Оцінювання джерел фінансування виробничо-господарської діяльності підприємств

Структурна перебудова народного господарства країни передбачає першочерговий розвиток фінансово-кредитної системи, спрямований на забезпечення ефективного використання фінансових ресурсів окремих підприємств. Організація фінансової роботи підприємства безпосередньо впливає на оборотність фінансів та, відповідно, на кінцеві фінансові результати. Актуальність вивчення завдання фінансування підприємства викликала ще й відсутністю централізованого ресурсного забезпечення.

Для розв’язання проблем формування й використання фінансових ресурсів підприємств потрібна виважена, довгострокова стратегія держави щодо розвитку підприємництва та його ролі у піднесенні національної економіки, яка б спиралася на інтереси основних суб’єктів підприємницької діяльності, відповідала потребам основної частини населення і відображала реальний стан у розв’язанні основних соціально-економічних проблем у країні. Економічно обґрунтоване використання податкових, інвестиційних та цінових механізмів сприятиме виходу з фінансової кризи, надходженню коштів до бюджету, збільшенню дохідності підприємств.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВ

1.1. Законодавча та нормативно-правова база фінансування діяльності підприємств

Формування фінансових ресурсів, що забезпечують отримання прибутку та здійснення місії підприємства, є одним з головних завдань його фінансової діяльності. Оскільки фінансова діяльність підприємств значною мірою віддзеркалює стан їх майнових відносин з партне­рами, природно, що вона базується також на правових нормах, які регулюють майнові відносини взагалі. Йдеться насамперед про норми цивільного права, зафіксовані в Цивільному кодексі України, які прямо стосуються вико­ристання фінансових ресурсів підприємств.[4]

Іншим найважливішим джерелом правових норм формування та використання фінансових ресурсів є Господарський кодекс України (ГК). Цей кодекс, зокрема, регламентує джерела формування майна суб’єктів господарювання у ст. 63, 66, 140; визначає  засади формування статутного фонду підприємства та взаємовідносини з власниками, що виникають на цій основі (ст. 63, 82, 86, 87).[3]

Зокрема, у статті 87 регламентується створення фондів господарського товариства, головну увагу приділено створенню резервного  (страхового)  фонду та можливостям зміни розміру статутного фонду. Порядок оформлення зобов’язань та їх виконання  регламентуються розділом ІV гл. 19, 20 та 22 ГК України.  У ст. 198 визначаються особливості виконання грошових зобов’язань. Окремі особливості регулювання фінансової діяльності, зокрема, стосовно функціонування фінансово-кредитної системи, тобто утворення кредитних відносин з банками та іншими  фінансовими інституціями викладено у ст. 35. Вимоги до обліку і звітності визначаються вимогами ст. 19 і 90.

Крім Цивільного та Господарського  кодексів України, джерелом законодавчого забезпе­чення фінансової діяльності підприємств є низка законів України та інших законодавчих актів, які регулюють цивільно-правові відносини. Серед них слід вказати на закони України «Про власність», «Про господарські това­риства», «Про підприємництво», «Про цінні папери і фон­дову біржу», «Про банки і банківську діяльність», «Про заставу», «Про оренду державного майна», «Про оплату праці», «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність».

Облік майна та фінансових ресурсів підприємства, а також формування фінансової  звітності регламентується Законом України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.

Крім того, як уже згадувалось, визначну роль у нормативно-правовому регулюванні управління пасивами підприємства відіграють Положення (стандарти) бухгалтерського обліку.

П(С)БО № 2 форма 1 „Баланс” Розкриває сутність, структуру пасивів; перелік статей та їх взаємозв’язок  з планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств.

За П(С)БО № 2 пасиви підприємства складаються з п’яти розділів:

-  І. Власний капітал.

-  ІІ. Забезпечення наступних витрат і платежів.

-  ІІІ. Довгострокові зобов’язання.

-  ІV. Поточні зобов’язання підприємства.

-  V Доходи майбутніх періодів.

Тобто структура пасиву балансу відповідає структурі джерел фінансування підприємства.

