Планирования цен на предприятии

Виховний простір розвитку особистості

Головне завдання сьогоднішньої практики —  створення виховного простору. Виховний простір — це не тільки середовище, а й духовний простір учня і  педагога, це простір культури, що впливає  на розвиток особистості. У ньому  має бути представлений весь спектр цінностей культури і культурних форм життя. Це простір соціальних, культурних, життєвих виборів особистості, котра самореалізується у різних виховних середовищах (академічне середовище, клубне, середовище творчих майстерень тощо).

Основні вимоги до створення виховного простору:

• психологізація як здатність враховувати у комплексі всі зовнішні й внутрішні впливи на дитину й одночасно творити духовно-творче розвивальне середовище, нейтралізуючи негативні з них та посилюючи позитивні;
• відкритість до соціуму, діяти у співпраці з сім'єю, громадськістю;
• залучення дітей до розв'язання суспільно значущих і особистісних життєвих проблем, формувати досвід громадянської поведінки;
• розвиток творчого потенціалу всіх суб'єктів навчально-виховного процесу;
• спонукання школярів до самостійного розв'язання власних життєвих проблем у нестабільному суспільстві;
• життєтворчість як здатність забезпечити дитині можливість облаштувати власне життя, творити колективні та міжособистісні взаємини;
• педагогічна культура вчителів і вихователів, невід'ємними особливостями якої є людяність, інтелігентність, толерантність, розуміння, здатність до взаємодії;
• педагогічний захист й підтримка дітей у розв'язанні їхніх життєвих проблем та в індивідуальному саморозвитку, забезпечення їхньої особистісної недоторканності та безпеки;
• самореалізація людини в особистісній, професійній та соціальній сферах її життєдіяльності.

Педагогічне спілкування має спиратись на передову, прогресивну мораль –  гуманістичну, в основі якої лежить демократизм, розумність, природність, ми відводимо першочергове місце  принципу гуманізму. Він передбачає визнання того, що людина – найвища  цінність на Землі; передбачає опору  на особистість, яка здатна до самореалізації, самовдосконалення; розглядає самоцінність особистості як результат її власного саморозвитку, самовиховання. У спілкуванні  – це вміння знайти гідне, схвальне, добре в іншій людині, вміння цінувати в інших індивідуальне, неповторне.

В основі педагогічного спілкування лежить плюралізм. Він полягає у вмінні і можливості толерантно ставитись  до світогляду, переконань, позицій, думок  і почуттів інших людей, не ображати, не принижувати їх гідності, визнавати, що кожна людина може змінитись, якщо вона помиляється, має можливість морального зростання. Це терпимість, толерантність, яка допомагає гуманізувати міжособистісні стосунки, робить їх людяними, природніми, невимушеними, доброзичливими; це передумова для плідного співробітництва між  людьми, визначальна умова для  реалізації плюралізму думок, встановлення діалогу; це й гуманне ставлення  до представників інших традицій і моральних звичок, вірувань.

IV. ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ УЧНІВ

Початкова школа

Молодший  шкільний вік є важливим у становленні  особистості дитини, бо саме тоді закладаються основи особистісного розвитку учнів  початкової школи.

Віковими  особливостями дітей 1-4 класів можна  вважати: незначний соціальний та моральний  досвід, підвищену емоційність, вразливість  і водночас пластичність до морально-етичних  впливів, імпульсивність та безпосередність  поведінки дитини, бажання постійно розширювати коло спілкування. Тому узгодження поведінки та усвідомлення моральних явищ життя характеризуються емоційними узагальненнями, аналізом ситуацій та вчинків, які відповідають загальнолюдським етичним цінностям. Розрив між знаннями моральних принципів  і відповідною поведінкою — найхарактерніша  властивість дитини цього віку. Подальшого розвитку набуватимуть такі моральні почуття: провини, сорому, обов'язку, відповідальності, справедливості, власної гідності, сумління.

Основними потребами дитини в початкових класах є необхідність: у спілкуванні  з людьми, в емоційному контакті, визнанні, оцінці своїх дій та вчинків, виявленні власних позицій у  ставленні до інших, світу, у дружбі, товариськості, повазі до особистості, самоповазі, набутті нових знань  та вмінь для пізнання довкілля.

Перед вчителем постає важливе завдання: вирізняти  мотив вчинку, роз'яснюючи дитині його сутність і правильність в різних типових життєвих ситуаціях, даючи  їй можливість емоційного "переживання" разом із практичним застосуванням  отриманих знань.

