Собівартість і рентабельність виробництва сільськогосподарської продукції, фактори її підвищення в ринкових умова господарювання

Міністерство аграрної політики України

Одеський державний  аграрний університет

 

 

 

                                   Економічний факультет

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

 

По курсу :”Економіка підприємств”

На тему: „Собівартість  і рентабельність виробництва сільськогосподарської продукції, фактори її підвищення в ринкових умова господарювання”.

/на матеріалах КСП „Мрія”  Комінтернівського району Одеської  області/.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План

Вступ.

1. Собівартість і рентабельність  і їх значення в розвитку сільськогосподарського виробництва.

1.1. Економічний зміст  категорії собівартості і прибутку.

1.2. Особливості формування  собівартості в ринкових умовах  господарювання.

1.3. Удосконалення методики  обчислення собівартості продукції  і рентабельності з урахуванням розвитку ринкової економіки.

2. Характеристика природно-кліматичних  та виробничо-економічних умов  господарства.

2.1. Місцеположення господарства.

2.2. Ресурсний потенціал  господарства і ефективність  його використання.

2.3. Рівень інтенсивності  і економічна ефективність її в господарстві.

3. Рівень собівартості  і рентабельності виробництва  продукції рослинництва і тваринництва, фактори її підвищення.

3.1. Рівень і динаміка  собівартості сільськогосподарської  продукції.

3.2. Рівень і динаміка  рентабельності сільськогосподарської продукції.

3.3. Сучасний стан сфери  заготівель і реалізації сільськогосподарської  продукції.

.3.4. Удосконалення системи  ціноутворення в умовах ринкової  економіки.

3.5.Ринок сільськогосподарської  продукції і проблеми його  розвитку.

3.6.Шляхи зниження собівартості  продукції та підвищення її  рентабельності.

Висновки і  пропозиції

Список використаної літератури.

 

Вступ.

На сучасному етапі  при переході до ринкової економіки  тема:

"Собівартість і  рентабельність виробництва продукції,  фактори її підвищення в ринкових умовах господарювання" являється більш актуальною. Так як собівартість є одним з найважливіших показників господарської діяльності аграрних підприємств, оскільки показує, у що саме обходиться господарству виробництво відповідного виду продукції і наскільки економічно вигідним воно є в конкретних природно - економічних умовах господарювання.

Рівень рентабельності показує доцільність, прибутковість  виробництва того чи іншого виду продукції, а правильно визначена собівартість при порівнянні її з ринковою ціною дає можливість спрогнозувати майбутній прибуток (збиток) і попередити негативні наслідки або запланувати подальшу стратегію виробництва підприємства.

Тому необхідність вирішення  даного питання полягає у тому, що показник собівартості дає можливість глибоко аналізувати економічний стан підприємства і виявляти резерви підвищення ефективності виробництва. За інших однакових умов підприємство тим більше одержуватиме прибутку на одиницю продукції, чим нижча її собівартість і навпаки. Із зниженням собівартості зростає цінова конкурентоспроможність продукції, а отже і зміцнюються позиції підприємства на товарному ринку.

Мета даної курсової роботи полягає в поглиблені знань  про такі економічні категорії, як собівартість, рентабельність, ціна продукції, ефективність, інтенсифікація, спеціалізація виробництва, а також визначити дію цих економічних чинників в умовах ринкових відносин на діяльність сільськогосподарського підприємства; визначення шляхів і резервів зниження її рентабельності на прикладі КСП "Мрія" Комінтерновского району Одеської області.

Розглядаються як загальні теоретичні поняття, так і стан сільськогосподарського підприємства в сучасних умовах та дія на нього економічних законів  і важелів на практиці. Визначається спеціалізація даного господарства, його ресурсний потенціал, придатність ведення господарювання в конкретних природно-економічних умовах.

Надається ряд розрахунків, на підставі яких можна зробити висновки щодо динаміки собівартості продукції, динаміки і рівня рентабельності продукції, сучасного стану сфери заготівель і реалізації сільськогосподарської продукції, системи ціноутворення в умовах ринкової економіки в КСП "Мрія за період з 1999 по 2001 роки.