Зокрема, П(С)БО № 5 форма 4 „Звіт про власний капітал” регламентує більш докладно викладення відомостей про власний капітал. У „Звіті про власний капітал” розкриваються усі зміни вартості капіталу які відбуваються внаслідок:

- виправлення помилок і зміни у фінансових звітах;

- збільшення або зменшення власного капіталу в результаті переоцінки основних засобів та інших активів у по­рядку, передбаченому відповідними положеннями (стандартами);

- за звітний період по­казується сума чистого прибутку (збитку) зі звіту про фінансові результати;

- відображають розподіл прибутку між учасниками (власника­ми) підприємства або спрямування прибутку до статутного капіталу, резервного капіталу тощо;

- збільшення статутного капіталу підприємства та зміни неоплаченого капіталу в результаті збільшення або зменшення дебіторсь­кої заборгованості учасників за внесками до статутного капіталу підприємства;

- зменшення власного капіталу підприємства внаслідок виходу учасника, викупу чи анулювання викуплених акцій акціонерним товариством;

- зменшення номінальної вартості акцій або з інших причин;

- інші зміни у власному капіталі підприємства, що не були включені до вищезазначених статей, зокрема списання невідшкодованих збитків, безкоштовно отримані активи та інші зміни.

П(С)БО №11 „Зобов’язання» визначає методологічні засади  формування зобов’язань в бухгалтерському обліку та її розкриття у фінансовій звітності.

До довгострокових зобов’язань належать: довгострокові кредити банків; інші довгострокові фінансові зобов’язання й відстрочені податкові зобов’язання; інші довгострокові зобов’язання.

Зобов’язання, на яке нараховуються відсотки та яке підлягає погашенню протягом дванадцяти місяців з дати балансу, слід розглядати як довгострокове зобов’язання. Якщо первісний термін погашення був більше ніж дванадцять місяців та до затвердження фінансової звітності існує угода про переоформлення цього зобов’язання на довгострокове. [8]

Поточні зобов’язання включають: короткострокові кредити банків; поточну заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями; короткострокові векселі видані; кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги; поточну заборгованість за розрахунками з одержаних авансів, за розра­хунками з бюджетом, за розрахунками з позабюджетних платежів, за розрахунками зі страхування, за розрахунками з оплати праці, за розра­хунками з учасниками, за розрахунками із внутрішніх розрахунків; інші поточні зобов’язання.

Законодавчі акти та нормативно-інструктивна документація регламентують формування інформації для аналізу стану, структури та ефективності використання фінансових ресурсів підприємства.

1.2. Сутність та роль фінансових ресурсів підприємства

Виробнича і фінансова діяльність підприємств починається з формування фінансових ресурсів. Вони мають створити передумови для стабільного процесу виробництва та його постійного зростання, що визначає конкурентоспроможність підприємства на ринку.

Стабільність функціонування підприємства ґрунтуєть­ся на достатності фінансових ресурсів та їх стабільному кругообігу. Перспективи розвитку підприємства визначаються його можливостями у нарощенні та залученні фінансових ресурсів.

Фінансові ресурси підприємства – це сукупність власних грошових доходів і надходжень ззовні (залучені і позичені кошти), призначених для виконання фінансових зобов’язань підприємства, фінансування поточних витрат і капітальних вкладень, пов’язаних з відтворенням засобів виробництва. [15]

Фінансові ресурси підприємств, переважаючою формою виявлення яких є фонди грошових коштів, мають наступні характерні ознаки:

- фінансові ресурси як у статистичному плані, так і під час руху завжди виражають відношення власності, тобто вони належать або державі, або підприємствам, або приватному сектору економіки, або населенню;

- формування й використання фінансових ресурсів завжди має свою правову сторону і регламентується законодавчими та нормативними актами;

- фінансові ресурси завжди мають певне джерело створення і певне цільове призначення.

Для ефективного функціонування підприємства важливе значення має визначення оптимальної потреби у фінансових ресурсах, забезпечення структури, джерел їх формування та обґрунтованих напрямків їх використання.

