Регіональні фактори активізації інвестиційної діяльності в Україні

   Питома вага довгострокового кредиту в джерелах фінансування інвестицій в основний капітал за регіонами в останні роки значно зросла, що закладає надійний фундамент для подальшого економічного зростання. В умовах формування ринкових відносин в економіці банківська система в регіонах ще недостатньо розвинута і не може задовольнити потреби в інвестиційних коштах в повному обсязі. Необхідно створити умови в регіонах для розширення кредитних відносин у сфері капітального будівництва.

   Необхідно створити у населених пунктах централізовані фонди довгострокових кредитів для фінансування пріоритетних об’єктів. Потрібно сформувати фонди за рахунок частки амортизаційних відрахувань підприємств з видачею довгострокових зобов’язань Національного банку з наступним погашенням за рахунок повернення позики та сплати пільгових процентів. “Безкоштовне” бюджетне фінансування залишається в минулому, і стає актуальним питання про залучення фінансових ресурсів на ринку капіталів для вирішення соціально-економічних проблем розвитку регіонів.

   Державна  комісія з цінних паперів та фондового  ринку прийняла 13 листопада 1999 року Положення “Про порядок випуску та обігу облігацій місцевих позик”. Випуск таких облігацій має цільовий характер і відповідно до мети може бути: інвестиційним (фінансування територіальної виробничої, транспортної і соціальної інфраструктури розвитку місцевої промисловості, житлового будівництва та інших інвестиційних проектів); соціальним (фінансування соціальних програм, створення робочих місць, вирішення екологічних проблем, соціальна підтримка населення, інші програми); бюджетним (фінансування поточних витрат бюджету при його дефіциті).

   При цьому розміщення облігацій здійснюється на добровільних засадах, а власниками облігацій можуть бути юридичні та фізичні особи, резиденти та нерезиденти України. Кошти, які залучаються від реалізації облігацій, використовуються як для невеликих, зокрема, телефонних позик, так і для мегапроектів, наприклад, для будівництва метро (з розміщенням кількох траншів до 10 і більше років).

     За проектом, нова лінія метро  від “Вокзальної” через “Лук’янівську-Глибочицьку"  до проспекту Маяковського і,  нарешті, до “Промзони” простягнеться  майже на 20 км, у тому числі  приблизно 7 км – через мостоперехід. За підрахунками кошторис такої  споруди й виконання відповідних робіт складає 1,2 млрд. грн. Зараз таких вільних коштів немає.

   Наведені  вище цифри свідчать про те, що розробка альтернативних джерел фінансування інвестиційних  проектів – це необхідність в нинішніх конкурентних умовах. Необхідно більш детально і дохідливе довести до населення України особливості розміщення облігацій місцевих позик, права та обов’язки їх власників і емітентів. Тільки тоді буде бажаний результат. Так, наприклад, у Москві майже 80% усіх грошових надходжень для реалізації інвестиційних проектів отримано за рахунок розміщення облігацій місцевих позик.

   Тому  вже сьогодні необхідно створювати в органах місцевої влади спеціалізовані місцеві ради, Комітети з муніципальних  позик, експертні ради для багатоступінчастого  проходження інвестиційних проектів та більш жорсткого контролю за використанням залучених коштів. Активізувати в цьому напрямку діяльність інвестиційних консультантів та генеральних агентів по розміщенню облігацій місцевих позик.

     Істотно впливає на інвестиційну активність і такий негативний фактор, як значний рівень відсоткових ставок за користування кредитом, що робить невигідним довгострокові інвестиційні кредити. Недостатньо здійснюється стимулювання інвестиційної діяльності за рахунок залучення нетрадиційних джерел фінансування: кредитів комерційних банків, ресурсів страхових компаній та інших фондів.

     Створення під егідою міських державних  адміністрацій однієї або декількох  страхових компаній дозволить, зокрема, виконувати програми використання коштів сформованих страхових резервів для фінансування загальноміських інвестиційних програм. Так, зареєстровані у м. Києві 93 страхові компанії зібрали в 2002 році понад 900,0 млн. грн. страхових платежів, а сплатили страхових відшкодувань всього 270,0 млн. грн. Різниця – потенційне джерело інвестицій, при чому довгострокових і досить дешевих.

