Собівартість і рентабельність виробництва сільськогосподарської продукції, фактори її підвищення в ринкових умова господарювання

Для підтримання в  робочому стані основних виробничих засобів підприємства здійснюють їх поточний ремонт, технічний огляд  і технічне обслуговування, витрати  на це - теж матеріальні. До цього виду витрат відносять витрати, пов'язані з управлінням виробництвом. Це витрати на матеріально-технічне забезпечення апарату управління підприємства і його    підрозділів, службові відрядження, оплата робіт і послуг консультаційного характеру, пов'язаних з основною діяльністю підприємства, оплата робіт за сертифікацію продукції, оплата вартості ліцензії. Специфічним видом матеріальних витрат являються витрати підприємства на оплату робіт і послуг виробничого характеру, які виконуються сторонніми підприємствами і організаціями. Також до матеріальних витрат відносять витрати на придбання енергії всіх видів

У процесі виробництва  аграрні підприємства багато коштів витрачають на оплату праці. Найбільша частина припадає на основну і додаткову заробітну плату працівників, обчислену за відрядними розцінками, тарифними ставками та посадовими окладами згідно з прийнятими на підприємстві системами оплати праці. Для підвищення матеріальної зацікавленості працівників на кожному підприємстві встановлюють надбавки і доплати до тарифних ставок і окладів за роботу в нічний час, роботу в шкідливих умовах, за понаднормову роботу. З метою закріплення кадрів, аграрні підприємства виплачують також одноразові винагороди за вислугу років. Важливим елементом витрат на оплату праці є витрати на підготовку і перепідготовку кадрів.

Значну частку в структурі  витрат підприємств займають відрахування на соціальні заходи. Вони здійснюються за встановленими законодавством нормами на державне страхування, нормами внесків до Державного пенсійного фонду, а також на додаткове пенсійне страхування.

Елемент "амортизація основних фондів і нематеріальних активів" формується за рахунок амортизаційних відрахувань на повне відновлення, реконструкцію основних виробничих фондів, що належать підприємству, в тому числі тих, що перебувають у його користуванні на умовах оренди. Сюди ж відносять і амортизацію нематеріальних ресурсів.

Досить широке коло витрат включається в елемент "інші витрати", зокрема сплата процентів за фінансові кредити, одержані для поповнення власних обігових коштів, а також придбання власних основних засобів і нематеріальних активів для поточної виробничої діяльності незалежно від терміну кредитування, витрати для сплати процентів за комерційні кредити, платежі від обов'язкового страхування майна підприємств і окремих категорій працівників, витрати, пов'язані з оплатою послуг комерційних банків і кредитно-фінансових установ, а також витрати, що виникають при здійсненні підприємством емісії цінних паперів. Важливою складовою цього елементу є витрати на сплату експортного мита та митних зборів, на рекламу, на покриття витрат, зв'язаних з участю у виставках, відрахування до фонду ліквідації наслідків Чорнобильської аварії, до Державного інноваційного фонду.

У результаті розвитку міжнародних економічних відносин аграрні підприємства можуть нести витрати і в іноземній валюті. В собівартості продукції ці витрати відображають в національній грошовій одиниці відповідно до курсу Національного банку, що діяв на час проведення операцій.

Для правильного визначення собівартості та її всебічного аналізу  витрати аграрних підприємств класифікують за кількома ознаками.

За роллю і значенням  у створені продукції витрати  поділяються на основні та з організації  виробництва та управління (накладні). Основні витрати безпосередньо пов'язані з технологічним процесом, без них виробництво даного виду продукції немислиме взагалі. Витрати з організації виробництва і управління - це витрати на управління підприємством і організацією виробництва в цілому, а також витрати на організацію і управління виробництвом у бригадах, цехах та інших виробничих підрозділах підприємства.

Бригадні і цехові витрати планують і обліковують  окремо по рослинництву, тваринництву та інших виробництвах і включають  в собівартість лише тієї продукції, яка виробляється в даному підрозділі (бригаді, фермі, цеху). Сюди відносять оплату праці апарату управління і іншого персоналу виробничого підрозділу, амортизацію і витрати на утримання і ремонт будівель та інші. Бригадні і цехові витрати розподіляються між об'єктами планування і обліку пропорційно загальній сумі витрат, без витрат на насіння, корми, сировину у відповідних виробництвах.