Рух фінансових ресурсів можливий в двох випадках – при створенні підприємства і при його функціонуванні. У першому випадку господарський суб’єкт формує фактори виробництва за рахунок власних або позичених коштів, можливі також комбінації власних і позичених коштів. В момент заснування підприємства фінансові ресурси формуються на основі утворення статутного фонду. Залежно від організаційно-правових форм господарювання його джерелом є акціонерний капітал, пайові внески членів кооперативів, довгостроковий кредит, бюджетні дотації.

Статутний капітал є основною частиною власного капіталу та основним джерелом власних фінансових ресурсів підприємства. За рахунок його коштів формуються основні фонди і оборотні активи підприємства. Отже, власний капітал — це власні джерела фінансування підприємства, які без визначення терміну повернення внесені його засновниками або залишені ними на підприємстві з чистого прибутку.

До складу власного капіталу (власних фінансових ресурсів) крім статутного (пайового) включають також додатковий вкладений капітал, інший додатковий капітал, резервний, нерозподілений прибуток, цільове фінансування та ін.

Додатковий вкладений капітал відображає суму перевищення вартості реалізації випущених акціонерним товариством акцій над їх номінальною вартістю.

Інший додатковий капітал включає суму дооцінки позаоборотних активів, вартість активів, отриманих підприємством безоплатно від інших юридичних або фізичних осіб, та інші види додаткового капіталу.

Резервний капітал відображає суму резервів, створених за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства відповідно до чинного законодавства або засновницьких документів.

Нерозподілений прибуток — це сума прибутку, що залишився на підприємстві та реінвестований у його господарську діяльність, а цільове фінансування — це сума цільових надходжень, отриманих з бюджету.

Фінансові ресурси формуються головним чином за рахунок прибутку (від основного й інших видів діяльності), а також виручки від реалізації зайвого майна, стійких пасивів, різних цільових надходжень, пайових та інших внесків членів трудового колективу. До стійких пасивів належать статутний, резервний та інші капітали; довгострокові позики; кредиторська заборгованість, яка постійно перебуває в обороті підприємства (борги по зарплаті через різницю в термінах нарахування і виплати, щодо відрахувань у позабюджетні фонди, у бюджет, щодо розрахунків з покупцями і постачальниками тощо).

Амортизаційні відрахування являють собою грошове вираження вартості спрацювання основних виробничих фондів і матеріальних активів. Вони мають подвійний характер, тому що входять до собівартості продукції та у складі виторгу (виручки) від реалізації продукції повертаються на розрахунковий рахунок підприємства, стаючи внутрішнім джерелом фінансування як простого, так і розширеного відтворення.

Крім власного капіталу фінансові ресурси підприємства формуються також за рахунок залучених і позикових коштів. До складу залучених фінансових ресурсів включають кредиторську заборгованість за товари (роботи, послуги), а також всі види поточних зобов’язань підприємства за розрахунками:

- суму авансів, отриманих від юридичних і фізичних осіб у рахунок подальших поставок продукції, виконання робіт, надання послуг;

- суму заборгованості підприємства з усіх видів платежів до бюджету, включаючи податки, утримувані з доходів працівників;

- заборгованість за внесками в позабюджетні фонди, фонд соціального страхування, до Пенсійного фонду, зі страхування майна підприємства та індивідуального страхування його працівників;

- заборгованість підприємства з виплати дивідендів його засновникам;

- суму векселів, які видало підприємство постачальникам, підрядникам у рахунок забезпечення поставок продукції, виконання робіт, надання послуг тощо.

До складу позикових фінансових ресурсів входять довго- і короткострокові кредити банків, а також інші довгострокові фінансові зобов’язання, пов’язані із залученням позикових коштів (крім кредитів банків), на які нараховуються відсотки, та ін.

Значні фінансові ресурси, особливо на заново створюваних чи реконструйованих підприємствах, можуть бути мобілізовані на фінансовому ринку за допомогою продажу акцій, облігацій та інших видів цінних паперів, що випускаються даним підприємством, дивідендів і відсотків за цінними паперами інших емітентів, доходів  від фінансових операцій, кредитів.