Беручи  участь у спільних видах діяльності, учні вчаться будувати свої взаємини з однолітками, входити в колектив ровесників.У них виникає потреба  до взаємовимогливості та взаємодопомоги.

На цьому  віковому етапі у дитини формується ядро особистості (моральні почуття, цінності, переконання), відбувається набуття  досвіду моральної поведінки. Вона вчиться не лише виконувати вимоги колективу, а й бере активну участь у постановці вимог, виборі доручень, справи, яка їй до душі. В учнів  виникає ще одне новоутворення —  відносно стійкі форми поведінки  і діяльності, які в майбутньому  становитимуть основу формування її характеру.

Після закінчення першого класу в частини дітей  не до кінця сформовані особистісні  новоутворення, що є характерними для  дошкільнят, а саме:

• недостатнє усвідомлення сприйняття шкільного життя, необхідності впорядкувати та організувати його за певними законами і правилами співжиття;
• недостатнє усвідомлення внутрішньої етичної інстанції, такої як совість (орієнтування лише на зовнішній контроль з боку дорослих, невміння діяти самостійно), що викликає у школярів почуття невпевненості у собі, спричиняє конфлікти у спілкуванні;

- відсутність  переваг та продуманих дій  над імпульсивними (стримування  бажань відбувається лише в  разі очікування винагороди чи  покарання);

-  несформованість  адекватної самооцінки.

Вчителеві в другому класі слід продовжувати виховну роботу, спрямовану на корекцію цих недоліків з метою будування  специфічних для молодших школярів особистісних новоутворень: довільність  психічних процесів, внутрішній план дій та рефлексію, інтелектуалізацію  життя дитини.

У вчинках  дітей наприкінці другого року навчання вже проглядається позиція у  ставленні до того, що їх оточує. Розвиваються і змінюються внутрішні етичні інстанції, формуються моральні мотиви поведінки; розвивається здатність співпереживати, співчувати, а отже, і співдіяти  з дорослими та однолітками.

Молодший  шкільний вік (за І.Д. Бехом) виявляється  сприятливим щодо виховання у дитини фундаментального для її морального розвитку новоутворення, яким є здібність цінувати особистість людини.

Головним  новоутворенням навчальної діяльності є формування теоретичного мислення дитини, що знаходить відповідне вираження  і в рівні сформованості у  дітей особистісних моральних якостей, першооснов багатьох моральних понять: доброти (гуманності), людяності, милосердя, чуйності, співчуття, чесності, справедливості, терпеливості та ін.

Формування  особистості молодшого школяра  значною мірою визначається  реалізацією  у виховному процесі діяльнісного підходу, згідно з яким моральні правила  і норми дитина засвоює активно, в процесі діяльності та спілкування  з дорослими, однолітками, старшими та молодшими дітьми. Основна функція  її полягає в тому, що в ній  набувається досвід ставлення дитини до світу, до людей, до самої себе.

Виховання молодших школярів здійснюється у процесі  навчально-пізнавальної діяльності як провідної шляхом внесення ціннісних  складових у зміст навчальних предметів, відведення належного місця "спільно-взаємодіючій діяльності" як на уроках, так і в позаурочний  час; гуманізації взаємин у системах "учитель — учень", "учень  — учень"; використання вчителем демократичного стилю спілкування  з учнями; створення умов для творчої  самореалізації кожної особистості.

Важливим  є особистісно орієнтований підхід у вихованні молодших школярів, оскільки для дітей цієї вікової групи  характерна особлива сенситивність  до морально-етичних впливів, а надто  сприйняття норм культурної поведінки, спілкування, мовного етикету, культури взаємовідносин.

Дуже  часто внутрішнє самопочуття, емоційний  настрій дитини залежить від особистості  вчителя початкових класів, оскільки для учнів 1-2-х класів учитель залишається центральною фігурою, арбітром, авторитетом. Лише в 3-4-х класах самооцінка, оцінка однолітків починає переважати оцінку вчителя.

Зовнішнім вираженням позиції дитини є участь її у різноманітних ситуаціях  дитячого життя. Вона виявляється залежно  від очікувань вчителя і дитини. Діти з невиправданими очікуваннями часто стають агресивними або, навпаки, пригніченими; боязкими або недовірливими, соціально інфантильними або  неспокійними. Ці аспекти необхідно  враховувати у роботі з дітьми та батьками.