Також в роботі використовується метод порівняння рівня рентабельності об'єкта дослідження з рівнем рентабельності сільськогосподарської продукції по області, що дозволяє намітити підприємству шляхи щодо підвищення рентабельності по деяких видах продукції, поставити перед собою мету, яку потрібно досягти за визначений період при наявних ресурсах.

Важливо зазначити і  те, що прибутковість підприємства є в оберненій залежності від  собівартості. З її зниженням зростає  окупність витрат прибутком і  створюються сприятливі умови для  прискорення темпів розширеного  відтворення і підвищення матеріальної зацікавленості працівників. Показник собівартості є важливим інструментом для розробки рекомендацій з удосконалення розміщення сільськогосподарського виробництва по природних зонах і мікрорайонах України, а також для визначення перспектив розвитку підприємств щодо вибору ними найбільш ефективних галузей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Собівартість і рентабельність і їх значення в розвитку сільськогосподарського виробництва.

1.1. Економічний зміст категорії собівартості і прибутку.

 Виробництво продукції вимагає певних затрат живої і уречевленої праці, які формують суспільні витрати виробництва.

Суспільні витрати виробництва - це сукупні затрати живої і  уречевленої праці на виробництво  відповідного виду продукції. Вони визначаються робочим часом, які завжди є мірою витрат, потрібних для здійснення виробництва. Величина вартості продукту визначається кількістю суспільне необхідної праці.

Вартість продукту складається  з трьох частин: вартості спожитих засобів виробництва, с; вартості продукту, створеного необхідною працею, V; вартості продукту, створеного додатковою працею,т. Вартість продукту (Вп) виражається формулою: Вп=С+V+М.

Собівартість  продукції - це витрати сільськогосподарських підприємств на виробництво і реалізацію продукції, вираженні в грошові формі.

Собівартість, як економічна категорія є частиною вартості товару. У процесі виробництва продукту частина його вартості є основою  відшкодування спожитих засобів  виробництва і створення засобів  існування його працівників. Для  вартості і собівартості продукції спільним є те, що вони втілюють витрати виробництва. При цьому вартість характеризує витрати суспільства, а собівартість - витрати конкретних підприємств на виробництво продукції. Собівартість продукції становить лише частину вартості, оскільки не включає витрат, які утілюються і реалізуються у вартості додаткового продукту.

Собівартість продукції, ж економічна категорія включає  всі витрати сільськогосподарських  підприємств у грошовій формі, як необхідні для здійснення простого відтворення. В ній відображаються умови виробництва і результати виробничої діяльності, насамперед рівень фондоозброєності і продуктивності праці, ефективність прогресивних технологій, інтенсивність і продуктивність сільськогосподарських галузей.

Собівартість продукції  включає спожиті засоби виробництва за фактичними цінами, а затрати живої праці - в розмірі її фактичної оплати. Ці витрати окремого підприємства, як правило, не збігаються з суспільними витратами виробництва.

Собівартість продукції  є госпрозрахунковою категорією, включаючи тільки ті витрати, які фактично несуть сільськогосподарські підприємства. Вона визначає рівень витрат на виробництво одиниці сільськогосподарської продукції і дає змогу об'єктивно оцінювати ефективність виробництва в конкретних умовах господарювання.

У сільському господарстві розрізнюють собівартість виробничу  і повну, індивідуальну і галузеву (середню), планову і фактичну.

Виробнича собівартість включає витрати сільськогосподарських підприємств на виробництво продукції, а повна собівартість - витрати на виробництво і реалізацію продукції. Виробнича собівартість обчислюється по всій продукції виробленій у господарстві. А повна - тільки по реалізованій продукції.

Індивідуальна собівартість відображає витрати окремого сільськогосподарського підприємства на виробництво і реалізацію одиниці продукції, а галузева (середня) - середньозважену величину індивідуальних витрат окремих територіальних підприємств.

Галузева собівартість характеризує середні витрати на виробництво і реалізацію продукції окремої галузі певної сукупності господарств.

Планова собівартість - це витрати, які передбачає господарство відповідно до нормативів витрачення виробничих ресурсів і оплати праці з розрахунку на одиницю запланованого виходу продукції.

Фактична собівартість - характеризує рівень проведених господарством на виробництво і реалізацію сільськогосподарської продукції.

