельність як показник дає уявлення про достатність (недостатність) прибутку порівняно з іншими окремими величинами, які впливають на виробництво, реалізацію і взагалі на фінансово-господарську діяльність підприємства.

              Рентабельність продукції характеризує ефективність витрат на її виробництво і збут та визначається відношенням величини прибутку від реалізації до собівартості реалізованої продукції.

                                                    Рп = Прп / Срп                                                        (2.3.3)

              де Прп – прибуток від реалізації продукції за певний період;

               Срп – повна собівартість реалізованої продукції.

У 2003 році цей показник на СП “Сандерс-Іршава ГмбХ” становив 1,6, а в 2004 році він знизився і становив 0,3.

Рентабельність продукції можна обчислювати також як відношення прибутку до обсягу реалізованої продукції. Саме в такому вигляді цей показник використовується в зарубіжній практиці.

              Цей показник дозволяє визначити відносну величину прибутку, одержаного на кожну гривню, що була вкладена у виробництво кінцевого продукту.

              Загалом фінансово-економічний стан СП “Сандерс-Іршава ГмбХ” незадовільний. Потрібно чимало зусиль щоб вивести підприємство на нову потужність.

РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ ЩОДО ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СП “САНДЕРС-ІРШАВА ГМБХ”

3.1 Проблеми та шляхи їх подолання

              На початку ХХІ століття економічна ситуація в Україні склалася так, що обмеженість в інвестиційних ресурсах стримує процес формування їх ринкової економіки. Об’єктивно результативність інвестування безпосередньо залежить від дієвості заходів у напрямі підвищення сприятливості інвестиційного клімату. Сучасні економічні реформи, спрямованість на становлення принципів макроекономічної стабілізації, комплексна приватизація, розвиток схем приватної власності й господарювання та лібералізація ринку створюють в Україні фундаментальні засади щодо подальшого поліпшення інвестиційного клімату.

              Протягом 1991-1997 років обсяги інвестицій скоротилися майже у п”ять разів внаслідок зниження господарської активності і незадовільного фінансового стану більшості суб”єктів господарювання, зменшення інвестиційних можливостей бюджетів усіх рівнів, відсутність достатніх механізмів для залучення іноземних коштів та коштів з недержавних джерел фінансування.

              Питома вага інвестицій у валовому внутрішньому продукті зменшилась з 17,2 відсотка у 1992 році до 13,3 відсотка у 1997 році. Обсяги державних бюджетних інвестицій скоротилися у 12 разів, істотно зросли обсяги незавершеного будівництва.

              Кожен регіон виробляє свої підходи до поліпшення інвестиційного клімату та подальшої активізації інвестиційної діяльності. Водночас не викликає сумнівів, що процес формування інвестиційно привабливих регіонів з розгалуженою, багатоукладною економікою під впливом змін пріоритетів, орієнтації суспільного розвитку є складним і тривалим. Перші кроки вже до цього пройдені.

              У 1998 році завдяки вжитим заходам щодо активізації інвестиційної діяльності вперше за останні роки вдалося досягти приросту внутрішніх та зовнішніх інвестицій, проте ця тенденція не була закріплена на початку 1999 року.

              Питання підвищення економічної заінтерисованості в інвестуванні у вітчизняних та іноземних інвесторів, збільшення обсягів інвестицій з усіх можливих джерел та спрямування їх на реалізацію стратегічних цілей економіки України залишаються невирішеними.

              Через падіння виробництва, неефективну систему оподаткування та недосконалу амортизаційну політику значно зменшилися обсяги прибутку і амортизації – основних джерел власних інвестицій підприємств.

              Не забезпечує зростання обсягу інвестицій в економіку України діяльність банківської ситеми, фондового ринку, спеціальних (вільних) економічних зон.

              Недосконалість законодавчої бази, відсутність досвіду і практики проведення позик, нерозвиненість інфраструктури ринку цінних паперів, обмежна кількість ліквідних об”єктів, недостатні правові гарантії для інвесторів стримуютьакумулювання інвестицій через цей ринок.

              Залеченню іноземних інвестицій в економіку України заважають часті зміни законодавства та відсутність надійних гарантій захисту для іноземних інвесторів, занадто високий рівень ставок оподаткування, повільні темпи приватизації, складна система ведення бухгалтерського обліку, яка не відповідає міжнародним стандартам.

              Стратегічними цілями інвестиційної політики є: