Регіональні фактори активізації інвестиційної діяльності в Україні

   Рис. 1.5 Комплексна оцінка інвестиційної діяльності на регіональному рівні на основі системного підходу  

   Що  стосується державного регулювання інвестиційної діяльності. Це можуть бути методи як прямого, так і непрямого державного впливу. В системі заходів щодо підвищення інвестиційної привабливості регіонів важлива роль повинна належати розробленню інвестиційного законодавства та пошукам джерел фінансування інвестицій в основний капітал, що враховують, як головні фактори, при розробці інвестиційних проектів, зокрема, будівництва житла за регіонами України.

   Що  стосується законодавства, то тут основним законодавчим резервом на регіональному рівні буде ІІ–й етап політичної реформи, суть якої полягає в конституційних змінах і переходу від президентсько-парламентської форми правління до парламентсько-президентської форми правління і цим етапом визначено розширення і збільшення повноважень місцевого самоврядування.

   Необхідно прийняти закон “Про вдосконалення  системи місцевого самоврядування”, щодо розширення повноважень місцевої влади, зокрема що стосується інвестиційної  діяльності на регіональному рівні. Це дозволить збільшити можливості місцевої влади по фінансуванню пріоритетних інвестиційних проектів в регіонах.

   Другим  важливим напрямом активізації інвестиційної  діяльності є пошук і оптимізація  джерел фінансування інвестицій в регіонах України. Так, необхідно активізувати традиційні джерела інвестування: бюджетні кошти, державні цільові кредити, власні кошти підприємств різних форм господарювання, ресурси позабюджетних фінансових установ.

   Розглядаючи фінансовий аспект регіональної інвестиційної  політики, слід відзначити, що передусім слід виробити чіткий механізм взаємовідносин між центром і рівнями місцевого самоврядування, а вже потім приступати до реформування найголовнішого елемента цих взаємовідносин – фінансового. Слід доцільно скоротити пряме бюджетне фінансування капітального будівництва і відповідно збільшити обсяги непрямого фінансування, видаючи державні гарантії під довгострокові кредити комерційних банків.

     Зараз основний потік інвестицій в основний капітал в Україні та її регіонах здійснюється за рахунок власних  коштів підприємств та організацій, їх частка становить від 40–70% в загальному обсязі інвестицій в основний капітал. Найважливішою умовою функціонування підприємств у ринковій економіці є забезпечення принципу самофінансування, який передбачає здійснення господарської та інвестиційної діяльності, головним чином, за рахунок власних фінансових ресурсів. Це підтверджує тезу про те, що в перспективі необхідно розраховувати тільки на власний фінансовий потенціал, тобто в першу чергу необхідно створити сприятливі умови для вітчизняних інвесторів.

   Традиційно  найбільша частка власних коштів підприємств та організацій (біля 70%) становить в індустріальних регіонах. Це обумовлено галузевою структурою економік цих регіонів, де провідним видом економічної діяльності є промисловість. До їх складу входять «регіони-лідери» рейтингу інвестиційної привабливості – Харківська та Дніпропетровська області. Ці області характеризуються високим економічним розвитком та достатнім розвитком інфраструктури.

   До  власних коштів підприємств та організацій в практиці господарювання прийнято відносити амортизацію та прибуток. На сьогодні підприємства амортизацію використовують в більшості випадків не за призначенням, а прибуток є тільки у половини всіх підприємств.

   Особливе  значення будуть мати амортизаційні відрахування, як надійний інструмент оновлення основних засобів виробництва в економіці регіонів. По-перше, необхідно прийняти закон України “Про амортизацію”, законопроект якого підготовлений у Верховній Раді України.

   По-друге, за оцінками експертів, необхідно внести зміни до податкового законодавства, що стосується усунення дискримінації амортизації основних засобів виробництва, які були вироблені до 1 січня 2006 року. Необхідно обмежити віднесення коштів, які направляються на ремонт об’єктів першої групи основних засобів, до валових видатків лише у розмірі 10% вартості об’єкту.

   По-третє, за оцінками фахівців, необхідно приділити  увагу прискореній амортизації, пропонується дозволити підприємству, яке працює в особливих умовах, що призводить до прискореного зносу, на власний розсуд начисляти прискорену амортизацію, але з попереднім повідомленням податкової адміністрації.

   Таким чином, амортизація повинна відігравати  головну роль у відтворенні основних засобів виробництва на підприємствах  в регіонах, тому, що амортизаційний фонд формується на всіх підприємствах, це стосується в першу чергу індустріальних регіонів.