Головне завдання вчителя — навчитись  створювати і використовувати у шкільному житті ситуації, в яких знання і дії були б злиті та дозволили б фіксувати динаміку духовно-морального розвитку дитини, суть якого полягає у вмінні дитини самостійно, а іноді за допомогою вчителя, реалізувати свої здібності до практичної діяльності. Вчитель має допомогти дитині розвиватись від елементарних навичок поведінки до більш високого рівня, для якого необхідні самостійність у прийнятті рішень і моральний вибір.

Ефективність  різних видів виховання залежить від спрямованості виховного  процесу, форм і методів його організації. Пріоритетними для учнів початкових класів є активні методи, що спрямовані на самостійний пошук істини та сприяють формуванню критичного мислення, ініціативи й творчості.

Оскільки  у молодшому віці у дітей домінує  образне мислення, то найбільш характерними є такі форми діяльності:ситуаційно-рольова гра, сюжетно-рольова гра, гра-драматизація, інсценування, гра-бесіда, гра-мандрівка, екскурсія, ігрова вправа, колективне творче панно, бесіда, тематичний зошит, ранок, свято, усний журнал, групова справа, оформлення альбому, уявна подорож, конкурси, ігри, школа ввічливості, демонстрація, розповідь, моделювання, вікторина, екскурсія, виставка малюнків, операція-рейд, виставка-ярмарок, перекличка повідомлень, добродійна акція, хвилини з мистецтвом, година спостереження, година милування, спортивні змагання, козацькі забави, театральна вистава, ляльковий театр, ведення літопису класного колективу, веселі старти, естафети, догляд за рослинами і тваринами..

Основна школа

Підлітковий вік — складний відповідальний період становлення особистості (за Л.І. Божович, це період другого народження особистості), в якому формується соціальна спрямованість і моральна свідомість: моральні погляди, судження, оцінки, уявлення про норми поведінки, запозичені у дорослих. Шлях оволодіння ними відбувається через реальні стосунки, через оцінку їхньої діяльності дорослими. Наприклад, не одразу підлітки усвідомлюють, що волю загартовує і навчання, що відкрите визнання своїх помилок свідчить про сміливість, що усвідомлення своєї провини — крок до відповідальності. Знання моральних норм та еталонів взаємин розуміють не завжди глибоко, важко сприймають моральний релятивізм, тому оцінки вчинків інших категоричні, безкомпромісні. Моральні переконання ще не є нестійкими, проте вони стають специфічними мотивами поведінки. З'являються власні погляди, оцінки, які можуть швидко змінитись, але й протилежну точку зору підліток буде відстоювати так само пристрасно, як й іншу.

Важливі зміни відбуваються у мотиваційній сфері: потреба в самоповазі, в  самоствердженні, у визнанні товаришів, у позитивному ставленні з  боку друзів. З'являється орієнтація на майбутнє: мрії, ідеали, перспективні плани, віддалена мета. Проте для  підлітка характерна й відмова від  поставленої мети всупереч її об'єктивній значущості, бо воля ще слабка. Підлітки частіше діють за найбільш сильним  мотивом, власною ж поведінкою вони ще не володіють, і самі визнають відсутність  у себе вольових якостей.

Завданням педагогів є розвиток у підлітків  вольової поведінки, використовуючи  для цього емоційно  привабливі  цілі, підтримуючи їх наміри й  уявлення  про можливість  досягти власного рівня   домагань.               У підлітків у вольовому акті ще слабко представлена виконавська  частина. Очима підлітків основною причиною їх неуспішності у школі  є лінощі. Практика свідчить, що не менше  значення має забезпечення пізнавальної мотивації, розвиток інтересів. Для  підлітків є характерною легкість виникнення переживань, емоційної напруги, їм важко стримувати свої радість, горе, образу, гнів. їхні емоції відрізняються  ригідністю — інертністю, негнучкістю, навіть тенденцією до самопідтримування. Підлітки "купаються" у власному горі чи в почутті провини. Вони відчувають задоволення від будь-яких переживань, відчувають потребу в сильних  емоційних насиченнях. Суперечливі  прагнення, які виникають досить часто, ще більше підсилюють загальний  емоційний фон, що призводить до виникнення стану афекту. Афективний стан може бути досить тривалим і виникати з  незначного приводу. Треба вчити  підлітків володіти своїми емоціями, усвідомлювати їх, говорити про них, виявляти у культурних формах.