Оцінювання джерел фінансування виробничо-господарської діяльності підприємств

Непрямий лізинг характеризує лізингову операцію, при якій передача орендованого майна лізингоотримувачу здійснюється через посередників, як правило, лізингову компанію. У вигляді непрямого лізингу здійснюється в даний час переважна частина операцій фінансового лізингу.

2. За регіональною належністю учасників лізингової операції виділяють внутрішній і зовнішній (міжнародний) лізинг.

Внутрішній лізинг характеризує лізингову операцію, всі учасники якої є резидентами даної країни.

Зовнішній (міжнародний) лізинг пов’язаний з лізинговими операціями, що здійснюються учасниками з різних країн. На сучасному етапі зовнішній фінансовий лізинг використовується, як правило, при вдосконаленні лізингових операцій спільними підприємствами за участю іноземного капіталу.

3. За лізинговим об’єктом виділяють лізинг рухомого і нерухомого майна.

Лізинг рухомого майна є основною формою лізингових операцій, законодавчо регульованих у нашій країні. Як правило, об’єктом такого виду фінансового лізингу є машини й устаткування, що входить до складу операційних основних засобів.

Лізинг нерухомого майна полягає в покупці або будівництві з доручення лізингоотримувача окремих об’єктів нерухомості виробничого, соціального або іншого призначення з їх передачею йому на умовах фінансового лізингу. Цей вид лізингу поки що не одержав поширення в нашій країні.

4. За формами лізингових платежів розрізняють грошовий, компенсаційний і змішаний види лізингу.

Грошовий лізинг характеризує платежі за лізинговою угодою винятково в грошовій формі. Даний вид лізингу є найбільш поширеним у системі здійснення підприємством фінансового лізингу.

Компенсаційний лізинг передбачає можливість здійснення лізингових платежів підприємством у формі постачань продукції (товарів, послуг), виробленої при використанні лізингових активів.

Змішаний лізинг характеризується сполученням платежів за лізинговою угодою як у грошової, так і в товарній формі.

5. За складом лізингодавців (ліссорів) виділяють індивідуальний і роздільний лізинг.

Індивідуальний лізинг характеризує лізингову операцію, у якій лізингодавець цілком фінансує виробництво або покупку переданого в оренду майна.

Роздільний лізинг (леверидж-лізинг) характеризує лізингову угоду, у якій лізингодавець придбає об’єкт оренди частково за рахунок власного капіталу, а частково – за рахунок позикового.

Оперативний лізинг деколи називають сервісним лізингом – це передання майна в оренду згідно з угодою, термін якої коротший амортизаційного періоду майна. Після закінчення терміну дії угоди предмет договору може бути повернений власнику або знову зданий в оренду, але вже за меншу плату. При цьому користувачеві надають супутні послуги обслуговування, ремонт i страхування орендованого майна.

Лізингові операції можуть проводити як лізингові компанії, так  і банки.  Банк, надаючи лізингові послуги, купує майно і бере на себе всі зобов’язання власника, враховуючи відповідальність за збереження майна, внесення страхових платежів, оплату податку на майно.

Під час підписання договору обумовлюють орендні платежі та порядок їх виплати. Величина лізингових платежів залежить від типу основних засобів, терміну лізингу. Орендні платежі виплачують щорічно, раз у півроку або раз у квартал. Вони бувають дегресивні або фіксовані. Фіксовані означають рівномірність платежів за весь термін оренди за календарними термінами. Дегресивні платежі в перший рік оренди вищі, ніж у наступні, при збереженні загальної суми.

Переваги лізингу:

- лізинг дає можливість суб’єктові господарювання отримати основні фонди і почати їх експлуатувати, не відволікаючи гроші з обігу, тому що основні фонди перебувають на балансі лізингової фірми, а лізингові платежі відносять до поточних витрат;

- лізингова фірма при операційному лізингу здатна значно краще обслуговувати унікальне обладнання, ніж підприємство;

- часто лізинг може слугувати засобом боротьби з моральним застарінням обладнання;

- постачальники розцінюють лізинг як можливість розширювати ринки збуту своєї продукції, що зміцнює їх фінансову стабільність.

Недоліки лізингу:

· лізинг не створює право власності;

· вартість лізингу може бути більша від вартості кредиту на придбання обладнання.

Комерційний кредит. Одним із найзручніших способів фінансування для багатьох підприємств є комерційний кредит – це відповідна угода між двома підприємствами – продавцем (кредитором) і покупцем (позичальником). Основна мета комерційного кредиту – прискорення процесу реалізації товарів і отримання закладеного в них прибутку.

