Собівартість і рентабельність виробництва сільськогосподарської продукції, фактори її підвищення в ринкових умова господарювання

4) Коефіцієнтний метод  застосовується тоді, коли в процесі  відповідного виду діяльності одержують більше ніж один вид продукції з наступним визначенням собівартості кожного з них. Витрати між цими видами продукції розподіляються пропорційно їх питомій вазі в загальному обсязі умовної продукції, її розраховують шляхом переведення за допомогою прийнятих коефіцієнтів усіх видів продукції в нову (багаторічні трави /сіно, зелена маса, насіння/; вівчарництво /шерсть, м’ясо/).

5) Пропорційний метод  базується на розподілі витрат  між окремими видами продукції  пропорційно вартості продукції, оціненої за реалізаційними цінами. Так визначається собівартість овочів, льону.

6) Комбінований метод  включає два або більше розглянутих  методів. Наприклад, при визначенні  собівартості насінницького зерна  в спеціалізованих насінницьких  господарствах застосовується метод виключення вартості побічної продукції (соломи) вкупі з пропорційними, коли залишок витрат розподіляють за різними класами зерна пропорційно його вартості.

З поміж продукції  основних галузей визначення собівартості починають саме з продукції рослинництва, оскільки вона значною мірою споживається тваринництвом. Об'єктами визначення собівартості в рослинництві є різні види продукції, що одержують від кожної сільськогосподарської культури. Зерно калькулюється за принципом франко-поле, при цьому в собівартість зерна включають витрати на доробку продукції. Сіно і солома калькулюються франко -силоса споруда, включаючи витрати на виробництво зеленої маси і витрати на силосування, зелений корм-франко-місце споживання, коренеплоди, картопля-франко- місце зберігання. У рослинництві при визначенні собівартості необхідно враховувати відповідні особливості, що характерні для окремих культур, наприклад при визначенні собівартості кукурудзи визначають фактичну вологість зерна. В товарному зерновому виробництві розраховують собівартість центнера соломи за такою послідовністю. Спочатку розраховують нормативну собівартість усього обсягу одержаної соломи. Потім зменшують загальну суму витрат на нормативну собівартість усього обсягу одержаної соломи. Далі визначають вагу повноцінного зерна, а також частку повноцінного зерна в зерновідходах у загальному обсязі повноцінного зерна. Потім знаходять собівартість одержаного зерна і зерновідходів і відповідно собівартість 1ц зерна і зерновідходів.

У товарному буряківництві визначають собівартість центнера коренів методом вилучення із загальної суми витрат нормативної собівартості гички. Залишкову суму витрат ділять на одержаний обсяг коренів і одержують собівартість центнера основної продукції. В насіннєвому буряківництві розраховують собівартість центнера насіння,

Собівартість продукції  окремих овочевих культур визначають окремо по культурах відкритого і  закритого ґрунту. При цьому в неспеціалізованому овочівництві відкритого ґрунту загальні витрати зменшують на нормативну собівартість гички і потім розподіляють залишкову їх суму з окремими овочевими культурами пропорційно виручці від реалізації основної продукції цих культур.

Об'єктами визначення собівартості в тваринництві є основні види продукції. Зокрема в скотарстві визначають собівартість молока, приплоду, приросту живої маси молодняка всіх вікових груп і дорослої худоби на відгодівлі, а також їх живої маси; у птахівництві - яєць, приросту живої маси, живої маси за відповідними віковими групами кожного виду птиці; в рибництві - собівартість мальків, риби однорічного віку і товарної риби.

Нині, згідно з прийнятим  у квітні 1996року "Типовим положенням з планування, обліку і калькулювання  собівартості продукції сільськогосподарських  підприємств", собівартість цих видів продукції визначають так. Спочатку розраховують собівартість 1 кормодня в молочному скотарстві діленням усієї суми витрат по цій галузі на кількість кормоднів. Нормативне вважають, що собівартість 1 голови приплоду становить 60 кормоднів і на собівартість 1 кормодня визначають суму витрат, яку відносять на приплід. Загальна сума витрат по молочному скотарству зменшується на витрати, які віднесені на приплід і на загальну нормативну собівартість гною, яку розраховують множенням планової собівартості 1 тони цієї побічної продукції на її загальний обсяг, одержаний протягом звітного року.

Залишок витрат відносять  на молоко.

По молодняку великої  рогатої худоби і худоби на відгодівлі визначають собівартість 1ц живої  маси і 1ц її приросту. Щоб визначити  приріст живої маси тварин на кінець року добавити живу масу вибулого (облікове) за рік поголів'я (включаючи загиблих тварин) і від одержаного результату відняти живу масу поголів'я худоби на початок року, живої маси поголів'я, що надійшло протягом року і живої маси приплоду. Собівартість центнера приросту живої маси визначають методом вилучення із загальної суми витрат вартості побічної продукції (гною). Загальна сума витрат для визначення собівартості 1ц живої маси визначається сумою початкової балансової вартості на початок року, вартість тварин, що переведені на вирощування і відгодівлю протягом року (в обліку-мінус вартість загиблих тварин за обліковою оцінкою на початок року), вартості одержаного приплоду і фактичних затрат звітного року, віднесених на приріст живої маси тварин. Одержану суму ділять на живу масу її поголів'я, що калькулюється. Вона дорівнює живій масі тварин на кінець року плюс жива маса вибулих протягом року тварин (в обліку - без маси загиблих тварин).

У свинарстві в спеціалізованих  підприємствах визначають собівартість приросту живої маси за такими віковими групами свинопоголів'я, як основне стадо (приріст живої маси поросят до двомісячного віку), поросята двох-чотирьох місяців, поросята старші за чотири місяці, свині на відгодівлі.

В яєчному птахівництві визначають собівартість 1000шт. яєць. Для цього із загальної суми витрат по стаду віднімають вартість побічної продукції (послід, пух, перо) з подальшим віднесенням залишкової суми витрат на одержану основну продукцію. По молодняку птиці, як і в яєчному птахівництві, розраховують собівартість центнера живої маси, вилучаючи з усіх витрат вартість побічної продукції. За інкубацією визначають собівартість добового курчати.

Рентабельність ведення  виробництва означає, що підприємство за рахунок грошової виручки від реалізації продукції повністю відшкодовує витрати на її виробництво і одержує прибуток як головне джерело розширеного відтворення.

Для кількісного виміру рентабельності в цілому по аграрних підприємствах використовують три  традиційні показники: рівень рентабельності, норма прибутку і приведена до земельної площі маса прибутку.

Рівень рентабельності:  Р = П * 100/Вв, де

П- прибуток від реалізації продукції;

Вв- витрати виробництва на реалізовану продукцію.

Для визначення використання виробничих фондів розраховують показник норми прибутку.

Нп=П * 100/Фос+Фоб, де

Фос і Фоб - середньорічна вартість відповідно основних виробничих фондів і оборотних засобів.

З економічної точки  зору показник норми прибутку показує, скільки грошових одиниць прибутку приносить кожна грошова одиниця функціонуючих виробничих фондів.

Для оцінки ефективності виробництва в аграрних підприємствах  важливе значення має і такий  показник, як правило маса прибутку, що визначається діленням одержаного підприємством валового прибутку на площу сільськогосподарських угідь.

На основі абсолютних показників прибутковості (валовий  і операційний прибуток, чистий прибуток) американські підприємства розраховують ряд показників рентабельності. Особливість  їх визначення полягає в тому, що прибуток, взятий на певному етапі його формування, відносять не до повної собівартості товарної продукції, як це прийнято у нас, а до обсягу чистого продажу, під яким розуміють виручку від реалізації продукції за відрахуванням з неї сум за некондицію, некомплектність і дисконтних скидок.

Показник рентабельності за валовим прибутком:

Рр= GР/NS,

GР - валовий прибуток;

NS - обсяг чистого продажу.

Аналогічним способом визначають показники рентабельності продажу  за операційним прибутком, прибутком  до оподаткування і чистим прибутком. Ці показники взаємодоповнюють одне одного і відображають зрештою ступінь відшкодування цінами витрат на продукцію, а також цінову конкурентоспроможність підприємства.

У країнах з ринковою економікою широко використовується показник рівня рентабельності як процентне відношення прибутку до нарахування процентів до усіх активів підприємства. Він характеризує здатність підприємств до нарощування вкладеного капіталу. Для поглибленого її аналізу необхідно розрахувати число оборотів капіталу за формулою:

Чо.к.=NS/ТА, де

 ТА- усі активи підприємства, звідси:

NРр/TА = NPр/NS*NS/NA, де

NРр- прибуток до виплати процентів.

Як бачимо, рівень загальної  рентабельності підприємства формується як добуток рентабельності продажу  на число оборотів капіталу. Тепер стає очевидним, що досягти досить високого рівня загальної рентабельності можна навіть при низькому рівні рентабельності продажу за рахунок прискорення обороту усіх активів підприємства.

Для власників підприємств  дуже важливим є показник рівня рентабельності власного капіталу:

Рв.к=NРн.п./ВК*100, де

NРн.п.- прибуток до нарахування податків;

ВК- власний капітал.

За нормальних умов господарювання рівень рентабельності власного капіталу повинен бути вищим від показника  рівня загальної рентабельності.

З економічної точки зору цей показник свідчить про можливість підприємства щодо прирощення власного капіталу, тому з підвищенням його рівня зміцнюється економіка підприємства, зростає його платоспроможність.

2. Характеристика природно - кліматичних та виробничо-економічних умов господарства.

2.1. КСП "Мрія" розташоване в північні частині Одеської області. Виробничий центр знаходиться в селі, яке розміщене в 20 км від районного центру і 60 км від обласного центру міста Одеси, в причорноморській низовині, де майже горизонтальні залягання геологічних шарів, що обумовило загальну рівнинність території. Територія землекористування знаходиться в зоні степів, що відобразилась на характеристиці ґрунтового покриття. Формування його існування під впливом клімату, рельєфу.

Температурний режим  в зоні благоприємний для сільськогосподарського виробництва, продливання безморозного періоду 226 днів з деяким відхиленням  в різні роки.

Теплоозброєність рослин цього району визначається сумами середніх суточних температур (більше 10 градусів).

Вегетаційний період має продливання 185 днів. Річна кількість  опадів в районі збільшується з Півдня на Північ, в середньому за рік складає 280 мм з відхиленням в різні  роки.

2.2.Ресурсний потенціал господарства і ефективність його використання.

Проблема оптимального забезпечення виробничими ресурсами  всіх сфер АПК належить до числа  гострих, складних та надзвичайно актуальних, як у науковому, так і особливо в практичному плані. В одночас  ефективне розв'язання цієї проблеми щодо національного агропромислового комплексу є пріоритетним соціально-економічним та науково-технічним завданням, оскільки йдеться про найбільш життєво важливу діяльність суспільства, пов'язану з виробництвом продовольства і аграрної сировини.

При удосконаленні і  формуванні ресурсного потенціалу треба керуватися такими принципами:

1. Технологічність, надійність, універсальність  і комфортність технічних засобів  при високих продуктивних та  експлуатаційних показниках;

2. Економічність і енерго-економічність  з урахуванням багатоукладної економіки на селі і різних форм господарювання в АПК;

3. Екологічність та екологоощадність  стосовно різних природно-економічних  умов ведення агропромислового  виробництва;

4. Відповідність вимогам комплексної  механізації, автоматизації та  комп’ютеризації виробничих процесів у всіх ланках агропромислового комплексу.

Агропромислове виробництво  в нашій державі є надто ресурсномісткою сферою народного господарства; тут сконцентровано понад третину усіх виробничих ресурсів суспільства. За обсягом і численністю використовуваних природних (земельних, водних) та трудових ресурсів, зокрема в сільському господарстві, національний агропромисловий комплекс є унікальним в Європі.

Вирішальною ланкою ресурсного потенціалу в агропромисловому комплексі, головним чинником зростання його віддачі на сучасному етапі НТП, без сумніву, слід вважати створення принципово нових біологічних засобів виробництва і раціональної, технологічно збалансованої, енерго та природозберігаючої і високопродуктивної системи машин для всіх без винятку галузей агропромислового виробництва.

В умовах кризи економічно неспроможними  щодо нарощування ресурсних потенціалів  забезпечення нормального функціонування виявились усі ланки агропромислового виробництва, за винятком дрібних селянських господарств. Ресурсний потенціал в умовах кризи втрачає свої кількісні і якісні характеристики, працює на повний знос.