Різновидом планової собівартості є провізорна або очікувана. Вона визначається станом на 1 жовтня звітного року на основі фактичних витрат і  виходу продукції за три квартали та очікуваних показників IV квартал.

Прибуток - це додаткова вартість, що створюється в процесі виробництва. Щоб визначити прибуток від реалізації (робіт, послуг) потрібно виручку, що одержує підприємство від реалізації, зменшити на суму нарахованого (сплаченого) податку на добавлену вартість (за винятком товарообмінних операцій з нерезидентами), акцизного збору, ввізного мита та обов'язкових зборів і платежів, визначених чинним законодавством. Від одержуваного результату ("очищеної грошової виручки") потрібно відняти суму витрат, що включаються в собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг). Одержана різниця і є прибутком від реалізації продукції (робіт ,послуг) як господарської операції, що передбачає передачу права власності на них іншому суб'єкту господарської діяльності в обмін на еквівалентну суму грошових коштів або боргових зобов'язань. Так визначають прибуток і по кожній окремій галузі, виду діяльності підприємства за умови, що їхня продукція набуває товарної форми.

При визначені прибутку підприємства від реалізації продукції потрібно також враховувати грошову виручку, одержану від товарообмінних операцій, які виконують шляхом прямого обміну товарів або шляхом виконання робіт (послуг)у рахунок бартерної угоди. Сума грошової виручки визначається розрахунком, як добуток обсягу поставленої продукції (виконаних робіт, послуг) на звичайну ціну, що діяла на неї, (на них) у момент виписування вивантажувальних документів (виконання робіт, послуг). Для товарообмінних операцій у галузі зовнішньої торгівлі ціни беруться на день проходження митного контролю продукцією, що експортується.

Чим краще працює підприємство, тим більший воно одержує прибуток, тим міцніший його економічний стан і положення на ринку.

Лише маючи достатню суму прибутку, підприємство може своєчасно, з врахуванням вимог ринку, переорієнтувати виробництво, реконструювати його. Придбати нові, більш продуктивні засоби виробництва, передові технології і завдяки цьому забезпечити істотне зростання обсягу виробництва продукції, значно поліпшити її якість, скоротити витрати і цим самим досягти високої її конкурентоспроможності. Це гарант того, що підприємство надалі буде спроможним одержувати високі прибутки і не стати банкрутом.

1.2. Особливості формування собівартості в ринкових умовах господарювання.

У процесі господарської  діяльності аграрні підприємства несуть різні витрати. Проте не всі вони включаються у собівартість продукції. З метою забезпечення єдиних засад  формування собівартості продукції (робіт ,послуг) в усіх галузях народного господарства Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" (лютий 1995) визначає коло витрат виробництва, що відносять на собівартість продукції (робіт ,послуг), а також витрати і втрати, що відносять на збитки підприємства.

До собівартості продукції (робіт, послуг) включають витрати, що пов'язані з використанням в процесі її виробництва і реалізації природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, нематеріальних ресурсів, живої праці та ін.

Залежно від економічного змісту цих витрат вони групуються за такими елементами:

1. Матеріальні витрати (за мінусом  вартості оборотних фондів);

2. Витрати на оплату праці;

3. Відрахування на соціальні  заходи;

4. Амортизація основних  фондів та нематеріальних активів;

5. Інші витрати.

До матеріальних витрат відносять - продукцію промислового і сільськогосподарського походження, використовується аграрними підприємствами в процесі агропромислового виробництва при створенні нових споживчих вартостей. Це, насамперед, витрати на насіння, корми, паливно-мастильні матеріали добрива, отрутохімікати, запасні частини та інші. Придбане в сторонніх організаціях будь-яке паливо розглядається, як матеріальні витрати, якщо воно витрачається з технологічною метою для вироблення усіх видів енергії, опалення виробничих приміщень, на транспортній роботі, пов'язані з обслуговуванням виробництва власним транспортом

До матеріальних витрат також відносять підвищенні витрати  на виробництва нових видів продукції, на винахідництво та раціоналізаторство, що спрямовані на поліпшення основної діяльності підприємства, а також витрати, пов'язані з використанням природної сировини. На сучасному етапі переходу до ринкових відносин частка матеріальних витрат некапітального характеру зростатиме, що зумовлено вдосконаленням технології, організації виробництва, поліпшенням якості продукції