Собівартість і рентабельність виробництва сільськогосподарської продукції, фактори її підвищення в ринкових умова господарювання

Виходячи з обчислень  видно, що найбільшу питому вагу в  товарній продукції має тваринництво, а конкретніше приріст ВРХ-51.05%. З продукції рослинництва найбільшу  товарність має зерно - 32,6%, в 2001році продаж зерна збільшився на 79.2 тис.грн., тобто рослинництво поступово збільшує свою долю в товарній продукції, а в тваринництві збільшилося все.

Таблиця 5. Економічна ефективність сформованої спеціалізації

Виробництво валової продукції зменшилось на 11.3%; товарної продукції на 3%; прибуток збільшився на 12.5%; вартість валової продукції на 1 людино-годину збільшилась на 230%; а на І грн. .виробничих витрат зменшилась на 44.5%. Збільшилось виробництво зерна на 16.8, а виробництво молока і приросту живої маси зменшилось молока на 24.3%, приросту ж.м. на 10.8%. Рівень рентабельності став менше на 58.6% за рахунок збитковості в надмірних витратах. Існуюча спеціалізація не дозволяє підприємству досягти високого рівня рентабельності.

Таблиця 6. Економічна ефективність виробництва основних товарних видів продукції рослинництва.

Площа посіву зернових збільшилась  на 629 га, а площа соняшнику не змінилася; урожайність зернових збільшилась  на 7,4 ц/га, а соняшнику зменшилась на 2,2 ц/га, Рівень товарності зернових зменшився на 17.9%, а соняшнику  на 3%. Затрати праці на 1ц продукції  зменшились. Виробничі затрати на 1га збільшились по зерновим на 0,19 люд-год, і соняшнику на 0.07 люд-год. Собівартість 1ц продукції теж збільшилась; прибуток на 1га одержано по обом культурам, але нищий ніж в 1999 році.

Таблиця 7. Економічна ефективність виробництва основних товарних видів продукції тваринництва

Валове виробництво  продукції в 2001 році молока і приросту скота зменшується в порівнянні з 1999р., а приросту свиней збільшується на 3 ц. Рівень товарності по молоку, приросту ВРХ і приросту свиней збільшився. Збільшилися і затрати корма на 1ц продукції. Затрати праці на 1ц продукції по молоку зменшилися на 0.6 люд-год., а на приріст ВРХ і приріст свиней збільшуються за рахунок зменшення енерго і фондоозброєності. Собівартість продукції збільшилася: молока на 30.06 грн., приросту ВРХ на 441.06 грн., приросту свиней на 195.21 грн. Однак по всім видам продукції одержано прибуток і її виробництво рентабельне.

3. Рівень собівартості і рентабельності виробництва продукції рослинництва і тваринництва, фактори її підвищення.

3.1. Рівень і динаміка собівартості сільськогосподарської продукції.

На собівартість продукції  впливає ряд істотних факторів, під  впливом яких формується її рівень. В аграрних підприємствах уже досить давно сформувалась тенденція до збільшення собівартості основних видів продукції, але особливо ведуче зростання її сталося у 1992-1993рр. внаслідок інтенсивного розвитку інфляційних процесів.

В умовах великої інфляції і гіперінфляції формується інфляційна собівартість. Незважаючи на істотне зростання цього показника під впливом цих процесів, усе ж його величина набагато нижча від реального рівня. Це зумовлено тим, що за існуючі в ці роки методики визначення собівартості її формування здійснювалося підсумовування витрат на спожиті ресурси за вартістю їх придбання протягом року. Але оскільки за цей період вартість ресурсів, що виробниче споживаються і які повинні бути відшкодовані, зростає в десятки разів, то показник собівартості дуже занижується і втрачає свій реальний зміст.

Саме з цієї причини  він зумовлює виникнення інфляційного прибутку. Для одержання реальної величини собівартості її треба визначити  у відновних цінах на спожиті  ресурси і за фактичною заробітною платою на момент реалізації продукції.

