Регіональні фактори активізації інвестиційної діяльності в Україні

   *Складено  за даними: Статистичний щорічник  України за 2008 рік. / Державний комітет статистики України. – К., 2008. – С.317

     Таблиця. 2.11

     Обсяг реалізованої інноваційної продукції в Україні  у 2002–2007 рр.*

     (у  фактичних цінах,  млн. грн.) 

   *Складено  за даними: Статистичний щорічник  України за 2008 рік. / Державний комітет статистики України. – К., 2008. – С.319

   Отже, за останні 2002–2005 роки спостерігається зростання обсягів виробництва основних видів продукції підприємств будівельної індустрії та виробництва будівельних матеріалів, поліпшується їх якість, відповідно до вимог сучасного інвестиційного ринку в країні. Розвиток виробництва продукції вітчизняними підприємствами будівельної індустрії та виробництва будівельних матеріалів стримує висока енергоємність виробництва, що знижує її конкурентоспроможність на внутрішньому та зовнішньому інвестиційних ринках.

     Таблиця 2.12

     Забезпеченість  організацій (підприємств) засобами обчислювальної техніки в Україні  у 2002–2007 рр.*

     (на  початок року, тис.)

   *Складено  за даними: Статистичний щорічник  України за 2008 рік. / Державний комітет статистики України. – К., 2008. – С.324  

   Розглянувши сучасний стан розвитку основних складових інвестиційного комплексу, які характеризують умови формування та реалізації інвестиційної діяльності на регіональному рівні, необхідно зупинитися на оцінці можливостей ринкової інфраструктури, зокрема, банківської системи на регіональному рівні. Тому, що активізація інвестиційної діяльності, на нашу думку, в значній мірі залежить від довгострокового кредитування реального сектору економіки на рівні регіонів країни.  

   2.3. Регіональні особливості та ефективність інфраструктурного забезпечення інвестування будівельних підприємств України 

   Важлива роль у забезпеченні умов активізації  та функціонування інвестиційної діяльності в регіонах України належить такому фактору, як сучасна ринкова інфраструктура (РІ). Значний вплив на формування ринкової інфраструктури в регіонах мають процеси адаптації традиційних елементів інфраструктури до становлення сучасного ринкового господарства, приватизація, роздержавлення та акціонування власності, виникнення якісно нових ринкових структур, комерціалізація фінансової та грошово-кредитної системи та ін.

   Формування  ринкової інфраструктури в регіонах базується, головним чином, на функціонуванні основної її ланки – банківської  системи країни. Банківська система  України започаткована після  прийняття Верховною Радою України у березні 1991 року Закону України "Про банки і банківську діяльність". Банки у своїй діяльності керуються Конституцією України, Законами України "Про Національний банк України", "Про банки і банківську діяльність", законодавством України про акціонерні товариства та інші види господарських товариств, іншими законодавчими актами України, нормативними актами Національного банку України і своїми Статутами.

   В Україні з початку реформ у 1991 році сформувалась дворівнева банківська система, яка складається з Національного банку України (НБУ) та банків різних видів і форм власності. Національний банк України є центральним банком, який проводить єдину державну грошового-кредитну політику з метою забезпечення стабільності національної грошової одиниці. Національний банк України виконує регулюючу та координуючу роль і працює тільки з комерційними банками.

   Комерційні  банки виконують всі банківські операції відповідно до банківських  ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, виданих Національним банком України. Працюють вони безпосередньо з суб’єктами господарської діяльності, фізичними особами. Банки створюються на акціонерних або пайових засадах юридичними та фізичними особами. Свої функції банки реалізують через виконання таких операцій, як залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення на вкладні (депозитні) рахунки та залучення коштів на поточні рахунки; кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян, вкладання у цінні папери, формування касових залишків та резервів, формування інших активів; касове та розрахункове обслуговування національної економіки, виконання валютних та інших банківських операцій. З січня 2000 року банківська система України перейшла на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку і статистики. В Україні створена Асоціація українських банків, яка відстоює і захищає інтереси вітчизняних банківських установ, сприяє становленню і розвитку банківської системи в державі.

   На  сьогодні банківська система країни знаходиться в стані становлення і розвитку. Тому багато уваги приділяється розвитку банківських послуг і банківської системи в цілому. Особливо гостро ця проблема стоїть на регіональному рівні, де можливості сформувати потужну ринкову інфраструктуру, зокрема банки, значно відрізняються від регіону до регіону. Тому регіональний аналіз розвитку банківської системи дасть можливість виявити основні проблеми її подальшого розвитку і зробити відповідні висновки щодо поліпшення ситуації в регіонах у цьому напрямі.

   Як  свідчать статистичні дані (табл. 2.13) за період з 2002–2007 рр. кількість банків за реєстром на кінець періоду зменшилась з 195 одиниць – у 2002 р. до 186 – одиниць у 2007 р. Тобто простежується тенденція зменшення кількості банківських установ по країні в цілому, за рахунок високої конкуренції в цьому секторі економіки. Але, в той же час, збільшилась кількість банків, які мають ліцензію на здійснення банківських операцій (діючи банки) з 153 одиниць – у 2002 р. до 165 одиниць – у 2007 р. на кінець періоду. Також в країні налічується більше 2 тисяч філій та відділень банківських установ по регіонах (областях) України.

   Національний  банк України (НБУ), комерційні банки, інвестиційні банки, які спеціалізуються на фінансуванні капітальних вкладень (довгострокове  кредитування реального сектору економіки) входять до складу інвестиційного потенціалу країни та її регіонів. Ці структурні елементи інвестиційного потенціалу країни є потужним джерелом фінансування інвестицій в основний капітал, яке повинно забезпечити стабільне фінансування економіки регіонів і країни в цілому, від їх належної роботи, залежить ефективність функціонування інвестиційного комплексу країни і ефективність реалізації інвестицій в основний капітал регіонів.