     Велике  значення на регіональному рівні, з  точки зору активізації інвестиційної  діяльності, мають кошти населення. Необхідно враховувати регіональні  відмінності в інвестиційному кліматі та інвестиційному потенціалі населення за регіонами. Специфіка залучення в господарський обіг коштів населення регіонів робить цілеспрямованим їх використання на муніципальному та регіональному рівнях, де отриманий ефект (виробничий і соціальний) більш реальний. Тому, на нашу думку, слід розширити практику розробки конкретних муніципальних та регіональних проектів або цільових інвестиційних програм використання коштів населення з визначенням кінцевих цілей, об’єктів інвестування, засобів і умов залучення коштів населення.

     Важлива роль заощаджень населення, як одного із ключових факторів розвитку економіки  України та її регіонів, примушує вирішувати проблему формування єдиної державної  політики та довгострокової стратегії, забезпечуючи щільну економічну взаємодію основних господарюючих та суб’єктів змішаної економіки: фізичних осіб, домогосподарств, підприємств і фірм, а також держави для досягнення максимального залучення заощаджених коштів населення в інвестиційний процес для підйому національної економіки.

     В рамках єдиної державної політики та довгострокової стратегії повинні  створюватися умови, які будуть сприяти  раціональному використанню коштів населення і забезпеченню їх найбільшої віддачі, як для окремих громадян, так і для народного господарства в цілому. Особливий акцент повинен робитися на реалізацію наступних принципів:

     – наявність обґрунтованих пріоритетів, які регулюють залучення коштів населення в господарський обіг відповідно до конкретних цілей соціально-економічної  політики;

     – створення системи гарантій добробуту громадян і домогосподарств, які приймають участь у розміщенні власних резервних коштів в фінансових інститутах, які інвестують їх в реальний сектор економіки;

     – впорядкування прав, функцій і  відповідальності всіх партнерів: держави, населення, представників малого та середнього бізнесу, кредитних організацій в процесі вибору засобів і умов залучення і використання заощаджувальних коштів;

     – врахування факторів соціальної диференціації  населення при розробці механізмів регулювання та регламентації процесів використання коштів населення в інвестиційних цілях;

     – впровадження діючих методів економічного стимулювання власників резервних  заощаджень по їх використанню в якості інвестиційного ресурсу на комерційних  началах. Дохід власника на вкладений капітал повинен включати не тільки суму, яка компенсує повністю розмір можливих втрат, пов’язаних з інфляцією, але і величину додаткового доходу на капітал не нижче відсоткової ставки Національного банку України;

     – організація регулярного моніторингу і на його основі діючого суспільного контролю реалізації державної стратегії формування та використання ринку інвестиційних ресурсів, які залучаються за рахунок резервних накопичень населення.

     Залучені  в господарський обіг кошти населення  складають приватну власність і повинні використовуватися в його інтересах з урахуванням диференціації соціальних груп, поселень та регіонів, а також персоніфікації інтересів конкретних громадян, сімей, невеликих груп. Виходячи з цього принципу, повинні визначатися цілі та пріоритети, засоби, механізми, правові основи залучення резервних коштів населення, функції держави, фінансових структур і самого населення у вирішенні даних питань.

     Серйозність проблеми в тому, що в Україні  переважають настрої по призупиненню чи затриманню економічних перетворень або проведенню їх без урахування зміни ситуації, що склалася. В той же час саме життя потребує швидкого подолання недоліків, що склалися, усунути економічні інституціональні диспропорції, які виникли за останні десятиріччя.

   Головне завдання найближчого часу – закріплення  темпів зростання промислового виробництва  і створення відповідної системи  стимулів для його розвитку. Внутрішній ринок (розвиток обробної промисловості) має стати економічним пріоритетом  держави. Важливим напрямом структурних перетворень повинна бути максимально можлива орієнтація виробництва на внутрішній попит, підвищення реальних доходів населення, що буде стимулом зростання внутрішнього споживчого та інвестиційного попиту. Його розв'язання за умов жорсткого обмеження ресурсів вимагає активного регулювання з боку держави за допомогою і удосконалення економічної, фінансової та кредитної політики. В цих умовах підвищення ролі інвестиційної діяльності актуальним є пошук додаткових резервів підвищення активізації інвестиційних процесів, важливе місце серед яких займають регіональні резерви.

