Планирования цен на предприятии

 

Мета виховання

 

Метою виховання є формування морально-духовної життєво компетентної особистості, яка успішно самореалізується в соціумі як громадянин, сім'янин, професіонал. Виховна мета є спільною для всіх ланок системи виховання та є критерієм ефективності виховного процесу.

У процесі  привласнення особистістю вироблених людством морально-духовних цінностей  коригується її потребнісна, когнітивна та діяльнісна сфери. Сучасна психолого-педагогічна  наука вважає джерелом мотивації  вчинків людини, її поведінки систему  та ієрархію внутрішніх цінностей. У  психічно здорової людини ця система  має три рівні: на нижчому рівні  — особисті та матеріальні цінності (власні потреби, задоволення); на середньому — культурні цінності (мистецтво, наука, загальнонародні надбання, правопорядок); на вищому — духовні цінності (ідеали, ціннісні настанови, обов'язок перед  суспільством). Загальній меті виховання  підпорядковується спеціально спроектована система супідрядних, поетапно конкретизованих  цілей за напрямами виховання, сконцентрованих  на вихованні цінностей природи, культури, соціальних цінностей та особистісних цінностей.

 

Чинники сучасного виховання

 

Першим і найважливішим чинником виховання є сім’я, яка стоїть у центрі глобальних економічних, політичних та культурних змін, які відбуваються у державі і являється тією найменшою клітиною у житті суспільства, його основою, яка через власну культуру, мову, цінності виявляє значний вплив  на виховання підростаючого покоління.

Другим важливим чинником є школа, яка сьогодні покликана, в першу  чергу, стати осередком виховання, в тому числі, самовизначення і самореалізації кожної особистості.У навчально-виховному  процесі головний акцент має переноситись із засвоєння певної кількості знань  на виховання особистості з урахуванням  її унікальної природи, і вже на цій  основі формувати у неї моральні цінності, творчу і самотворчу діяльність.

Успішність виховання школярів великою мірою залежить від особистості  вчителя, який повинен володіти високими моральними якостями, ґрунтовними знаннями, педагогічними технологіями, здатністю  отримувати додаткові знання, необхідні  для практичної діяльності.

Критеріями педагогічної культури є визнання особистісних пріоритетів  та інтересів дитини; усвідомлення гуманістичних цінностей педагогічної професії, емпатія, готовність до морального вибору, тактовність, вольова регуляція, дотримання норм учительської етики, уміння рішуче діяти у конфліктних ситуаціях.

Водночас несприятливими чинниками, які гальмують процес виховання  підростаючого покоління є брак знань, педагогічного досвіду, низький  рівень життя, егоїзм, невизначеність сфери етичних взаємин вчителів, розбіжності у декларованих цінностях  та цінностях життя, пріоритет особистісного  перед професійним, порушення етичних  норм тощо.

Виховання дітей як в сім’ї, так  і в школі повинно враховувати  індивідуальні здібності і нахили, здійснюватись рідною мовою, в атмосфері  доброзичливості і взаєморозуміння, з опорою на народні і сучасні  педагогічні надбання, національну  і світову культуру, вселюдські і  національні моральні цінності.

Важливим чинником у вихованні  дітей виступають і соціальні  інститути (позашкільні заклади, психологічні служби, інститути підвищення кваліфікації педагогічних працівників тощо), які  виступають суб’єктами виховання дітей  і дають змогу покращувати  та корегувати виховання школярів.

Взаємодія всіх учасників виховного  процесу забезпечує педагогічні  умови ефективного виховання  школярів. Можна виділити суспільні, культурні, педагогічні та родинні  умови виховання у молодших підлітків.

Так, до суспільних умов можна віднести вплив державної політики, Конституції  і основних законів, суспільних пріоритетів, соціального становища родини, інформативного оточення.

Культурні умови включають: врахування особливостей національного менталітету, історії народу, його світогляду, ставлення  до духовної спадщини зокрема мистецтва, релігії, різноманітної творчої  і доброчинної діяльності.

Педагогічні умови повинні враховувати  особливості впливу школи, сім’ї  і соціальних інститутів. Створення  необхідних умов на рівні школи передбачає визначення мети виховання, створення  навчальних і виховних програм, спеціальну підготовку вчителів, організацію педагогічної і психологічної допомоги сучасній родині у вихованні підростаючого покоління.