За способом включення  у собівартість продукції всі  витрати поділяють на прямі і  непрямі. Прямі - це витрати, які в момент виникнення можна безпосередньо віднести на відповідний об'єкт планування і обліку. Непрямі витрати пов'язані з виробництвом застосуванні відповідної методики їх розподілу за вказаними об'єктами, а тому цей вид витрат нерідко називають розподільними витратами.

Залежно від часу виробничого  споживання всі витрати класифікують як витрати поточного року і витрати  минулих років. У собівартість продукції звітного року включають не всі витрати поточного року. Частину їх у вигляді незавершеного виробництва відокремлюють і відносять на собівартість продукції наступного року. Водночас частина витрат минулого року включається в собівартість продукції звітного періоду, що зумовлено тривалим виробничим циклом окремих видів продукції і незбігом робочого періоду з періодом виробництва.

Залежно від матеріально-речової  форми понесених підприємством  витрат усі вони поділяються на готівкові  і безготівкові. Готівкові - це такі витрати, що формуються і покриваються за рахунок готівки. Безготівкові - це витрати, що не вимагають для їхнього покриття вільних грошових коштів. До них відносять амортизацію основних виробничих засобів, власні корми, посадковий матеріал, оплата праці натурою.

Для обґрунтованого визначення показника собівартості дуже важливо економічно обґрунтовано вирішувати питання грошової оцінки предметів праці, що використовуються в аграрних підприємствах для виробничих цілей. У процесі виробництва споживається власна продукція і покупна. В аграрних підприємствах покупна продукція оцінюється за вартістю придбання, включаючи затрати на її доставку в господарство, а продукція власного виробництва - за її фактичною собівартістю. В країнах з розвиненою ринковою економікою цю продукцію оцінюють за ринковими цінами на момент її виробничого споживання. Це дає можливість об'єктивно оцінити рівень ефективності виробництва тієї продукції, що вироблена за участю продукції проміжної.

Усі витрати, що несуть аграрні  підприємства в процесі виробництва  продукції, мають не однаковий зв'язок з обсягом її виробництва. Залежно від характеру такого зв'язку витрати виробництва поділяють на постійні і змінні.

Постійні - це такі витрати, що безпосередньо не змінюються при збільшені або зменшені масштабів виробництва в короткостроковому періоді.

Змінними називають такі витрати, розмір яких безпосередньо залежить від масштабів виробництва продукції.

Покупця цікавлять якість і ціна продукції. Виробник турбується ще й питанням витрат виробництва. В  умовах ринку відбувається саморегуляція  вказаних показників: попит і пропозиція прагнуть весь час до рівноваги системи, коли попит дорівнює пропозиції, саме в цій точці відсутні дефіцит та черги на товари. Максимальна ціна визначається попитом, а мінімальна собівартістю.

Облік витрат є інструментом, який допомагає встановити нижню межу ціни. В умовах розвинутої економіки проблема полягає не в тому, щоб виробляти продукцію, а в тому, щоб її продати. Через обмежений споживчий попит підприємства не можуть встановити занадто високі ціни на пропозицію. Тому, вирішуючи питання про виробництво продукції, вони, перш за все, повинні виходити з її собівартості. Питомі витрати - це якісний показник діяльності підприємства, який впливає на ціну продукції і, відповідно, на фінансовий результат діяльності підприємства.

На витрати, як і на ціну, можна впливати, збільшуючи чи зменшуючи їх. Варіанти регулювання співвідношення витрат і прибутку міститься у системі управлінського обліку, який поступово завойовує належне місце у системі управління виробництвом. На базі даних управлінського обліку можливі прогнозування та прийняття управлінських рішень. Мета управління реалізується в очікуваних результатах господарювання. За допомогою інформації управлінського обліку необхідно ці результати передбачити, а також забезпечити їх досягнення. Отже за допомогою управлінського обліку реалізується завдання як оперативного управління, так і стратегічного розвитку підприємства. З цією метою слід спрогнозувати такі характеристики, як витрати, обсяг виробництва, прибуток та ціна продукції.

Відомі різні підходи  до калькулювання собівартості продукції. Проблема калькулювання має пряме відношення до податкового законодавства. Згідно з п. 7.4.1.Закону "Про внесення змін до Закону України" "Про оподаткування прибутку підприємств", по підприємствах, які здійснюють реалізацію продукції з метою оподаткування: доход отриманий платником податку від реалізації товарів (робіт, послуг),... визначається виходячи з договірних цін, але не менше за визначені ціни на ті товари, які діяли на дату реалізації. Далі в 1.20. читаємо; "Звичайна ціна - ціна реалізації товарів (робіт, послуг) продавцем включаючи суму нарахованих (сплачених) процентів, вартість іноземної валюти, яка може бути отримана в разі продажу особам, які не пов'язані з продавцем, при звичайних умовах ведення господарської діяльності". Виникають запитання: що включає звичайна ціна, крім перелічених складових? Яка частка собівартості в ціні продукції? Чому доход повинен бути меншим за звичайні ціни на товари, що діяли на дату реалізації? Це положення податкового законодавства робить безглуздим ряд переваг системи управлінського обліку, пов'язаних з існуванням діючої системи ціноутворення, яка заснована на різних підходах до калькулювання.