   Всі ці заходи дозволять значно посилити інвестиційне забезпечення програм  соціально-економічного розвитку регіонів України. Області, міста, навіть найменші міста , хочуть бути не пішаками, а партнерами держави у суспільному процесі. Однак усіх їх треба спрямовувати на виконання головної функції, що забезпечує збалансований розвиток регіонів – координації і добровільного узгодження інтересів усіх економічних суб’єктів. Сучасний стан розвитку економіки держави вселяє надії на подолання негативних тенденцій, що склалися в попередні роки. Позитивним є і те, що в цілому в Україні та її областях починає формуватися новий тип економічних відносин, який потрібно розвивати, закладаючи надійний правовий фундамент, зокрема що стосується інвестиційного законодавства в регіонах України.

   Розглянувши теоретико-методологічні засади формування інвестиційної діяльності в регіонах країни, перейдемо до аналізу умов формування та характеру інвестиційної діяльності в регіонах країни. На нашу думку, необхідно зупинитися на аналізі стану та регіональних особливостях розвитку інвестиційної діяльності в країні, структурно-динамічних змінах в інвестиційній діяльності за регіонами та оцінці можливостей інфраструктурного забезпечення інвестування в регіонах (областях) України.  

   розділ  ІІ

   умови формування та характер інвестиційної діяльності в регіонах країни  

   2.1. Стан та особливості  протікання інвестиційних  процесів 

   в регіонах країни  

   Сучасний стан розвитку економіки держави свідчить про подолання негативних тенденцій, що склалися в попередні роки. Позитивним є і те, що в цілому в Україні та її регіонах починає формуватися новий тип економічних відносин, який потрібно розвивати, закладаючи надійний правовий фундамент.

   З другої половини 2001 року було відновлено стабілізаційні процеси. З квітня 2001 і протягом усього 2002 року стабільно нарощувався випуск промислової продукції. Темпи зростання ВВП за 2002 рік, порівняно з попереднім, становили 106%, промислової продукції – 112,9%, товарів народного споживання – 124,5% до попереднього року. Але частка валового нагромадження основного капіталу у розподілу ВВП дещо зменшилась з 23,3% у 1996 році до 22,0% у 2007 році. В той же час частка інвестицій в основний капітал (капітальних вкладень) у ВВП збільшилась з 18,6% – у 1990 році до 22% – у 2006 році, що говорить про пожвавлення інвестиційної діяльності в країні.

   Поряд з цим слід відмітити, що, починаючи з 2000 року, в країні намітилася тенденція випереджаючого росту інвестицій в основний капітал, порівняно з динамікою ВВП, що свідчить про поступове посилення інвестиційної складової економічного зростання. Так, якщо у 2000 р. індекс зростання ВВП складав 98,1% до попереднього року, а індекс зростання інвестицій в основний капітал – 106,1% до попереднього року, то вже у 2002 р. ці індекси дорівнювали, відповідно (105,9% та 114,4%), у 2005 р. (109,6% та 131,3%), у 2006 р. (112,1% та 128%), але у 2007 р. (102,6% та 101,9%). Тобто динаміка інвестицій в основний капітал в 2,5–3 рази випереджає динаміку ВВП по країні в цілому, за виключенням 2007 року.

   За  період 1990–2007 рр. в розвитку інвестиційної діяльності в Україні можна виділити два періоди: 1990–1999 рр. та 2000–2007 рр. Перший період з 1990–2000 роки характеризується значним спадом обсягів інвестицій в основний капітал в Україні в цілому, що обумовлюється загальною економічною кризою в країні та спадом сукупного попиту на інвестиційні товари. Так, у 1992 р. обсяг інвестицій в основний капітал в Україні, порівняно з 1990 р., становив 58,6%; у 1996 р. – 29,1%, а вже у 1999 р. – 20,7%. Можна виділити наступні основні чинники спаду обсягів інвестицій в основний капітал: розірвалися економічні зв’язки між суб’єктами господарювання, погіршилося фінансове становище підприємств, зростали неплатежі, висока інфляція, високі політичні, економічні, фінансові та кримінальні ризики.