Товарний (комерційний) кредит, що надається підприємствам у формі відстрочки платежу за поставлені їм сировину, матеріали або товари, одержує все більше поширення в сучасній комерційній і фінансовій практиці.

Виділяють такі основні види товарного кредиту (див. рис. 1.2)

Рис. 1.2. Основні види товарного кредиту

Інструментом комерційного кредиту традиційно є вексель, що визначає фінансові зобов’язання позичальника стосовно кредитора.

Комерційний кредит в Україні набрав певного розвитку з прийняттям постанови Верховної Ради “Про застосування векселів у господарському обігу”. Підприємствам і організаціям дозволено здійснювати постачання продукції, виконання робіт та надання послуг у кредит, використовуючи для оформлення таких угод векселі.

Погашення кредиту може здійснюватися:

- оплатою векселя;

- передаванням векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі;

- переоформлення комерційного кредиту на банківський.

Товарний кредит, порівнюючи його із іншими джерелами формування позикового капіталу, має наступні переваги:

1. Товарний кредит є найбільш маневреною формою фінансування за рахунок позикового капіталу найменш ліквідної частини оборотних активів – виробничих запасів, товарно-матеріальних цінностей.

2. Він дозволяє автоматично згладжувати сезонну потребу в інших формах залучення позикових засобів, тому що більша частина цієї потреби пов’язана із сезонними особливостями формування запасів сировини.

3. Даний вид кредитування не розглядає поставлені сировину, матеріали і товари як майнову заставу підприємства, дозволяючи йому вільно розпоряджатися наданими в кредит матеріальними цінностями.

4. У даному виді кредиту зацікавлене не тільки підприємство-позичальник, але і його постачальники, тому що він дозволяє їм збільшувати обсяг реалізації продукції і формувати додатковий прибуток. Тому товарний кредит у сучасній господарській практиці надається не тільки «першокласним позичальникам», але і підприємствам, що відчувають деякі фінансові труднощі.

5. Вартість товарного кредиту, як правило, значно нижче вартості фінансового кредиту.

6. Залучення товарного кредиту дозволяє скорочувати загальний період фінансового циклу підприємства, знижуючи тим самим потребу у фінансових засобах, що використовуються для формування оборотних активів.

7. Він характеризується найбільш простим механізмом оформлення порівняно з іншими видами кредиту, що залучається підприємством.

Товарний кредит має і визначені недоліки, основними з яких є:

1. Цільове використання даного виду кредиту носить дуже вузький характер – він дозволяє задовольнити потребу підприємства в позиковому капіталі тільки для фінансування виробничих запасів у складі оборотних активів. Прямої участі в інших цільових видах фінансування даний вид кредиту участі не приймає.

2. Даний вид кредиту носить дуже обмежений характер у часі. Період його надання обмежується, як правило, декількома місяцями.

3. Порівняно з іншими кредитними інструментами він несе в собі підвищений кредитний ризик, тому що за своєю суттю є незабезпеченим видом кредиту. [18]

Політика залучення товарного (комерційного) кредиту є частиною загальної політики залучення підприємством позикових засобів, що полягає в забезпеченні максимального задоволення потреби у фінансуванні формування його виробничих запасів і зниження загальної вартості залучення позикового капіталу.

Державне фінансування підприємств. Бюджетні асигнування можуть надаватися підприємствам (як правило, державним) у таких формах:

— бюджетні інвестиції;

— бюджетні кредити;

— державні дотації;

— державні субсидії.

Бюджетні інвестиції являють собою виділення коштів на розвиток виробництва, насамперед у вигляді капітальних вкладень. Вони спрямовуються у пріоритетні галузі й проекти, які визначають розвиток економіки країни загалом.

Бюджетні кредити є формою фінансової допомоги підприємствам у разі скрутного фінансового стану. Вони відрізняються від банківських відносно невисоким рівнем процентних ставок.

Державні дотації — це виділення коштів з бюджету на покриття збитків підприємств, як правило, у тому разі, коли збитковість є наслідком певної політики держави, наприклад цінової.

Державні субсидії — це виділення коштів з бюджету суб’єк­там підприємницької діяльності на вирішення певних завдань у межах різних державних програм.

Надходження з державних цільових фондів за своїм змістом ідентичні бюджетним асигнуванням. Вони здійснюються у формі державних інвестицій і субсидій, кредитів. Ці надані ресурси мають строго цільовий характер, котрий випливає із суті даних фондів.