На рівні родини – рівень вихованості  самих батьків, ступінь їх готовності до виховання власних дітей, вибір  доцільного педагогічного впливу, спосіб родинного життя, традиції, проектування життє- і самотворення кожного члена  родини, а також особисті якості, світоглядні позиції, життєвий досвід і можливості самореалізації.

 

Проектно-технологічний  підхід у вихованні

 

Зміст та організація виховного  процесу визначаються його метою  як очікуваним ідеальним результатом. Кінцева мета виховання поетапно конкретизується з урахуванням: індивідуально-психологічних особливостей вихованців; особливостей їх сімейного  виховання; віку; статі; національної та релігійної приналежності; соціально-економічних  та географічних умов; особливостей найближчого  соціального оточення; специфіки  навчального закладу та наявних  ресурсів для здійснення виховної роботи.

Особистісне долучення  вихованців до спільної з вихователем  діяльності у процесі застосування сучасних виховних технологій здійснюється  через розв'язання соціально-моральних  завдань, що ставлять вихованців з умови  свідомого вибору і практичної реалізації особистісної позиції, стилю поведінки.

Процес виховання окрім  власне наукового підходу складається  з творчих актів, засадами яких є  відчуття вихователем конкретної життєвої ситуації, його  такт.

Складовими виховних технологій є форми організації та способи  виховання. Процес виховання здійснюється у певних організаційних формах  (індивідуальні, групові, колективні, масові).

Реалізація сучасних технологій виховної роботи у практиці можлива  на основі проектування розвитку особистості  вихованця. Застосування проектно-технологічного підходу до здійснення процесу виховання  у навчальному закладі дозволяє: а) практично реалізувати індивідуальний підхід; б) планувати і прогнозувати результати виховних впливів; в) обирати  найбільш ефективні для даного учня або класного колективу форми  і методи виховної роботи; г) об’єктивно оцінювати ефективність і результативність виховної роботи.  Таким чином  відбувається перехід від "педагогіки заходів" до педагогіки цілеспрямованого і свідомого формування особистісних рис і якостей молодої людини. Основними елементами виховної технології (див. табл. 1) виступають: конкретизована (конкретна) мета виховної діяльності (1); завдання, що конкретизують дану мету (2); цільова група виховної діяльності (конкретний учень, група, клас, школа) (3); очікуваний кінцевий результат (4); критерії, за якими будуть оцінюватись результативність та ефективність виховних впливів (5); власне зміст виховної діяльності як спільної діяльності вихователя і вихованця (6); форми виховання (7); методи здійснення виховної роботи (8); часовий проміжок, протягом якого буде здійснюватись виховна робота за даним проектом (9). 

Кінцевим результатом  реалізації усякого виховного проекту  мають бути життєві компетентності учнів, тобто сформована можливість діяти у конкретній життєвій ситуації відповідно до власних цінностей, ставлень та  переконань.

Таблиця 1. Орієнтовна структура виховної технології.

 

Мета виховання	Завдання	Цільова група	Кінцевий результат	Критерії	Зміст діяльності	Форми	Методи	Час
1	2	3	4	5	6	7	8	9

 

				К
					6

Такий підхід дає можливість оцінити ефективність проведеної виховної роботи на кожному віковому етапі  розвитку вихованця. Оцінка здійснюється  через порівняння очікуваних результатів  виховної роботи з її реальними результатами. При цьому стає можливою оцінка ефективності виховання як окремої особистості, так і класу та  школи в  цілому.

Пріоритет унікальності кожної особистості вихованця вимагає  відповідального ставлення до технологізації виховного процесу, високого професіоналізму  і відповідальності педагога.

 

Структура виховної моделі національного виховання

 

Виховна система — це цілісний організм, який виникає у процесі інтеграції основних компонентів виховання (мета, суб'єкти виховання, їх діяльність, спілкування, відносини, кадровий потенціал, матеріальна база), що сприяє духовному розвитку і саморозвитку особистості, створенню своєрідного, за визначенням К.Ушинського, "духу школи".

Рис. 1. Структура виховної моделі національного виховання

 

 

 

Серцевиною виховного процесу  є особистість — її нахили, здібності, потреби, інтереси, соціальний досвід, самовідданість, характер.

Одним із визначальних принципів виховної системи є взаємозв'язок впливів: родини; вчителя; соціальних об'єктів; довкілля (освітнього простору).

