Собівартість і рентабельність виробництва сільськогосподарської продукції, фактори її підвищення в ринкових умова господарювання

Проблема формування виробничого  потенціалу оптимальних розмірів і  структури в сільськогосподарському виробництві, його ресурсного забезпечення в умовах становлення багатоукладної ринкової економіки потребує нині особливої уваги з боку держави, управлінських структур і органів місцевої влади. Вона має дві сторони. Перша - це випуск у необхідній кількості високої якості вітчизняних машин і обладнання, сільськогосподарської техніки, тобто елементів основного і оборотного капіталу сільського господарства. Друга проблема - це забезпечення нагромадження реального капіталу та відповідних коштів у сільському господарстві на основі створення на стику промислової і аграрної сфер специфічного механізму. Формування раціональних та ефективних ресурсних потенціалів в сільському господарстві вимагає існування розвинутого ринку засобів виробництва і предметів праці.

Однак, як свідчить практика ринкових перетворень та лібералізації цін, хибно зрозумілих і невірно застосовуваних принципів ринкової економіки, майже всі підприємства й окремі товаровиробники агропромислового комплексу України опинилися в скрутному фінансово-економічному становищі. Зростання обсягів неплатежів, заборгованості держави, неплатоспроможності сільськогосподарських підприємств, об'єднань, колективних і фермерських господарств гальмують виробництво, призводять до руйнування наявних ресурсних потенціалів.

Отже, нині, очевидно головна проблема не в тому, щоб існував та функціонував ринок засобів виробництва і предметів праці для аграрного сектора, рівною мірою як і ринок сільськогосподарської продукції й сировини. Суть справи полягає в створенні таких економічних умов, за яких аграрні товаровиробники з одного боку, зможуть їх вільно купувати, маючи для цього необхідні кошти, а з другого - вигідно продавати свою продукцію переробним підприємствам, торгово-посередницьким фірмам тощо.

Таблиця 1. Наявність  та забезпеченість ресурсним потенціалом  господарства

Як видно з розрахунків загальна площа суспільних земель зменшилась на 0.6%. Площа сільськогосподарських угідь в 2001р. в порівнянні з 1999р. зменшилась на 6.2%; площа ріллі зменшилась на 8.3%; площа пасовищ зменшилась на 0.1 %.

Наявність оборотних  засобів збільшилась на 229 %, але  це не свідчить про збільшення оборотних  засобів в господарстві, це являється  результатом інфляції і збільшення їх вартості. Наявність виробничих фондів збільшилась на 56.3%. Фондозабезпеченість збільшилась на 71.4% за рахунок збільшення наявності основних засобів. Фондоозброєність праці збільшилась на 54.7% за рахунок зменшення кількості працівників. Середньорічна кількість працівників збільшилась на 1%.

Землезабезпеченість працівників: зменшилась сільськогосподарськими угіддями на 7.2% ,а ріллею збільшилась на 6,9% на одного працівника площа ріллі збільшилась на 2.6га.

Таблиця 2. Рівень використання ресурсного потенціалу в  господарстві

Виробництво валової продукції  на 100 га сільськогосподарських угідь  зменшилось на 11.3%, в тому числі продукції" тваринництва на 30.4%, а рослинництва збільшилось на 8.6%: валовий дохід зменшився на 101.5%,але прибуток збільшився на 12.5%.Тобто не дивлячись на зменшення виробництва валової продукції господарство отримує прибуток від виробничої діяльності.

В натуральному виразі виробництво  зерна збільшилось на 14.1%, а соняшника зменшилося на 23.5% або на 16.6ц; виробництво молока зменшилось на 24.3% або на 20.2ц; приріст живої маси зменшився на 9.3%.

Фондовіддача зменшилась на 44.5%, а фондомісткість збільшилась  на 86.3%; коефіцієнт оборотності оборотних засобів збільшився на 38.4%; тривалість обороту зменшилась на 27.8%; норма прибутку погіршився рівень використання трудових ресурсів, кількість відпрацьованих днів 1 працездатним за рік зменшилась на 147 днів, тобто на 54.5%; виробництво валової продукції на одного робітника.

2.3. Рівень інтенсивності і економічна ефективність її в господарстві.

В сільському господарстві, як і в інших галузях народного  господарства, проблема конкурентоспроможності в умовах ринкової економіки, може бути вирішена завдяки переходу на інтенсивний  тип розвитку економіки.