Однією з основних нетрадиційних систем отримання  інформації про затрати і прийняття  на їх основі управлінських рішень у світовій практиці бухгалтерського обліку є система "директ кастінг", тобто система неповного обмеженого включення витрат у собівартість продукції згідно з ознаками залежності витрат від обсягу виробництва. Важливою особливістю системи "директ кастінг" є те, що з її допомогою можна вивчити взаємозв'язки взаємозалежність обсягу виробництва, собівартості та прибутку. Мета аналізу - встановити ,що буде з фінансовим результатом, якщо відповідний обсяг виробництва зменшиться. Ця інформація має досить суттєве значення для керівництва, бо за обсягом продукції визначається обсяг прибутку. Аналіз взаємозв'язку чинників "витрати- виручка- обсяг виробництва" дозволяє визначити такий обсяг виробництва, при якому прибуток буде максимальним, мінімальним, або при якому підприємство не матиме ні прибутку, ні збитку.

У державах з ринковою економікою підприємства, які ведуть облік і контроль витрат за методом "стандартності", стали розробляти норми, виходячи з можливої ринкової ціни на свою продукцію. Закони ринку диктують розробляти норми таким чином, щоб стандартна собівартість продукції була значно нижчою від можливої ринкової ціни, забезпечуючи необхідний рівень рентабельності. Якщо в умовах централізованої економіки до ціни приходили від витрат, то в ринкових умовах витрати йдуть від ринкової ціни.

Отже собівартість продукції  та ціна на неї взаємопов'язані. При  цьому величина питомих витрат є  вираженням внутрішніх можливостей  підприємства. Керівника і колектив підприємства цікавить, насамперед, фінансовий результат, який визначається порівнянням витрат з виручкою.

1.3. Удосконалення методики обчислення собівартості продукції і рентабельності з урахуванням розвитку ринкової економіки.

В плануванні і обліку розраховуються і використовуються в економічній роботі такі показники собівартості:

1. собівартість усієї  продукції;

2. собівартість одиниці  продукції

3. витрати на одну  грошову одиницю вартості продукції.

Собівартість одиниці  продукції визначається діленням собівартості всієї продукції відповідного виду на її обсяг у натуральному вигляді, а витрати на одну грошову одиницю продукції - відношення собівартості всієї продукції до її обсягу у вартісному виразі.

Вибір методу визначення собівартості продукції залежить від  особливостей технології і організації  виробництва, характеру продукції, що виробляється. В сільськогосподарському виробництві використовуються такі методи:

1) Пряме віднесення  витрат на відповідні види  продукції. Застосовується в тих  галузях, де одержують лише  один вид однорідної продукції.  Собівартість одиниці продукції при цьому визначають діленням суми понесених витрат на даному об'єкті планування і обліку на загальний обсяг її виробництва. Так визначається собівартість центнера зеленої маси, а також собівартість одиниці робіт і послуг допоміжних і обслуговуючих виробництв: 10ткм,1кВт.год., 1 м. куб. води.

2) Вилучення із загальної  суми витрат побічної продукції,  вираженої у грошовий формі.  При цьому в рослинництві побічна  продукція (солома, гичка, стебла кукурудзи, корзинки соняшника) оцінюються за нормативною собівартістю, що розраховується по кожному підприємству .У тваринництві гній також оцінюється за нормативною собівартістю, а такі види побічної продукції, як вовна - линька, пух, перо, роги, міражні яйце та інші, оцінюються за цінами можливої реалізації (використання). Залишок витрат, що дорівнює різниці між загальною сумою витрат і вартісною оцінкою побічної продукції, відносять на одержаний обсяг основної продукції.

3) Розподіл витрат  між видами продукції пропорційно  кількісному значенню однієї з головних ознак, спільної для всіх видів одержаної продукції. Такою ознакою може бути, наприклад, вміст повноцінного зерна в цих видах продукції, вміст поживних речовин тощо.