Родина, її цінності є складниками  суспільства, яке будується на родинних принципах співжиття, дбайливого ставлення  до дитини на тих чинниках, що допомагають  розкрити творчий потенціал дитини.

Залучення до співпраці управлінської, духовної, культурно-мистецької еліти  та громадських інституцій створює  унікальне середовище координації  та інтеграції всіх ланок виховної системи.

Розуміючи українську національну  систему виховання як самобутнє  і водночас споріднене з вселюдським  культурно-історичне явище, спрямоване на виховання свідомого громадянина, патріота.

 

Основні принципи виховання

 

Принцип національної спрямованості. Передбачає формування національної самосвідомості, виховання любові до рідного краю, свого народу, шанобливе ставлення до його культури; повагу, толерантне ставлення до культури всіх народностей, які проживають в Україні.

Принцип культуровідповідності.Вихованець і педагог спільними зусиллями перетворюють зміст історичного морально-етичного досвіду людства на систему відкритих проблем. Така проблематизація моральної культури слугує джерелом особистісного розвитку дитини, умовою засвоєння нею загальнокультурних надбань, а саме виховання здійснюється як культурологічний процес, формування базису культури особистості.

Принцип цілісності. Виховання організовується як системний педагогічний процес; спрямовується на гармонійний та всебічний розвиток особистості, формування в неї цілісної картини світу. Передбачає наступність в реалізації напрямів та етапів виховної роботи на різних освітніх рівнях: охоплює всі сфери життєдіяльності дітей та учнівської молоді; здійснюється різними соціальними інститутами, а також у навчальній та позанавчальній діяльності.

Акмеологічний принцип. Вихователь будує виховний процес так, щоб вихованець засвоїв найвищі морально-духовні цінності; створює умови для оптимальної самореалізації підростаючої особистості, розвитку її індивідуальних можливостей і здібностей. Напрями виховної роботи втілюються у відповідних результатах — міцно й органічно засвоєних загальнолюдських і національних цінностях, стратегії життя, яка передбачає постійний рух до здійснення нових, соціально значущих задумів; формування умінь долати труднощі, прогнозувати наслідки своїх учинків; здатності свідомо приймати рішення.

Принцип суб'єкт-суб'єктної взаємодії. Учасники виховного процесу є рівноправними партнерами у процесі спілкування, ставляться уважно до поглядів один одного, визнають право на відмінність, узгоджують свої позиції. Вихователь уникає жорстких приписів, не ставиться до вихованця як до пасивного об'єкта своїх впливів; зважає на його психічний стан, життєвий досвід, систему звичок і цінностей; виявляє емпатію, вдається до конструктивних та продуктивних виховних дій; схильний до творчості та педагогічної рефлексії.

Принцип адекватності виховання до психологічних  умов розвитку особистості.Вихователь зосереджує свою увагу на дитині, бере до уваги її вікові та індивідуальні особливості, не форсує її розвитку, задовольняє фундаментальні потреби дитини (у розумінні, визнанні, сприйнятті, широкому ставленні до неї); виробляє індивідуальну програму її розвитку; стимулює розвиток в особистості свідомого ставлення до своєї поведінки, діяльності, життєвого вибору.

Принцип особистісної орієнтації.Означає, що загальні закони психічного розвитку проявляються у кожної дитини своєрідно і неповторно. Педагог культивує у зростаючої особистості почуття самоцінності, впевненості у собі, визнає її право на вільний розвиток та реалізацію своїх здібностей; не обмежує її в правах почуватися індивідуальністю; виробляє оптимістичну стратегію розвитку кожного вихованця; спрямовує зусилля на розвиток світогляду, самосвідомості, культури потреб, емоційної сприйнятливості, довільної поведінки, базових якостей особистості.

Принцип превентивності.Держава, соціальні виховні інститути та громадські об’єднання здійснюють профілактику негативних проявів поведінки дітей та учнівської молоді, допомагають їм виробити імунітет до негативних впливів соціального середовища. При цьому має бути забезпечена система заходів економічного, правового, психолого-педагогічного, соціально-медичного, інформаційно-освітнього характеру з формування позитивних соціальних настанов, запобігання вживанню наркотичних речовин та різному прояву деструктивної поведінки, відвернення суїцидів та формування навичок безпечних статевих стосунків.