З економічної точки  зору збільшувати обсяг виробництва валової продукції прибутку з гектара сільськогосподарських угідь можна нарощуванням до оптимального розміру авансового капіталу і поліпшенням ефективності його використання. Можливе також різне поєднання цих двох факторів. Більше того, як переконують сучасні дані про сільськогосподарське господарство розвинутих країн Заходу, підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва досягається нерідко при знижені виробничих витрат на одиницю площі. Тому виправдано інтенсивність трактувати з урахуванням не лише розміру авансованого капіталу, а й досягнутих результатів виробництва, насамперед виходу валової продукції як матеріальної основи формування кінцевого показника ефективності прибутку. Іншими словами, під інтенсивністю слід розуміти концентрацію до оптимального рівня авансованого капіталу на 1га земельних угідь, що забезпечує випереджаюче збільшення виробництва продукції з цієї площі і підвищення ефективності використання вкладених ресурсів. Завдання полягає в тому, щоб визначити ступінь впливу авансованого капіталу і ефективності його використання на приріст валової продукції. Зауважимо, що напрями забезпечення інтенсивного типу розвитку аграрних підприємств розглядаються як напрями інтенсифікації виробництва в сільському господарстві. Поняття інтенсивності й інтенсифікації мають різний економічних зміст. Інтенсивність характеризує якісний і кількісний стан виробництва.

Інтенсифікація - це процес, за допомогою якого формується інтенсивний тип розвитку аграрних підприємств і сільськогосподарського виробництва в цілому.

Серед напрямів інтенсифікації особливу увагу треба звернути на запровадження в рослинництві й  тваринництві нових поколінь техніки  і обладнання, які дали б змогу комплексно механізувати та автоматизувати виробництво і досягти на цій основі істотного зростання продуктивності праці і зниження поточних витрат на одиницю продукції.

Важливими напрямками інтенсифікації є ефективна меліорація землі, запровадження  нових еколого-безпечних технологій, раціональна хімізація виробництва, його електрифікація, широке запровадження біотехнологій, нових форм організації і оплати праці, науково обґрунтованої спеціалізації і концентрації виробництва.

Очевидно також, що сформувати інтенсивний тип розвитку неможливо, якщо не буде витримуватися соціальна  спрямованість інвестиційної політики, Важлива роль у такому формуванні відводиться також максимальному використанню організаційних економічних і соціальних факторів виробництва і насамперед, таких, як режим економії і ощадливості при використанні ресурсів, підвищення коефіцієнта змінності, повне використання робочого часу зміни, обґрунтованість прийняття управлінських рішень, матеріальне стимулювання працівників.

Таблиця 3. Рівень інтенсивності і економічна ефективність її в господарстві

В 2001 році в порівнянні з 1999 роком зросла кількість основних виробничих фондів на 66.5% і виробничих затрат на 100га с/г угідь на 54%; також  збільшилось внесення органічних добрив на 34.3%; зменшились витрати кормів на умовну голову на 34.1% за рахунок невирощування свиней і кількість тварин в умовному виразі теж зменшилась на 19.1%. Тобто виходячи з цих даних, рівень інтенсивності господарства знаходиться на високому рівні, так як збільшується кількісно і якісно матеріально-технічна база господарства, збільшується забезпеченість основними фондами, збільшується внесення добрив. Зменшилось виробництво валової продукції на 11.3%, а валовий доход і прибуток збільшились на 51.6% і на 12.5%.Виробництво валової продукції на І грн. основних фондів зменшилось на 55.6%, а виробничі затрати на 44.5%. Урожайність зернових збільшилась на 63.8% за рахунок благоприємних кліматичних умов. Рівень рентабельності став менше на 13.4%.

2.4-Спеціалізація господарства та її економічна ефективність.

Україна займала перші місця по рівню виробництва молока, яєць на душу населення, а по м'ясу - п'яте. При цьому вона випереджала такі розвинені держави, як Великобританія, Італія, Японія, близько наблизившись до Німеччини і Канади.

Тільки спеціалізація  і кооперація допоможе зайняти національним аграрним формуванням пристойне місце на світовому ринку і збільшити кількість і якість виробляємої продукції.

Спеціалізовані господарства виробляють значну долю якісної продукції  при відносно низьких витратах праці  і матеріально-грошових засобів, здійснюючи значний вплив на обсяги і економіку галузі в цілому по зоні своєї діяльності. Ці господарства відзначаються високим рівнем організації і ефективності виробництва.

За думкою черги західних економістів, рецептом економічного розвитку нації являється розподіл праці, розвиток спеціалізації і кооперації сільськогосподарського підприємства. Вони рахують, що спеціалізація відкриває найліпші можливості для реалізації досягнень науки і техніки. При цьому створюються нові засоби і предмети праці, укріплюються матеріально-технічна база сільськогосподарського підприємства, піднімається інтеграція між зонами і підприємствами, всередині зон і господарств, розширюються міжгосподарські і регіональні зв'язки. В цілому це збільшує ефективність виробництва.

Таблиця 4. Вартість і структура товарної продукції  в господарстві