   Другим  важливим джерелом фінансування інвестицій в основний капітал в регіонах України повинні стати місцеві  бюджети. Необхідно створити для всіх регіонів рівні умови формування та використання місцевих фінансових ресурсів, що потребує коригування бюджетної та податкової політики. Сьогодні переважна більшість регіонів не має достатніх ресурсів для забезпечення нормального функціонування своєї інфраструктури, об’єктів соціально-культурної сфери, здійснення заходів щодо соціального захисту населення. Значною мірою це зумовлено недосконалістю законодавства, передусім щодо впорядкування міжбюджетних взаємовідносин, фінансового забезпечення реалізації повноважень органів місцевого самоврядування, раціонального поєднання засад централізації та децентралізації в державному управлінні.

   Саме  місцева влада, в першу чергу, зацікавлена в розвитку її території. Сьогодні склалась складна ситуація з розподілом коштів між бюджетами різних рівнів. Частка коштів місцевих бюджетів у структурі джерел фінансування інвестицій в основний капітал за регіонами залишається поки що незначною, але її у перспективі потрібно збільшувати.

   По-перше, необхідно збільшити частку місцевих бюджетів у загальному зведеному бюджету з 36–38% до 50%, як це зроблено в країнах Європейського Союзу – Франції та Німеччині. Так, за словами віце-прем’єр-міністра, міністра будівництва та архітектури у 2008 році уряд підвищив питому вагу загального фонду місцевих бюджетів у загальному фонді зведеного бюджету: проти рівня 2008 року вона зросла на три відсотки і становитиме 43,4% (69,1 млрд. грн.) [68, С. 5]. За останньою інформацією уряду обсяг фінансового ресурсу для місцевих бюджетів визначений в сумі 73,2 млрд. грн., або на 30% більше, ніж в 2008 році. Питома вага фонду місцевих бюджетів в обсязі зведеного бюджету в 2008 році становить 45% проти 40% у минулому році. Уряд передбачає збільшувати цей показник щороку на 1–2% .

   Іншим резервом інвестиційної активності регіонів, за рахунок бюджету розвитку, можливо лише збільшення розміру податків на землю і введення податку на нерухомість, а також збору за паркування автотранспорту.

   Також, існує така пропозиція щодо впровадження системи ідентифікаційних кодів, які присвоюються кожному жителю тієї чи іншої області за місцем постійної прописки для того, щоб податки сплачувались в місцевий бюджет регіону де він мешкає, а не в регіоні, де працює. Для цього пропонується збільшити кількість безготівкових розрахунків, тому, що електронна система контролю дає можливість при здійсненні покупок прив’язати ці кошти до кожного платника податків. А потім вже направляти грошові кошти в ту область, де офіційно прописаний громадянин.

   Аналогічною є пропозиція регіональних влад, щодо сплати податків підприємствами за місцем ведення господарської діяльності, а не за місцем реєстрації, це стосується, в першу чергу, крупних об’єднань підприємств – холдингів та інших. Наприклад, в Автономній Республіці Крим ініціюється продовження надходжень акцизного збору і податку на прибуток в місцевий бюджет. Також розробляється законопроект, який передбачає сплату податків підприємствами за місцем ведення господарської діяльності, а не за місцем реєстрації.

   Стрижнем  нової моделі формування місцевих бюджетів, над якою працює уряд, є зацікавленість місцевих бюджетів у зростанні власних доходів. Прибуток, забезпечений за рахунок прискорення економічного розвитку, має стати додатковим джерелом видатків територіальних бюджетів сіл, селищ, міст, районів, областей. Додана вартість та прибутки максимально мають залишатись на територіях, де вони фактично створюються, де розміщено виробництво.

   Іншим шляхом покриття власних видатків регіонів може бути вихід на фондовий ринок, зокрема облігаційний ринок. За допомогою цих запозичень влада на місцях може привабити потенційних інвесторів на свій ринок, але привабливість цих цінних паперів поки що незначна – відчувається необхідність у розвитку вітчизняного фондового ринку на регіональному рівні.

   За  оцінками експертів збільшити надходження  в місцеву казну можливо за рахунок інвентаризації об’єктів комунальної  власності – за рахунок надання  їх в оренду, збільшення орендних ставок можливо збільшити надходження  в два-три рази. Так, наприклад, в  місті Бердянськ провили таку інвентаризацію і змогли збільшити власні надходження.