   Таблиця 2.13

   Показники діяльності банківської  системи в Україні у 2002–2007 рр.*

* Джерело: http://www.bank.gov.ua/Statist/Dani/Region/BanksUkraine.xls

**До 2005 року сплачений статутний капітал.  

   За  період з 2002–2007 рр. зменшилась кількість банків по країні в цілому, в які залучено іноземний капітал з 31 одиниці – у 2002 р. до 23 одиниць – у 2007 р. Але кількість банків із 100% іноземним капіталом має тенденцію до незначного збільшення з 7 одиниць – у 2002 р. до 9 одиниць – у 2007 р. Для врегулювання питання про надання іноземним банкам права відкривати на території України філії та здійснювати банківську діяльність Верховною Радою України 16.11.2008р. прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про банки і банківську діяльність».

   Прихід  іноземних банків на український  ринок є позитивним явищем, яке  сприяє посиленню конкурентній боротьбі, застосуванню сучасних банківських  технологій, підвищенню якості та розширенню спектру банківських послуг, здешевленню банківських ресурсів для клієнтів.

   Статутний капітал діючих банків України (які  отримали ліцензію НБУ) у гривневому еквіваленті збільшився з 3666 млн. грн. – у 2002 р. до 16111 млн. грн. – у 2007 р., тобто зростання за п’ять років становить 4,4 рази. За даними Асоціації українських банків наприкінці 2000 року відбулося деяке зростання обсягів активів банків (з 16189 млн. грн. – у 1999 р. до 20093 млн. грн. – у 2000 р. – тобто на 1%). У структурі “чистих” активів 57% працюючих активів у І кв. 2007 року мали 4 банки: Аваль, Приватбанк, Укрсоцбанк, Ощадбанк. У структурі активів більше половини складають кредитний (46,1%) та інвестиційний портфелі (18,4%). Зростання загальної суми кредитних вкладень підтверджує тенденцію розширення участі приватного капіталу у фінансуванні економіки.

   По  території України банки розміщенні нерівномірно, тому, що вони, в першу  чергу, орієнтовані на обслуговування потреб місцевого населення, корелюючи  свої потужності з його чисельністю  у “своєму” регіоні. Але це не стосується столиці – м. Києва. Треба відзначити, що спеціальні фінансово-інвестиційні операції теж займають важливе місце в їх діяльності. По регіонах України банківська система представлена крупними комерційними банками та їх філіями та відділеннями, малими та середніми банками, регіональними банками. За оцінками спеціалістів щорічне зростання регіональної мережі крупних банків складає близько 20-50% (філії та відділення). Головні банки розміщені переважно в обласних центрах. Філії розміщують по всіх обласних центрах України, а відділення – по областях країни. Регіональні банки – це банки безпосередньо регіонального масштабу і створюються для потреб конкретного регіону, наприклад, банк “Прикарпаття”, який створено для розвитку Карпатського регіону.

   Аналіз  динаміки розміщення банків по території  країни за період з 2002–2006 рр. свідчить про стійку велику диспропорцію їх територіального розміщення, що обумовлює, в свою чергу, особливості розвитку банківської системи в регіонах (Додаток Л). Більше половини кількості банків країни сконцентровано в м. Києві та Київській області – 51,3% у 2002 р. та 55,6% у 2006 р. Значна частка банківських установ сконцентрована також у Дніпропетровській області (7,5% – у 2006 р.), Харківській (7,5%), Донецькій (6,9%) та Одеській (6,3%) областях, у відсотках до загальної кількості банків по країні в цілому. Так, коефіцієнт розмаху варіації кількості банків за регіонами збільшився з 79 раз – у 2002 р. до 89 раз – у 2006 р.  
 

    Розділ ІІІ 

   Основні напрями активізації  інвестиційної діяльності в регіонах України  

   3.1. Державне регулювання  та пріоритети  інвестиційної 

   політики  в країні

     Сьогодні  не дуже вагомою залишається роль місцевої влади в державному регулюванні  економікою відповідної території, зокрема – в інвестиційній діяльності регіону, але відзначається позитивний вплив місцевої влади на інвестиційну діяльність. Слід відмовитися від непотрібних чи невідповідних функцій центральних органів влади; інші функції потрібно передати приватному сектору або органам місцевого самоврядування.

     З цією метою, за сприяння Уряду України, у 2007 р. Верховною Радою прийнято Закон «Про стимулювання розвитку регіонів», який передбачає розроблення та запровадження нових механізмів стимулювання розвитку регіонів, у тому числі підтримки депресивних територій [65].

     З цією метою у 2008 році в Алушті був проведений Другий муніципальний форум за участю віце-прем’єр-міністра будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства, який зауважив, що місцеве самоврядування – це найголовніше в державі.

     Це  зазначив в своєму виступі Прем’єр-міністр  України на засіданні Кабінету Міністрів  у 2008 році, зокрема йшлося про те, що ІІ-им етапом реалізації політичної реформи має стати реформа місцевого самоврядування, шляхом децентралізації влади: місцеві ради повинні отримати реальні економічні важелі для розв’язання регіональних проблем.

     З метою реалізації Закону, Міністерством  економіки, разом з іншими центральними органами виконавчої влади, підготовлено та узгоджено проект Державної стратегії  регіонального розвитку до 2015 року, який знаходиться на розгляді у Кабінеті Міністрів.