Надходження з централізованих фондів відображають корпоративний перерозподіл фінансових ресурсів. З одного боку, підприємства здійснюють відрахування у централізовані фонди, з іншого — можуть отримувати з них кошти. Тому, крім загальної суми надходжень з цих фондів, слід визначати чисті (нетто) надходження, які обчислюються як різниця між надходженнями з фондів і внесками до них.

Фінансування підприємства також можна проводити за рахунок спеціальних фондів та програм. Спеціальні фонди здійснюють адресну підтримку підприємств для стимулювання розвитку окремих галузей національної економіки

Так в Україні діють наступні спеціальні фонди та програми:           

1)    Державний інноваційний фонд із регіональними відділеннями;

2)    Державний фонд сприяння конверсії;

3)  Фонд фундаментальних досліджень при Державному комітеті питань науки та технології;

4)    Регіональний фонд підтримки малого бізнесу;        

5)    Державні програми підтримки та розвитку малого бізнесу в Україні;

6)   Сервісні організації у галузі розвитку інфраструктур підприємств малого бізнесу;

7)    Міжнародні донорські організації.

До джерел фінансових ресурсів відносять також надходження грошових ресурсів за рахунок благодійних внесків (меценатство), страхових внесків, від продажу закладеного майна боржника, спонсорських внесків і т.д. Спонсор – це юридична або фізична особа, яка фінансує певний захід. Спонсорство – це двосторонній процес. Підприємство отримує необхідні йому фінансові ресурси, а спонсор – деяку вигоду у вигляді підвищення його іміджу і престижу, рекламу, підготовку кваліфікованих спеціалістів, а також у формі прямого прибутку від профінансованого ним заходу. 

1.3.3. Фінансування через емісію та розміщення цінних паперів

В умовах ринкової економіки важливим об’єктом фінансування діяльності підприємств є фінансові вкладення тобто затрати підприємства на придбання цінних паперів, дольову участь в роботі підприємства, займи іншим підприємствам під векселя та інші зобов’язання.

В залежності від форми надання капіталу і способу виплати доходу цінні папери поділяються на боргові та дольові (пайові), на капітальні і грошові. Капітальні цінні папери відносяться до “сектору довгих грошей” і включають, акції, облігації і казначейські зобов’язання. Грошові цінні папери складають “сектор коротких грошей”. До них відносяться казначейські і муніципальні векселі, депозитні сертифікати, чеки, ф’ючерсні контракти, комерційні зобов’язання та інші.

Облігації, казначейські зобов’язання, векселі, ощадні сертифікати є борговими цінними паперами, по яким емітент несе зобов’язання повернути в визначений термін кошти, які були інвестовані в його діяльність, і виплатити дохід в вигляді фіксованого відсотку, але які не представляють право їх власникам участі в справах емітента. Акції і похідні в них (приватизаційні папери, інвестиційні сертифікати) відносяться до дольових (пайових)  цінних паперів, за якими емітент не несе зобов’язання повернути кошти, які були інвестовані в його діяльності, але які засвідчують участь в статутному капіталі, представляють їх власникам право на участь в управлінні справами емітента і одержання частини прибутку в вигляді дивідендів і частини майна при ліквідації емітента.

Акції випускають підприємства, тому випуск акцій – це спосіб створення підприємства, при якому акціонери отримують частину прибутку підприємств – дивіденд. Дивіденд змінюється залежно від маси прибутку, пропорцій між частинами, які зберігаються і споживаються, інвестиційної політики підприємств та інших чинників.

Облігації випускають як підприємства, так і уряди. Той, хто випускає облігації, зобов’язується заплатити в певний термін і саму суму, і процент, який є частиною прибутку. На відміну від дивіденду процент залишається незмінним або змінюється незначно у відповідь на зміну банківських ставок. Тому облігації іноді називаються цінними паперами з фіксованим доходом. Процент звичайно виплачують однаковими частками протягом усього терміну „життя” позики. На деякі облігаційні позики проценти офіційно не нараховують, а виплачують у вигляді різниці між ціною, за якою облігації викуповують у момент погашення, і ціною, за якою вони були продані.

Акції і облігації мають неоднакові інвестиційні властивості. Облігації, зазвичай, забезпечують більшу надійність збережень, ніж акції, і тому привабливіші для людей обережніших, консервативніших. Особливо це стосується державних облігацій, які забезпечені плато­спроможністю держави. Однак власники облігацій здебільшого не вико­ристовують можливість швидкого нарощування доходу, чим користуються власники акцій. Водночас володіння акціями може призвести і до фінансових втрат. Тому вони привабливі для інвесторів, здатних на ризик.