   Сьогодні  керівники міст збирають податки, а  центр лише концентрує їх. Яскравим є приклад Іллічівська, який в  2001 році віддав до державного бюджету понад 125 млн. гривень податків, а сам одержав мізерні надходження. Це – нерівноцінний обмін. За таких умов міська влада не зацікавлена працювати краще, шукати нові джерела надходжень – їх більше “відберуть” і знову залишать ні з чим. Реформування міжбюджетних відносин, передбачених у проекті Бюджетного кодексу вплине на формування і виконання бюджетів територіальних громад середніх і малих міст.

   Законом “Про Державний бюджет України на 2009 рік” повинні безпосередньо затверджуватись  трансферти (дотації) до обласних, районних бюджетів, бюджетів сіл, селищ, міст обласного і районного значення, а також нормативи щоденних перерахувань від загальнодержавних податків та зборів, що стягуються на території адміністративних одиниць. І ще такий важливий момент: доходи та видатки мають розраховуватись виключно на формальній основі.

   З метою підвищення ролі місцевих бюджетів необхідно:

   – запровадити нормативне розрахункові методи надання бюджетам населених  пунктів усіх рівнів централізованої  підтримки, застосування дольового  методу фінансування видатків, що мають загальнодержавне значення;

   – більш об’єктивно оцінювати потреби  населених пунктів в бюджетних  ресурсах на основі диференційованих соціальних і бюджетних нормативів;

   – забезпечити стабільність у формуванні доходної частини бюджетів населених пунктів з урахуванням повноважень органів місцевого самоврядування.

   Такий підхід підвищує відповідальність, забезпечує впровадження в життя мотиваційних механізмів, зацікавленість владних  і, насамперед, підприємницьких структур у пожвавленні виробництва, збільшенні обсягів реалізації конкурентної продукції. Поліпшення структури інвестицій в основний капітал за джерелами фінансування у довгостроковій перспективі свідчить про активізацію інвестиційної діяльності як по країні в цілому, так і по її регіонах.

   Для залучення капіталу незалежних інвесторів потрібно створити систему диференційованих податкових пільг, які б компенсували несприятливий інвестиційний клімат. До такої системи входять: субсидії за рахунок Державного бюджету, місцевих бюджетів на інвестування проектів в пріоритетні галузі економіки; звільнення від податків коштів підприємств, які направляються на розвиток своїх виробництв; надання пільгових кредитів громадянам на житлове будівництво в доповнення до їх власних заощаджень.

   Наступним джерелом коштів в регіонах на інвестиційні цілі є кредити банків, зокрема, це довгостроковий кредит. Кредит надається тим інвесторам в регіонах, у яких немає чи недостатньо власних ресурсів у всіх випадках технічного переоснащення, реконструкції та розширення виробництва, придбання устаткування, що не входить у кошториси будівництв, а також на будівництво нових підприємств і споруджень.

   Для сталого розвитку регіонів необхідно  знайти можливості по залученню довгострокових банківських кредитів, страхових, інвестиційних та інших комерційних фондів. При цьому слід передбачити гнучкий порядок становлення резервних вимог Національного банку України щодо коштів, які спрямовуються комерційними банками на довгострокове кредитування. Також, наприклад, в кулуарах міні-Давоса, який відбувся в 2007 року, голова правління Національного банку України поділився думкою про те, що необхідно повернутися к механізмам рефінансування, які практикувалися Нацбанком в 2003–2004 роках.

   Слід  зазначити, що в серпні 2004 року була введена програма рефінансування банків для кредитування довгострокових інвестиційних проектів, в рамках якої НБУ надавав кредити комерційним банкам строком до трьох років під заставу облігацій крупних державних підприємств. У 2005 році облігації на суму від 300 до 700 млн. грн. з доходністю 12% річних, котрі приймались НБУ в якості застави, випустили державні компанії “Енергоатом”, “Укртелеком”, “Укртрансгаз” та Південно-Західна залізниця. Слід зазначити, що, в свою чергу, практика довгострокового рефінансування, яка проводилася Нацбанком в тій час, підлягала гострій критиці зі сторони МВФ, який рахував, що таким чином НБУ безпосередньо кредитує реальний сектор економіки, тоді як центральний банк держави повинен працювати тільки з банками. В кінці 2005 року програма була згорнута і, починаючи з 2006 року, банки можуть отримати рефінансування від Нацбанку на строк не більше року. Така ситуація, що склалася на сьогодні, на нашу думку не є позитивною для активізації інвестиційної діяльності в регіонах України.