Певною мірою проблема визначення реальної величини собівартості в умовах інфляції розв'язуватиметься  завдяки реалізації Указу Президента "Про переоцінку залишків сільськогосподарської  продукції, молодняка худоби і птиці, тварин на відгодівлі та незавершеного виробництва" (13 березня 1995р., №173).

З подоланням інфляції, завершенням  приватизації колгоспів і радгоспів  та формування на їх базі справжніх  колективних господарств з колективно - пайовою формою власності, з розвитком селянських господарств будуть створені передумови для стабілізації і подальшого зниження собівартості продукції.

У теорії виробничих витрат важливе місце посідає чинник часу. З ним пов'язана насамперед класифікація витрат на мікрорівні та теорія виробничої функції. Так виділяють періоди часу: одномоментний, короткостроковий і довгостроковий. Протягом одномоментного періоду неможливо змінити будь-який ресурс у процесі виробництва. Усі виробничі ресурси є фіксованими, відтак усі виробничі витрати - постійними. Короткостроковий охоплює період часу, протягом якого частина виробничих ресурсів може змінюватися в обсязі, а інша ні. Довгостроковий виробничий період пов'язаний з динамікою виробничий витрат. Проте динамічна модель формування виробничих витрат складніша. У цьому періоді динаміка виробничих витрат полягає в тому, що для підприємства виникають можливості змінювати масштаб виробництва й власне свої розміри. Довгостроковий період складається з низьких короткострокових періодів, де рівень собівартості продукції та її динаміку вивчає закон зниження віддачі ресурсів. Однак динаміка собівартості продукції в довгостроковому періоді не пов'язана з дією цього закону. Отже, виникає певне протиріччя в динаміці виробничих витрат у короткостроковому періоді.

Суть закону зниження віддачі ресурсів полягає в тому, що динаміка обсягів використання виробничих ресурсів має певний зв'язок з динамікою  обсягів виробництва продукції  й темпів їх збільшення при різних обсягах використання ресурсів, а  також з динамікою собівартості продукції. При цьому з підвищенням обсягів використання ресурсів спочатку простежуються досить високі темпи нарощування обсягів виробництва продукції, потім ці темпи знижуються і, нарешті, сам обсяг виробництва продукції знижується. Аналогічна картина спостерігається і з динамікою собівартості продукції, тільки в зворотньому порядку: спочатку темпи зниження собівартості продукції високі, потім вони уповільнюються і собівартість досягає свого, мінімального рівня, а далі собівартість значно зростає. Важливим моментом дії закону зниження віддачі ресурсів є те, що зі збільшенням обсягів використання певного виду ресурсу обсяг використання інших ресурсів залишається фіксованим. Цей постулат є типовим саме для короткострокового періоду.

Таблиця 1. Динаміка собівартості 1 ц продукції рослинництва і тваринництва

В 2001р. собівартість зернових збільшилася на 83.2% в порівнянні з 1999р. В 2001р. кукурудзу на зерно не виробляли, земля була віддана на пар. Собівартість соняшнику на 95.4% збільшилася; собівартість кукурудзи на зелений корм теж збільшилася на 55.7 %; по молоку на 135.5%; по приросту ВРХ на 123.3%; по приросту в свинарстві на 77.4%. Середня собівартість по приросту в свинарстві більша, ніж її собівартість по господарству, а собівартість іншої продукції менша.

Таблиця 2. Рентабельність виробництва і реалізації продукції в господарстві 2001 р.

В господарстві всі культури і продукція являються нерентабельними, тобто не скуповують витрати на виробництво продукції й не одержується прибуток. А по області рентабельними являються зернові і соняшник, інші види продукції являються нерентабельними, тобто від їх реалізації і виробництва господарство отримує збиток. А собівартість 1ц цих видів продукції вища за ціну. Господарство навіть не покриває витрат на виробництво, одержуючи виручку від реалізації продукції. Виробництво продукції тваринництва по області є нерентабельним.